Постанова
Іменем України
28 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 127/777/22-ц
провадження № 61-8725св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року у складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що сторони у період із 1985 року по 2014 рік перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбано майно, зокрема квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вказану квартиру визнано спільною сумісною власністю сторін. Проте відповідачка категорично відмовляється надати йому доступ до квартири та передати ключі від вхідних дверей, як і виділити частки у натурі у вказаній квартирі, чим чинить перешкоди у доступі до житла.
Враховуючи викладене, позивач, із урахування уточнених вимог, просив припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , та визнати за ним право власності на квартиру, стягнувши з нього на користь відповідачки 1/10 частини від вартості вказаної квартири.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів, що свідчать про можливість припинення права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру.Крім того, позивач не надав доказів можливості зменшення частки у праві власності ОСОБА_2 з 1/2 до 1/10 частини.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що належних і допустимих доказів, які свідчать про можливість припинення права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, зокрема і належних доказів того, що спільне володіння і користування майном є неможливим, позивачем до матеріалів справи не додано.
Позивачем не надано доказів щодо обставин, що мають істотне значення, визначених статтею 70 СК України, на підтвердження можливості зменшити частку у праві власності ОСОБА_2 з 1/2 до 1/10 частини. Доказів внесення позивачем вартості вказаної ним частки у спільному майні на депозитний рахунок суду матеріали справи не містять, що також є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень представник заявника посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
З 05 жовтня 1985 року до 04 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, 18 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінив своє прізвище на « ОСОБА_1 ».
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2016 року визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1. і ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , як майно, яке було придбане під час шлюбу.
Нормативно-правове обґрунтування
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову одного із співвласників - ОСОБА_1 необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника - ОСОБА_2 , та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Вирішуючи спір, суди належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що позивачем не доведено наявність передбачених частиною першою статті 365 ЦК Українипідстав для припинення права власності відповідачки на частку у спільному майні. Позивач не довів, що відповідачці належить 1/10 частини квартири а також те, що припинення права власності на належну відповідачці 1/2 частини у спірній квартирі не завдасть останній істотної шкоди та не порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) дійшла висновку про те, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову вказав на те, що ОСОБА_1 звертаючись із вимогою про припинення права власності відповідачки ОСОБА_2 на її частини квартири, попередньо не вніс на депозит суду вартість її частки у майні.
Такі висновки відповідають висновкам, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Також заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так представник ОСОБА_1 вказує на те, що суди не витребували з архіву Вінницького міського суду справи №№ 127/4222/14-ц, 127/16649/14-ц.
Верховний Суд відхиляє ці доводи заявника, оскільки позивач в обґрунтування свого клопотання про витребування вказаних справ не вказав, які обставини, встановлені у справі про визнання сумісною спільною власність ОСОБА_1. і ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , як майно яке було придбане під час шлюбу (№ 127/4222/14-ц) та у справі за позовом ОСОБА_1. до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 (№ 127/16649/14-ц) мають значення для розгляду справи, що переглядається. Крім того, позивачем не обґрунтований факт неможливості самостійно надати докази, які на його думку, мають значення для розгляду цієї справи, враховуючи те, що ОСОБА_1 є учасником вказаних справ.
У касаційній скарзі заявник стверджує, що суд першої інстанції вирішив розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, але позивачу про це нічого не було відомо, ухвалу суду він не отримував, а ця справа не могла розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження.
Оцінюючи такі доводи касаційної скарги, Верховний Суд враховує, що перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК Україниу порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частина четверта статті 274 ЦПК Українимістить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
У пункті 1 частини четвертої статті 19 ЦПК Українипередбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ.
Частиною шостою статті 19 ЦПК Українивизначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом першої інстанції справа розглянута у спрощеному провадженні з викликом сторін, оскільки суд визнав справу малозначною, так як ціна позову складає 501 300,00 грн.
Отже, судом першої інстанції не порушено норм процесуального права, а представник позивача брав участь у судовому засіданні у суді першої інстанції.
Також представник заявника зазначив, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на відповідне клопотання, не відклав розгляд справи та здійснив її розгляд без участі позивача.
Такі доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані та виходить з того, що відповідно до частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу(частини перша, третя статті 368 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що про час та місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції учасники справи повідомлені належним чином. Так, судом апеляційної інстанції призначено розгляд справи на 11серпня 2022 року. Сторони у справі отримали судові повістки.
10 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представник позивача бере участь у судовому засіданні в іншій справі.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто процесуальним законом надано право суду апеляційної інстанції розглядати справу за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, якщо причини їх неявки не є поважними. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не порушив зазначені норми процесуального права.
Перевіряючи аргументи заявника про те, що розгляд справи за його відсутності позбавило можливості сторону позивача надати пояснення щодо суттєвих обставин справи, що призвело до неповноти з`ясування апеляційним судом обставин справи та неправильного її вирішення, Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_1 , крім зазначених посилань, не навів обставин, які дійсно були відомі лише йому чи/та його представнику та які, з урахуванням їх доказової значимості, мали б вирішальний вплив на результати вирішення спору.
Отже, не знайшли свого підтвердження, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та його представника. Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний