ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа №0640/3618/18
адміністративне провадження №К/9901/30198/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №0640/3618/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1
про визнання контракту недійсним,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Черноліхова С.В.)
і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2018 року звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати недійсним контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладений 19 червня 2014 року від імені позивача з Міністерством оборони України в особі тимчасового виконувача обов`язків командувача сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенанта ОСОБА_2 та командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не може звільнитися з військової служби внаслідок існування вказаного контракту, в якому відсутній підпис ОСОБА_1 , а отже і вільне волевиявлення позивача щодо його укладення. Водночас вказує, що наявність рапорту на продовження військової служби за контрактом без подальшого укладення із ОСОБА_1 військового контракту суперечить приписам статті 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки проходження військової служби за контрактом - це право громадянина, а не його обов`язок. З огляду на викладене, позивач вважає, що контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладений 19 червня 2014 року, необхідно визнати недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Указані судові рішення мотивовані тим, що зміна чи припинення правовідносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів. У випадку ОСОБА_1 укладенню контракту передував наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №227 від 30 квітня 2014 року, винесений за результатами розгляду особистого рапорту позивача, яким ОСОБА_1 просив заступника командира Військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про продовження терміну військової служби за новим контрактом, строком на п`ять років, а саме: з 19 червня 2014 року до 18 червня 2019 року. У цьому рапорті позивач також вказав, що з умовами проходження військової служби за новим контрактом ознайомлений. Відтак суди дійшли висновку, що зазначений рапорт свідчить про узгодження волі сторін, яка характеризується добровільністю вступу позивача на професійну військову службу.
Крім того, суди врахували, що строк дії контракту, укладеного позивачем з Міністерством оборони України 13 квітня 2009 року, закінчився 19 червня 2014 року, однак бажання звільнитися зі Збройних Сил України у ОСОБА_1 виникло лише у 2018 році, тобто майже через чотири роки, після закінчення строку укладеного контракту. Водночас після закінчення дії контракту та до моменту самовільного залишення розташування військової частини з метою ухилення від військової служби, тобто у період з 19 червня 2014 до січня 2015 року, позивач перебував на посаді офіцера відділення по роботі з особовим складом Військової частини НОМЕР_1 (Військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ), отримував грошове забезпечення і мав права й гарантії, визначені законодавством для військовослужбовців. З огляду на вказане, суди дійшли висновку про свідоме продовження позивачем військової служби за новим контрактом.
Також суди зазначили, що хоча за висновками проведеної судово-почеркознавчої експертизи контракт, укладений 19 червня 2014 року, позивач особисто не підписував, однак він особисто написав і підписав рапорт, яким свідомо виявив бажання продовжувати службу у Збройних Силах України за новим контрактом, а також продовжував виконувати обов`язки військової служби. Враховуючи це, суди дійшли висновку про фактичне укладення позивачем нового контракту з 19 червня 2014 року.
До того ж суди зауважили, що під час розгляду кримінальної справи і проведення службового розслідування за фактом повернення позивача після самовільного залишення військової служби у січні 2015 року ОСОБА_1 не заперечував існування та дії контракту, укладеного 14 березня 2014 року, визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення у виді дезертирства і підтвердив факт проходження військової служби до січня 2015 року у Військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ).
Короткий зміст вимог касаційних скарг і відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.
Скаржник посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права і наводить такі доводи:
- суди ототожнили складання рапорту про продовження позивачем військової служби із підписанням контракту, що суперечить вимогам статті 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Так, ОСОБА_1 зауважує, що рапорт за своєю суттю є письмовим зверненням, тоді як контракт це правочин, який в силу статті 215 Цивільного кодексу України повинен бути визнаний недійсним, оскільки судово-почеркознавчою експертизою встановлено те, що позивач не підписував контракту, укладеного 19 червня 2014 року. Також ОСОБА_1 вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях відсутні будь-які посилання на Цивільний кодекс України щодо порядку визнання правочинів недійсними;
- мотивуючи свої судові рішення, суди встановили, що укладенню оскаржуваного контракту передував наказ від 30 квітня 2014 року №227, тоді як чинним законодавством передбачено, що саме контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу, а не навпаки;
- суди не надали належної оцінки висновку судово-почеркознавчої експертизи як доказу у справі;
- посилання судів на вирок від 2 травня 2015 року у справі №656/106/18 не підтверджує укладення ОСОБА_1 нового контракту, оскільки наявності цього контракту кримінальний суд не перевіряв, він відсутній у матеріалах кримінальної справи і у вироку відсутні будь-які посилання на дату укладення контракту та його умови.
Міністерство оборони України надало свої пояснення стосовно доводів касаційної скарги, в яких погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає, що суди надали належну оцінку всім наявним у справі доказам, жоден з яких не має наперед встановленої сили. Крім того, зауважує, що позов ОСОБА_1 зумовлений виключно фактом притягнення його до кримінальної відповідальності за дезертирство, яке було б неможливим за умови визнання недійсним контракту від 19 червня 2014 року.
Військова частина НОМЕР_1 також подала відзив на касаційну скаргу, в якому повністю погоджується з мотивами, викладеними в оскаржуваних судових рішеннях, а касаційну скаргу вважає безпідставною, тому просить відмовити в її задоволенні.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є кадровим офіцером. Із серпня 1999 року до червня 2004 року був курсантом Житомирського військового інституту радіоелектроніки, з липня 2004 року до грудня 2005 року проходив службу як офіцер-психолог батареї Військової частини НОМЕР_3 13 армійського корпусу, із грудня 2005 до жовтня 2010 року перебував на посаді офіцера-психолога Військової частини НОМЕР_4 8 армійського корпусу, із жовтня 2010 року - офіцер відділення по роботі з особовим складом Військової частини НОМЕР_1 8 армійського корпусу. Проходив службу у званні капітана.
Так, 13 квітня 2009 року позивач підписав контракт з Міністерством оборони України в особі командувача Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_4 та командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 . Строк дії цього контракту з 19 червня 2009 року до 19 червня 2014 року. Пунктом 4 вказаного контракту передбачено, що сторони зобов`язуються не пізніше як за три місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні з повідомленням причин, визначених нормативно-правовими актами.
11 лютого 2014 року ОСОБА_1 подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт (вхідний номер 2049 від 14 березня 2014 року) з проханням клопотати перед вищим командуванням про продовження терміну військової служби за новим контрактом на 5 років, зокрема з 19 червня 2014 року до 18 червня 2019 року. До того ж, у рапорті вказав, що з умовами проходження військової служби за контрактом ознайомлений. По суті означеного рапорту клопотав заступник командира Військової частини НОМЕР_1 по роботі з особовим складом - начальник відділення підполковник ОСОБА_5 (том1, а.с. 132).
Також суди зазначили, що 14 березня 2014 року від імені ОСОБА_1 з Міністерством оборони України (в особі відповідних посадових осіб) строком на п`ять років, тобто з 19 червня 2014 року до 19 червня 2019 року було укладено новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який набрав чинності з 19 червня 2014 року
Під час проходження військової служби у Військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), яка у січні 2015 року тимчасово дислокувалася в село Українське Іванівського району Херсонської області, позивач 29 січня 2015 року самовільно залишив розташування вказаної військової частини та, як наслідок, ухилився від проходження військової служби до 27 лютого 2018 року.
Згідно вироку від 2 травня 2018 року у справі №656/106/18 (набрав законної сили 4 червня 2018 року) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України (дезертирство), призначено йому покарання у виді двох років позбавлення волі та звільнено від відбування покарання на підставі пункту "е" статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року №1810-VIIІ як потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підпадає під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (том 1, а.с. 42 43).
Позивач, стверджуючи про відсутність свого волевиявлення на укладення нового контракту строком з 19 червня 2014 року до 19 червня 2019 року з огляду на відсутність його підпису в такому контракті, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня1992 року №2232-XII.
Частиною третьою статті 1 цього Закону визначено, що військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
За частиною четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба за контрактом осіб офіцерського складу є одним із видів військової служби.
Відповідно до частини першої статті 4 цього ж Закону Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:
- призову громадян України на військову службу;
- прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", згідно якої військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.
Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних із проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі «Положення №1153/2008»).
Пунктом 15 цього Положення передбачено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються, зокрема контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського складу (підпункт 2 пункту 16 Положення №1153/2008»).
Частиною другою пункту 16 указаного Положення передбачено, що право на укладення нового контракту про проходження військової служби надається посадовим особам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 пункту 16 Положення №1153/2008.
За пунктом 18 цього ж Положення контракт про проходження військової служби укладається: з особами офіцерського складу - строком на 5 років.
Пунктом 20 Положення №1153/2008 встановлено, що строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років. Про укладення з військовослужбовцем нового контракту про проходження військової служби посадові особи, зазначені у пункті 16 цього Положення, видають наказ по особовому складу.
Новий контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня, наступного за днем закінчення строку дії попереднього контракту (пункт 24 указаного Положення).
Згідно пункту 26 Положення №1153/2008 контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.
Відповідно до пункту 27 цього Положення військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби в разі: закінчення строку дії попереднього контракту про проходження військової служби.
В силу пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
За пунктом 2.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року №438/16454 (далі «Інструкція №170»), укладення нового контракту з військовослужбовцем здійснюється посадовою особою, якій надано право укладати контракт від імені Міністерства оборони України. Для прийняття рішення щодо укладення нового контракту до кадрового органу, підпорядкованого цій посадовій особі, подаються:
- рапорт військовослужбовця з клопотаннями прямих командирів (начальників);
- два примірники контракту, підписані військовослужбовцем;
- копія довідки військово-лікарської комісії про придатність до проходження військової служби (для військовослужбовців після 40-річного віку, які виявили бажання проходити військову службу за новим контрактом);
- копія атестації військовослужбовця.
За потреби додатково може надаватися копія попереднього контракту військовослужбовця.
Пунктом 2.12 Інструкції №170 визначено, що не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії чинного контракту командування військової частини повинно попередити військовослужбовця про намір не укладати з ним новий контракт про проходження військової служби. У разі невиконання цієї вимоги командування військової частини не може відмовити військовослужбовцю в укладенні нового контракту про проходження військової служби. Військовослужбовець не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії чинного контракту повинен повідомити командування військової частини про свій намір укласти новий контракт. Якщо у цей строк військовослужбовець без поважних причин не повідомив командування військової частини про намір укладати новий контракт про проходження військової служби, то він підлягає звільненню з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту без подання рапорту.
Посадові особи відповідно до наданих їм прав зобов`язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які не виявили бажання укладати новий контракт (пункт 12.8 Інструкції №170).
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо необхідності укладення з ним контракту як підстави для проходження військової служби, Верховний Суд зазначає таке.
З комплексного аналізу приписів статей 1, 2, 4, 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також пунктів 12, 15, 26 Положення №1153/2008, пунктів 2.10, 2.12 Інструкції №170 випливає, що військова служба за контрактом є одним із способів комплектування Збройних Сил України військовослужбовцями і обов`язковою ознакою цього способу є добровільність такої служби. Вказана «добровільність» виявляється не лише у вираженні особою свого наміру проходити (продовжувати) службу шляхом відповідного повідомлення командування про свої наміри (у виді рапорту), а й шляхом укладення відповідного контракту, як законодавчо передбаченої форми фіксації волевиявлення військовослужбовця і досягнених домовленостей щодо умов його служби. Тобто лише внаслідок укладення контракту, на підставі якого видається відповідний наказ по особовому складу, відбувається встановлення, зміна або припинення правових відносин щодо проходження військовослужбовцем військової служби.
Вільне волевиявлення учасника правочину є тією вимогою, яка відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, характеризує чинність правочину. Водночас, згідно частини першої статті 215 цього Кодексу однією з підстав для визнання правочину недійсним є недодержання в момент його вчинення вимоги щодо вільного волевиявлення учасника правочину, відповідності такого волевиявлення його внутрішній волі.
Тобто форма зовнішнього волевиявлення може не відповідати внутрішній волі суб`єкта правочину внаслідок неправомірних дій інших осіб або юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину або його очікуваного юридичного результату. У таких випадках дії особи не можуть об`єктивно відображати її внутрішню волю.
Як встановлено висновком судово-почеркознавчої експертизи у цій справі, ОСОБА_1 особисто не підписував 14 березня 2014 року контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а отже, не вчиняв жодних дій щодо підписання контракту, тому й не міг виражати будь-якого волевиявлення, характер якого визначається вказаними положеннями Цивільного кодексу України. Тобто відсутня об`єктивна сторона щодо укладення контракту.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що контракт про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, дійсність якого є предметом цього спору і який ОСОБА_1 не підписував, є неукладеним.
Викладеним підтверджується обґрунтованість доводів скаржника про те, що правові наслідки подання ним рапорту, в якому позивач висловлював своє бажання укласти новий контракт, не можна ототожнювати з правовими наслідками укладення самого контракту.
Натомість суди дійшли помилкового висновку, що позивачем «фактично укладено новий контракт <…>, оскільки останній проходив військову службу після 19 червня 2014 року та користувався правами і виконував обов`язки, встановлені законодавством України для військовослужбовців». Вказаний висновок суперечить приписам статей 1, 2, 4, 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також пунктів 15, 26 Положення №1153/2008, і не узгоджується із зазначеними нормами Цивільного кодексу України, оскільки, за обставин цієї справи, контракт міг би вважатися укладеним лише у випадку підписання його обома сторонами.
Крім того, Верховний Суд погоджується із доводами скаржника про те, що відповідно до пункту 26 Положення №1153/2008 саме контракт є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу, а не навпаки.
Разом з тим, факт непідписання позивачем нового контракту не може поставити під сумнів встановлені судами обставини щодо дійсного проходження ОСОБА_1 військової служби після 19 червня 2014 року і до моменту дезертирства у січні 2015 року.
Так, суди встановили, що 11 лютого 2014 року позивач: (1) подав рапорт з проханням про продовження терміну військової служби за новим контрактом на 5 років; (2) у період з 19 червня 2014 до січня 2015 року перебував на посаді офіцера відділення по роботі з особовим складом Військової частини НОМЕР_1 (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ), отримував грошове забезпечення та мав права та гарантії, визначені законодавством для військовослужбовців; (3) під час розгляду кримінальної справи і проведення службового розслідування за фактом повернення після самовільного залишення військової служби ОСОБА_1 не заперечував щодо існування та дії контракту, укладеного 14 березня 2014 року, визнав свою вину у вчиненні дезертирства та підтвердив факт проходження військової служби до січня 2015 року; (4) виявив бажання звільнитися із Збройних Сил України лише у 2018 році, тобто майже через чотири роки, після закінчення строку нового контракту.
Ці обставини суд касаційної інстанції не перевіряє, оскільки не має такого права в силу статті 341 КАС України, а отже вирішує справу на підставі вказаних обставин, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Оскільки позивач дійсно проходив військову службу з 19 червня 2014 року до січня 2015 року, а після січня 2015 року повністю визнав свою вину у дезертирстві, відповідний вирок не оскаржував, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 користувався усіма правами, належними військовослужбовцю. Відтак, на переконання колегії суддів Верховного Суду позивач, який досить тривалий строк перебував на військовій службі, повинен був бути добре обізнаним як з підставами його служби, так і з установленим порядком звільнення з неї.
Натомість у відповідачів не було обов`язку, передбаченого пунктом 12.8 Інструкції №170, вчинити дії щодо звільнення позивача зі служби після закінчення строку дії попереднього контракту, оскільки ОСОБА_1 виявив бажання укласти новий контракт.
Крім того, необхідно зауважити, що військовослужбовці виконують особливі обов`язки, які випливають із забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України, а тому мають право на додаткові гарантії соціальної захищеності як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016).
Суд, як зазначено у статті 6 КАС України, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Отже, за умови підтвердження дійсного виконання позивачем обов`язків військової служби, визнання судом некладеним контракту як правової підстави відповідної служби, не може знівелювати сам факт служби, оскільки це, в першу чергу, може вплинути на реалізацію можливих трудових, соціальних чи інших прав військовослужбовця.
Стосовно доводів позивача про неналежну оцінку судами висновку судово-почеркознавчої експертизи, то Верховний Суд їх відхиляє, оскільки не має права додатково перевіряти докази, тоді як суди оцінюють належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності і жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Відтак касаційний суд не встановив порушень судами норм процесуального права в частині надання оцінки всім доказам у справі, зокрема висновку судово-почеркознавчої експертизи.
Щодо доводів Міністерства оборони України, які частково стосуються пропуску позивачем строку звернення до суду, то Верховний Суд їм оцінку не надає, оскільки вказаний відповідач не був позбавлений права оскаржити ухвалу суду першої інстанції про відмову у залишенні позову без розгляду в апеляційному порядку разом із скаргою на рішення по суті спору, як і в касаційному порядку разом зі скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору (оскільки вказана ухвала окремо не оскаржується).
Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року №813/116/16, оскільки правовідносини у вказаній справі не є повністю подібними до правовідносин цієї справи, зокрема з огляду на визнання позивачем своєї вини у вчиненні дезертирства, що підтверджено відповідним вироком суду.
Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, зробивши висновок про те, що новий контракт був укладений у зв`язку з тим, що позивач подав відповідний рапорт і продовжив проходити військову службу. Відтак у цій частині Верховний Суд визнав указаний контракт неукладеним. Оскільки неукладений контракт не може бути визнаний недійсним, то суди в результаті судового розгляду дійшли все ж правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, правильно зауважили, що позивач дійсно проходив військову службу з 19 червня 2014 року, а отже на нього поширювалися як права, так і обов`язки військовослужбовця.
За статтею 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає за необхідне змінити відповідні судові рішення у їх мотивувальних частинах.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року змінити, виклавши мотивувальні частини вказаних судових рішень у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М.Мартинюк
А.Г.Загороднюк
Ж.М.Мельник-Томенко,
СуддіВерховного Суду