№ 0240/2435/18-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 0240/2435/18-а

адміністративне провадження № К/9901/10692/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця,

про визнання протиправною та скасування відмови

за касаційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року (ухвалене у складі головуючого судді Томчука А.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Залімського І.Г., суддів Смілянця Е.С., Сушка О.О.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця, в якому просили суд:

визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у формі листа від 21 березня 2018 року №2919/0-1409/0/95-18 у ненаданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га на території Медвежо-Вушківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2 га на кожного із позивачів окремо, на території Медвежо-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка, про отримання якої позивачі подали заяви до відповідача, використовується Міністерством оборони України та належить до земель оборони. При цьому, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не є розпорядником земель оборони, а Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про вилучення такої земельної ділянки. Тому, у відповідача немає повноважень на розпорядження такою земельною ділянкою, в тому числі й шляхом надання позивачам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення частин вказаної земельної ділянки орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що вказана відмова є правильною по суті, а оформлення її наказом жодним чином не вплине на права та обов`язки позивачів, оскільки у відповідача відсутні підстави надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Медвежо-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що на адвокатський запит відповідач листом від 24 квітня 2018 року надіслав лист від 21 березня 2018 року за №2919/0-1409/0/95-18, яким відмовив у наданні дозволів позивачам. Відмова була мотивована тим, що бажана земельна ділянка віднесена до земель Міністерства оборони України та надана у постійне користування військовій частині НОМЕР_1 , розпорядження якими не відноситься до повноважень Держгеокадастру.

Водночас, скаржник зазначає, що підтверджуючих документів про надання земельної ділянки в користування військовій частині відповідач не надав, що свідчить про необґрунтованість мотивів, викладених в листі від 21 березня 2018 року.

Також скаржник звертає увагу на те, що відповідачем при розгляді клопотань позивачів відповідь була надана у формі листів, а не наказів, що не відповідає вимогам законів.

На підставі зазначеного, скаржник приходить до висновку, що відповідачем було відмовлено позивачам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтовною площею до 2 га на кожного із позивачів окремо, для ведення особистого селянського господарства на території Медвежо-Вушківської сільської ради, з недотриманням статей 116 118 Земельного кодексу України, а суди надали неправильну оцінку зазначеним вище обставинам, та прийняли судові рішення, які не відповідають закону.

Позиція інших учасників справи

23 травня 2019 року до суду надійшов відзив третьої особи на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

24 травня 2019 року до суду дійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 16 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №0240/2435/18-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 17 вересня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 23 лютого 2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Медвежо-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. До вказаного клопотання надали графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування.

З викопіювання з оновлення планово-картографічного матеріалу Медвежо-Вушківської сільської ради від 17 липня 2018 року встановлено, що бажані позивачами для відведення земельні ділянки знаходяться на земельному масиві в/ч НОМЕР_2 орієнтовною площею 152 га, яка була проінвентаризована в 1993 році відповідно до розпорядження Вінницької РДА від 26 лютого 1993 року №56 на території Медвежо-Вушківської сільської ради, категорія земель, землекористувач землі Міністерства оборони України, форма власності: державна.

В матеріалах справи міститься копія державного акта б/н від 7 липня 1958 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 235 га за військовою частиною НОМЕР_3 .

Згідно пояснень КЕВ м. Вінниця на обліку КЕВ м. Вінниця станом на 10 жовтня 2018 року знаходиться військове містечко № НОМЕР_4 с. Медвеже Вушко, земельна ділянка загальною площею 152 га (державний акт б/н від 7 липня 1958 року на площу 235 га).

Відповідно до спільного наказу Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України від 3 грудня 1992 року №34/203 Про інвентаризацію земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України, а також відповідного розпорядження представника президента України у Вінницькій області від 8 лютого 1993 року за №49, проведено інвентаризацію та складено акт інвентаризації земель Міністерства оборони України на території с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області від 1993 року. Згідно даного акта підтверджено законність використання земельної ділянки площею 235 га землекористувачем - військовою частиною НОМЕР_5 .

Згідно рішення начальника управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України від 1 березня 1993 року №144/1/129 та акта передачі від 8 грудня 2001 року було передано земельну ділянку загальною площею 1 га у склад земель Медвежо-Вушківської сільської ради.

Відповідно до рішення начальника управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України від 24 січня 1997 року №144/1/40 та акта передачі від 20 серпня 1999 року було передано земельну ділянку загальною площею 82 га до Медвежо-Вушківської сільської ради, в тому числі 42,57 га до запасу сільської ради, 39,43 га для організації садівничого товариства для військовослужбовців.

На виконання директиви Міністра оборони України від 29 грудня 2006 року №Д-322/1/016 Про проведення організаційних заходів у ПС ЗС України у 2007 році та наказу Начальника Вінницького гарнізону від 28 липня 2007 року №27 передано всі військові містечка за генеральним планом №1 та №72 від військової частини НОМЕР_6 до військової частини НОМЕР_7 . Згідно акта прийому передачі від 6 серпня 2007 року за Описом №4 технічна документація на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_4 в с. Медвеже Вушко загальною площею 152 га передано від в/ч НОМЕР_2 до в/ч НОМЕР_7 .

На підставі наказів начальника Вінницького гарнізону від 24 червня 2011 року №35 та від 15 серпня 2011 року №42, актом прийому - передачі, затвердженим ТВО начальника Вінницького гарнізону від 15 листопада 2011 року, за Описом №4 передано технічну документацію на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_4 в с. Медвеже Вушко загальною площею 152 га від в/ч НОМЕР_7 до в/ч НОМЕР_8 .

Актом приймання (передачі) для утримання і експлуатації будівель, споруд та території військового містечка № НОМЕР_4 від 27 січня 2014 року балансоутримувачем в особі КЕВ м. Вінниця передано користувачу, в особі військової частини НОМЕР_8 , будівлі та земельну ділянку площею 152 га.

На земельній ділянці розташоване нерухоме майно КЕВ м. Вінниця Міністерства оборони України (будівлі та споруди у кількості 19 штук, яке передане в утримання і експлуатацію військовій частині НОМЕР_8 , відповідно до акта приймання (передачі) від 27 січня 2014 року.

Листом від 21 березня 2018 року №2919/0-1409/0/95-18 відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскільки згідно наданої інформації відділом у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області дана земельна ділянка віднесена до земель Міністерства оборони України та надана в постійне користування військовій частині НОМЕР_1 , розпорядження якими не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Позивачі не погодились із вказаною відмовою та звернулись до суду з адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою-третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17 та від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, листом від 21 березня 2018 року №2919/0-1409/0/95-18 відповідачем відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки згідно наданої інформації відділом у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області дана земельна ділянка віднесена до земель Міністерства оборони України та надана в постійне користування військовій частині НОМЕР_1 , розпорядження якими не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Статтею 77 ЗК України визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Згідно зі статтями 9, 14 Закону України Про Збройні Сили України від 6 грудня 1991 року №1934-XII землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України. Тобто, власником земель оборони (законним користувачем) виступає держава в особі Міністерства оборони України, а військові частини, установи, організації користуються ними на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних силах України від 21 вересня 1999 року №1075-XIV військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, наявні в матеріалах справи документи та докази, які підтверджують право постійного користування земельною ділянкою площею 152 га військового містечка № НОМЕР_4 у с. Ведмеже Вушко за Міністерством оборони України, вказують на належність даної земельної ділянки до земель оборони з особливим статусом згідно зі статтею 77 ЗК України.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що судами в інших справах досліджувалися зазначені вище обставини та було встановлено належність земельної ділянки площею 152 га, яка знаходиться в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області за військовою частиною НОМЕР_1 на праві постійного користування, про що свідчить, зокрема, рішення Вінницького окружного адміністративного суду 22 лютого 2019 року у справа №0240/3297/18-а (набрало законної сили 23 липня 2019 року), залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що відповідач надав позивачам немотивовану відмову у задоволенні клопотань про відведення земельних ділянок у власність, у зв`язку із відсутністю підтверджуючих документів про надання земельної ділянки в користування військовій частині НОМЕР_1 .

Крім того, суд звертає увагу на те, що надання частини вказаної земельної ділянки позивачам у власність для сільськогосподарських цілей можливе лише у разі вилучення вказаної земельної ділянки із земель оборони.

Згідно зі статтею 149 ЗК України вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних міських рад відповідно до їх повноважень.

Статтею 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, тощо.

Відповідно до пункту 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1282, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів та за рішенням Міноборони щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Так судами попередніх інстанцій встановлено та позивачем не спростовано, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення даної земельної ділянки площею 152 га, яка знаходиться в с. Медвеже Вушко, Вінницького району Вінницької області і перебуває в користуванні Військової частини № НОМЕР_1 , не приймалось.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що земельні ділянки, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо яких позивачі звертались до відповідача, належить до земель оборони.

Таким чином, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є розпорядником земельної ділянки, з якої позивачі бажають отримати у власність земельні ділянки по 2 га для ведення особистого селянського господарства, тому відповідач не мав жодних правових підстав для надання позивачам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

З приводу доводів касаційної скарги щодо форми, у якій викладено рішення відповідача про оскаржуване відмову, суд зазначає наступне.

Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення №333), чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

Пунктом 8 Положення №333 встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до статті 118 ЗК України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Таким чином, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути викладена у формі наказу територіального органу Держгеокадастру.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2018 року по справі №802/1534/17.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що прийняття територіальним органом Держгеокадастру рішення щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є реалізацією наданих даному органу повноважень, на виконання покладених на нього обов`язків.

Разом з цим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача відсутні повноваження на розпорядження землями оборони про надання земельних ділянок з яких просили позивача, а тому відповідач правомірно повідомив позивачам листом про відсутність у нього повноважень на розпорядження землями оборони. Водночас, прийняття відповідачем наказу з даного питання свідчило б про вихід відповідачем за межі наданих йому повноважень.

Крім того, як обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, що вказана відмова є правильною по суті, а оформлення її наказом жодним чином не вплине на права та обов`язки позивачів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця, про визнання протиправною та скасування відмови, а доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Корнійчука С.А. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді:І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко