Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 127/18598/18
провадження № 61-1749св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницябуд»,
треті особи: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_6 ,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року в складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницябуд» (далі - ТОВ «Вінницябуд») та просила:
визнати недійсним договір купівлі - продажу майнових прав № 114/60 від 09 квітня 2014 року в частині покупця майнових прав, визнавши ОСОБА_4 дійсним покупцем майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 за вищевказаним договором;
визнати недійсним договір будівельного підряду на будівництво гаража від 26 березня 2014 року в частині замовника будівництва гаража, визнавши ОСОБА_4 дійсним замовником будівництва гаража за вказаним договором;
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 та прибудинкового гаража, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 06 березня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В.;
визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;
в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на ѕ частки квартири АДРЕСА_1 та блок АДРЕСА_2 в прибудинковому гаражі літ. «Б» за адресою: будинок АДРЕСА_3 ;
визнати за ОСОБА_4 право власності на ј частку квартири АДРЕСА_1 ;
поділити в натурі рухоме майно, виділивши у її власність: кухонні меблі вартістю 90 000 грн; кухонні меблі на лоджії вартістю 12 240 грн; шафа у коридор вартістю 16 240 грн; шафа у спальній кімнаті вартістю 30 000 грн; стіл з тумбами вартістю 8 704 грн; комод вартістю 3 500 грн; пральна машина з функцією сушки вартістю 18 000 грн; духова шафа candy вартістю 10 000 грн; поверхня для варіння вартістю 6 000 грн; витяжка вартістю 3000 грн; телевізор у спальній кімнаті вартістю 8000 грн; телевізор на кухні вартістю 3 800 грн; холодильник вартістю 29 000 грн; чайник електричний вартістю 1250 грн; тостер вартістю 1000 грн; приставка playstaishion вартістю 12000 грн; бігова доріжка вартістю 14 000 грн; двоспальне ліжко вартістю 25000 грн; матрац вартістю 10000 грн; стільці високі (4 шт.) загальною вартістю 8000 грн; пилосос вартістю 6000 грн; кондиціонер у спальні вартістю 14 000 грн; мікрохвильова піч вартістю 2 500 грн; штори - жалюзі, карнизи в спальні вартістю 5 000 грн; тістомішалка вартістю 7700 грн; електром`ясорубка вартістю 3500 грн; праска вартістю 1200 грн; ваги вартістю 400 грн; блендер вартістю 1000 грн; люстра в спальні вартістю 2000 грн; килим вартістю 8000 грн; прасувальна дошка вартістю 900 грн; сейф вбудований у спальні вартістю 11000 грн, а всього майна на суму 386 334 грн;
виділити у власність ОСОБА_4 наступне майно: телевізори у залі вартістю 20000 грн; кавову машину De Longi вартістю 14 000 грн; тостер вартістю 1000 грн; диван у залі вартістю 42000 грн; крісло вартістю 12000 грн; кондиціонери в залі вартістю 16000 грн; штори - жалюзі, карнизи в залі вартістю 15 000 грн; скороварку вартістю 4000 грн; стіл дерв`янний на колесах вартістю 3000 грн; кріплення для телевізора вартістю 600 грн; саундбар вартістю 8000 грн; електрокамін вартістю 5000 грн; автохолодильник вартістю 1500 грн; сейф вартістю 2000 грн, всього майна на суму 130 100 грн;
визнати за нею право власності на автомобіль Mersedes - benz GL 320 CDI 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
визнати за нею право власності на ѕ частки грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_4 : № НОМЕР_3 в АТ «Райффайзен Банк Аваль»; № НОМЕР_4 в АК інвестиційний банк «Укрссибанк»; № НОМЕР_5 в АК інвестиційний банк «Укрссибанк»;
визнати за нею право власності на 3/4 часток майна та (чи) валютних цінностей, що знаходяться у банківській скриньці, яка орендована ОСОБА_4 в АК інвестиційний банк «Укрссибанк»;
зобов`язати ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселити її та малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в зазначену квартиру.
В обґрунтування позову зазначала, що з 30 квітня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , у якому народилося двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До реєстрації шлюбу вона з ОСОБА_4 вирішили спільно придбати квартиру. На початку березня 2014 року дізналася про будівництво нового будинку на АДРЕСА_3 , разом із ОСОБА_4 вони пішли до забудовника і домовились про укладення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру і прибудинковий гараж.
Протягом 2014-2015 років вони сплачували кошти за квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 69,9 кв. м і прибудинковий гараж площею 21 кв. м. Після прийняття будинку в експлуатацію вони зробили в ній ремонт і всі разом вселилися та зареєструвалися в ній.
Влітку 2016 року вона дізналася, що договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру і договір будівельного підряду на будівництво гаража укладений не ОСОБА_4 , а його батьком - ОСОБА_5 .
06 березня 2017 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_4 договір дарування, за умовами якого подарував останньому спірну квартиру і гараж.
У січні 2018 року відповідач ОСОБА_4 перестав надавати їй будь-які кошти на утримання дітей, змінив замки у квартирі АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вона з дітьми переїхала до своїх батьків.
У травні 2018 року їй стало відомо, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, у якому зазначив, що у них відсутнє спільне сумісне майно.
Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ввели в оману ТОВ «Вінницябуд» щодо дійсного покупця (інвестора) за договором купівлі-продажу майнових прав № 114/60 від 09 квітня 2014 року та договору будівельного підряду на будівництво гаража від 26 березня 2014 року для подальшого оформлення прав власності на спірні квартиру і гараж на ОСОБА_5 і такі їх дії були спрямовані на позбавлення її частки у праві власності на цю нерухомість, яка фактично була придбана нею і її чоловіком ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя.
Вказані договори є недійсним в частині покупця майнових прав на спірну квартиру і замовника на будівництво гаража, оскільки фактичним покупцем (довірителем) у цих договорах був ОСОБА_4 , а не його батько ОСОБА_5 , який є людиною похилого віку, пенсіонером, єдиним доходом якого є пенсія. Усі періодичні платежі за вказаними договорами здійснювались відповідачем ОСОБА_4 , що підтверджується квитанціями.
За таких обставин договір дарування квартири та прибудинкового гаража, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 06 березня 2017 року, є недійсним в силу того, що ОСОБА_5 не був їх фактичним покупцем, всупереч вимог статті 328 ЦК України незаконно набув право власності на ці об`єкти нерухомості, а тому згідно статті 319 ЦК України не мав права розпоряджатися цим майном.
Також за час перебування у шлюбі із ОСОБА_4 ними за спільні кошти подружжя було придбано рухоме майно на загальну суму 516 434 грн, яке знаходиться у спірній квартирі, а також придбано та зареєстровано за ОСОБА_4 два транспортних засоби: KIA SEPHIA 1996 року випуску, ринковою вартістю 69 300 грн. та MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В 2008 року випуску, ринковою вартістю 711 570 грн.
Автомобіль KIA SEPHIA в порядку поділу майна подружжя слід залишити у власності відповідача ОСОБА_4 , а за нею визнати право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В 2008 року випуску. Такий поділ буде доцільним, справедливим та враховуватиме інтереси і безпеку їх дітей.
ОСОБА_4 має відкриті рахунки у банках та банківську скриньку, де зберігає заробітну плату, отриману ним під час їхнього шлюбу за контрактами з іноземними фірмами. Оскільки після припинення шлюбних відносин ОСОБА_4 ухиляється від надання будь-яких коштів на утримання їх спільних дітей, наявні підстави для відступлення від рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, та визнання за нею права власності на 3/4 частки спірного майна.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
У жовтні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати його особистою приватною власністю автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Зустрічний позов мотивований тим, що до укладення шлюбі з ОСОБА_1 він відкрив у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» рахунки, на яких зберігав належні йому кошти, які він заощаджував роками. Розмір його заощаджень до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 становила 47 020,65 доларів США.
У зв`язку з нестабільною економічною ситуацією в Україні в 2014 році він зняв з указаних рахунків грошові кошти та 22 липня 2015 року в автосалоні вживаних автомобілів «Турбо-Моторс» у місті Одесі за готівкові кошти придбав автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 25 000 доларів США. Решту коштів у розмірі 22 000 доларів США він зберігав частково у своїх батьків та в банківській скриньці в ПАТ «УкрСиббанк».
Зважаючи на те, що автомобіль був придбаний у період шлюбу, але за його особисті кошти та без будь-якої участі відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_4 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4 автомобіль MERCEDES- BENZ GL 320CDI, універсал-В, білого кольору, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру є похідним та пов`язаним з форвардним контрактом, укладеним між ОСОБА_5 та ТОВ «Вінницябуд» 06 березня 2014 року. Дійсність форвардного контракту унеможливлює визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру. ОСОБА_1 не довела факт введення ТОВ «Вінницябуд» в оману щодо дійсного покупця (інвестора) за договором купівлі-продажу майнових прав № 114/60 від 09 квітня 2014 року та договору будівельного підряду на будівництво гаража від 26 березня 2014 року.
Відсутні підстави для задоволення вимог про визнання ОСОБА_4 фактичним покупцем майнових прав та дійсним замовником будівництва з огляду на їх безпідставність.
Недоведеними є вимоги про визнання недійсним договору дарування спірної квартири та гаража, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та про поділ рухомого майна подружжя.
ОСОБА_4 за допомогою належних та допустимих доказів довів, що спірний автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI був придбаний за рахунок його особистих коштів, тому у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на цей автомобіль слід відмовити, а вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судом не встановлено факт існування на рахунках та в індивідуальному сейфі ОСОБА_4 грошових коштів, набутих сторонами під час шлюбу.
Оскільки розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації № 1070 від 26 грудня 2018 року визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , вимога ОСОБА_1 про вселення її та малолітніх дітей до спірної квартири задоволенню не підлягає.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 43 036, 80 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні заяви представника ОСОБА_4 про стягнення судових витрат відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлені та документально підтверджені витрати на правову допомогу адвоката Піпко А. М. у розмірі 26 036, 80 грн та адвоката Шевчук О. В. у розмірі 17 000 грн є співмірними зі складністю справи, наданими послугами в суді, витраченим часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат. Оскільки представником ОСОБА_4 - ОСОБА_7 не надано належні та достатні докази на підтвердження понесення її клієнтом витрат на правничу допомогу, у задоволенні її заяви слід відмовити.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову про поділ автомобіля та усунення перешкод у користуванні квартирою і вселення, та в частині задоволення зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю, а також з додатковим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.
ОСОБА_4 також звернувся до суду з апеляційною скаргою на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про поділ автомобіля MERCEDES-BENZ GL 320CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 , усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, а також в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове судове рішення у цій частині.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля MERCEDES- BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Зобов`язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 та малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі на момент придбання автомобіля MERCEDES-BENZ GL 320CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 (22 липня 2015 року), ОСОБА_4 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, тому вказаний автомобіль підлягає поділу між подружжям. Оскільки ОСОБА_4 не надав згоду на отримання компенсації вартості частки у праві власності на вказаний автомобіль, а ОСОБА_1 не внесла необхідну суму компенсації на депозитний рахунок суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ автомобіля підлягають частковому задоволенню шляхом визнання ідеальних часток подружжя - по Ѕ частці автомобіля за кожним з них.
ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі АДРЕСА_1 , право користування вказаним житлом у встановленому законом порядку не втратила, однак ОСОБА_4 чинить їй перешкоди у користуванні ним, тому її вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення підлягають задоволенню.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року підлягає залишенню без змін, оскільки ОСОБА_4 не надав належні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Шикуновою А. О., а ОСОБА_1 не довела факт неспівмірності понесених ОСОБА_5 витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви адвоката Піпка А. М. про стягнення з неї на користь ОСОБА_5 26 036, 80 грн компенсації судових витрат на правничу допомогу та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, наданих адвокатом Шевчук О. В., що підлягають стягненню з неї на користь ОСОБА_5 , до 3 000 грн.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року в справі № 755/9215/15-ц, від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувала, що суди не надали оцінку тій обставині, що після вступу в справу адвоката Піпка А. М. відповідач ОСОБА_5 не подав до суду орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу саме цього адвоката. В оскаржуваних рішеннях не наведені висновки на спростування її тверджень про неспівмірність понесених витрат на правничу допомогу з обсягом наданих адвокатом послуг.
Під час ухвалення додаткового рішення суд не врахував її майновий стан, а апеляційний суд не навів висновки про відхилення її доводів з цього приводу.
У лютому 2021 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_8 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в частині вирішення вимог про поділ автомобіля MERCEDES-BENZ GL 320CDI,державний номерний знак НОМЕР_2 , визнання його особистою приватною власністю, вселення ОСОБА_1 до спірної квартири та залишити в цій частині в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року. Також просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року і додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви його представника про стягнення з ОСОБА_1 на його користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 48 000 грн та ухвалити нове рішення про стягнення на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року (провадження № 6-801цс16), від 07 грудня 2016 року (провадження № 6-1568цс16), від 08 листопада 2017 року (провадження № 6- 1447цс17), постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 647/1683/15-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 331/8757/14-ц, від 16 травня 2019 року в справі № 823/2638/18, від 14 серпня 2019 року в справі № 702/101/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказував, що суд першої інстанції правильно встановив обставини придбання спірного автомобіля за його особисті кошти, накопичені до укладення шлюбу. Апеляційний суд не оцінив надані ним докази, не зазначив мотиви їх відхилення та безпідставно ухвалив рішення про поділ спірного автомобіля.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Апеляційний суд неправильно застосував статті 64 150 156 ЖК України при вирішенні питання про усунення ОСОБА_1 перешкод у користування спірною квартирою та вселення в неї. Наявність перешкод у проживанні ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 не доведено жодними доказами та її вселення у вказану квартиру порушує його право на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном.
Суд першої інстанції в своєму додатковому рішенні не зазначив, які саме документи необхідно було надати на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
29 березня 2021 року справа № 127/18598/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року.
ОСОБА_5 направив відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 2014 року, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
22 липня 2015 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4 придбав автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 та інформаційною довідкою МВС України № 0-1964517188.
Відповідно до довідки № Р7 - В52/84 від 13 березня 2014 року, виданої АТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було відкрито поточний рахунок фізичної особи № НОМЕР_7 в доларах США на його ім`я. Станом на 13 березня 2014 року залишок коштів на цьому рахунку склав 28 760,66 доларів США. Також 04 березня 2010 року йому відкритий рахунок № НОМЕР_8 в доларах США і станом на 13 березня 2014 року залишок коштів на цьому рахунку склав 18 260,05 доларів США.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири, укладеного між ним та ОСОБА_5 та посвідченого 06 березня 2017 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В.
Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 0019 від 21 травня 2018 року, виданої ОСББ «Фрунзе-6А» ОСОБА_1 , до складу її сім`ї (зареєстрованих) та фактично проживаючих за адресою: АДРЕСА_5 входять: власник ОСОБА_4 , дата реєстрації - 12 лютого 2017 року; дружина ОСОБА_1 , дата реєстрації - 09 березня 2017 року; син ОСОБА_2 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; син ОСОБА_3 , дата реєстрації - 13 квітня 2017 року.
У листопаді 2017 року, червні 2018 року, липні 2018 року ОСОБА_1 зверталася до органів національної поліції у зв`язки з тим, що її чоловік ОСОБА_4 замінив замок на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 , в якій вона проживає разом з дітьми, на не впускає їх до квартири.
Згідно відповідей Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області від 20 червня 2018 року, 11 липня 2018 року, спірні відносини є цивільно-правовими, з огляду на що рекомендовано дійти згоди через взаємопорозуміння або вирішити спірні питання в судовому порядку
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 разом зі своїми синами проживають за адресою: АДРЕСА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вимог про поділ автомобіля
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, потрібно застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У разі, коли жоден з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, суд повинен розділити в натурі спірний об`єкт, а у разі спору щодо неподільної речі - визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 405/1343/15-ц (провадження№ 6-2565цс16), від 07 червня 2017 року у справі 199/7266/14-ц (провадження № 6-2670цс16).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).
Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановивши, що спірний автомобіль було придбано в період перебування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі та останній не надав належні докази на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, апеляційний суд дійшов правильного висновку про поділ автомобіля шляхом визнання за сторонами права власності на Ѕ його частини за кожним з подружжя.
Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Встановивши, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку набула право користування спірною квартирою, вселилася до неї як дружина власника за його згодою та зареєструвала місце свого проживання в ній, однак ОСОБА_4 чинить їй перешкоди у користуванні вказаним житлом, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі ОСОБА_4 постановах.
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому слід ураховувати, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Оскільки ОСОБА_1 за допомогою належних і допустимих доказів не довела наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з неї на користь ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 43 036, 80 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Встановивши, що представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 не надала належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правничої допомоги від 17 серпня 2018 року, у якому сторони повинні були визначити порядок оплати витрат на правову допомогу, а також квитанцію чи платіжне доручення на підтвердження оплати гонорару адвоката, суди обґрунтовано відмовили у стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстави їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 залишити без задоволення, а додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в частині вирішення вимог первісного позову ОСОБА_1 про поділ автомобіляMERCEDES-BENZ GL 320CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 , та про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення і в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко