18.04.2024

№ 127/15416/19

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 127/15416/19

провадження № 61-3917св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області, яке діє в інтересах ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5,

боржник - ОСОБА_2 ,

представник боржника - ОСОБА_3 ,

заінтересована особа - Орган опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області

від 16 грудня 2019 року у складі судді Карпінської Ю. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог клопотання

У червні 2019 року Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області, діючи в інтересах громадянина Королівства Данія ОСОБА_1 , звернулося до суду з клопотанням про визнання на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Клопотання мотивовано тим, що 16 липня 2018 року Державною адміністрацією Королівства Данії у справі, ініційованій заявником ОСОБА_1 , було винесено тимчасове рішення про опіку. 05 жовтня 2018 року Судом Колдінгу (Королівство Данія) ухвалено рішення про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 (справа № ВS-25938/2018-КОL). ОСОБА_2 зазначене рішення не оскаржувала, і воно набрало законної сили.

10 жовтня 2018 року до Міністерства юстиції України через Міністерство зі справ дітей та соціальних питань Королівства Данії надійшло клопотання громадянина Королівства Данія ОСОБА_1 про визнання в Україні вказаного рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року.

З урахуванням наведеного, та у порядку, передбаченому Главою 2 Розділу IХ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для виконання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, посилаючись на Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (далі - Конвенція про батьківську відповідальність), яка набрала чинності для України з 01 лютого 2008 року, учасницею якої є Королівство Данія, статті 15, 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 81, 82 Закону України «Про міжнародне приватне право», Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області, діючи в інтересах громадянина Королівства Данія ОСОБА_1 ,просило задовольнити клопотання про визнання на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія)

від 05 жовтня 2018 року про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною ОСОБА_4 його батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2020 року, клопотання Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, яке діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Визнано на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія)

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивована відсутністю передбачених частиною другою статті 468 ЦПК України та статтею 23 Конвенції про батьківську відповідальність, підстав для відмови у визнанні на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року, та посиланням на те, що розглядаючи клопотання про визнання рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія)

від 05 жовтня 2018 року на території України, суд не може входити в обговорення правильності вказаного рішення по суті. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 достовірно було відомо про вимоги ОСОБА_1 щодо передачі повної тимчасової опіки над сином ОСОБА_4 його батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона була повідомлена уповноваженим органом Королівства Данія про те, що під час розгляду зазначеної справи вона не може подорожувати разом з сином за межі країни; під час розгляду справи про передачу прав опіки над дитиною ОСОБА_4 , Судом Колдінгу було вжито усіх необхідних заходів щодо виклику ОСОБА_2 та повідомлення її про розгляд справи, у тому числі ОСОБА_2 було призначено адвоката під час розгляду вказаної справи, який в її інтересах звернувся до суду із зустрічними вимогами про повну опіку над сином.

Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій вона просила скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року і постанову Вінницького апеляційного суду

від 30 січня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, яке діє в інтересах ОСОБА_1 , про визнання на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня

2018 року про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що вирішуючи питання про визнання рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували положення Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 року (далі - Конвенція), ратифікованої Україною згідно із Законом України від 06 березня 2008 року № 135-VI «Про ратифікацію Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки та поновлення опіки над дітьми» з огляду на те, що для відмови у задоволенні клопотання Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, яке діє в інтересах ОСОБА_1 , про визнання на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року були наявні усі передбачені зазначеною Конвенцією підстави, зокрема згідно з пунктом b) частини першої статті 10 Конвенції у визнанні рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо встановлено, що через зміну обставин, у тому числі через закінчення часу, але не через просту зміну місця проживання дитини після неправомірного переміщення, наслідки первісного рішення явно більше не відповідають інтересам благополуччя дитини. Зважаючи на те, що за час тривалого перебування дитина повністю адаптувалася в Україні, перебуває на грудному вигодовуванні, її розлучення з матір`ю та різка зміна укладу життя може негативно вплинути на фізичне та психічне здоров`я дитини, визнання судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року, очевидно не відповідає інтересам благополуччя дитини. Підпунктом 3 пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми» встановлено застереження до статті 17 Конвенції про те, що за наявності будь-якої з підстав, визначених у статті 10 Конвенції, у випадках, передбачених статтями 8 і 9 Конвенції, Україна залишає за собою право відмовитися від визнання та виконання надісланих їй рішень стосовно опіки над дітьми.

Крім наведеного, визнання рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія)

від 05 жовтня 2018 року стосовно одноособової опіки на дитиною батька суперечить наступним конвенційним нормам:

- пункту d) частини другої статті 23 Конвенції про батьківську відповідальність, згідно з яким таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, у якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини;

- пункту а) частини першої статті 10 Конвенції, згідно з яким у випадках, не передбачених статтями 8 й 9, у визнанні та виконанні може бути відмовлено не тільки на підставах, зазначених у статті 9, а й також на будь-якій з таких підстав, зокрема якщо встановлено, що наслідки рішення явно суперечать основоположним принципам законодавства запитуваної Держави про сім`ю та дітей. Натомість, відповідно до законодавства України (стаття 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України)) відсутні підстави для позбавлення

ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_4 .

Суди не урахували, що за змістом пункту с) частини другої статті 23 Конвенції про батьківську відповідальність у визнанні заходів, ужитих органами Договірної Держави, однак, може бути відмовлено на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою.

При цьому, сама по собі, як зазначив суд першої інстанції, ні обізнаність

ОСОБА_2 з вимогами батька дитини про встановлення одноособової опіки над дитиною, ні повідомлення (як офіційне, так і неофіційне) про заборону «подорожувати за межі країни з сином», ні призначення адвоката, який брав участь у справі про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною ОСОБА_4 його батькові ОСОБА_1 , не є та не може замінювати належне повідомлення ОСОБА_2 про слухання зазначеної справи у Суді Колдінгу, яке відбувалося після її повернення в Україну, та не може свідчити про те, що у розумінні Конвенції про батьківську відповідальність їй була надана можливість бути заслуханою. Суди не звернули увагу на її доводи про те, що час розгляду справи ОСОБА_1 було достеменно відомо про те, що вона перебуває за межами Королівства Данія та повернулася в Україну. З рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія)

від 05 жовтня 2018 року не вбачається, що суд приймав спроби для встановлення місця проживання ОСОБА_2 в країні та її повідомлення у передбачений данським законодавством спосіб, а саме шляхом направлення їй повідомлень на поштову адресу в Українічи звернення до уповноважених органів України щодо вручення їй судових документів відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних і комерційних справах від 15 листопада 1965 року, до якої Україна приєдналася у 2000 році, а Королівство Данія - у 1969 році. Формальне здійснення Судом Колдінгу повідомлень ОСОБА_2 про слухання справи, у той час як вона перебувала за межами Королівства Данія, не є її належним повідомленням, що позбавило її можливості бути заслуханою судом про обставини справи.

Вказувала на те, що з моменту переміщення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію України (01 липня 2018 року), тобто на час ухвалення Судом Колдінгу рішення про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , органи Королівства Данія втратили юрисдикцію щодо батьківської відповідальності щодо вирішення прав опіки над дитиною.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , у якому він просив поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги отримано ним електронною поштою лише 24 червня 2020 року, а тому він не мав змоги надати відзив у встановлений судом строк, до 01 червня 2020 року.

Наведені обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційнускаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_5 строк для подання відзиву на касаційнускаргу ОСОБА_2 та приєднатийого до матеріалівсправи.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання на території України рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 . Надавши належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суди дійшли обгрунтовного висновку, що Судом Колдінгу було вжито усіх передбачених законодавством Королівства Данія заходів щодо повідомлення ОСОБА_2 про слухання справи та надання їй можливості бути заслуханою. Зважаючи на те, що встановлення опіки над дитиною є невідкладним випадком, який повинен вживатися у найкоротший термін в інтересах дитини, він може вживатися навіть і без надання особі можливості бути заслуханою. Про необхідність встановлення опіки над дитиною у найкоротший строк зазначено також у рішенні Європейського Суду з прав людини «Cernecki v. Austria» від 11 червня 2000 року, заява № 31061/96. Ініціювання ОСОБА_2 процесу з розірвання шлюбу та швидке отримання нею позитивного результату із зазначеного питання, після чого вона разом з сином покинула країну, дозволяє стверджувати, що вона досить добре орієнтувалася у судовій системі Королівства Данія, та оцінивши свої шанси на отримання повної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незважаючи на наявну заборону органів Королівства Данія, вирішила покинути країну, тим самим де-факто набувши одноосібної опіки над дитиною. Оскільки сам по собі факт переміщення без згоди батька дитини на територію України не призводить до визнання України місцем звичайно проживання дитини, Суд Колдінгу мав належну юрисдикцію приймати 05 жовтня 2018 року рішення стосовно встановлення заходів батьківської відповідальності, передбачених Конвенцією про батьківську відповідальність.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильнезастосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням (вироком) Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року скасовано спільну опіку над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та передано всі права опіки над ОСОБА_4 його батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (справа № ВS-25938/2018-КОL).

ОСОБА_2 зазначене рішення не оскаржувала, і воно набрало законної сили.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі статтею 9 Конституції України та статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до частини другої статті 468 ЦПК України у задоволенніклопотання про наданнядозволу на примусовевиконання рішення іноземного судуможе бути відмовлено, якщо інше не визначено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,у випадках: якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; якщо сторона, стосовноякої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасноповідомлено про розглядсправи;якщо рішення ухвалене у справі, розглядякої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриттяпровадження у справі в іноземному суді; якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковістьяких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;якщо виконання рішення загрожувало б інтересамУкраїни;якщо раніше в Українібуло визнано та наданодозвіл на виконаннярішення суду іноземноїдержави у споріміж тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, щозапитується до виконання; в інших випадках, встановленихзаконами України.

Клопотання про визнання рішення іноземного суду, суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

Міжнародним договором, на підставі якого заявник звернувся про визнання рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) є Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-Vі обов'язкова для України

з 01 лютого 2008 року.

Відповідно до статті 23 Конвенції про батьківську відповідальність у визнанні заходів, ужитих органами Договірної Держави, може бути відмовлено у таких випадках:

a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II;

b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання;

c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою;

d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини;

e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання;

f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав, з якими Конвенція про батьківську відповідальність пов`язує неможливість визнання Україною заходів, ужитих Судом Колдінгу (Королівство Данія).

Зазначеного висновку суди дійшли обгрунтовано вказавши на те, що Суд Колдінгу мав юрисдикцію вирішувати питання про встановлення заходів батьківської відповідальності, оскільки Королівство Данія, у розумінні розділу ІІ Конвенції про батьківську відповідальність, є країною, у якій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав звичайне місце проживання з моменту народження до переміщення його на територію України, зважаючи на те, що на час вжиття Судом Колдінгу заходів батьківської відповідальності минуло менше року з моменту такого переміщення дитини.

З дослідженого судами рішення від 05 жовтня 2018 року Суду Колдінгу (Королівство Данія) про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , убачається, що справа розглядалася за відсутності ОСОБА_6 за посередництва призначеного їй адвоката, « ОСОБА_7 була викликана до суду через видання «Державний вісник», але вона не відкликнулася на запрошення». Спростовуючи доводи

ОСОБА_2 про те, що заходи батьківської відповідальності було вжито без надання їй можливості бути заслуханою судом, суди виходили з того, що під час розгляду справи про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , Суд Колдінгу вживав усіх передбачених заходів щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 та повідомлення її про слухання справи. У зв'язку з тим, що місце проживання

ОСОБА_2 не вдалося встановити, судове повідомлення про слухання справи у порядку, передбаченому статтею 159 Закону про судочинство Королівства Данія, було опубліковано у Офіційному віснику. У випадку повідомлення про цивільну справу шляхом опублікування судового повідомлення у Офіційному віснику, особа (відповідач) вважається належним чином повідомленим після публікації судового повідомлення Офіційному віснику.

Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли належно не перевіривши доводи ОСОБА_2 про те, що на дату ініціювання ОСОБА_1 справи про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу йому всіх прав опіки над дитиною (17 липня 2018 року), вона не перебувала у Данії, оскільки у зв`язку з психологічним насильством чоловіка змушена була залишити місце проживання та тимчасово перебувати разом із малолітнім сином у Кризовому центрі м. Фредерісія, а потім повернулася до України за адресою її постійного місця проживання, що була достовірно відома ОСОБА_1 , який неодноразово відвідував її в Україні, однак про розгляд зазначеної справи не повідомив.

Відповідно до § 159 Закону про судочинство Королівства Данія судове повідомлення може друкуватися в Офіційному віснику, якщо:

1) місце проживання особи або місце реєстрації чи місце роботи в цій країні не вдалося встановити; або

2) відповідний іноземний орган відмовляється або не виконує запит на судове повідомлення відповідно до §158.

Зазначаючи про те, що Суд Колдінгу формально дотримався положень національного законодавством щодо повідомлення відповідача про слухання справи про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 шляхом публікації судового повідомлення в Офіційному віснику данською мовою, з яким ОСОБА_2 не могла ознайомитися, оскільки перебувала за межами Королівства Данія, суди не перевірили та не надали оцінки доводам заявника про те, що ОСОБА_1 було достовірно відоме її постійне місце проживання в Україні, а отже чи здійснив позивач розумні заходи для належного повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи, зокрема чи була ним надана Суду Колдінгу достовірна інформація про місце перебування ОСОБА_2 за адресою її постійного місця проживання на території України для цілей вручення їй судового повідомлення, що забезпечило б її право бути заслуханою у цій справі. Про вірогідність того, що ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернулася до України, вказано також у рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року, а отже чи були у такому випадку наявними підстави для застосування спеціальної процедури для вручення ОСОБА_2 судових документів, передбаченої Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних і комерційних справах від 15 листопада 1965 року, до якої Королівство Данія приєдналося у 1969 році.

У контексті доводів ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 достовірно було відоме її місце постійного проживання в Україні, куди могло бути направлено повідомлення суду про розгляд справи про опіку над ОСОБА_4 , суди не звернули увагу та не надали оцінки тим обставинам, що рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , було ухвалено 05 жовтня 2018 року, а вже 10 жовтня 2018 року до Міністерства юстиції України через Міністерство зі справ дітей та соціальних питань Королівства Данії надійшло клопотання громадянина Королівства Данія ОСОБА_1 про визнання в Україні зазначеного рішення, що може свідчити про його обізнаність про місце перебування

ОСОБА_2 з дитиною на території України.

Відповідно до частини сьомої статті 473 ЦПК України у визнанні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.

Частиною першою статті 468 ЦПК України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

з 01 лютого 2008 року.

У преамбулі Конвенції про батьківську відповідальність, Держави, що її підписали, беручи до уваги потребу в посиленні захисту дітей у справах міжнародного характеру, бажаючи уникнути конфліктів між їхніми правовими системами щодо юрисдикції права, що застосовується, визнання та виконання заходів захисту дітей, наголошуючи на важливості міжнародного співробітництва для захисту дітей, підтверджують, що найвищим інтересам дитини повинно надаватися першочергове значення.

Підпунктом 3 пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми» встановлено застереження до статті 17 Конвенції про те, що за наявності будь-якої з підстав, визначених у статті 10 Конвенції, у випадках, передбачених статтями 8 і 9 Конвенції, Україна залишає за собою право відмовитися від визнання та виконання надісланих їй рішень стосовно опіки над дітьми.

Пунктом b) статі 10 Конвенції прямо передбачено, що у визнанні рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо встановлено, що через зміну обставин, у тому числі через закінчення часу, але не через просту зміну місця проживання дитини після неправомірного переміщення, наслідки первісного рішення явно більше не відповідають інтересам благополуччя дитини.

Пунктом b) статті 15 Конвенції визначено, що перш ніж ухвалити рішення згідно з пунктом «b» пункту 1 статті 10 Конвенції, відповідний орган запитуваної Держави може вимагати проведення будь-яких перевірок.

Суд першої інстанції залучив до участі у справі Орган опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації та зобов`язав зазначений орган надати відповідний висновок з якого убачається, що після повернення в Україну, ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_9 , її старшим сином та батьками проживають у їхньому будинку, дитина перебуває на грудному вигодовуванні, за рік перебування в Україні дитина соціально адаптувалася, їй забезпечені належні умови для її фізичного, духовного та освітнього розвитку, дитина нерозлучна з матір`ю, а тому різка зміна умов проживання малолітньої дитини та її звичного оточення може негативно вплинути на її фізичне і психічне здоров`я.

Відхиляючи доводи заявника про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його аргументам про відсутність підстав для задоволення клопотання про визнання рішення іноземного суду у зв`язку з тим, що дитина протягом тривалого часу адаптувалася в Україні, а тому наслідки рішення Суду Колдінгу (Королівство Данія) від 05 жовтня 2018 року про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 та передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 ,явно більше не відповідають інтересам благополуччя дитини, суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням на те, що такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки в рішення іноземного суду йдеться про опіку над дитиною, і не стосується переміщення дитини з однієї країни в іншу. Проте такий висновок апеляційного суду є необгрунтованим, оскільки наслідком визнання рішення іноземного суду про передачу всіх прав опіки над дитиною ОСОБА_1 , буде повернення дитини у країну проживання батька.

Таким чином, перевіряючи законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не виправив недоліків неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для вирішення зазначеної справи, зокрема не надав належної оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що їй не була надана можливість бути заслуханою під час розгляду Судом Колдінгу (Королівство Данія) справи про скасування спільної опіки над ОСОБА_4 , передачу всіх прав опіки над дитиною його батькові ОСОБА_1 , а також її аргументів щодо наявності передбачених пунктом b) статі 10 Конвенції підстав для відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко