Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 127/24523/17
провадження № 61-11129св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 27 квітня 2016 року був прийнятий на роботу на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» (далі - ТОВ «НАЗ-ОЛЕ»). З кінця 2016 року він не може виконувати свої обов`язки, так як фактично був відсторонений від роботи. 09 грудня 2016 року йому перераховано 15 001,17 грн заробітної плати та інших виплат, в серпні 2017 року додатково виплачена заробітна плата за листопад, грудень 2016 року в розмірі 26 701,70 грн. З витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач дізнався, що на посаду керівника ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» 26 грудня 2016 прийнято ОСОБА_2
Засновники ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» не надали йому жодних документів, що підтверджують припинення трудових відносин. Будь-яких заяв про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 не подавав, угоду про звільнення за домовленістю сторін позивач не укладав.
Просив визнати незаконним його звільнення з посади директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» та поновити його на цій посаді з дня незаконного звільнення; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року позов задоволено.
Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» з дня незаконного звільнення - 23 грудня 2016 року.
Стягнуто з ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по 08 січня 2019 року в розмірі 450 789,04 грн.
Вирішено питання про стягнення судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач був звільнений із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Правові підстави вважати, що мало місце волевиявлення ОСОБА_1 щодо припинення трудових відносин за угодою сторін відсутні, а тому його звільнення незаконне. Суд дійшов висновку, що строк звернення позивача з позовом до суду не пропущений останнім в зв`язку з відсутністю належно оформленого наказу про звільнення та трудової книжки з відповідними записами.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача є законним, оскільки припинення повноважень директора товариства, як виконавчого органу, може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. В даній справі товариство діяло в порядку передбаченому нормами ЦК України, а тому розглядати вимоги позову в рамках статті 36 КЗпП України є неправильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що власник пов`язував звільнення позивача з угодою сторін і здійснив його за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а не згідно пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тому апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року від ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій товариство наголошує на тому, що підстави для скасування постанови Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 127/24523/17 з суду першої інстанції.
У серпні 2019 року матеріали цивільної справи № 127/24523/17надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Судами встановлено, що відповідно до пункту 1 статті 4 та пункту 5 статті 1 Статуту ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» учасником ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» є Компанія «ХАЙ СТАР ГЛОБАЛ ГРУП ЛТД».
Рішенням загальних зборів ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» від 22 квітня 2016 року (протокол загальних зборів учасників ТОВ від 26 квітня 2016 року) ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ».
Рішенням загальних зборів ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» від 23 грудня 2016 року звільнено за згодою сторін директора ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» ОСОБА_1 та призначено ОСОБА_2 виконуючим обов`язки директора.
На підставі статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.
Згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19).
Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що «зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції».
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції Закону № 460-IX, роз`яснює позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що судові рішення слід скасувати та закрити провадження у справі.
Керуючись статтями 255, 409, 400, 414 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 256 (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати.
Провадження у справі № 127/24523/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ», третя особа ОСОБА_2 , про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук