12.02.2023

№ 127/6259/18

Постанова

Іменем України

30 січня 2023 року

м. Київ

справа № 127/6259/18

провадження № 61-15717св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за позовом третьої особи із самостійними вимогами) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа без самостійних вимог - Вінницька міська рада,

третя особа із самостійними вимогами (позивач) - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Когутницького Вячеслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_5 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,1681 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

Позов мотивувала тим, що їй належать 12/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за рішенням третейського суду м. Вінниці від 02 серпня 2006 року, яким їй передано у власність приміщення у житловому будинку літ. «А», а саме: сіни 2-ІІІ, кухня 2-1, кімната 2-2 житловою площею 19,3 кв. м, кімната 3-4 житловою площею 18,0 кв. м, господарські будівлі і споруди: сараї Б, б, погріб п/б, частина огорожі № 1 довжиною 6 м.

Зазначила, що Іншими співвласниками будинковолодіння є:

ОСОБА_2 , якому належить 9/100 часток, що складаються з сіней 1-І, кладової 1-ІІ, кухні 1-1, кімнати 1-2 житловою площею 17,9 кв. м у будинку літ. «А», господарських будівель і споруд: вбиральні У 2, частини огорожі № 1 довжиною 6 м;

ОСОБА_6 , якій належало 12/100 часток, що складаються з коридору 3-VІІ, кладової 3-VII, кладової 3-VIIІ, кухні 3-1, прихожої 3-2, кімнати 3-3, житловою площею 6,9 кв. м, кімнати 3-4 житловою площею 18,0 кв. м у житловому будинку літ. «А», господарських будівель та споруд: огорожі № 3 довжиною 40 м, частини огорожі № 1 довжиною 6 м;

ОСОБА_7 , якому належить 67/100 часток, що складаються із коридору 4-1, вітальні 4-2, кімнати 4-3 житловою площею 10,2 кв. м, кімнати 4-4 житловою площею 13,5 кв. м, кімнати 4-9 житловою площею 23,2 кв. м, кімнати 4-10 житловою площею 23,0 кв. м, кімнати 4-11 житловою площею 8,1 кв. м, вітальні 4-5, кухні 4-6, санвузла 4-7, прихожої 4-8, разом загальною площею 154,9 кв. м у житловому будинку літ. «Г», господарських будівель і споруд: мансарди м/г, погріба п/г, сарая Е, гаража Ж, хвіртки № 4, огорожі № 5, огорожі № 2 довжиною 48 м, частини огорожі № 1 довжиною 6 м.

Із технічного паспорту, виготовленого у Комунальному підприємстві «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВМБТІ») 19 квітня 2017 року, вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_2 знаходиться на земельній ділянці площею 0,2578 га.

Виходила з того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , спадкоємцями після смерті якої є її діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .

Послалася на те, що після смерті матері 14 липня 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку від 12/100 частин будинковолодіння на АДРЕСА_1 ,що складається із двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами.

Крім неї, свідоцтво про право на спадщину, після смерті матері, отримала також ОСОБА_3 , яка проживає у приміщенні № 3 спадкової частини будинку, загальною площею 50,9 кв. м.

Зазначила, що ОСОБА_4 , проживає у приміщенні, що у технічному паспорті позначено літ. «В» - літня кухня, свідоцтва про право на спадщину за законом не отримував.

Виходила з того, що Апеляційний суд Вінницької області рішенням від 02 лютого 2017 року визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 1/3 частину спадкового майна, що складається з частини житлової кімнати 3-5 площею 12,5 кв. м у будинку позначеному літ «А», вартістю 90 880,00 грн, 1/3 частину огорожі № 1 та 1/3 огорожі № 3, що в цілому складає 4/100 частини будинковолодіння на АДРЕСА_2 .

Співвласник 67/100 частин будинку ОСОБА_7 , отримавши державні акти на право власності на частини зазначеної земельної ділянки, площами 0,0670 га та 0,0227 га, подарував 10 лютого 2011 року зазначені земельні ділянки і належну йому частку будинковолодіння - ОСОБА_5 , який їх прийняв у дар і 24 травня 2011 року отримав на своє ім`я державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 514752 (кадастровий номер 0510136600:02:016:0120) та серії ЯЛ №514751 (кадастровий номер 0510136600:02:016:0119).

Посилаючись на необхідність приватизації належної їй частини земельної ділянки, розмір якої є пропорційним частці у її праві власності на будинковолодіння, ОСОБА_1 просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , площею 1 681 кв. м між її користувачами - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідно до розміру часток у будинковолодінні.

У квітні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницької міської ради, про визнання права користування частиною земельної ділянки.

Позов мотивував тим, що він є власником 67/100 частки будинковолодіння на АДРЕСА_2 , що підтверджується технічним паспортом Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВМБТІ») від 27 вересня 2010 року зі змінами, внесеними 01 березня 2011 року, інвентаризаційна справа 787, реєстровий номер № 3151.

Зазначив, що згідно з Державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 514751 та ЯЛ № 514752 йому належать дві земельні ділянки площею 0,0670 га та 0,0227 га.

Відповідно до плану земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку (зі змінами, внесеними КП «ВМБТІ» 01 березня 2011 року) за будинковолодінням літ. «Г», на АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності, у користуванні знаходиться 67/10 земельної ділянки, загальною площею 0,2578 га.

Вважав, що таким чином йому належить 67/100 частки будинковолодіння на АДРЕСА_1 та 67/100 частки спільної земельної ділянки.

На думку позивача, 67/100 частки земельної ділянки складає: 0,2577 га * 67 % = 0,017266 га (у тому числі дві приватизовані земельні ділянки загальною площею 0,0897 га). За вирахуванням площі приватизованої земельної ділянки, у його користуванні має залишитись земельна ділянка площею 0,17266 га - 0,0897 га = 0,08296 га.

Зазначив, що, у первісному позові ОСОБА_1 просила суд поділити всю земельну ділянку площею 0,1681 га лише між співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_3 , а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Проте, з урахуванням прав та інтересів ОСОБА_5 , поділу між усіма співвласниками, для встановлення порядку користування не приватизованих та не викуплених земельних ділянок, підлягає земельна ділянка: 0,2577 га - 0,0829 га = 0,1681 га, як фактично і зазначає ОСОБА_1 .

Дійшов висновку, що йому належить 67/100 частки будинковолодіння, в його користування, крім приватизованих земельних ділянок, має перейти земельна ділянка площею: 0,1681 га * 67 % = 0,112627 га.

Зауважив, що з АДРЕСА_4 є проїзд загального користування повз будинок АДРЕСА_5 , який необхідний йому, для проїзду до будинку.

Вважає, що не залучення його до участі у справі за позовом ОСОБА_1 порушить його право на спільне користування єдиним проїздом та надасть право іншим співвласникам чинити йому перешкоди у користуванні його майном.

На підставі викладеного просив суд:

1.Залучити його до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,1681 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 , як третю особу із самостійними вимогами.

2.Визнати за ним право користування 67/100 частинами земельної ділянки площею 0,1681га на АДРЕСА_2 відповідно до розміру його частки у будинковолодінні.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 29 травня 2018 року залучив до участі у справі ОСОБА_5 , як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.

Прийняв до провадження позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги - Вінницької міської ради, про визнання права користування частиною земельної ділянки та об`єднав зазначену позовну заяву до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,1681 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Встановив порядок користування земельною ділянкою, площею 2 562 кв. м., що знаходиться на АДРЕСА_2 між співвласниками цього будинковолодіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за варіантом № 8 висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 531 додаткової судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2020 року та виділив у індивідуальне користування:

ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 297 кв. м, яка позначена на схемі жовтим кольором;

ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 193 кв. м, яка позначена на схемі зеленим кольором;

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 92 кв. м, яка позначена на схемі фіолетовим кольором;

ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 1 658 кв. м, яка позначена на схемі блакитним кольором;

земельну ділянку загальною площею 72 кв. м, яка позначена на схемі заштрихованим червоним кольором залишив у спільному користуванні ОСОБА_1 - 18 кв. м, ОСОБА_2 - 18 кв. м, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - 18 кв. м, ОСОБА_5 - 18 кв. м;

земельну ділянку загальною площею 60 кв. м, позначену на схемі смугастим фіолетовим кольором залишив у спільному користуванні ОСОБА_2 - 30 кв. м та ОСОБА_5 - 30 кв. м;

земельну ділянку загальною площею 190 кв. м, позначену на схемі рожевим кольором залишив у спільному користуванні ОСОБА_1 - 95 кв. м, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - 95 кв. м.

У решті позову ОСОБА_1 відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовив.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 місцевий суд керувався висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський центр судових експертиз» № 531, фактичним порядком користування земельною ділянкою, встановленими судом обставинами справи, наданими сторонами доказами та чинним земельним законодавством, яке регулює дані правовідносини.

Зазначив, що часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_5 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 місцевий суд виходив з того, що його право власності та оренди на земельні ділянки на АДРЕСА_2 , його право власності на 67/100 часток в будинковолодінні за цією адресою не оспорюється та відповідачами не порушується.

Вінницький міський суд Вінницької області додатковим рішенням від 18 травня 2021 року вирішив питання розподілу судових витрат.

Стягнув з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 1 200,00 грн витрат за проведення судових експертиз та по 140,96 грн сплаченого судового збору.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 та Вінницька міська рада подали апеляційні скарги.

Вінницький апеляційний суд постановою від 02 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вінницької міської ради задовольнив частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2021 року скасував у частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 і встановлення порядку користування земельною ділянкою по 8 варіанту висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , площею 1 681 кв. м задовольнив частково.

Встановив порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , площею 1312 кв. м між співвласниками цього будинковолодіння: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відповідно до варіанту № 2 висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 30 листопада 2020 року № 531 та виділив у користування:

ОСОБА_1 - земельну ділянку, площею 504 кв. м, позначену на схемі жовтим кольором;

ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 302 кв. м, позначену на схемі зеленим кольором;

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - земельну ділянку, загальною площею 176 кв. м, позначену на схемі фіолетовим кольором;

земельну ділянку площею 156 кв. м, позначену на схемі зеленим у клітинку кольором виділив у спільне користування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ;

земельну ділянку загальною площею 174 кв. м, позначену на схемі заштрихованим рожевим кольором залишив у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

У решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2021 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим, його висновки не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Зазначив, що ОСОБА_1 , розпоряджаючись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, враховуючи, що один із попередніх користувачів земельної ділянки - ОСОБА_7 по узгодженому ним відповідно до мирової угоди 2006 року порядку користування, у 2007 році, реалізував своє право на приватизацію виділених йому у користування частин ділянки, набувши їх у власність, просила встановити порядок користування лише тією частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що залишилась у комунальній власності, площею 1681 кв. м між її користувачами, зазначивши відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Дійшов висновку, що суд першої інстанції, встановив порядок користування вказаною земельною ділянкою по 8 варіанту висновку додаткової земельно-технічної експертизи, що передбачає залучення до такого порядку всієї площі вказаної ділянки 2561 кв. м, включно з подарованими у 2011 році ОСОБА_5 ділянками, і виділення останньому також у користування земельної ділянки. При цьому суд не врахував, що позовних вимог до нього, як до відповідача за цим позовом, ОСОБА_1 не заявляла і суд його як відповідача за цим позовом до участі в справі не залучав, чим вийшов за межі позовних вимог .

Зазначив, що місцевий суд не врахував, що до ОСОБА_5 у 2011 році перейшло право власності на земельні ділянки даного будинковолодіння від ОСОБА_7 , який свого часу у 2007 році уклав мирову угоду щодо встановлення порядку користування ділянкою з іншими користувачами, яку затвердив суд у 2007 році, отримав виділену частину ділянки на праві власності, яке, у такому ж об`ємі, в 2011 році перейшло до нового власника - ОСОБА_5 .

Послався на те, що скасування затвердженої мирової угоди ухвалою апеляційного суду у 2016 році не привело до скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування про надання у власність ОСОБА_7 виділених земельних ділянок та отриманих державних актів про право власності і не повернуло зазначені ділянки у комунальну власність. Права ОСОБА_5 не порушені.

Виходив з того, що земельні ділянки ОСОБА_5 , до якого у 2011 році перейшло право власності на частини спірної ділянки від ОСОБА_7 у реалізованих волевиявленням останнього об`ємах, не можуть бути об`єктом користування інших землекористувачів, як і ОСОБА_5 не може являтись суб`єктом встановлення порядку користування частиною спірної земельної ділянки, що залишилась у комунальній власності і перебуває у користуванні інших користувачів.

Зазначив. що на підтвердження встановлення порядку користування земельною ділянкою, що залишилась, позивач ОСОБА_1 надала висновок від 12 липня 2019 року судової земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз», яка у відповіді на перше питання встановила, що фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 складає 2561 кв. м і за рахунок вказаної площі цього будинковолодіння були передані у 2006 році у приватну власність ОСОБА_7 дві земельні ділянки, площами 0,0670 га (670 кв. м) для будівництва і обслуговування будинку і 0,0227 га (227 кв. м) під садівництво, власником яких є ОСОБА_5 .

Ці обставини сторони не оспорювали.

Висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 30 листопада 2020 року № 531, з врахуванням меж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності ОСОБА_5 і переданою йому в оренду за рахунок спірної земельної ділянки, встановив фактичну площу земельної ділянки будинковолодіння - 2 562 кв. м і надав 8 можливих варіантів встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою (т. 3, а. с. 133).

Суд апеляційної інстанції вважав за неможливе обирати із запропонованих варіанти 6-8, наведені експертом у додатках 8-10, оскільки вони передбачають встановлення порядку користування з включенням у таке користування площі земельних ділянок ОСОБА_5 , що перебувають у його власності і не можуть об`єктом користування інших співвласників будинковолодіння.

Зазначив, що ОСОБА_5 не являвся і не є суб`єктом спільного користування земельною ділянкою комунальної власності, яким був ОСОБА_7 , а отримав частини її, площами 0,0670 га і 0,0227 га у власність за договором дарування від 10 лютого 2011 року, а тому відповідно до статті 120 ЗК України до нього не перейшло право користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Для вирішення спору, враховуючи із визначеного позивачем об`єму позовних вимог, встановленого експертом розміру земельної ділянки, що залишилась у користуванні інших співвласників будинковолодіння - 1 312 кв. м і не оспорюється жодним учасником судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважав за можливе обирати варіанти 1-5 встановлення порядку користування, наведені експертом у додатках 3-7.

Враховуючи пояснення сторін щодо найбільшої відповідності 5 варіанту фактичному користуванню, суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний порядок все ж не може бути обраним, оскільки він передбачає найбільші відхилення від ідеального співвідношення частин земельних ділянок, що виділяються в користування сторін, розміру часток у їх праві власності на будинковолодіння, що порушує їх права .

Із урахуванням позиції сторін, які проти нього не заперечували, суд апеляційної інстанції вважав можливим обрати 2 варіант встановлення порядку користування частиною земельної ділянки, що залишилась у користуванні сторін, площею 1312 кв. м, оскільки він передбачає відсутність відхилення від ідеального співвідношення частин земельних ділянок, що виділяються в користування кожної із сторін, розміру часток у їх праві власності на будинковолодіння, можливість нормального користування належними їм частинами будинку і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, можливість проходу з вулиці на подвір`я, тобто забезпечує відсутність порушення їх прав і забезпечує найбільш оптимальну можливість користування нерухомим майном.

Зазначив, що право власника земельних ділянок ОСОБА_5 на проїзд до належних йому на праві власності земельних ділянок можуть бути реалізовані в порядку передбаченому земельним законодавством.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Когутницький В. М. в інтересах ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення місцевого суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу адвокат Когутницький В. М. в інтересах ОСОБА_5 , мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи:

-згідно з пунктом 3 рішення Вінницької міської ради народних депутатів від 05 листопада 1990 року № 691 будинковолодіння, що знаходиться на АДРЕСА_2 , залишено на спільній земельній ділянці, у зв`язку з неможливістю виділення у самостійні земельні ділянки.

-на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2002 року ОСОБА_8 купив у ОСОБА_9 61/100 частку будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 .

-згідно з матеріалами інвентаризаційної справи та пункту 2 нотаріально посвідченого договору про порядок користування реальних часток будинковолодіння АДРЕСА_2 від 06 вересня 2002 року № 3240 укладеного між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (рідний дід ОСОБА_5 ) земельна ділянка та огорожа 1-5 знаходяться у спільному користуванні.

- ОСОБА_7 (батько ОСОБА_5 ) 11 лютого 2002 отримав у дар 61/100 частки спільного будинковолодіння АДРЕСА_2 , а тому мав право спільно користуватися всією земельною ділянкою.

-матеріали справи № 2-1879/07 та матеріали інвентаризаційної справи, які підтверджують, що проїзд до будинковолодіння ОСОБА_7 (батько ОСОБА_5 ) залишився у спільному користуванні його з ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2

-незважаючи на скасування Апеляційним судом Вінницької області ухвалою від 20 січня 2016 року - ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 07 травня 2007 року у справі № 2-1879/07, якою було затверджено мирову угоду між ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про порядок користування всією земельною ділянкою, визначене у 2007 році фактичне користування залишалось, жодних претензій та спорів не було.

-постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 позбавлена права на 1/3 частку спадкового майна.

Вважає, що суд апеляційної інстанції незаконно позбавив права ОСОБА_5 на поділ земельної ділянки, яка перебувала у спільній власності усіх власників будинковолодіння.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України до ОСОБА_5 , як особи, яка набула право власності на житловий будинок та господарські споруди 10 лютого 2011 року перейшло право користування на земельну ділянку на якій вони розташовані (з проїздом) в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача - батька та діда, тобто на всю земельну ділянку, відповідно до його 67/100 часток у власності будинковолодіння, незалежно від подарованих та взятих в оренду земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновку у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від якого вона у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 не відступала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що спірна земельна ділянка у 1956 році мала адресу АДРЕСА_2 , рішення виконкому Вінницької ради депутатів трудящих визначило площу земельної ділянки 2818 кв м.

ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на будівлі, виданого виконкомом Вінницької міської ради від 19 квітня 1994 року на підставі рішення цієї ради від 05 листопада 1980 року № 691 та договору про користування реальними частками будинковолодіння від 06 вересня 2002 року належало 13/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2002 року, придбала у ОСОБА_8 13/100 частки цього будинковолодіння.

ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на будівлі, виданого виконкомом Вінницької міської ради 14 серпня 2002 року за рішенням цієї ж ради від 05 листопада 1980 року № 691, належало 13/100 цього будинковолодіння.

Відповідно до договору дарування від 11 грудня 2002 року ОСОБА_7 отримав у дар на праві власності 61/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_2 .

Рішенням від 02 серпня 2006 року, яке набрало чинності з моменту його проголошення, третейський суд визнав дійсним договір про поділ в натурі по фактичному користуванню будинковолодіння за АДРЕСА_2 від 02 серпня 2006 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .

Поділено в натурі та передано у власність за вказаним договором:

ОСОБА_6 - приміщення у житловому будинку літ. «А»: коридор 3-VI, кладова 3-VII, кладова 3-VIII, кухня 3-1, прихожа 3-2, кімната 3-3 житловою площею 6,9 кв. м, кімната 3-4 житловою площею 18,0 кв. м, разом загальною площею 48,6 кв. м; господарські будівлі та споруди: огорожа № 3 довжиною 40 м, частина огорожі № 1 довжиною 6 м; що становить 12/100 часток будинковолодіння;

ОСОБА_2 - приміщення у житловому будинку літ. «А»: сіни 1-І, кладова 1-П, кухня 1-1, кімната 1-2 житловою площею 17,9 кв. м, разом загальною площею 37,4 кв. м; господарські будівлі та споруди: вбиральня У-2, частина огорожі № 1 довжиною 6 м, що становить 9/100 часток будинковолодіння;

ОСОБА_1 - приміщення у житловому будинку літ. «А»: сіни 2-Ш, кухня 2-1, кімната 2-2 житловою площею 19,3 кв. м, кімната 3-4 житловою площею 18,0 кв. м, разом загальною площею 36,8 кв. м; господарські будівлі та споруди: сараї Б, б; погріб п/б; частина огорожі № 1 довжиною 6 м, що становить 12/100 часток будинковолодіння;

ОСОБА_7 приміщення в житловому будинку літ. «Г»: коридор 4-1, вітальня 4-2, кімната 4-3 житловою площею 10,2 кв. м, кімната 4-4 житловою площею 13,5 кв. м, кімната 4-9 житловою площею 23,2 кв. м, кімната 4-10 житловою площею 23,0 кв. м, кімната 4-11 житловою площею 8,1 кв. м, вітальня 4-5, кухня 4-6, санвузол 4-7, прихожа 4-8, разом загальною площею 154,9 кв. м; господарські будівлі та споруди: мансарда м/г, погріб п/г, сарай Е, гараж Ж, хвіртка № 4, огорожа № 5, огорожа № 2 довжиною 48 м, частина огорожі № 1 довжиною 6 м; що становить 67/100 часток будинковолодіння.

Ухвалою від 07 травня 2007 року у справі № 2-1879/07 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , за участю третьої особи Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою Ленінський районний суд м. Вінниці, затвердив мирову угоду між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 ..

Цією угодою встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , відповідно до якого ОСОБА_7 користується земельними ділянками № 5, 6 загальною площею 0,1270 га; ОСОБА_6 користується земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,0446 га; ОСОБА_1 користується земельною ділянкою № НОМЕР_2 площею 0,0196 га; ОСОБА_2 користується земельними ділянками № 3, 4 загальною площею 0,0589 га.

Рішенням від 19 жовтня 2007 року № 1389 Вінницька міська рада передала у власність та оренду ОСОБА_7 земельні ділянки площею 1270 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2 , з яких - 670 кв. м безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 227 кв. м безоплатно у власність для ведення садівництва.

Державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки ОСОБА_7 отримав в установленому порядку.

За договором оренди земельної ділянки від 28 листопада 2007 року, зареєстрованим 08 травня 2008 року, ОСОБА_7 отримав земельну ділянку 296 кв. м, кадастровий номер 0510136600:02:016:0125, в оренду строком на 3 роки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з правом подальшого викупу та 77 кв. м, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги, в короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців для сінокосіння.

За договором дарування частки домоволодіння від 10 лютого 2011 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_5 67/100 часток домоволодіння, що складається з двох житлових будинків .

Відповідно до договору дарування земельних ділянок від 10 лютого 2011 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_5 земельні ділянки площею 0,0670 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0227 га з цільовим призначенням для ведення садівництва на АДРЕСА_2 , який отримав державні акти про право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 514751 та серії ЯЛ № 514752.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , спадкоємцями після смерті є її діти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - кожен по 1/3 частині спадкового майна, яке складається із 12/100 частин будинковолодіння на АДРЕСА_2 .

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 20 січня 2016 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 07 травня 2007 року про затвердження мирової угоди, якою було встановлено порядок користування спірною земельною ділянкою та передав справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 24 лютого 2016 року за заявою ОСОБА_7 позов залишив без розгляду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 про виділення частки із спадкового майна після смерті їх матері ОСОБА_6 .

Апеляційний суд Вінницької області рішенням від 02 лютого 2017 року зазначене рішення скасував і ухвалив нове рішення, яким виділив ОСОБА_1 1/3 частку із спадкового майна після смерті її матері ОСОБА_6 по третьому варіанту судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № ОС-233 від 22 лютого 2016 року, а саме: частину житлової кімнати 3-5 площею 12,5 кв. м, вартістю 90 880,00 грн, що знаходиться у будинку означеному літерою «А», частину огорожі № 1, 1/3, огорожу № 3, 1/3, що складає 4/100 частки і знаходиться на АДРЕСА_2 .

Визнав за нею право власності на 1/3 частку зазначеного спадкового майна.

Припинив право спільної часткової власності ОСОБА_1 на жилий будинок і господарські споруди на АДРЕСА_2 .

Зобов`язав ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз із кімнати 2-2 у частину кімнати 3-5, влаштувати перегородку у приміщенні 3-5.

У решті позову відмовив.

Ухвалою Вінницького міського суду від 08 жовтня 2018 року за клопотанням позивача для визначення варіантів встановлення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , що залишилась у користуванні співвласників будинку в зв`язку з переданням частин вказаної ділянки ОСОБА_7 у власність призначено судову земельно-технічну експертизу (т. 2, а. с. 36).

Рішенням Вінницької міської ради від 29 березня 2019 року № 1695 припинено термін дії договору оренди земельної ділянки, площею 0,0296 га за взаємною згодою з ОСОБА_7 від 28 листопада 2007 року, в зв`язку з переходом права на майно.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 11 квітня 2019 року, Вінницька міська рада на підставі рішення від 29 березня 2019 року передала до 29 січня 2024 року у платне користування для будівництва і обслуговування будинку земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 0,0296 га ОСОБА_5 (т. 2, а. с. 175-181).

За висновком судової земельно-технічної експертизи від 12 липня 2019 року № 456 ТОВ «Подільський центр судових експертиз», земельна ділянка порядок користування якою затвердила ухвала суду в 2007 році, і яка була передана у власність ОСОБА_7 , надавалась за рахунок земель будинковолодіння на АДРЕСА_2 і надано 9 можливих варіантів встановлення порядку користування вказаною земельною ділянкою, виходячи із загальної площі 2561 кв. м, так і із частини її, площею 1664 кв. м (т. 2, а. с. 107-110).

З матеріалів інвентаризаційної справи АДРЕСА_6 вбачається, що співвласниками даного будинковолодіння є: ОСОБА_5 - 67/100 частки, ОСОБА_1 - 16/100 частки, ОСОБА_2 - 9/100 частки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - 8/100 частки.

Верховний Суд постановою від 06 листопада 2019 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року скасував, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2016 року залишив без змін.

За висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2020 року № 531 ТОВ «Подільський центр судових експертиз», встановлення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 можливе за 8-ма варіантами, враховуючи загальну площу 2 562 кв. м, так і її частину площею 1 312 кв. м та передбачено для ОСОБА_13 прохід та проїзд до житлового будинку та гаражів, що розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у його приватній власності по земельній ділянці, яка на варіантах 1, 2, 3, 4, 5 пропонується у спільне користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 .

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу у якому просила залишити її без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 і встановлення порядку користування земельною ділянкою по 8 варіанту висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , площею 1 312 кв. м між співвласниками цього будинковолодіння: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відповідно до варіанту № 2 висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 30 листопада 2020 року № 531, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим, його висновки не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Зазначив, що ОСОБА_1 , розпоряджаючись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, враховуючи, що один із попередніх користувачів земельної ділянки - ОСОБА_7 по узгодженому ним відповідно до мирової угоди 2006 року порядку користуванню, у 2007 році, реалізував своє право на приватизацію виділених йому у користування частин ділянки, набувши їх у власність, просила встановити порядок користування лише тією частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що залишилась у комунальній власності, площею 1681 кв. м між її користувачами, зазначивши відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Послався на те, що місцевий суд встановив порядок користування вказаною земельною ділянкою по 8 варіанту висновку додаткової земельно-технічної експертизи, що передбачає залучення до такого порядку всієї площі вказаної ділянки 2561 кв. м, включно з подарованими у 2011 році ОСОБА_5 ділянками, і виділення останньому також у користування земельної ділянки.

При цьому суд першої Інстанції не врахував, що позовних вимог до нього, як до відповідача за цим позовом, ОСОБА_1 не заявляла і суд його як відповідача за цим позовом до участі в справі не залучав, чим вийшов за межі позовних вимог .

Дійшов висновку, що місцевий суд не врахував, що до ОСОБА_5 у 2011 році перейшли права власності на земельні ділянки даного будинковолодіння від ОСОБА_7 , який свого часу у 2007 році уклав мирову угоду щодо встановлення порядку користування ділянкою з іншими користувачами, на підставі затвердження якої судом у 2007 році отримав виділену частину ділянки на праві власності, яке, у такому ж об`ємі, в 2011 році перейшло до нового власника - ОСОБА_5 .

Вважав, що скасування у 2016 році апеляційним судом ухвали місцевого суду про затвердження мирової угоди суду не привело до скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування про надання у власність ОСОБА_7 виділених земельних ділянок та отриманих державних актів про право власності і не повернуло зазначені ділянки у комунальну власність. Права ОСОБА_5 не порушені.

Виходив з того, що земельні ділянки ОСОБА_5 , до якого у 2011 році перейшло право власності на частини спірної ділянки від ОСОБА_7 у реалізованих волевиявленням останнього об`ємах, не можуть бути об`єктом користування інших землекористувачів, як і ОСОБА_5 не може бути суб`єктом встановлення порядку користування частиною спірної земельної ділянки, що залишилась у комунальній власності і перебуває у користуванні інших користувачів.

На підтвердження встановлення порядку користування земельною ділянкою, що залишилась позивач ОСОБА_1 надала висновок судової земельно-технічної експертизи від 12 липня 2019 року ТОВ «Подільський центр судових експертиз», якій у відповіді на перше питання встановив, що фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 складає 2 561 кв. м і за рахунок вказаної площі цього будинковолодіння були передані у 2006 році у приватну власність ОСОБА_7 дві земельні ділянки, площами 0,0670 га (670 кв. м) для будівництва і обслуговування будинку і 0,0227 га (227 кв. м) під садівництво, власником яких є ОСОБА_5 .

Останні обставини сторонами не оспорюються.

Висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2020 року № 531 ТОВ «Подільський центр судових експертиз», з врахуванням меж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності ОСОБА_5 і переданою йому в оренду за рахунок спірної земельної ділянки, встановлено фактичну площу земельної ділянки будинковолодіння - 2 562 кв. м і надано 8 можливих варіантів встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Ретельно оцінивши варіанти, апеляційний суд вважав неприйнятними варіанти 6-8, наведені експертом у додатках 8-10, оскільки вони передбачають встановлення порядку користування з включенням у таке користування площі земельних ділянок ОСОБА_5 , що перебувають у його власності і не можуть об`єктом користування інших співвласників будинковолодіння.

ОСОБА_5 не являвся і не є суб`єктом спільного користування земельною ділянкою комунальної власності, яким був ОСОБА_7 , а отримав частини її, площами 0,0670 га і 0,0227 га у власність за договором дарування від 10 лютого 2011 року, а тому відповідно до статті 120 ЗК України до нього не перейшло право користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

З метою вирішення спору, враховуючи із визначеного позивачем об`єму позовних вимог, встановленого експертом розміру земельної ділянки, що залишилась у користуванні інших співвласників будинковолодіння - 1 312 кв. м і не оспорюється жодним учасником судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважав за можливе обирати із варіантів 1-5 встановлення порядку користування, наведених експертом у додатках 3-7.

Враховуючи пояснення сторін щодо найбільшої відповідності 5 варіанту фактичному користуванню, суд апеляційної інстанції вважав його також неприйнятним, оскільки він передбачає найбільші відхилення від ідеального співвідношення частин земельних ділянок, що виділяються в користування сторін, розміру часток у їх праві власності на будинковолодіння, що порушує їх права .

Із урахуванням думки сторін, які проти нього не заперечували, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне обрати 2 варіант встановлення порядку користування частиною земельної ділянки, що залишилась у користуванні сторін, площею 1 312 кв. м, оскільки він передбачає відсутність відхилення від ідеального співвідношення частин земельних ділянок, що виділяються в користування кожної із сторін, розміру часток у їх праві власності на будинковолодіння, можливість нормального користування належними їм частинами будинку і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, можливість проходу з вулиці на подвір`я, тобто забезпечує відсутність порушення їх прав і забезпечує найбільш оптимальну можливість користування нерухомим майном.

Зазначив, що права власника земельних ділянок ОСОБА_5 на проїзд до належних йому на праві власності земельних ділянок можуть бути реалізовані в порядку передбаченому земельним законодавством.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначив не врахування апеляційним судом висновку у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від якого вона у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 не відступала.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, яка переглядається до суду з позовом звернулась ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,1681 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

До розгляду цієї справи суд першої інстанції ухвалою від 29 травня 2018 року залучив ОСОБА_5 , як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору. Прийняв до провадження позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги - Вінницької міської ради, про визнання права користування частиною земельної ділянки та об`єднав зазначену позовну заяву до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,1681 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 .

Таким чином, між співвласниками виникли правовідносини щодо встановлення порядку користування суміжними земельними ділянками, на яких розташоване будинковолодіння.

У справі № 910/18560/16, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, яка була предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, до суду звернулась прокуратура в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного управління до міської ради, товариства про визнання незаконним та скасування рішення про передачу товариству земельної ділянки для будівництва житлового комплексу, визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки та визнання відсутнім права користування у товариства цією земельною ділянкою.

Велика Палати Верховного Суду висловила висновки щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах, щодо прийняття рішення міської ради та укладення договору оренди земельної ділянки, надала правовий висновок щодо виключної правової проблеми у застосуванні і трактуванні норм права у правовідносинах стосовно: 1) переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України; 2) визначення розміру таких земельних ділянок; 3) процедури автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до власника об`єкта нерухомості, розташованої на ній, чи необхідності отримання відмови Кабінету Міністрів України від указаних земель з метою реалізації такого права; 4) процедури розпорядження земельними ділянками, які мають правовий режим земель оборони, у разі встановлення обставин неправомірного набуття іншими особами такої земельної ділянки; 5) визначення особи, на користь якої повинна витребовуватися спірна земельна ділянка.

Таким чином, у справі № 910/18560/16 між державою та юридичними особами виникли правовідносини щодо набуття юридичними особами приватного права у визначеному законом порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, що створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Аналіз правовідносин справи, яка переглядається та справи № 910/18560/16 свідчить про те, що правовідносини цих справ за своїм змістом та учасниками є не є подібними, а правове регулювання не є тотожним.

У іншій наведеній заявником справі № 689/26/17, на яку також послався заявник, як на приклад неоднакового застосування врахування норми права, яка також перебувала предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, до суду звернулась особа і просила визнати за нею право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та визнати виданий відповідачу державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку недійсним.

Позов мотивувала тим, що сторони уклали договір дарування житлового будинку, проте дарувальник приховав від неї факт приватизації земельної ділянки на якій розташований житловий будинок.

Аналіз правовідносин справи, яка переглядається та справи № 689/26/17 свідчить про те, що правовідносини цих справ за своїм змістом та учасниками є не є подібними, а правове регулювання не є тотожним, оскільки у справі, що переглядається, йдеться про встановлення порядку користування суміжними земельними ділянками, а не однією спільною.

Отже не знайшли підтвердження доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від якого вона у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 не відступала є безпідставними, оскільки в справах, на які посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права та справі, яка переглядається, є різними підстави позову, встановлені фактичні обставини.

Щодо розгляду справи по суті

На підтвердження встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою ТОВ «Подільський центр судових експертиз» надано висновок судової земельно-технічної експертизи від 12 липня 2019 року № 456, у відповіді на перше питання встановлено, що фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 складає 2 561 кв. м і за рахунок вказаної площі цього будинковолодіння були передані у 2006 році у приватну власність ОСОБА_7 дві земельні ділянки, площами 0,0670 га (670 кв. м) для будівництва і обслуговування будинку і 0,0227 га (227 кв. м) під садівництво, власником яких є ОСОБА_5 . Останні обставини сторонами не оспорюються.

Висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 30 листопада 2020 року № 531, з врахуванням меж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності ОСОБА_5 і переданою йому в оренду за рахунок спірної земельної ділянки, встановлено фактичну площу земельної ділянки будинковолодіння - 2 562 кв. м і надано 8 можливих варіантів встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Із справи відомо, що згідно з договором дарування частки домоволодіння від 10 лютого 2011 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_5 67/100 часток домоволодіння, що складається з двох житлових будинків .

Враховуючи, що ОСОБА_5 не являвся і не є суб`єктом спільного користування земельною ділянкою комунальної власності, яким був ОСОБА_7 , а отримав частини її, площами 0,0670 га і 0,0227 га у власність за договором дарування від 10 лютого 2011 року, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до статті 120 ЗК України до нього не перейшло право користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Права ОСОБА_5 , як суміжного землекористувача, на проїзд до належних йому на праві власності земельних ділянок можуть бути реалізовані в порядку передбаченому земельним законодавством.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції з урахуванням фактичних обставин справи, наданих сторонами доказів, позиції сторін, дійшов правильного висновку про встановлення порядку користування частиною земельної ділянки, що залишилась у користуванні сторін, площею 1 312 кв. м, до варіанту № 2 висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 30 листопада 2020 року № 531, який передбачає відсутність відхилення від ідеального співвідношення частин земельних ділянок, що виділяються в користування кожної із сторін, розміру часток у їх праві власності на будинковолодіння, можливість нормального користування належними їм частинами будинку і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, можливість проходу з вулиці на подвір`я, тобто забезпечує відсутність порушення їх прав і забезпечує найбільш оптимальну можливість користування нерухомим майном.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: рішення Вінницької міської ради народних депутатів від 05 листопада 1990 року № 69, договір купівлі-продажу 61/100 частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 від 27 червня 2002 року, матеріали інвентаризаційної справи та договір про порядок користування реальних часток будинковолодіння АДРЕСА_2 від 06 вересня 2002 року № 3240, матеріали справи № 2-1879/07, постанову Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, якою ОСОБА_1 позбавлена права на 1/3 частку спадкового майна, зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Когутницького Вячеслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська