ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 120/17765/21-а
адміністративне провадження № К/990/17021/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 120/17765/21-а
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК-Гарант» до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (суддя: Р. М. Дмитришена) від 22 листопада 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Ю. П. Полотнянко, Е. С. Смілянець, Т. О. Драчук) від 28 березня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК-ГАРАНТ» до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС, відповідач, скаржник, податковий/контролюючий орган), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2021 року № 106390701 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 779 166,0 грн, в тому числі: за основним платежем - 623 333,0 грн; за штрафними санкціями - 155 833 грн;
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки висновки відповідача викладені ним у акті перевірки є хибними та такими, які не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв`язку з невірним застосуванням положень податкового законодавства, а також позивач зазначає про те, що господарські відносини з відповідними контрагентами носили реальний характер, що підтверджується належно оформленими первинними документами та у відповідності до вимог чинного законодавства були відображені у бухгалтерській та податковій звітності.
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС № 106390701 від 22 листопада 2021 року.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року змінено з підстав викладених в мотивувальній частині постанови. В решті рішення залишено без змін.
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені адміністративного позову.
6. Після усунень недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
7. 17 липня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. У світлі обставин цієї справи позивач у відзиві звертає увагу, зокрема на сталу і послідовну практику Верховного Суду з питань проведення контролюючим органом податкових перевірок всупереч чинному й діючому (нескасованому) мораторію на проведення контрольних заходів, та як наслідок підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень прийнятих контролюючими органами за наслідками проведених таких протиправних перевірок.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «ЖК-Гарант» зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 19 грудня 2005 року, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 19 грудня 2005 року за № 117410200000.
10. На підставі наказів ГУ ДПС у Вінницькій області від 14 вересня 2021 року № 3071к, відповідно до статті 20, пункту 77.1, пункту 77.2 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, плану - графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, на підставі направлень від 28 вересня 2021 року № 3896 та № 3898, виданих ГУ ДПС, головними державними ревізорами проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ЖК-ГАРАНТ» (код ЄДРПОУ 33966190) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2021 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2021 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2021 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
11. За результатами перевірки складено акт від 26 жовтня 2021 року № 9590/02-32-07- 16/33966190, яким встановлено порушення:
пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, занижено податок на додану вартість всього в сумі 623 333 грн., в т.ч. за: грудень 2018 року в сумі 40 000 грн.; грудень 2019 року в сумі 583 333 грн.
пункту 120 1.2. статті 120, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підприємством не зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних за березень 2018 року.
пункту 176.2 "б" статті 176 Податкового Кодексу України, роз. III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, а саме: податковий розрахунок форми №1ДФ за 2 квартал 2019 року, подані до податкового органу не в повному обсязі та з недостовірними відомостями.
12. Не погоджуючись із такими висновками контролюючого органу, позивач подав письмові заперечення на акт перевірки від 26 жовтня 2021 року № 9590/02-32-07-16/33966190 відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового Кодексу України.
13. За результатами розгляду заперечень Комісією з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок ГУ ДПС прийнято рішення: висновки, наведені у акті планової документальної перевірки від 26 жовтня 2021 року № 9590/02-32-07-01/33966190 залишити без змін, а заперечення ТОВ «ЖК-ГАРАНТ» - без задоволення.
14. За розглядом матеріалів перевірки, ГУ ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2021 року:
- № 106390701 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 779 166,0 грн, в тому числі: за основним платежем - 623 333,0 грн; за штрафними санкціями - 155 833 грн;
- № 106400701 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 7 012,50 грн, в тому числі: за штрафними санкціями - 7 012,50 грн.
- № 0107040711 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 020,0 грн, в тому числі: за штрафними санкціями - 1 020 грн.
15. Позивач вважаючи податкове повідомлення-рішення № 106390701 від 22 листопада 2021 року, прийняте контролюючим органом, протиправним, тому звернувся до суду з цим позовом з вимогою про його скасування.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що під час дії мораторію контролюючий орган не був наділений повноваженнями здійснювати проведення документальної планової перевірки, з урахуванням вимог пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що відповідає висновкам викладених у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21, від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, у яких правова позиція відповідає загальному підходу, сформованому Верховним Судом, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21.
17. Враховуючи обставини справи, оскільки проведена перевірка стосовно Товариства відбулась усупереч законодавчій забороні, такі обставини тягнуть за собою протиправність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки, у зв`язку з чим суд вказав про відсутність необхідності переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
18. Змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що відповідно до змісту позовної заяви підставою цього позову є обставини, що свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, що повністю підтверджується поданими ним первинними документами, натомість, порушення контролюючим органом норми пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (проведення перевірки під-час установленого на період дії карантину мораторію) не були підставою позову в суді першої інстанції. Судом враховано, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року в задоволенні клопотання представника ТОВ «ЖК-Гарант» за № 34292/22 від 04 липня 2022 року про приєднання до матеріалів справи додаткових пояснень щодо окремого питання (підстав для проведення перевірки) - відмовлено, оскільки представником позивача подано додаткові пояснення, в яких останній фактично змінює підстави позову після закриття підготовчого провадження у справі. Тобто, судом першої інстанції фактично відмовлено в зміні такої підстави позову, тому суд апеляційної інстанції вирішив змінити мотивувальну частину шляхом виключення висновку про неправомірність перевірки під час дії мораторію. Натомість така підстава, як реальність спірних господарських операцій, знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено:
пункт 1 частину другу статті 353 КАС України, а саме - не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних доказів у справі, адже у ТОВ «ЖК-Гарант» не було підстав для бухгалтерського та податкового обліку вказаних операцій, оскільки фактично вчиненню господарських операцій з постачання товарів від ТОВ «АВАНС УНІВЕРС», ТОВ «Рослій Форт» відсутнє, а наслідком для бухгалтерського та податкового обліку є лише фактичний рух активів задекларований на папері;
пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, рішення суду апеляційної інстанцій прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
21. На переконання скаржника, судами попередніх інстанцій неправильно застосували норми пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», без врахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 06 лютого 2020 року (справа № 806/1339/15), від 05 березня 2012 року (справі № 21-421а11), від 22 листопада 2016 року (справа № 826/11397/14), від 24 травня 2016 року (справа № 21-5332а15), від 14 червня 2016 року (справа № 21-1318а16), від 22 листопада 2016 року (справа № 21-2430а16), від 22 січня 2019 року (справа № 826/18174/13-а), від 31 березня 2020 року (справа № 520/8893/18), від 28 грудня 2022 (справа № 520/1284/19).
22. Відповідач стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що матеріалами справи підтверджується відсутність фактичного здійснення господарських операцій, а документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством (постанова від 28 травня 2019 року справа № 816/2557/14).
23. У цілому, скаржник наводить доводи, аналогічні доводам відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин справи, шляхом відтворення частини акта перевірки, цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, наводить ряд постанов Верховного Суду та цитує уривки з них, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторного зазначення не потребують.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
25. В силу приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
27. Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
28. Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
29. Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
30. Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
31. У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.
32. Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
33. Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов`язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.
34. Як свідчать матеріали справи, позивачем подано позовну заяву про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, що є предметом розгляду в цій справі.
35. Під час вирішення даної справи судом першої інстанції, позивачем було надано додаткові пояснення, в яких він зазначив про протиправність проведеної перевірки з підстав того, що вона проведена незаконно в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) та всупереч пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
36. Для правильного вирішення справи насамперед необхідно встановити чи належить проведення планової виїзної документальної перевірки на підставі на підставі пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 89 до тих процедурних порушень, які об`єктивно можуть вплинути на правильність висновків контролюючого органу за наслідками такої перевірки і, відповідно, чи слугують такі порушення самостійною підставою для скасування податкових повідомлень рішень, прийнятих згідно із такими висновками.
37. 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктами 52-1 - 52-5.
38. Зокрема, згідно з пунктом 52-2 установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
39. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту:
Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий - четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим - десятим.
40. 29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».
41. Отже, законодавець шляхом внесення змін до Податкового кодексу України запровадив мораторій на проведення документальних (в тому числі планових) та фактичних перевірок (крім чітко визначеного переліку видів перевірок) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.
42. Водночас, 04 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.
43. Відповідно до зазначеного пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17 вересня 2020 року № 909-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03 лютого 2021 року № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема: документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.
44. Таким чином, виникла колізія між нормами Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України № 89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.
45. Верховний Суд вже неодноразово вирішував наведену вище колізію. Так, у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21 Суд виклав правову позицію, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 статті 2 Податкового кодексу України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до Податкового кодексу України. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у Податковому кодексі України і в постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме Податкового кодексу України.
46. У постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про неможливість застосування постанови Кабінету Міністрів України № 89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що постанова Кабінету Міністрів України № 89 прийнята не на підставі та не на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України не може вважатися складовою податкового законодавства і не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.
47. Питання щодо впливу таких процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом. У постановах від 28 грудня 2022 року у справах № 420/22374/21, № 540/5445/21, № 160/14248/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справах № 160/14248/21, № 420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справах № 160/20112/21, № 600/1402/22-а Верховний Суд констатував, що проведення перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
48. Під час ухвалення вказаних постанов Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками.
49. Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 160/20112/21.
50. Отже, позиція Верховного Суду щодо наслідків неправомірного проведення документальних перевірок на підставі підпункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення ПК України вже є сформованою, усталеною і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
51. Судом першої інстанції встановлено, що на момент видання наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 14 вересня 2021 року № 3071к дія карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), не завершилася, а відтак діяв і мораторій на проведення документальних планових перевірок. Цей мораторій був прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
52. Окрім того, як вже було зазначено вище, матеріали справи свідчать, що під час вирішення даної справи судом першої інстанції, позивачем було надано додаткові пояснення, в яких він зазначив про протиправність проведеної перевірки з підстав того, що вона проведена незаконно в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) та всупереч пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
53. Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
54. У відповідності до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
55. З викладеного слідує, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета та підстави позову.
56. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
57. Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
58. Колегія суддів звертає увагу, що не вважаються зміною підстав позову уточнення, доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
59. Зазначений правовий висновок узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.
60. До того ж, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
61. Положення частини другої статті 9 КАС України надають право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
62. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
63. За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
64. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну таким норму, яка підлягає застосуванню.
65. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
66. Колегія суддів ще раз звертає увагу, що позивачем все ж таки було подано письмові пояснення до суду першої інстанції, в яких позивач, серед іншого, акцентував увагу на тому, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийнятий на підставі перевірки, яка проведена всупереч вимог чинного податкового законодавства (а саме - пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення Податкового кодексу України).
67. Отже, з урахуванням вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду, такі посилання позивача на порушення контролюючим органом положень чинного податкового законодавства при призначенні та проведенні перевірки у письмових поясненнях наданих суду, не вважаються зміною підстав позову, оскільки зазначене є доповненням/зміною у обґрунтуванні застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, при збереженні первісних обставин.
68. Подібні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 520/20064/21, від 16 квітня 2024 року у справі № 340/9544/21.
69. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
70. Таким чином, з урахуванням вказаних положень процесуального законодавства, а також правових висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для не надання оцінки доводам позивача про порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки визначеного нормами Податкового кодексу України з підстав, визначених частиною п`ятою статті 308 КАС України.
71. Тому, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування до таких положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення Податкового кодексу України, а дії контролюючого органу стосовно невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки та її призначення, є самостійною підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.
72. Окрім того, у розвиток зазначеного правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд неодноразового висловлював позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.
73. З урахуванням наведеного вище нормативно-правового обґрунтування, а також враховуючи єдність та послідовність практики Верховного Суду з цього питання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган призначив і провів документальну перевірку позивача за відсутності визначеного законом права під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
74. Разом з тим, касаційна скарга, якої скаржник просить скасувати також рішення суду першої інстанції, не містить доводів щодо спростування обґрунтованості такого судового висновку, який слугував, у тому числі мотивом для задоволення заявлених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених за наслідком цієї перевірки.
75. Наведене не дає підстав вважати, що суд першої інстанцій ухвалив рішення без дотримання відповідних правових висновків Верховного Суду, що наведені вище.
76. Крім того, оскільки зазначене є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів Верховного Суду не вдається до аналізу доводів касаційної скарги щодо неповноти з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин справи та недослідження суті податкових правопорушень.
77. Водночас Суд робить застереження, що висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами є цілком передчасними, з огляду на те, що не виключається можливість призначення та проведення повторної перевірки після того як виникнуть законні підстави для проведення перевірок, які були обмежені встановленим мораторієм на їх проведення.
78. Отже, враховуючи встановлені обставин у справі, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про задоволення розглядуваних позовних вимог.
79. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити частково.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі № 120/17765/21-а скасувати.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 120/17765/21-а залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов