№ 127/10402/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/10402/17

провадження № 61-20771св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі судді Берегового О. Ю. та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі судді Голоти Л. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, застосування наслідків недійсності правочинів, визнання права власності на 1/10 частку житлового будинку з прибудовою за кожним позивачем, визнання права власності на 1/10 частку земельної ділянки за кожним позивачем,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6

За час спільного проживання батьки сторін за договором купівлі-продажу будинку від 21 липня 1999 року та договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 1999 року придбали житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Зазначені договори зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 .

Протягом 2006-2010 років в результаті спільної праці ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були зведені прибудови до житлового будинку, господарських споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частки земельної ділянки та 1/2 частки житлового будинку з господарськими приміщеннями за вищевказаною адресою.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є спадкоємцями за законом першої черги, прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 , оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ОСОБА_2 , не повідомивши спадкоємців, ввів в експлуатацію прибудови, отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22 жовтня 2013 року, зокрема на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а 16 січня 2014 року - подарував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку по АДРЕСА_1 відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Після укладання договору дарування ОСОБА_5 виселив всіх спадкоємців з будинку.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року визначено, що частка спадкодавця ОСОБА_7 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 939 кв. м та житловий будинок А з прибудовою, житловою площею 58,9 кв. м, 1967 року забудови, огорожу № 1-2, криницю «Г», хлів «Б», хлів «б», хлів «б2», вбиральню «В», що по АДРЕСА_1 становить 1/2.

Враховуючи викладене, позивачі просили:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 16 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , і застосувати наслідки недійсності правочину, повернути 1/2 частку домоволодіння ОСОБА_2 ;

- визнати недійним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 0510100000:03:016:0015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , застосувати наслідки недійсності правочину, повернути 1/2 частку земельної ділянки ОСОБА_2 ;

- визнати право власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1/8 частці на житловий будинок з прибудовою, житловою площею 58,9 кв. м, зазначений на плані літерою «А» 1967 року забудови, огорожу № 1-2, криницю «Г», хлів «Б», хлів «б», хлів «б2», вбиральню «В», що по АДРЕСА_1 , та по 1/8 частці земельної ділянки площею 0,0939 га, кадастровий номер 0510100000:03:016:0015, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в порядку спадкування за законом.

Позивачі подали заяву про зменшення позовних вимог, в якій просили визнати за ними право власності по 1/10 частці на домоволодіння та земельну ділянку, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними:

- договір дарування житлового будинку, укладений 16 січня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 . 97/100 часток, ОСОБА_6 - 3/100 часток будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 (житловий будинок А загальною площею 114,0 кв. м, житловою площею 58,6 кв. м, погреби п/а1, п/б2, літні кухні Б, б, Г, сараї б2, Д, убиральня Ж, огорожа №1-№2, криниця №3), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М., зареєстрований в реєстрі за № 101;

- договір дарування земельної ділянки, укладений 16 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 . 97/100 часток, ОСОБА_6 - 3/100 часток земельної ділянки площею 0,0939 га, кадастровий номер 0510100000:03:016:0015, розташованої по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 102.

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Визнаючи недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договорів дарування житлового будинку від 16 січня 2014 року і земельної ділянки від 16 січня 2014 року ОСОБА_2 розпорядився майном, яке йому не належало на праві власності: 1/2 часткою земельної ділянки площею 0,0939 га, кадастровий номер: 0510100000:03:016:0015, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та 1/2 часткою житлового будинку з прибудовою житловою площею 58,9 кв. м, що зазначений на плані літерою «А», 1967 року забудови, огорожі «№1-2», криниці «Г», хлівів «Б», «б», «б2», вбиральні «В», що по АДРЕСА_1 , які на час смерті належали його дружині ОСОБА_7 як частка в спільному сумісному майні подружжя. Цим самим ОСОБА_2 позбавив спадкоємців ОСОБА_7 можливості отримати зазначене майно у спадщину.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо повернення позивачу ОСОБА_2 його 1/2 частки домоволодіння, оскільки цей розмір частки не визначений.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року (справа № 127/2611/16-ц) визначено, що частка ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0939 га, кадастровий номер 0510100000:03:016:0015, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що по АДРЕСА_1 становила 1/2, то в зв`язку із визнанням договору дарування земельної ділянки недійсним, інша 1/2 частка земельної ділянки належить ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимогпро визнання права власності на 1/10 частку житлового будинку з прибудовою та 1/10 частку земельної ділянки за кожним позивачем у порядку спадкування є передчасною, спадщина оформляється нотаріусом, лише у випадку неможливості вирішити питання нотаріусом спір вирішується в судовому порядку; частка нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_7 у спірному домоволодінні, яке було предметом договору дарування і станом на час розгляду справи не визначена, вирішення цього питання не входило в предмет позову, що розглядається.

Суду не надано належного доказу про стан домоволодіння на час розгляду справи, а саме копії технічного паспорта спірного домоволодіння без якого вирішувати питання власності щодо нерухомого майна є неможливим; не визначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 , що впливає на розмір часток спадщини: усі позивачі і відповідачі зареєстровані за вищевказаною адресою як на час розгляду справи так і на час відкриття спадщини. В предмет позову не входило встановлення кола спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 (встановлення фактів проживання чи не проживання зі спадкодавцем), коло спадкоємців має бути з`ясовано нотаріусом або в судовому порядку за наявності для цього підстав.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, 21 жовтня 2019 року ОСОБА_5 подав до Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року повернуто без розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції кодексу від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції. Апеляційна скарга подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду, тобто з порушенням порядку її подання.

01 листопада 2019 року ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту рішення місцевого суду, а наведені у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження причини його пропуску суд не вважає такими, що дають правові підстави для поновлення пропущеного строку, оскільки відповідач був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2019 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року і направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що постановляючи ухвалу від 22 жовтня 2019 року апеляційний суд порушив його права на доступ до суду і справедливий розгляд справи судом, а також статті 4 17 352 355 ЦПК України щодо права особи на апеляційне оскарження рішень. У матеріалах справи відсутні докази про його відмову в отриманні повістки на 19 лютого 2018 року та оголошення на офіційному веб-сайті, тому неможливо вважати його особою, яка повідомлена про день, час та місце слухання справи. Дійшовши висновку про розгляд справи за відсутності відповідачів суд не лише порушив норми цивільного права, а замість заочного рішення ухвалив рішення, яке приймається при участі всіх відповідачів або одного з них, чим позбавив його можливості оскарження рішення, винесеного у спрощеному позовному провадженні. Підпис про вручення судової повістки на 04 вересня 2017 року не належить йому.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5 був обізнаний про розгляд справи у суді першої інстанції з 27 червня 2017 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Крім того, у матеріалах справи наявні телефонограми про виклик ОСОБА_5 у судові засідання, а також рекомендоване повідомлення, повернуте до суду із відміткою відділу поштового зв`язку «за відмовою адресата від одержання». Апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що підпис на судовій повістці про розгляд справи на 04 вересня 2017 року не його, оскільки ці обставини не доведені належним чином. Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.

16 грудня 2019 року справа № 127/10402/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга в частині оскарження ухвали Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року підлягає частковому задоволенню, а в частині оскарження ухвали Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року - залишенню без задоволення з таких підстав.

Щодо оскарження ухвали Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року

З матеріалів справи встановлено, що у травні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з цим позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6

19 лютого 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення у справі, яким позов задовольнив частково.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, 22 жовтня 2019 року ОСОБА_5 подав до Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 повернуто без розгляду, у зв`язку із тим, що до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції кодексу від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції. Апеляційна скарга подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду, тобто з порушенням порядку її подання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом.

Також згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 355 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Разом з цим згідно з частиною першою статті 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини першої розділуXIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, у розділі «Перехідні положення» ЦПК України врегульовано питання подання учасниками справи апеляційних і касаційних скарг до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а саме, як безпосередньо до апеляційного суду, так і через відповідний суд першої інстанції.

Станом на час звернення з апеляційною скаргою Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система не функціонувала і не функціонує на цей час.

Відсутність на цей час Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (пункт 45 рішення від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (пункт 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява №19164/04).

Отже, особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України), які надають їй право як безпосередньо подавати апеляційну скаргу до апеляційного суду, так і подавати її через місцевий суд.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду, як визначено у статті 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.

Аналогічні висновки щодо подання апеляційної скарги до апеляційного суду викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17-ц (провадження № 61-12112сво18), а також у постановах судових палат Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду, зокрема в постановах від 05 червня 2019 року у справі № 760/10908/13-ц (провадження № 61-6св19), від 22 травня 2019 року у справі № 755/8517/18 (провадження № 61-156св19), від 17 квітня 2019 року у справі № 752/4619/18 (провадження № 61-2152св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 152/355/17 (провадження № 61-11439св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене,висновок апеляційного суду про повернення без розгляду апеляційної скарги внаслідок порушення порядку її подання (подана до апеляційного суду, а не до суду першої інстанції) заснований на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, за змістом якого апеляційні скарги подаються до або через відповідні суди (апеляційні суди).

Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасуванню.

Водночас колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки на час розгляду касаційної скарги, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року, про що постановив ухвалу.

Щодо оскарження ОСОБА_5 ухвали Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За правилами частин першої, другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

На час оскарження судового рішення місцевого суду процедура прийняття апеляційної скарги була врегульована, зокрема положеннями статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, якою керувався апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_5 подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, а наведені у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження причини його пропуску є неповажними, оскільки ОСОБА_5 був обізнаний про її розгляд у Вінницькому міському суді Вінницької області з 27 червня 2017 року, про що свідчить наявне у справі рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви з доданими до неї документами, судову повістку на 04 вересня 2017 року на 11:30 год).

Крім того, у справі наявні телефонограми про виклик ОСОБА_5 у судові засідання на 11 жовтня 2017 року на 14:10 год, на 09 листопада 2017 року на 14:10 год; на 19 лютого 2018 року на 14:10 год.

Також у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення, яке адресоване ОСОБА_5 з судовими повістками про виклик до суду та копією заяви про зменшення позовних вимог, які були повернуті до суду з відміткою відділу поштового зв`язку «за відмовою адресата від одержання».

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що відмітка відділення поштового зв`язку про відмову адресатом в отриманні поштового відправлення направленого судом 14 грудня 2017 року відповідачу не відповідає дійсності та його фактичному волевиявленню, а підпис про вручення судової повістки про необхідність з`явитися у судове засідання на 04 вересня 2017 року стоїть не його, не заслуговують на увагу, у зв`язку з тим, що зазначені доводи не підтверджені належними доказами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, про що зазначив у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 333/236/18 (провадження № 61-4658св19).

Згідно із пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_5 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов`язків, зокрема шляхом вчинення дій щодо отримання інформації про стадію розгляду справи, учасником якої він є, та отримання процесуальних рішень, ухвалених у такій справі, заявник не надав.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував доводи ОСОБА_5 про його необізнаність щодо розгляду справи судом першої інстанції.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність виключних підстав, за наявності яких суд може поновити строк на апеляційне оскарження після спливу більше одного року з дня ухвалення рішення суду першої інстанції.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною.

Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховний Суд зобов`язаний врахувати, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судом апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 406 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська