Постанова
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 127/12917/18
провадження № 61-10370св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за позовом третьої особи) - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницька міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -Третя Вінницька державна нотаріальна контора,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги:
- ОСОБА_2 , подану адвокатом Сидорчук Наталією Миколаївною, на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
від 02 червня 2020 року,
- ОСОБА_1 , подану адвокатом Беліменко Вікторією Іванівною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Бойко В. М., від 19 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову ОСОБА_1 .
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його троюрідний брат ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .
Зазначав, що ОСОБА_3 останні 5-7 років до смерті важко хворів. Він взяв на себе відповідальність по догляду за ОСОБА_3 та його матір`ю ОСОБА_4 , забезпечував їх усім необхідним (купував продукти харчування, ліки, речі), надавав фінансову підтримку та сплачував вартість житлово-комунальних послуг по квартирі, в якій проживала родина ОСОБА_5 .
Посилався на те, що він є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки проживав зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Інші спадкоємці, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , відсутні.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 понад п`ять років з початку проживання до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою:
АДРЕСА_2 ;
- визнати за ним в порядку спадкування четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст позову ОСОБА_2 .
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування, в якому, з урахуванням поданої заяви про зміну підстав позову, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем другої черги за законом після смерті свого дядька ОСОБА_3 за правом представлення відповідно до вимог статей 1262 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки її матір ОСОБА_6 (сестра спадкодавця) померла
ІНФОРМАЦІЯ_2 , просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого
2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за правом представлення після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що вимога ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини ґрунтується на припущеннях, не підтверджена належними та допустимими доказами, а отже не підлягає задоволенню. Вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно є похідною від вимоги про встановлення факту, а тому також не підлягає задоволенню.
Встановивши, що ОСОБА_8 є спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_3 за правом представлення відповідно до вимог статей 1262 1266 ЦК України, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері - ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позову третьої особи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Беліменко В. І., задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_7 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позову третьої особи, колегія суддів виходила з того, що ОСОБА_7 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 за правом представлення, однак у визначений статтею 1270 ЦК України строк нею не було подано заяву про прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
В поданій у липні 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Беліменко В. І. просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати повністю, а постанову апеляційного суду скасувати в частині вирішення вимог позову ОСОБА_1 , ухваливши при цьому нове рішення про встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно.
Адвокат Сидорчук Н. М., подаючи в липні 2020 року в інтересах
ОСОБА_7 до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року, просила оскаржену постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог
ОСОБА_7 скасувати, залишивши в цій частині в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , поданих їх представниками, тавитребувано матеріали справи з місцевого суду.
У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
13 листопада 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду справу № 127/12917/18 передано судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_7 мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції, який ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні її позову, не врахував практику Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) та не оцінив заявлені нею вимоги на предмет пропорційності. Заявник звертає увагу, що наслідки пропуску нею строку для прийняття спадщини є не пропорційними, оскільки вона втратить право на спадкування майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , що в сукупності зі смертю родича стане для неї занадто надмірним тягарем, неспівмірним з її діями, і при цьому буде порушено баланс між інтересами держави та фізичної особи.
Також ОСОБА_7 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 1 статті 1272 ЦК України та
статті 1270 ЦК України до спірних правовідносин.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалюючи оскаржені судові рішення в частині вирішення вимог його позову, застосували норми права без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах
від 08 травня 2020 року у справі №643/3240/17, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, а саме вдалися до оцінки доказів в частині доведення факту родинних відносин ОСОБА_1 зі спадкодавцем та не врахували, що відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не є доказом того, що вони не проживали спільно на час відкриття спадщини. При цьому, передбачені
частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджені іншими належними та допустимими доказами.
Заявник вважає, що суди не надали оцінки показанням свідків
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 , які узгоджуються з поясненнями позивача та не суперечать матеріалам справи.
Також звертає увагу, що суди встановили обставини справи, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів, а саме письмових пояснень свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . При цьому, ОСОБА_17 в розумінні пункту 1
частини першої статті 70 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) є особою, яка не може бути допитана в якості свідка, натомість суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про долучення довідки про встановлення ОСОБА_17 2-ої групи інвалідності.
Відзив на касаційні скарги не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , розмір часток у праві власності кожного складає - 1/2.
ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 .
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися:
- 02 вересня 2017 року ОСОБА_1 , якому нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщини за законом у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;
- 07 лютого 2018 року ОСОБА_7 , якій постановою державного нотаріуса Третьої Вінницької державної нотаріальної контори Ковальської Л. В. від 07 лютого 2018 року № 264/01-30 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском встановленого законом строку для прийняття спадщини.
ОСОБА_6 є сестрою ОСОБА_3 .
ОСОБА_7 є дочкою ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року в справі № 127/3492/18 за позовом ОСОБА_7 до Вінницької міської ради, треті особи: Третя вінницька державна нотаріальна контора,
ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
ОСОБА_1 із 10 січня 2007 року по теперішній час зареєстрований в
АДРЕСА_1 були зареєстровані:
- із 17 лютого 1978 року по 26 лютого 2017 року ОСОБА_4 ;
- із 19 червня 1983 року по 20 березня 2017 року ОСОБА_3 .
Особовий рахунок по квартирі АДРЕСА_1 відкрито на ОСОБА_4 .
Згідно актів № 11-У, № 12-У, складених 12 березня 2019 року комісією у складі майстрів МКП «Управляюча компанія «Київська» за адресою:
АДРЕСА_2 , відсутні зареєстровані особи, власник
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_10 (двоюрідний брат ОСОБА_1 ) пояснив при оформленні спадщини у ОСОБА_1 виникли складнощі. ОСОБА_1 близько 5 років, але скільки точно він вказати не може, проживав разом з ОСОБА_3 , вів з ним спільне господарство. В спірній квартирі свідок жодного разу не був. Про спільний побут позивача зі спадкодавцем йому відомо зі слів ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_11 (двоюрідна сестра ОСОБА_1 ) підтвердила факт родинних відносин та проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 однією сім`єю. Стверджувала, що ОСОБА_1 проживав в квартирі ОСОБА_3 із 2010 року, де вона часто бувала, допомагала по господарству, готувала їжу. Ніяких родичів, а саме
ОСОБА_2 вона до судового розгляду справи не знала, із
ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не спілкувалась.
Свідок ОСОБА_12 повідомила, що бачила як ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 приїжджали разом в село Сиваківці, працювали по господарству на городі. В квартирі у м. Вінниці вона не була жодного разу, про факт спільного проживання ОСОБА_1 з
ОСОБА_3 їй відомо зі слів ОСОБА_18 . ОСОБА_1 займався похованням ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що бачила як ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_3 приїжджали разом в село Сиваківці, працювали по господарству на городі, про факт їх спільного проживання свідку відомо зі слів родичів.
Свідок ОСОБА_9 підтвердила факт спільного проживання
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зазначивши що ОСОБА_1 піклувався про сім`ю ОСОБА_5 , допомагав матеріально, про що їй відомо зі слів родичів ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. (пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК).
Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до вимог статей 1258 1262 1263 1266 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо позовних вимог ОСОБА_7 .
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері
Відповідно до частини третьої статті 1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд правильно виходив із того, що ОСОБА_7 є спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_3 за правом представлення у порядку статті 1266 ЦК України, як племінниця померлого, оскільки її мати та сестра спадкодавця - ОСОБА_7 померла до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Разом з тим, прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його волевиявлення та вчинення або не вчинення (залежно від способу прийняття спадщини) у встановлені строки визначених законом дій.
При цьому, норми ЦК України, що регулюють порядок здійснення права на спадкування визначають обов`язкові умови за яких особа, яка не проживала постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що реалізувала свої спадкові права, а саме належність особи до кола спадкоємців (за законом чи заповітом) та вчинення нею встановлених законом юридично значимих дій, що свідчать про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України, наслідки пропуску якого встановлені у статті 1272 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої та третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
ОСОБА_7 , яка не проживала постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), звернулася до нотаріуса
07 лютого 2018 року, тобто після спливу встановленого законом шестимісячного строку, а тому в силу вимог частини першої статті 1272 ЦК України вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Враховуючи, що ОСОБА_7 вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду у розглядуваній справі про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 на спірну квартиру.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги
ОСОБА_7 про те, що відмовляючи у задоволенні позову держава непропорційно втручається у її права на спадкове майно.
При цьому, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_7 пропустила строк для прийняття спадщини, реалізувала своє право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та постановою Апеляційного суду Вінницької області від 01 серпня 2018 року в справі
№ 127/3492/18 у задоволенні цього позову відмовлено. Відомості про скасування вказаної постанови апеляційного суду відсутні. Правова оцінка судовим рішенням у справі № 127/3492/18 виходить за межі розгляду судом касаційної інстанції справи № 127/12917/18.
Саме по собі встановлення державою загального порядку прийняття спадщини, зокрема для спадкоємця, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, якщо такий порядок вимагає вчинення спадкоємцем у визначені законом строки певних дій, спрямованих на реалізацію своїх спадкових прав, не свідчить про покладення на нього надмірного тягаря або непропорційне втручання держави у права такої особи.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_7 фактично зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права та необхідності ревізії судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі
№ 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) вказано що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довів в установленому законом порядку, що він та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 з підстав, передбачених статтею 1264 ЦК України.
Сам по собі догляд ОСОБА_1 за спадкодавцем під час його хвороби, надання йому фінансової допомоги, придбання ліків, оплата вартості житлово-комунальних послуг, організація поховання не є безумовними підставами для встановлення факту проживання однією сім`єю.
При цьому, відмова у задоволенні позову ОСОБА_1 обґрунтована не наявністю чи відсутністю родинних відносин між ним та спадкодавцем, а недоведеністю обставин, передбачених статтею 1264 ЦК України.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки показанням свідків, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що письмові пояснення ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 направлені ними до суду поштою, не є допустимими доказами та не можуть вважатися показаннями свідків в розумінні ЦПК України, у зв`язку із тим, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Разом із тим саме по собі посилання суду першої інстанції на вказані письмові пояснення ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
ОСОБА_17 не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не вплинуло на правильність вирішення справи.
Крім того, судами попередніх інстанцій були досліджені письмові докази, в тому числі акти № 12-У від 12 березня 2019 року та № 11-У від 12 березня 2019 року, згідно яких при опитуванні мешканців було встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1
із 2011 року разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ніхто сторонній не проживав та із 20 березня 2017 року по теперішній час у вказаній квартирі ніхто не проживав і не проживає.
Колегія суддів погоджується із доводами ОСОБА_1 про те, що відсутність реєстрації місця проживання разом із спадкодавцем не є абсолютним підтвердженням того, що позивач не проживав із
ОСОБА_3 , разом із тим суди попередніх інстанцій, встановивши обставини конкретної справи, надали оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, у тому числі з огляду на предмет та підстави позову
ОСОБА_1 , який просив встановити факт проживання із
ОСОБА_3 понад 5 років та визнати за ним право власності на квартиру в порядку спадкування, як спадкоємця четвертої черги за законом.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) та від 08 травня 2020 року у справі № 643/3240/17 (провадження № 61-38207св18).
Отже, оскаржені рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 лютого 2020 року, у нескасованій апеляційним судом частині та постанова Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року, ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 лютого 2020 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Сидорчук Наталією Миколаївною, та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Беліменко Вікторією Іванівною, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого
2020 року, у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников