№ 127/14214/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 127/14214/22

провадження № 61-2979св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна, в особі Державної казначейської служби України, Вінницька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області у складі судді Кушнір Б. Б. від 16 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С., від 25 січня 2024 року і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом додержави Україна, в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020340000016, він підозрювався та обвинувачувався в організації та очолювані групи

осіб для скоєння тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів, був затриманий та взятий під варту 20 лютого 2014 року.

3. Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2015 року його засуджено до 10 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2015 року вирок суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області

від 14 липня 2017 року його засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Зараховано в строк покарання, строк перебування в установі попереднього ув`язнення, з 20 лютого 2014 року до 18 травня 2017 року включно. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання залишено без змін.

5. Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року скасовано, призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2019 року кримінальне провадження щодо нього за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.

7. ОСОБА_1 підкреслював, що кримінальне провадження відносно нього тривало 5 років 4 місяці та 15 днів, з яких 3 роки 2 місяці та 28 днів позивач перебував під вартою.

8. Позивач зазначав, що він тривалий час був позбавлений нормального людського життя, позбавлений свободи, не мав спілкування з мамою та неповнолітньою донькою, своїм звичайним колом оточення.

9. Посилався на те, що перебування під слідством і судом завдало йому моральних страждань, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати свої звички і бажання, що пригнітило його волю та завдало шкоди психологічному стану.

10. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 677 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

11. Державна казначейська служба України заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що ні вона, ні її територіальні органи не можуть представляти державу України, оскільки цей спір не пов`язаний з виконанням рішення суду. Крім того, Державна казначейська служба України не є органом,

що порушив чи не визнає порушені права та інтереси позивача. Зазначала,

що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви не надано належних та допустимих доказів, що свідчать про понесення ним моральних страждань.

12. Головне управління Національної поліції у Вінницькій областізаперечувало проти задоволення позову, посилаючись на те, що воно не є належним відповідачем у цій справі, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось працівниками Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області. Жодних рішень стосовно ОСОБА_1 управління не вчиняло, прав позивача не порушувало. Вважало, що факт наявності у позивача моральної шкоди не доведений, у матеріалах справи відсутні докази її завдання.

13. Вінницька обласна прокуратура просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на не встановлення незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури у визначеному порядку. Вважає, що на стадії досудового розслідування було здобуто достатньо доказів, які надавали підстави для оголошення підозри ОСОБА_1 та затвердження обвинувального акту відносно нього. Підставою для закриття провадження у кримінальній справі стало визнання судом ряду зібраних у справі доказів недопустимими. Презумпція наявності моральної шкоди, у тому числі, у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, законодавством не передбачена. Право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено наявності жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності, зокрема самого факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів.

14. Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність доводівОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

15. Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня

2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 432 150 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_1 доведено факт наявності моральної шкоди, завданої йому незаконним обвинуваченням у кримінальному провадженні, яка полягала у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків. Визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд виходив з того, що ОСОБА_1 5 років 4 місяці 15 днів, тобто 64,5 місяці перебував під слідством та судом, з яких 3 роки 2 місяці 28 днів утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. Після звільнення з-під варти він також був обмежений у вільному виборі місцезнаходження, у зв`язку з обранням іншого більш м`якого запобіжного заходу, а в подальшому був під переслідуванням з боку правоохоронних органів та суду, які згодом закрили кримінальне провадження відносно нього. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, що відповідає Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

17. Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня

2023 року залишено без змін.

18. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з моменту повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження у справі, врахувавши такі чинники як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних відносинах, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. 26 лютого2024 року Вінницька обласна прокуратура звернулася до

Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанції Вінницька обласна прокуратура зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року

у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17,

від 08 лютого 2022 рокуу справі №201/10234/20, від 31 серпня 2022 рокуу справі № 756/10060/17, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані

у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. У касаційній скарзі Вінницька обласна прокуратура вказує, що судами помилково застосовані норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». В оскаржуваних рішеннях відсутнє посилання на встановлення у визначеному порядку незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури, тому відсутні підстави для висновку, що закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України свідчить про незаконність дій посадових осіб прокуратури відносно ОСОБА_1 .

22. Вважає, що не можна розглядати дії органу досудового розслідування та прокуратури у цій справі, як незаконні з огляду на те, що Кримінальним процесуальним кодексом України встановлюється можливість застосування заходів, що обмежують права та свободи особи. Водночас застосування цих заходів примусу у кримінальному провадженні має бути законним, обґрунтованим, супроводжуватися можливістю перевірки з боку наглядових і контролюючих інстанцій, наділенням комплексом прав та обов`язків осіб, стосовно яких передбачається застосування таких заходів.

23. Звертає увагу, що ОСОБА_1 та його захисники рішення, дії чи бездіяльність прокурора у кримінальному проваджені до суду не оскаржували, доказів такого оскарження позивач не надав.

24. Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходив з тяжкості покарання за інкримінованими статтями, віку, стану здоров`я, репутації, майнового стану, а також тієї обставини, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий. Перебування під слідством і судом, у місцях виконання покарань не було для позивача травмуючим фактором, оскільки було наслідком його винних та протиправних дій, внаслідок власної поведінки.

25. В обґрунтування висновку про гарантованість відшкодування мінімально встановленого Законом № 266/94-ВР розміру моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на практику Верховного Суду, яка застосована не у повній мірі. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 не доведений, а отже відсутні підстави для її стягнення навіть у мінімальному розмірі, встановленому законом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. Ухвалою Верховного Суду від 07 березня2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

27. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/14214/22, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання Вінницької обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.

28. 03 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до

Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. ОСОБА_1 підозрювався та обвинувачувався в організації та очолюванні групи осіб з метою скоєння тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України.

30. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 25 лютого 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався.

31. Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт.

32. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2019 року кримінальне провадження № 12014020340000016 щодо ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.

33. ОСОБА_1 перебував під вартою у період з 20 лютого 2014 року до

18 травня 2017 року включно.

34. У позовній заяві наведено розрахунок моральної шкоди, який позивачем обраховано як чотирикратний розмір мінімального розміру моральної шкоди, гарантованого Законом № 266/94-ВР, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом: (64,5 місяців х 6 500 грн = 419 250 грн) х 4 = 1 677 000 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

36. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

40. Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

41. Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування

шкоди.

42. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

43. Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).

44. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

45. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

46. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

47. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

48. Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

49. Такі правові позиції є усталеними, про що зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі

№ 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

50. До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.

51. Суди встановили, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2019 року кримінальне провадження № 12014020340000016 щодо ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.

52. За наведених обставин, суд першої інстанції з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що закриття кримінального провадження № 12014020340000016 за підозрою у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України, відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 3 частини першої статті 284 КПК України - стороною обвинувачення не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді), а тому позивач має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно із Законом № 266/94-ВР.

53. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

54. Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

55. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

56. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

57. Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

58. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження

№ 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження

№ 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

59. Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

60. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

61. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 5 років

4 місяці 15 днів, тобто 64,5 місяці перебував під слідством та судом, з яких 3 роки 2 місяці 28 днів утримувався під вартою.

62. З огляду на викладене, задовольняючи частково позовні вимоги

ОСОБА_1 , на підставі належним чином оцінених доказів, суди правильно виходили з того, що позивач невиправдано перебував під кримінальним переслідуванням, до нього застосовувалися запобіжні заходи (тримання під вартою, домашній арешт), отже зазнав моральних страждань у зв`язку з порушенням його нормальних життєвих зв`язків.

63. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судами враховано обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом. Виходячи із засад розумності і справедливості, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 432 150 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (6 700 грн).

64. Зазначений мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди гарантований державою (відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» у 2023 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня у сумі 6 700 грн).

65. Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими.

66. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

67. За встановлених у цій справі обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі.

68. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

69. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович