ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 120/10943/21-а
адміністративне провадження № К/990/26061/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року (головуючий суддя - Чернюк А.Ю.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Боровицький О.А., Сушко О.О.)
у справі № 120/10943/21-а
за позовом військової частини НОМЕР_1
до ОСОБА_1
про стягнення коштів.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- стягнути грошові кошти у повному розмірі виплаченого військовою частиною НОМЕР_1 відшкодування в розмірі 155 143, 45 грн за шкоду, фактично завдану ним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час виконання обов`язків військової служби на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 в тилу;
- стягнути судовий збір, сплачений за подання позовної заяви в сумі 2 327,45 грн.
2. У обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що у грудні 2015 року було вчинено дорожньо-транспортну пригоду за участю позивача, в результаті якої завдано шкоду іншому учаснику пригоди. Позивачем було відшкодовано шкоду в сумі 155 143,45 грн, яку просить стягнути з відповідача.
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в сумі 155 143,45 грн.
4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано.
Позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в сумі 34 050 грн.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
5. Відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення, а провадження у справі закрити.
6. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
8. 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 вчинено діяння, що мало ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 Кримінального кодексу України (недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану).
9. Постановою слідчого від 28 березня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015240160001124 від 25 грудня 2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
10. Копію постанови направлено начальнику районного відділення поліції для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проте протокол про адміністративне правопорушення не був складений органом внутрішніх справ.
11. Як встановлено постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі №676/145/19, під час службової поїздки ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3 "б", 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не обрав в установлених межах безпечної швидкості руху та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, виїхав на смугу зустрічного руху і допустив зіткнення з автомобілем марки "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_2 , чим наніс істотної шкоди громадянину ОСОБА_2 в розмірі 253 337,44 грн. В подальшому відшкодування частини вказаної шкоди в розмірі 153 337,44 грн було покладено на військову частину НОМЕР_1 , а частину у розмірі 100 000 грн на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
12. Також цим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 під час службової поїздки вважався таким, що виконував обов`язки військової служби. Поряд з цим, керував транспортним засобом, незареєстрованим у встановленому порядку, без державних номерних знаків, а також з не застрахованою цивільно-правовою відповідальністю. Таким чином, фактично допустив правопорушення, передбачені частиною шостою статті 121, частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому, рухаючись в напрямку міста Кам`янця-Подільського виїхав на смугу зустрічного руху, де сталося зіткнення передньої лівої частини автомобіля марки "Nissan Terano 2" з передньою лівою частиною автомобіля марки "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в напрямку міста Хмельницький (назустріч), чим порушив п.п. 2.3 "б", 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху та допустив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
13. 07 червня 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 виконано постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 676/145/19 шляхом сплати на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 155 143,45 грн за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_1 під час виконання ним обов`язків військової служби 24 грудня 2015 року.
14. ОСОБА_1 добровільно не відшкодував завдану з його вини шкоду, зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 виключений з 01 серпня 2017 року та направлений до нового місця служби - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15. В зв`язку з тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань, виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» Ямпільський районний військовий комісаріат Вінницької області переформовано, відомості щодо проходження на даний час ОСОБА_1 військової служби відсутні.
16. Днем виникнення підстав, які дають військовій частині НОМЕР_1 право на пред`явлення вимог до ОСОБА_3 , є день сплати грошових коштів на виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 676/145/19, а саме 07 червня 2021 року.
ІII. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначав про обов`язок відповідача відшкодувати військовій частині НОМЕР_1 завдану шкоду в загальному розмірі 155 143,45 грн, чого не було зроблено.
18. В ході розгляду справи судом не було встановлено щодо відповідача обставин, встановлених статтею 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», які виключають матеріальну відповідальність сторони.
19. Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача та ухвалюючи нове рішення, виходив з того, що судовими рішеннями у справі № 676/145/19 встановлено причини завдання шкоди, її розмір та винна особа, тому з урахуванням частини четвертої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX) позивач мав право не призначати службове розслідування.
20. Залежно від форми вини та наявності або відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 6 Закону № 160-IX, військовослужбовець несе повну або обмежену матеріальну відповідальність. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази підписання відповідачем письмового зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності, то його не може бути притягнуто до такої відповідальності.
21. Оскільки позивач не надав доказів про те, що шкода йому завдана внаслідок умисних протиправних дій відповідача, то відсутні підстави для притягнення його до повної матеріальної відповідальності.
22. Разом з тим, оскільки матеріалами справи підтверджується шкода, завдана військовій частині, протиправна поведінка відповідача внаслідок неналежного виконання службових обов`язків та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданою шкодою, суд дійшов висновку про наявність підстав для притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності відповідно до статті 5 Закону № 160-IX у розмірі не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб (2 270 грн х 15).
23. Відповідач у обґрунтування касаційної скарги звертав увагу на положення частини першої статті 354 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
24. Оскільки предметом розгляду у справі є приватно-правові відносини - відшкодування шкоди в порядку регресу, то справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та слід закрити провадження у справі.
25. Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними в порядку регресу військовій частині відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
26. Спірні правовідносини не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок завдання шкоди.
27. Вказував на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, що призвело до порушення правил предметної підсудності.
28. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні, звертаючи увагу на неподібність правовідносин у справі № 200/22363/16-а та у розглядуваній справі.
29. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 910/12405/21, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в інший спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
30. У справі № 200/22363/16-а питання щодо того, що спір про відшкодування військовослужбовцем в порядку регресу шкоди військовій частині є публічно-правовим чи приватно-правовим було предметом апеляційного розгляду, а в справі № 120/10943/21-а в суді апеляційної інстанції таке питання не було предметом дослідження, як і не застосовувалися висновки Верховного Суду щодо підсудності цього спору.
31. Також позивач просив залишити касаційну скаргу без руху у зв`язку з пропуском відповідачем строку на касаційне оскарження судового рішення.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
33. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України - неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18).
34. Звернувшись з касаційною скаргою, відповідач наполягає на належності даного спору до юрисдикції цивільних судів, відповідно існуванні підстав для закриття провадження.
35. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
36. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
37. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
38. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
39. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
40. Частиною четвертою статті 5 КАС України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
41. З матеріалів справи слідує, що спір між сторонами виник щодо завдання діями відповідача матеріальної шкоди на суму 155 143,45 грн під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , що встановлено рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2020 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 676/145/19.
42. У добровільному порядку ОСОБА_3 завдану майнову шкоду не відшкодував, а тому позивач з метою її стягнення звернувся до суду з цим позовом.
43. Згідно з частинами першою, четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
44. Отже, наведеними правовими нормами прямо передбачено, що військова служба є публічною службою, а тому відповідач у період здійснення ним повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця, перебував на посаді, що відноситься до публічної служби.
45. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон № 160-IX.
46. Пунктами 4, 5 статті 1 цього Закону визначено, що:
матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
47. За змістом приписів статті 3 цього Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
48. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
49. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
50. Отже, у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
51. Понад те, у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
52. Таким чином, обсяг повноважень суду при розв`язанні таких спорів не закінчується дослідженням правильності розрахунку суми завданої шкоди, адже в першу чергу суд зобов`язаний перевірити наявність причино-наслідкового зв`язку між діями військовослужбовця, вчиненими під час перебування на посаді публічної служби, та заподіяною шкодою.
53. Підсумовуючи це слідує висновок, що такі спори підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
54. Такий правовий підхід сформований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року у справі № 14-481цс18, від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (при розгляді спорів за позовами, зокрема, але не виключно, військових частин до фізичних осіб-військовослужбовців, які проходили військову службу, про стягнення матеріальної шкоди) і неодноразово застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії, серед іншого, у справах № 620/1720/20, № 580/4611/21, № 320/7204/21, № 640/28199/21, № 160/4643/23 та ін.
55. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №825/730/16, який з урахуванням обставин цієї справи додатково обґрунтований тим, що вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов`язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб`єкта владних повноважень, про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.
56. Таким чином, переконання позивача, викладене у касаційній скарзі про те, що предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин, є помилковим та спростовується вказаною правозастосовчою практикою.
57. Відповідач також зауважив про те, що позовні вимоги не стосуються його прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок завдання шкоди, відповідно такий спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
58. Проте позовну заяву про стягнення матеріальної шкоди, завданої державі, подано суб`єктом владних повноважень до особи, яка перебуває на посаді публічної служби. В адміністративному процесі суб`єкт владних повноважень не може захищати порушене право у спосіб визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності особи (у тому числі, яка перебувала на посаді публічної служби). Разом з тим, адміністративний суд може надавати оцінку правомірності дій такої особи у рамках спору, розв`язання якого потребує встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями особи та наслідками, настання яких зумовили суб`єкта владних повноважень звернутися до суду.
59. Підставою касаційного оскарження відповідач зазначив неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а.
60. З цього приводу слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи рішення у справі № 200/22363/16-а, керувалась нормами Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР, відповідно до пункту 7 якого військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов`язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України. На підставі вказаної норми, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що відшкодування військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними в порядку регресу шкоди військовій частині відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
61. Приписи Положення № 243/95-ВР втратили чинність у зв`язку із набранням чинності нормами Закону №160-IX, тобто з 31 жовтня 2019 року.
62. Суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку спірним правовідносинам, керувалися нормами Закону №160-IX, відповідно не враховували висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів Положення №243/95-ВР, викладений у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а.
63. Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
64. Отже, Суд не встановив порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій при визначенні правил юрисдикції та ухваленні оскаржуваних рішень в порядку адміністративного судочинства та погоджується з їх висновками в цій частині.
65. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині підстав притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, обґрунтованості стягнення завданої шкоди та її розмір, сторонами не оскаржуються в касаційному порядку, а тому Верховний Суд не перевіряє їх правильність та не надає оцінки у межах цього касаційного провадження.
66. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
67. Щодо клопотання військової частина НОМЕР_1 про залишення касаційної скарги відповідача без руху у зв`язку з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, слід зазначити таке.
68. Відповідач, звертаючись з касаційною скаргою, у обґрунтування дотримання строку на касаційне оскарження вказав на ненадсилання йому апеляційним судом копії оскаржуваної постанови від 06 жовтня 2022 року ні відповідно до вимог статті 251 КАС України, ні на виконання його письмового звернення. Тільки 20 червня 2023 року завдяки допомозі адвоката ознайомився з текстом судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень та зміг підготувати касаційну скаргу.
69. Судом було надано оцінку обставинам дотримання відповідачем порядку та строку на касаційне оскарження судових рішень при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, за результатами чого зроблено висновок про вмотивованість підстав для оскарження судових рішень та відсутність підстав для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, постановлено ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі №120/10943/21-а.
70. У зв`язку з цим підстави для задоволення клопотання позивача відсутні.
71. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі №120/10943/21-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду