ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 120/1460/21-а
адміністративне провадження № К/9901/24384/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Коваленко Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 (головуючий суддя: Маслоід О.С.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 (головуючий суддя: Сторчак В.Ю., судді: Граб Л.С., Іваненко Т.С.) у справі №120/1460/21-а за позовом Керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави, Яришівської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Могилів-Подільського району Вінницької області до Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У лютому 2021 року керівник Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави, Яришівської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Могилів-Подільського р-ну Вінницької області звернувся з позовом до Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - відповідач), в якому просив зобов`язати відповідача вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться Яришівська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Могилів-Подільського району Вінницької області, що розташована за адресою: Вінницька область, с. Яришів, вул. Головна, 5 шляхом виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації речового права а земельну ділянку площею 2,5 га.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.03.2021, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у зв`язку із тим, що позов не належить розглядати за правилами адмінсудочинства. Прокурору роз`яснено, що даний спір взагалі не підлягає судовому розгляду.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення, а справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що Яришівська СЗШ користується земельною ділянкою орієнтованою площею 2,5 га, проте відсутність правовстановлюючих документів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу та здійснення навчально-виховного процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей. Прокурор зазначив, що з 2002 року органом місцевого самоврядування не вжито жодних дій, направлених на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку навчального закладу.
В обґрунтування підстав звернення з цим позовом до суду, прокурор послався на відсутність органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас інтереси держави у даному випадку полягають у необхідності неухильного та ефективного виконання органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, як учасниками освітньої діяльності, законодавчих обов`язків щодо створення належних та безпечних умов для здобуття освіти.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрація речового права на земельну ділянку, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.
Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та відповідачем, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.
Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.
Суди зазначили, що спір між прокуратурою та відповідачем щодо зобов`язання відповідача вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться Яришівська СЗШ, шляхом виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації речового права на земельну не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС не передбачена.
При ухваленні рішення у цій справі, суди послалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2020 у справі №815/6347/17.
Одночасно суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, констатував, що цей спір не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі судовому розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного встановлення юрисдикційної підсудності цієї справи. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник стверджує, що звернувся з цим позовом до суду на виконання функцій, визначених Конституцією України, Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) та КАС України. Зазначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Інтереси держави у спірному випадку полягають у необхідності неухильного і ефективного виконання органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, як учасниками освітньої діяльності, законодавчих обов`язків щодо створення належних та безпечних умов для здобуття освіти. Рівень реалізації посадовими особами наданих повноважень має забезпечувати досягнення законодавчої мети у вигляді створення та підтримання таких умов здобуття освіти, що виключають будь-яку шкоду або загрозу порушення прав дітей на здобуття освіти та можливість будь-яких зловживань щодо розпорядження земельними ділянками навчальних закладів. На переконання скаржника, недотримання вимог земельного законодавства та законодавства про освіту зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.
Прокурор наголосив, що освітній заклад тривалий час функціонує в умовах порушень вимог чинного законодавства шляхом користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без відповідної державної реєстрації такого права.
Отже, порушення земельного законодавства щодо користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без відповідної державної реєстрації такого права створює передумови для зловживань щодо розпорядження земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу та здійснення навчального процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей, що у своєю чергу є невиконанням гарантій держави у сфері освіти.
Також скаржник зазначив, що у цій справі прокурор не здійснює квазіпредставницьку функцію, як стверджують суди попередніх інстанцій, між прокурором та відповідачем не виник компетенційний спір, прокурор не є позивачем у справі із самостійним інтересом, не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, а захищає інтереси держави в силу закону, виходячи з того, що орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах, відсутній. Зазначене, на переконання скаржника, відповідає меті та завданню адміністративного судочинства.
За твердженнями скаржника, зазначений спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який внаслідок своєї бездіяльності не реалізував надані йому чинним законодавством владні обов`язки щодо оформлення за начальним закладом правовстановлюючих документів на землю.
Одночасно скаржник просив врахувати, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2020 у справі №815/6347/17, на які послалися суди обох інстанцій при ухваленні оскаржуваного рішення, не є релевантними до цієї справи, оскільки виникли за іншого суб`єктного складу сторін та предмету позову.
Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
VI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із статтею 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Водночас адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа №826/13768/16) послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Колегія суддів проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:
по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;
по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
У справі, що розглядається в обґрунтування підстав звернення до суду з позовом прокурор вказує про те, що прокуратурою вивчено відомості щодо стану додержання земельного законодавства закладами освіти та зроблено висновок, що земельна ділянка, якою користується Яришівська СЗШ, має перебувати у закладу на праві постійного користування. В порушення вимог земельного законодавства та Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII) правовстановлюючі документи на земельну ділянку не оформлено, державну реєстрацію права постійного користування не проведено, а відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під загальноосвітнім навчальним закладом створює передумови для зловживань щодо розпорядження цією земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу та порушення інтересів держави в частині гарантування та можливості забезпечення прав дітей на освіту.
Прокурор стверджує, що орган місцевого самоврядування не виконує покладені на нього повноваження щодо належного оформлення права власності на земельну ділянку під вказаним навчальним закладом, здійснення державної реєстрації вказаних прав, тобто допущено протиправну бездіяльність.
Також прокурор зазначає, що орган, уповноважений на захист інтересів держави, зокрема, уповноважений здійснювати функції контролю за виконанням Яришівською сільською радою Могилів-Подільського району Вінницької області повноважень щодо оформлення належним чином правовстановлюючих документів на земельну ділянку за освітнім закладом, відсутній.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави», у зв`язку з наступним.
У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на пріоритетності положень зазначеного Міжнародного договору, зокрема, у постановах від 20.03.2018 у справі №337/3087/17(2-а/337/236/2017), від 25.04.2019 у справі №226/1056/17, від 24.10.2019 у справі №815/1729/16, від 25.03.2020 у справі №387/168/17, від 26.05.2020 у справі №303/5848/16-а.
Відповідно до статті 1 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - №2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Згідно із положеннями частини другої статті 4 Закону № 2145-VIII право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.
Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.
За приписами статті 2 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Колегія суддів враховує те, що прокурором позов фактично подано в інтересах Яришівської СЗШ.
Разом з цим, цей навчальний заклад є комунальним закладом, а отже його інтереси у спірних правовідносинах збігаються з інтересами держави.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у цій справі подання прокурором позову мало на меті захист «інтересів держави».
За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія судів дійшла висновку, що спір у цій належить до компетенції адміністративного суду.
Водночас частинами першою-другою статті 71 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 72 Закону № 280/97-ВР місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань.
Отже, особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Водночас, відповідно до пункту «е» частини першої статті 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом.
Отже, у цій справі суди мали перевірити наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави прокурором у суді, визначених частиною третьою статті 23 Закону 1697-VII, а саме: перевірити доводи прокурора про відсутність органу, до повноважень якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, а також, у разі наявності такого органу, перевірити належне виконання покладених на цей орган повноважень.
Одночасно колегія суддів погоджується із доводами скаржника про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2020 у справі №815/6347/17, на які послалися суди обох інстанцій при ухваленні оскаржуваного рішення, не є релевантними до цієї справи, оскільки виникли за іншого суб`єктного складу сторін та предмету позову.
VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За такого правового регулювання та предмету спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі з підстав порушення правил юрисдикційної підсудності.
Керуючись статтями 345 349 353 355 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №120/1460/21-а скасувати.
Справу №120/1460/21-а направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
Н. В. Коваленко