ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 120/7955/21-а
адміністративне провадження № К/990/10721/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.10.2021 (головуючий суддя: Свентух В.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2022 (головуючий суддя: Гонтарук В.М., судді: Матохнюк Д.Б., Біла Л.М.) у справі № 120/7955/21-а за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Летішопс Україна» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2021 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Летішопс Україна» (далі - ТОВ «Летішопс Україна» або відповідач), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у сумі 2 019 664 грн та пеню у сумі 25 851,52 грн.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.10.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2022, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2022 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у порушення вимог статей 18, 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) відповідач, який має середньооблікову чисельність штатних працівників 134 особи, не забезпечив у 2020 році виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 5 осіб. Адміністративно-господарські санкції відповідач в добровільному порядку не сплатив. Своєю чергою, невиконання відповідачем зазначеного нормативу є підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.
Відповідач позов не визнав. Зазначив, що з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, які від нього вимагаються у відповідності до вимог чинного законодавства, ним протягом 2020 року вживались заходи з працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом інформування центру зайнятості про вакантні посади. Крім того, відповідач наголосив, що незважаючи на те, що з розрахунку встановленого нормативу 4% від середньооблікової кількості працівників на підприємстві мінімально має бути працевлаштовано 5 осіб, останній мав намір та можливість працевлаштувати більше осіб з інвалідністю, тому було подано інформацію про попит на робочу силу у кількості 10 вакансій на посаду оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. Згодом відповідач уточнив кількість вакантних посад з 10 до 8, що все одно становить більшу кількість осіб, чим встановлено нормативом. Інформування центу зайнятості про вакантні посади також підтверджується звітністю за формою 3-ПН за 2020 рік.
Також відповідач наголосив, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких заперечив проти викладених аргументів позивача, та наголосив, що ним протягом 2020 року вживалися відповідні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Летішопс Україна» подало до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 134 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб.
Кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону № 875-XII становить 5 осіб.
Вважаючи, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 5 робочих місць та не сплатив адміністративно-господарські санкції з урахуванням пені в загальній сумі 2045515,72 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
У межах розгляду цієї справи судами встановлено, що відповідач протягом 2020 року регулярно інформував державну службу зайнятості за місцем реєстрації про наявні вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, що підтверджується копіями звітності за формою № 3-ПН про наявність вакансій, а також листом Вінницького міського центру зайнятості №04-17/1632-21 від 18.05.2021.
Натомість підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього, а саме: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій послалися на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 03.12.2020 у справі № 812/1189/18 та від 11.08.2021 у справі № 260/557/19.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункту 4 частини четвертої статті 12 КАС України), адже сума позову перевищує 500 неоподаткованих мінімумів для працездатних осіб, а тому справа мала розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанції неправильно вирішено спір по суті, оскільки зважаючи на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ «Летішопс Україна» (134 особи) відповідач у 2020 році повинен був працевлаштувати 5 осіб з інвалідність, проте фактично, за даними звіту, непрацевлаштував жодного.
Водночас за приписами Закону № 875-XII працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
Відповідно, за висновками скаржника, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Своєю чергою, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 21.08.2018 у справі № 817/650/17.
Додатковим доказом належного виконання роботодавцем своїх обов`язків із працевлаштування осіб з інвалідністю є також розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах інформації, або у іншій формі оголошень, інформації про пошук відповідних працівників.
Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність створених робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2020 році, зокрема: накази, штатні розписи, тощо.
Крім того, у порівнянні із 2019 роком, у якому було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, відповідач не тільки не працевлаштував протягом 2020 року жодної особи з інвалідністю, а навпаки скоротив чисельність таких працівників (звільнено).
Підсумовуючи викладене, позивач вважає, що якщо створене робоче місце не введено в дію шляхом фактичного працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до територіального відділення Фонду на підставі статті 20 Закону № 875-XII.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Наполягає, що ним було вжито усіх залежних від Товариства заходів задля недопущення господарського правопорушення. При подачі звітів до центру зайнятості відповідач зазначив про наявні для інвалідів вакансії, а тому не може відповідати за ненаправлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів. Відтак у діях відповідача немає складу правопорушень, а отже й відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.
Своєю чергою, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не породжує обов`язок пошуку таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Також відповідач не погоджується із твердженнями скаржника щодо неправильного визначення судами категорії справи. Зазначає, що КАС України не містить норм, які б встановлювала, що справи про стягнення адміністративно-господарських санкцій, де сама позову перевищує певний прожитковий мінімум, слід обов`язково розглядати за правилами загального позовного провадження та відповідно заборонено відносити такі справи до категорії справ незначної складності, як на та вказує позивач, апелюючи до суми штрафних санкцій.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Закон № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону № 875-ХІІ).
Згідно із частиною першою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина друга статті 218 ГК України).
Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
За приписами пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На реалізацію цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07.07.2022).
Відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.
Згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої - третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 КЗпП України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.
Згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Своєю чергою, до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18 від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Летішопс Україна» протягом 2020 року подавалась до Вінницького міського центру зайнятості інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, а саме про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, що підтверджується листом Вінницького міського центру зайнятості № 04-17/1632-21 від 18.05.2021 та копіями звітності про попит на робочу силу (вакансії).
При подачі звітів до центру зайнятості відповідач зазначив про наявні для інвалідів вакансії, а тому не може відповідати за ненаправлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів. З огляду на це, у діях відповідача немає складу правопорушень, а отже й відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з частиною першою статті 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
З урахуванням того, що відповідач виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році.
Щодо необхідності розглядати справу за правилами загального позовного провадження і відповідно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Суд зважає на те, що ухвалою від 10.08.2021 суд першої інстанції відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання.
У касаційній скарзі позивач покликається на необхідність розглядати справу за правилами загального позовного провадження з огляду на те, що справа підпадає під пункт 4 частини четвертої статті 12 КАС України.
Частиною першою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина друга статті 12 КАС України).
Частиною четвертою статті 12 КАС України встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 2661 цього Кодексу.
Позовна заява мотивована протиправністю дій відповідача щодо порушення приписів Закону № 875-ХІІ, оскільки відповідач у 2020 році не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме 5 робочих місць, і як наслідок повинен був сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 5 середніх річних заробітних плат - 2 019 664 грн.
Отже, предметом розгляду цієї справи є не рішення суб`єкта владних повноважень, а тому спір не підпадає під дію пункту 4 частини четвертої статті 12 КАС України.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (частина п`ята 12 КАС України).
Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ незначної складності для цілей Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що такий перелік не є вичерпним і відповідно до вимог пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є також справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Крім того, згідно зі частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що ця справа належить до справ незначної складності, відтак не підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.
Крім того, у постанові від 03.03.2023 у справі № 320/2609/19 Верховний Суд вже висловив позицію щодо можливості розгляду таких справ за правилами загального позовного провадження та зазначив, що частина четверта статті 12 КАС України містить перелік справ у спорах, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Спір який розглядається у цій справі не відноситься до переліку передбаченого частиною четвертою статті 12 КАС України.
Зазначений правовий висновок згодом підтриманий також у постанові Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а.
Вищевикладеним спростовують доводи касаційної скарги позивача.
Касаційна скарга не містить належних обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в відзиві на позов та апеляційній скарзі та яким судами вже надана оцінка.
Також касаційна скарга не містить об`єктивних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які визначені законом в якості підстав для скасування рішень.
VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.10.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2022 у справі №120/7955/21-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Кравчук