№ 127/2229/21

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/2229/21

провадження № 61-15240св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації,

особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року у складі судді Гуменюка К. П., постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М., та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Шемети Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовомдо Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31 січня 2019 року на загальних зборах релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ», у зв`язку зі створенням 15 грудня 2018 року Помісної (автокефальної) Православної Церкви України, яка підпорядковується релігійному центру в м. Києві та отриманням 06 січня 2019 року Томосу про автокефалію Православної Церкви, ухвалено рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» та перейти під канонічне підпорядкування Вінницької єпархії Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на релігійна організація «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці с. Снітків Мурованокуриловецького району Православної Церкви України». ОСОБА_1 доручено звернутись до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації для надання документів та інформування про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

04 лютого 2019 року позивач за дорученням загальних зборів звернувся до відповідача з інформаційною заявою про зміну підлеглості релігійної організації та перехід під канонічне підпорядкування Вінницької єпархії Православної Церкви України і зміну назви.

13 лютого 2019 року на загальних зборах релігійної організації прийнято статут у новій редакції та доручено ОСОБА_1 подати до відповідача через ЦНАП «Прозорий офіс» Вінницької міської ради документи для реєстрації статуту та внесення змін до державного реєстру.

30 серпня 2019 року до відповідача від імені загальних зборів релігійної організації звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із заявою про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції у зв`язку із зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях і приєднання до Православної Церкви України. Однак, відповідачем не проведено державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в тому числі змін до установчих документів релігійної організації.

Таким чином, позивач вважає, що права релігійної організації були порушені бездіяльністю відповідача, зокрема, право на свободу змінювати свою релігію або переконання, дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Враховуючи викладене, просив зобов`язати Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації здійснити реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» у новій редакції із зміною назви на релігійну організацію «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці с. Снітків Мурованокуриловецького району Православної Церкви України».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право релігійної організації порушене внаслідок бездіяльності Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації в частині безпідставного неприйняття рішення та непроведення реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції, однак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не має повноважень на представництво та захист порушених прав релігійної громади, і позовна заява не містить обставин щодо порушення відповідачем особистих прав ОСОБА_1 (навіть як члена релігійної громади) внаслідок незаконних дій відповідача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року скасоване, ухвалене нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації здійснити реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» у новій редакції із зміною назви на релігійна організація «Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницько-Барської єпархії Православної Церкви України». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що бездіяльність відповідача щодо непроведення реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції в зв`язку зі зміною канонічної належності, за наявності виконаних позивачем умов, визначених законом, зачіпає права ОСОБА_1 , як голови парафіяльних зборів, які є вищим органом управління парафії, а відтак права та інтереси самої релігійної громади, а тому він набув право на звернення до суду із вказаним позовом.

Оскільки відповідач не здійснив реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції у термін, визначений Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», тобто не вчинив відповідні дії, наявні підстави для задоволення позову.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не вказав ні у мотивувальній частині, ні в резолютивній частині судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 . Таким чином, оскаржуване судове рішення безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , судом не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення був би заявник, а в рішенні не міститься суджень про права та обов`язки ОСОБА_2 у відповідних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, закрити провадження у цій справі у зв`язку з тим, що цей спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду або закрити провадження у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року, витребувано її із Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року.

10 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 вересня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, мають розглядатися за правилами господарського судочинства, однак суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.

Заявник вказує, що в даному випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та не правильно встановили обставини. Заявник посилається, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено його право, як особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що позов пред`явлено неналежним позивачем.

Відзив на касаційні скарги

У листопаді 2021 року та у грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких просить касаційні скарги залишити без задоволення.

Разом з тим, до вказаних відзивів додано клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 31 січня 2019 року відбулись загальні збори релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ».

Відповідно до пункту 7 протоколу № 1 загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» від 31 січня 2019 року змінено підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації та перейдено під канонічне підпорядкування Вінницької єпархії Православної Церкви України, змінено назву на релігійна організація «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці с. Снітків Мурованокуриловецького району ПЦУ»(а. с. 12-16).

Участь у загальних зборах релігійної організації взяло 156 осіб, що підтверджується додатком № 1 до протоколу загальних зборів № 1 від 31 січня 2019 року (а. с. 17-22).

Згідно із пунктом 8 протоколу № 1 загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» від 31 січня 2019 року доручено голові загальних зборів ОСОБА_1 звернутись до Управління у справах релігій і національностей Вінницької облдержадміністрації для інформування про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації та її перехід під канонічне підпорядкування Вінницької єпархії Православної Церкви України та зміну назви.

04 лютого 2019 року голова загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації із заявою, в якій проінформував, що рішенням загальних зборів (протокол № 1 від 31 січня 2019 року), відповідно до статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійна громада змінила підлеглість у канонічних та організаційних питаннях та перейшла під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на Релігійна організація «Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці с. Снітків Мурованокуриловецького району ПЦУ». До заяви додано протокол загальних зборів від 31 січня 2019 року № 1 та список парафіян, які були присутні на загальних зборах (а. с. 8).

13 лютого 2019 року відбулись загальні збори релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ».

Відповідно до пункту 1 протоколу № 2 загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» від 13 лютого 2019 року обрано головою загальних зборів ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 5 протоколу № 2 загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» від 13 лютого 2019 року прийнято у новій редакції статут релігійної організації «Релігійна громада Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» із зміною назви на «Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницько-Барської єпархії ПЦУ».

Пунктом 8 протоколу № 2 загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада (парафії) Св. Рожд. Богородичний с. Снітків Мурованокуриловецького району Вінницької єпархії УПЦ» від 13 лютого 2019 року доручено голові загальних зборів ОСОБА_1 подати до Управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації через ЦНАП «Прозорий офіс» Вінницької міської ради необхідні документи для реєстрації статуту та звернутися до органів державної реєстрації щодо проведення державної реєстрації змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі змін до установчих документів релігійної організації (а. с. 20-30).

Додаток до протоколу № 2 парафіяльних зборів від 13 лютого 2019 року містить список осіб, які були присутні на парафіяльних зборах 13 лютого 2019 року в кількості 90 осіб (а. с. 32-39).

30 серпня 2019 року до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної держаної адміністрації від імені загальних зборів релігійної організації звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із заявою про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції. До заяви додано статут релігійної організації у новій редакції, протокол загальних зборів № 2 від 13 лютого 2019 року, список громадян, які були присутні на зборах та статут релігійної організації у попередній редакції (а. с. 9).

Листом Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації від 07 серпня 2020 року № 03-10/282 повідомлено релігійну громаду про необхідність усунення недоліків, які полягають у тому, що додаток до протоколу № 2 від 13 лютого 2019 року значиться, як «список осіб, які брали участь у парафіяльних зборах релігійної громади». Зазначено на необхідність подання заяви керівником або уповноваженим представником релігійної громади (а. с. 10, 11).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення -публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19 (провадження № 14-377цс19).

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року.

Положеннями статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

На момент прийняття цього Закону у 1991 році не існувало адміністративних судів, не було прийнято КАС України.

Натомість на час прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ЦПК містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кореспондували.

У подальшому Верховна Рада України виключила з ЦПК України главу 31-А та було прийнято КАС України, який визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Нормами КАС України було визначено юрисдикцію спорів, у яких, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4).

У той же час відповідні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» внесені не були.

При цьому КАС ЦПК та ГПК є спеціальними нормативними актами, до предмета регулювання яких входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.

Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути на цей час предметом регулювання Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

А тому положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо судового оскарження рішення органу державної влади про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України не відповідають чинному процесуальному законодавству.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, провадження № 11-574апп18).

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, провадження № 11-1106апп19).

У цьому випадку суб`єкт владних повноважень реалізував свої публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв`язку із виконанням ним зазначених функцій.

З огляду на це спірні правовідносини слід визначити як адміністративні, а отже розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 461/3008/20 (провадження № 61-17267св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 127/11121/20 (провадження № 61-7493св21), від 07 лютого 2022 року у справі № 500/765/21 (адміністративне провадження № К/9901/19590/21).

Верховний Суд у цій справі не перевіряє питанняпро те, чи вирішено судовими рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, оскільки обов`язковою підставою для скасування судових рішень у цій справі незалежно від доводів касаційних скарг є порушення правил юрисдикції.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19).

Оскільки розгляд цієї справи не підвідомчий суду цивільної юрисдикції, тому оцінку доводів ОСОБА_1 , які викладені у клопотанні про закриття касаційного провадження, про те, що цей спір не стосується прав та обов`язків ОСОБА_2 , має надати суд відповідної юрисдикції, який і має визначити належне коло осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи, що спір в цілому підлягає розгляду в адміністративному суді, не потребує окремого дослідження питання щодо закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року у цій справі в аспекті його права на касаційне оскарження вказаних судових рішень. Скасування лише ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд із вказівкою на необхідність закриття провадження у справі не відповідатиме принципу процесуальної економії та призведе до затягування розгляду справи.

Доводи касаційних скарг про належність спору до господарської юрисдикції Верховний Суд відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду постановою від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, на яку посилається ОСОБА_2 , вирішила по спір щодо скасування реєстрації статуту релігійної організації, а цій справі предметом спору є рішення про відмову в реєстрації статуту релігійної організації у новій редакції.

Рішення державного реєстратора, яке оскаржується позивачем не має похідного характеру (тобто оскарження даного рішення не обумовлене оспорюванням інших рішень чи дій в середині релігійної організації. Звернення позивача не пов`язане із захистом його корпоративних і майнових прав, що виключає розгляд заявлених ним вимог в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частинами першою, другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те, що вказану справу судами першої та апеляційної інстанцій розглянуто з порушенням правил юрисдикції, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю із повідомленням, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню, а провадження у цій справі - закриттю.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Зміни до ЦПК України, внесені Законом від 15 січня 2020 року № 460-IX (набрав чинності 08 лютого 2020 року), пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг. Законом № 460-IX внесені зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду.

Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним копії відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві, що розгляд справи віднесено до адміністративної юрисдикції, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. А. Стрільчук