ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2023 року
м. Київ
справа №120/1157/22-а
адміністративне провадження № К/990/25906/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року (ухвалене у складі головуючого судді Жданкіної Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ватаманюка Р.В., суддів: Сапальової Т.В., Капустинського М.М.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі також - відповідач, скаржник), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії 9 скликання Стрижавської селищної ради від 12 січня 2022 року №76 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Стрижавської селищної ради;
зобов`язати Стрижавську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Стрижавської селищної ради.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року, адміністративний позов задоволено повністю.
3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що твердження відповідача про те, що земельну ділянку включено до переліку земель, право на яку виставлено на торги, суд вважає безпідставними та такими, що не передбачене нормами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Відповідач не надав належних доказів того, що земельна ділянка на час розгляду заяви позивача була фактично виставлена на земельні торги/аукціон, спірне рішення, яким позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, із земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:009:0063, є протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 136 ЗК України, у зв`язку із цим суди помилково зазначили, що сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування.
6. У зв`язку із цим, скаржник вказує, що для правильного вирішення спірних правовідносин, необхідно врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 815/3059/17, від 23 січня 2020 року у справі № 620/1058/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 819/1976/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 815/7279/16 та від 8 грудня 2020 року у справі № 663/2315/15-а, де Суд вказав, що законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, тому вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
7. Касаційна скарга надійшла до суду 23 вересня 2022 року.
8. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №120/1157/22-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачці надати відзив на касаційну скаргу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 січня 2023 року.
10. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
11. Від позивачки відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
12. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 24 грудня 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Стрижавської селищної ради.
13. Рішенням відповідача від 12 січня 2022 року №76 позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана нею земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право на які виставляється на земельні торги (Рішення відповідача від 10 грудня 2021 року №14).
14. Не погоджуючись з рішенням відповідача від 12 січня 2022 року №76, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
16. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
17. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
18. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
19. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на таке.
20. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
22. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
23. Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
24. Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було спірне рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.
25. Норми матеріального права у цій справі Суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
26. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
27. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
28. З огляду на предмет спору та нормативно-правову регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне сформулювати правовий висновок про те, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.
29. За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
30. Практика застосування положень ЗК України сформована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19 вересня 2018 року у справі №П/811/7/18, від 23 листопада 2018 року у справі №П/811/601/18, від 11 червня 2019 року у справі №803/1212/18, від 20 червня 2019 року у справі №349/986/18, від 08 вересня 2020 року у справі № 125/1961/17 та від 1 червня 2022 року у справі № 580/2092/19.
31. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
32. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
33. Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
34. За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
35. Згідно з частиною першою статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
36. Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
37. Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118 122 ЗК України.
38. Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
39. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
40. Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
41. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
42. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 8 вересня 2020 року у справі № 812/1450/17, від 26 жовтня 2021 року у справі №160/5982/19 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19.
43. Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 4 вересня 2020 року у справі № 440/1176/19 про те, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. При цьому невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів також може полягати у тому, що відповідно до статей 124 134 ЗК України в особи відсутнє право на отримання бажаної земельної ділянки на неконкурентних засадах без проведення земельних торгів.
44. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що земельна ділянка, частину якої позивачка мала намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, призначених для продажу на земельних торгах.
45. Колегія суддів зазначає, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах, не передбачено серед підстав для відмови, визначених у частині сьомій статті 118 ЗК України, проте така підстава для відмови передбачена у статті 136 ЗК України.
46. Так, згідно із частиною п`ятою статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
47. Отже ЗК України чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, тому вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги.
48. Верховний Суд розглядав справи, де поставало таке ж питання, і у постанові від 3 квітня 2018 року у справі № 815/3059/17 дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
49. У подальшому, вказана правова позиція була підтримана в інших постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 січня 2020 року у справі №620/1058/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №819/1976/17, від 22 жовтня 2020 року у справі №815/7279/16, від 29 березня 2021 року у справі №2040/6485/18, від 13 квітня 2021 року у справі №818/1470/18, від 29 жовтня 2021 року у справі №340/1039/20, від 29 листопада 2021 року у справі №340/1037/20, від 15 липня 2021 року у справі №520/3930/19, від 25 травня 2022 року у справі №620/1060/21 та від 18 січня 2023 року у справі №580/1300/22, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.
50. У справі, що розглядається, Суд звертає увагу на те, що на момент розгляду заяви/клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка, якої стосувалася заява, була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права на які можуть бути продані на земельних торгах. Тому, в силу приписів частини п`ятої статті 136 ЗК України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
51. Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявність рішення органу влади про відбір земельної ділянки для продажу права на неї на земельних торгах не є правомірною підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. При цьому колегія суддів зазначає, що рішення місцевої ради від 10 грудня 2021 року №14 є чинним та його законність не ставиться під сумнів позивачкою.
52. Колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 5 Конституції України проголошено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
53. Відповідно до статті 7 Основного Закону України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
54. Згідно із частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
55. Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
56. Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
57. Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-рп/2002 від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад.
58. З огляду на вищевказане колегія суддів зазначає, що важливим є забезпечення органами місцевого самоврядування конкурентних способів розпорядження таким суспільним активом як земля. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі як національного багатства, а також реалізацію принципу рівності перед законом усіх суб`єктів, які бажають отримати в користування або у власність землі комунальної власності, та запобігання всім формам дискримінації.
59. При цьому колегія суддів зазначає, що позивачка не позбавлена права на участь у земельних торгах з метою отримання бажаної для відведення земельної ділянки.
60. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши клопотання позивачки та встановивши, що бажана для отримання позивачкою земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на земельних торгах у формі аукціону, відповідачем було законно прийнято рішення від 12 січня 2022 року №76 про відмову у задоволенні клопотання позивачки на підставі частини п`ятої статті 136 ЗК України.
61. Спірне рішення відповідача є таким, що прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, та відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.
62. Таким чином, доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків стосовно застосування вказаних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
63. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
64. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
66. Оскільки судом було установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, то касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки щодо розподілу судових витрат
67. Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області задовольнити.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: Н.В. Коваленко
Л.Л. Мороз