ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02 липня 2024 року
справа №120/4221/24
адміністративне провадження № К/990/21208/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазол»
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року (колегія у складі суддів: Мойсюк М. І., Сторчак В. Ю., Граб Л. С.)
у справі №120/4221/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазол»
до Закарпатської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення,-
УСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазол» (далі - Товариство, позивач у справі, скаржник у справі) до Закарпатської митниці (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення від 06 березня 2024 року, яким зменшено строк дії дозволу на поміщення товарів у митний режим «переробка за межами митної території» від 01 грудня 2021 року №2928/44.
Одночасно з позовною заявою Товариством подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Закарпатської митниці від 06 березня 2024 року.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову позивач зазначив, що не зважаючи на очевидну неможливість виконання Товариством умов Контракту, а саме: доставлення товару до аеропорту «Бориспіль» м. Києва авіатранспортом, з незалежних від позивача причин, що не тільки визнані загальновідомими та очевидними, а і засвідчені належним чином Сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 31 жовтня 2023 року №3200-23-433, позивачу з необґрунтованих підстав, зменшено строк дії дозволу переробки товарів за межами митної території України з 28 листопада 2024 року та зобов`язано доставити товари до 05 квітня 2024 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року заяву задоволено, вжито заходи забезпечення шляхом зупинення дії рішення Закарпатської митниці від 06 березня 2024 року про внесення змін до дозволу на поміщення товарів у митний режим «переробка за межами митної території України» в частині скорочення його дії до 05 квітня 2024 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №120/4221/24.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі не продовження Закарпатською митницею строку переробки товарів за межами митної території України, у позивача виникнуть додаткові митні зобов`язання щодо сплати митних платежів, а також ускладнить ефективний захист порушених прав позивача, та, у випадку задоволення заявленого адміністративного позову без задоволення заяви про його забезпечення, спричинить низку інших судових спорів з метою відновлення свого попереднього становища, зокрема про скасування вимоги про сплату митних платежів.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного позову від 18 квітня 2024 року ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року скасовано та відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для зменшення терміну реімпорту товарів слугувала інформація ПАТ «Укрнафта» від 09 лютого 2024 року №22/04, а також Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту Служби безпеки України, яким суд першої інстанції, в порушення вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав оцінки.
З урахуванням цієї інформації і принципу забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу суд не навів відповідних мотивів і не зазначив, як не застосування заходів забезпечення позову може призвести до ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Колегія суддів також звернула увагу на те, що позивач у цій справі не довів та документально не підтвердив обставини (матеріали справи не містять доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, залишивши в силі ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, якою забезпечено позов Товариства.
На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що скасування ухвали про забезпечення позову у справі №120/4221/24 спричинить невідворотні наслідки для позивача, а саме невиконання вимоги про доставку товару до 05 квітня 2024 року буде зумовлюватися виставленням вимоги позивачу про сплату умовно нарахованих сум митних платежів. Враховуючи, що рішення про доставку товару до 05 квітня 2024 року оспорюється і може бути визнано незаконним, вчиненням дій контролюючими органами на підставі оспорюваного рішення (зокрема виставлення вимог) до визнання його протиправним має реальну загрозу для порушення прав позивача, оскільки таку вимогу у випадку не забезпечення позову, потрібно буде оскаржувати та скасовувати в судовому порядку.
Верховний Суд ухвалою від 19 червня 2024 року відкрив провадження у справі №120/4221/24 та витребував справу з Вінницького окружного адміністративного суду та Сьомого апеляційного адміністративного суду.
20 червня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства в якому митний орган просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року без змін.
27 червня 2024 року справа №120/4221/24 надійшла на адресу Верховного Суду.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Ураховуючи наведене вище, Суд дійшов до висновку, що у справі, яка розглядається, заявник не довів, а суд першої інстанції не встановив і не підтвердив, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції обмежився лише висновками, що не продовження Закарпатською митницею строку переробки товарів за межами митної території України, у позивача виникнуть додаткові митні зобов`язання щодо сплати митних платежів, проте не надав належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача Закарпатською митницею.
Натомість, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Більш того, суд апеляційної інстанції, не вирішуючи спір по суті врахував, що підставою для зменшення терміну реімпорту товарів слугувала інформація ПАТ «Укрнафта» від 09 лютого 2024 року №22/04, а також Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту Служби безпеки України, яким суд першої інстанції, не надав оцінки.
Як уже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочиства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що з урахуванням принципу забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу суд першої інстанції не навів відповідних мотивів і не зазначив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем у цій справі не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства.
Відтак, з огляду на викладене вище, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення позову у даній справі у визначений Товариством спосіб та, як наслідок, задоволення відповідної заяви останнього.
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, уважає що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржуване судове рішення у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд ухвалив рішення, не допустивши порушень норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазол» залишити без задоволення.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №120/4221/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк