05.10.2024

№ 128/3398/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 128/3398/19

провадження № 61-14678св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Сенс Банк», державний реєстратор Козловський Микола Сергійович,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року у складі судді Бондаренко О. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 вересня

2023 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Козловського М. С., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

ОСОБА_2 , про визнання дій незаконними, скасування рішення та запису, поновлення запису про державну реєстрацію права власності.

Позов мотивовано тим, що 30 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк», банк) та ОСОБА_2 укладений генеральний договір № 050/27-279, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 64 000,00 дол. США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, з кінцевим строком повернення до 05 травня 2022 року.

30 серпня 2007 року та 21 жовтня 2008 року сторони уклали додаткові угоди до цього договору, а 30 вересня 2010 року між Акціонерним товариством «Альфа - Банк» (далі - АТ «Альфа - Банк»), яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін № 051/27-23 до додаткової угоди від 30 серпня 2007 року № 050/27-280 до генерального договору від 30 серпня 2007 року № 050/27-279.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між ОСОБА_3 (після зміни прізвища ОСОБА_1 ) та банком 30 серпня

2007 року укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т. П. (далі - приватний нотаріус Надольська Т. П.), зареєстрований в реєстрі за № 5150, (далі - договір іпотеки від 30 серпня 2007 року № 5150), до якого 01 жовтня 2010 року сторони внесли зміни.

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки від 30 серпня 2007 року № 5150 в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за генеральним договором від 30 серпня 2007 року № 050/27-279 та додатковими угодами до нього іпотекодевець передав в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (загальна площа житлового цегляного будинку 244,2 кв. м) ; земельну ділянку площею 0,0847 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0520681003:02:004:0221.

Крім того, раніше зазначене нерухоме майно було передано в іпотеку банку на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за генеральним договором від 24 травня 2007 року № 051/8-5926 та додатковими угодами до нього, на підставі договору іпотеки від 24 травня 2007 року № 50/1-477, укладеного між ОСОБА_4 та АКБ «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т. П., зареєстрований в реєстрі за № 3025.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року у справі № 128/3691/16-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк), яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 заборгованість за Генеральним договором від 24 травня 2007 року № 051/8-5926 та додатковими угодами до нього у розмірі загальному розмірі 398 274,50 дол. США, що станом на 30 вересня 2016 року в еквіваленті становить 10 320 040,65 грн.

Постановою державного виконавця Вінницького районного відділу Державної виконавчої служби від 23 травня 2018 року (ВП № 55280739) виконавчий документ та авансовий внесок у розмірі 31 949,00 грн повернуто стягувачу з підстав дії мораторію та відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію іпотечного будинку, право користування яким мають діти, на підставі

пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

10 квітня 2019 року державний реєстратор ОСОБА_5 зареєстрував право власності на переданий в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, у якому крім неї, також проживає її син ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а 16 квітня 2019 року - на земельну ділянку на якій розташований житловий будинок. Право власності зареєстровано за банком згідно з іпотечним договором від 30 серпня 2007 року № 5150.

Посилаючись на те, що реєстраційні дії, проведені державним реєстратором Козловським М. С. на підставі документів поданих банком, вчинені всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакціях станом на час вчинення запису, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивачка просила:

визнати протиправними дії Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-банк» (далі - АТ «Альфа-банк», після зміни найменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», банк)), щодо набуття у власність об`єкта нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 244,2 кв. м, житловою площею 140,1 кв. м; земельної ділянки площею 0,0847 га, за цією ж адресою, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221;

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Козловського М. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46473352 від 15 квітня 2019 року та скасувати запис про право власності № 31181972 від 10 квітня 2019 року на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною

площею 244,2 кв. м, житловою площею 140,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Козловського М. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46553914 від 19 квітня 2019 року та скасувати запис про право власності № 31257858 від 16 квітня 2019 року на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0847 га, яка розташована з адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», щодо набуття у власність об`єктів нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею

244,2 кв. м, житловою площею 140,1 кв. м; земельної ділянки площею 0,0847 га, за цією ж адресою, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Козловського М. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46473352 від 15 квітня 2019 року. Скасовано запис про право власності № 31181972 від 10 квітня 2019 року на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 244,2 кв. м, житловою площею 140,1 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Козловського М. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 46553914 від 19 квітня 2019 року. Скасовано запис про право власності № 31257858 від 16 квітня 2019 року на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0847 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом прийняття предмета іпотеки у власність на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», не було визначено розмір вимог банку на час переходу права власності (фактичного задоволення вимог банку), оскільки з відомостей з Державного реєстру прав неможливо встановити вартість предмета іпотеки та розмір заборгованості позичальника, що погашається за рахунок вартості предмета іпотеки.

Повернення рекомендованого поштового відправлення з вимогою про усунення порушень умов кредитного договору з відміткою «За закінченням терміну зберігання» не є належним доказом отримання такої вимоги іпотекодавцем.

Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося під час дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті без згоди іпотекодавця. Житловий будинок є єдиним житлом та основним місцем проживання ОСОБА_1 та її дітей.

Крім того банк також було порушив вимоги статті 13 Закону України «Про іпотеку» щодо задоволення вимоги з вищим пріоритетом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій

АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», щодо набуття

у власність нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 244,2 кв. м, житловою площею 140,1 кв. м; земельної ділянки площею 0,0847 га, за цією ж адресою, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221; скасування запису про право власності № 31181972 від 10 квітня 2019 року на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 244,2 кв. м, житловою площею 140,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування запису про право власності № 31257858 від 16 квітня 2019 року на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0847 га, яка розташована з адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є постійним місцем проживання позивачки, відомості про наявність іншого житла, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відсутні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який на час звернення стягнення на предмет іпотеки, був чинним, що є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк», з порушенням пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок

№ 1127), зокрема за відсутності документів, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень, що є підставою для скасування оспорюваного рішення державно реєстратора.

Апеляційний суд відхилив посилання АТ «Сенс Банк» на те, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки незважаючи на те, що така вимога банком надсилалася позивачці, проте вручена не була, а повернулася з відмоткою

«за закінченням терміну зберігання», що не є належним повідомленням іпотекодавця. Факту, що така вимога неотримана іпотекодавцем через власну недбалість чи ухилення від отримання банк не довів.

Водночас суд апеляційної вважав помилковими висновок суду першої інстанції про порушення пріоритету іпотек, зазначивши, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов`язанням, а право власності на предмет іпотеки переходить до нового власника разом з обтяженням цього майна попередньою іпотекою.

Зважаючи на те, що попередній іпотекодержатель АТ «Альфа-банк» (після зміни назви - АТ «Сенс Банк»), який є і наступним іпотекодержателем, не скористався правом звернення стягнення на предмет іпотеки, наступний іпотекодержатель не мав перешкод для реєстрації права власності на предмет іпотеки за собою, але при цьому до нього перейшло обтяження спірного будинку та земельної ділянки за попередньою іпотекою, згідно з договором іпотеки від 24 травня 22007 року № 50/1-477, укладеним між ОСОБА_4 та АКБ «Укрсоцбанк», посвідченим приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т. П., зареєстрованим в реєстрі за № 3025.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції частині вирішення позовних вимог про скасуваннязаписів про право власності № 31181972 від 10 квітня 2019 року,

№ 31257858 від 16 квітня 2019 року, а також визнання неправомірними дій банку щодо набуття у власність предмета іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги не є ефективним способом захисту, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17, від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15, від 31 липня

2020 року у справі № 607/11516/18, від 18 листопада 2020 року у справі

№ 750/5622/19, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15, від 04 липня

2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі

№ 760/1443/15-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, від 29 серпня 2018 року у справі

№ 755/5691/16-ц та постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131-а, від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236-а12

(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

А також посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/21 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у договорі іпотеки

від 30 серпня 2007 року № 5150 відсутнє іпотечне застереження.

Не звернув увагу на те, що згідно з підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 договору іпотеки

від 30 серпня 2007 року № 5150 іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Апеляційний суд на зазначене увагу не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки позивачка не довела, що предмет іпотеки - житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 є її єдиним житлом.

Згідно з договором іпотеки від 30 серпня 2007 року №5150 ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Вона не повідомляла банк про зміну місця проживання та що вона не має іншого житла.

Крім того, вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосуються примусової реалізації майна, в той час коли банк звернув стягнення у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, погодженого сторонами при укладенні договору іпотеки.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що банк не дотримався процедури повідомлення іпотекодавця та позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Не звернули уваги на те, що 27 вересня 2018 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листом з описом вкладення та рекомендованим повідомленням вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором із застереженням, що у разі непогашення заборгованості банком буде звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Зазначене повідомлення-вимога було отримане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 жовтня 2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки від 30 серпня 2007 року № 5150 усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний суд, помилково послався на те, що банк не здійснив оцінку вартості предмета іпотеки, оскільки 13 грудня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «БІЗНЕС АССІСТ» визначено вартість предмета іпотеки, яка станом на 13 листопада 2018 року становила 2 379 085,00 грн. Водночас станом

на 23 серпня 2018 року заборгованість лише за тілом кредиту становила 3 874 116,63 грн.

Здійснивши оскаржувані реєстраційні дії державний реєстратор діяв відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127, а тому зважаючи на надання банком усіх необхідних документів, він не мав правових підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій.

На порушення частини п`ятої статті 177, частини третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи нові докази, надані позивачкою у суді апеляційної інстанції, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції.

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Івачковський В. В., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить мотивів щодо відсутності чи наявності у договорі іпотеки іпотечного застереження, як підстави для задоволення позовних вимог, про що безпідставно зазначає банк у касаційній скарзі. Натомість апеляційний суд посилався на те, що обмеження встановлені у Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються на як на судове так і позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що позивачка не довела, що предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є її єдиним житлом, оскільки до позовної заяви вона додавала відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими підтверджується, що вона не має іншого житла.

Крім того, вона надавала постанову державного виконавця Вінницького районного відділу Державної виконавчої служби від 23 травня 2018 року (ВП № 55280739) про повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема з тих підстав, що нерухоме майно підпадає під дію мораторію.

Крім того, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку з прийняттям нових доказів, банк не зазначає, що такі докази надавалися позивачкою на виконання ухвали суду з метою перевірки аргументів банку про наявність у ОСОБА_1 іншого житла.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк» з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України; витребувано з Вінницького районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи № 128/3398/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У січні 2024 року матеріали справи № 128/3398/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 30 серпня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та

ОСОБА_2 укладений генеральний договір № 050/27-279, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 64 000,00 дол. США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, з кінцевим строком повернення до 05 травня 2022 року.

30 серпня 2007 року та 21 жовтня 2008 року сторони уклали додаткові угоди до цього договору, а 30 вересня 2010 року між АТ «Альфа - Банк», яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін № 051/27-23 до додаткової угоди від 30 серпня 2007 року

№ 050/27-280 до генерального договору від 30 серпня 2007 року № 050/27-279.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 ) та банком укладений іпотечний договір

від 30 серпня 2007 року № 5150), до якого 01 жовтня 2010 року сторони внесли зміни.

АКБ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 заборгованість за Генеральним договором від 24 травня 2007 року № 051/8-5926 та додатковими угодами до нього у загальному розмірі 398 274,50 дол. США, що станом на 30 вересня 2016 року в еквіваленті становило 10 320 040,65 грн.

пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

10 квітня 2019 року державний реєстратор ОСОБА_5 здійснив реєстрацію право власності за банком на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, у якому проживає позивачка та її діти: син ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

а 16 квітня 2019 року - на земельну ділянку на якій розташований житловий будинок. Право власності зареєстровано за банком згідно з іпотечним договором від 30 серпня 2007 року № 5150.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки).

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Аналогічні положення закріплені в Законі України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.

Тобто законодавством і на момент укладення іпотечного договору, й на момент звернення стягнення на предмет іпотеки передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса

(у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Аналогічні висновки стосовно оцінки застереження в іпотечному договорі як договору про задоволення вимог іпотекодержателя викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18) зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» посилається на те, що першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у договорі іпотеки від 30 серпня 2007 року

№ 5150 відсутнє іпотечне застереження, а апеляційний суд на зазначене увагу не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора без змін.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи заявника, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив, що договір іпотеки від 30 серпня 2007 року № 5150 містить відповідне іпотечне застереження, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі (постанова Великої Палати Верховного

Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження

№ 11-474апп19)).

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , загальна площа якого не перевищує 250 кв. м та земельна ділянка площею 0,0847 га, яка розташована за цією ж адресою, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520681003:02:004:0221.

Зважаючи на те, що спірний житловий будинок (предмет іпотеки) є місцем постійного проживання позивачки (іпотекодавця), відомостей про наявність у неї у власності іншого житла матеріали справи не містять, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звернення стягнення на зазначений житловий будинок заборонено на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (чинного на час реєстрації права власності на майно за АТ «Укрсоцбанк», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже, в державного реєстратора були наявні підстави для відмови в проведенні державної реєстрації права власності на зазначений житловий будинок за банком.

Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вимоги зазначеного закону стосуються примусової реалізації майна, в той час коли банк звернув стягнення у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, погодженого сторонами при укладенні договору іпотеки, є безпідставними.

Колегія Суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що позивачка не довела, що предмет іпотеки - житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 є її єдиним житлом, оскільки, зазначені обставини суд першої інстанції встановив на підставі доданих до позовної заяви доказів, зокрема відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

АТ «Сенс Банк» таких висновків судів не спростувало, відповідних доказів не надало, однак у апеляційній скарзі посилалося на те, що позивачка має у власності інше житло, за адресою: АДРЕСА_2 .

Перевіряючи зазначені посилання банку, суд апеляційної інстанції, зобов`язав позивачку надати письмові пояснення та відповідні докази стосовно наявності у неї на праві власності іншого житла, зокрема стосовно зазначення у іпотечному договорі адреси: АДРЕСА_2 , за наслідками дослідження яких, доводи банку не знайшли свого підтвердження.

Зважаючи на наведене доводи касаційної скарги про те, що на порушення частини п`ятої статті 177, частини третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи нові докази, надані позивачкою у суді апеляційної інстанції, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції є безпідставними. Суд апеляційної інстанції діяв відповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що банк не дотримався процедури повідомлення іпотекодавця та позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки 27 вересня

2018 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листом з описом вкладення та рекомендованим повідомленням вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором із застереженням, що у разі непогашення заборгованості банком буде звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, які вони отримали

01 жовтня 2018 року, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження

№ 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження

№ 14-45цс20) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження

№ 14-81цс22).

У пунктах 54-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня

2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року

№ 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Відповідно до пункту 6.2 іпотечного договору від 30 серпня 2007 року № 5150 усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

У цій справі, суди встановили, що банком на адресу позивачки направлено повідомлення від 24 вересня 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, яке повернулося без вручення адресату у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про недотримання банком порядку надсилання вимоги є помилковим, оскільки належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

АТ «Укрсоцбанк» дотрималося порядку визначеного сторонами в іпотечному договорі від 30 серпня 2007 року № 5150 як універсальному регуляторові сторін, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас, зазначене не дає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки звернення стягнення на спірний житловий будинок відбулося під час встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, що є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Аргументи АТ «Сенс Банк» про те, що ОСОБА_1 отримала вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки 01 жовтня 2018 року є безпідставними, оскільки матеріали справи містять лише копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень на ім`я ОСОБА_2 .

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 липня 2024 року у справі № 754/17295/20 (провадження №61-1565св24).

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року, у нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанова Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги АТ «Сенс Банк» цих висновків не спростовують.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2023 року, у нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник