№ 130/2194/19

Постанова

Іменем України

27 червня 2023 року

м. Київ

справа № 130/2194/19

провадження № 61-3933св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Жмеринська міська рада Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання недійсним та скасування рішення Жмеринської міської ради Вінницької області та державного акта про право власності на землю.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання недійсним та скасування рішення Жмеринської міської ради Вінницької області та державного акта про право власності на землю.

Позов обґрунтовано тим, що у власності позивача знаходиться будинковолодіння на АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,0729 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку приватизована нею у 1996 році, що підтверджується державним актом про право власності на землю серії ВН, виданим 11 вересня 1996 року на підставі рішення виконкому Жмеринської міської ради від 22 серпня 1996 року № 173. Цей державний акт отримано в період паперової реєстрації без зазначення в Державному земельному кадастрі кадастрового номера та координат розміщення поворотних точок. Позивач виготовила технічну документацію на свою земельну ділянку, яку здала державному кадастровому реєстратору для державної реєстрації свого права власності на земельну ділянку, однак 19 вересня 2017 року отримала відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з наявністю зауважень щодо валідності електронного документа, наявний перетин ділянок із ділянкою з кадастровим номером 0510300000:00:001:4419, площа накладення становить 0,5903 %. Позивачу повідомили, що на її земельну ділянку накладається земельна ділянка її сусіда ОСОБА_2 , що розташована в АДРЕСА_1 . Під час виготовлення технічної документації Жмеринською міською радою було допущено накладення меж земельних ділянок в бік зміщення спільної межі, в результаті чого відбулось фактичне зменшення площі земельної ділянки позивача, чим порушено її право власності на належну їй землю.

Змістивши самоправно межі земельних ділянок, відповідач ОСОБА_2 звернувся з позовом до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області про встановлення земельного сервітуту та відповідно до рішення суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 130/3042/16-ц позов задоволено частково та на земельній ділянці ОСОБА_1 встановлено земельний сервітут площею 4 кв. м для надання ОСОБА_2 можливості обслуговувати свій гараж. Згідно із державним актом серії ЯЛ № 713298 від 30 вересня 2011 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0462 га на АДРЕСА_1 . Відповідно до державного акта ВН від 22 грудня 1995 року про право приватної власності ця ж земельна ділянка площею 0,0443 га за вказаною адресою була передана у приватну власність ОСОБА_3 .

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, однак договору про відчуження земельної ділянки між ними укладено не було. Тобто мала місце подвійна приватизація однієї і тієї ж земельної ділянки. Відповідачі у справі спільно провели приватизацію земельної ділянки, яка вже перебувала у приватній власності ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 знав про наявність державного акта на ім`я ОСОБА_3 , оскільки при подачі заяви до Жмеринської міської ради на повторну приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_2 вказав її площу у розмірі 0,0443 га, однак при виготовленні технічної документації на ділянку відповідача відбулось зміщення меж земельних ділянок і фактичне захоплення частини земельної ділянки позивача, оскільки площа земельної ділянки відповідача із 0,0443 га збільшилась до 0,0462 га, тобто на 0,0019 га.

Позивач вважає, що при прийнятті рішення Жмеринською міською радою про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки в АДРЕСА_1 грубо порушено законодавство України та її права, оскільки було фактично зменшено площу належної їй земельної ділянки.

Таким чином відбулось фактичне позбавлення ОСОБА_1 на частину належної їй земельної ділянки, яке вона просить відновити.

Позивач просила суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення Жмеринської міської ради від 17 липня 2009 року № 669 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0462 га на АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЛ № 713298, який виданий 30 вересня 2011 року ОСОБА_2 як власнику земельної ділянки площею 0,0462 га на АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з одночасним виключенням з Державного земельного кадастру відомостей про цей державний акт.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2022 року у складі судді Шепеля К. А. в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з розглядом справи на професійну правничу допомогу в сумі 7 200,00 грн.

У стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, за проведення судової земельно-технічної експертизи в сумі 8 400,00 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з метою захисту своїх прав звернулась до суду із вимогою про визнання недійсним рішення Жмеринської міської ради про затвердження технічної документації та про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 0510300000:00:001:4419 за адресою: АДРЕСА_2 , однак належних та допустимих доказів, підстав для визнання недійсним такого рішення суду не надано, не здобуто їх також і в ході судового розгляду. Враховуючи встановлені судом обставини та положення законодавства, яким урегульовано спірні правовідносини, суд дійшов до висновку, що позивач обрала неправильний спосіб захисту своїх прав і інтересів, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення 23 сесії 5 скликання Жмеринської міської ради від 17 липня 2009 року № 669 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0462 га на АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЛ № 713298, який виданий 30 вересня 2011 року та згідно з яким ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0462 га на АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510300000:00:001:4419 з одночасним виключенням з Державного земельного кадастру відомостей про цей державний акт.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 та Жмеринської міської ради на користь ОСОБА_1 1 921,00 грн судових витрат по сплаті судового збору, понесених у зв`язку розглядом справи.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Факт правомірності володіння та користування земельною ділянкою позивачем ОСОБА_1 підтверджено наданими доказами у справі, що є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом свого порушеного права.

При передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, відбулася подвійна приватизація земельної ділянки за тією ж адресою: АДРЕСА_3 , без припинення права власності на дану ділянку за попереднім власником ОСОБА_3 , що є порушенням вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.

19 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що у вказаній справі позивач обрав неналежний спосіб захисту. Висновок Вінницького відділення КНДІСЕ від 05 липня 2018 року № 5440/17-21 не є належним та допустимим доказом у вказаній справі.

Суд апеляційної інстанції не спростував позицію відповідача про необхідність застосування строку позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 , яка зареєстрована на АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Жмеринської міської ради народних депутатів від 22 серпня 1996 року № 173 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0729 га на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку (т. 1 а. с. 11).

Згідно із державним актом про право приватної власності на землю ОСОБА_3 , мешканці АДРЕСА_3 , на підставі рішення виконкому Жмеринської міської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року № 260 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0443 га на АДРЕСА_3 для обслуговування житлового будинку (т. 1 а. с. 12).

Відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 713298 ОСОБА_2 , який проживає на АДРЕСА_3 , на підставі рішення Жмеринської міської ради 23 сесії 5 скликання від 17 липня 2009 року № 669 є власником земельної ділянки площею 0,0462 га, що розташована на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 13).

Із архівного витягу із рішення № 336 виконавчого комітету Жмеринської міської ради від 21 грудня 2006 року про вилучення та надання земельних ділянок, їх приватизацію, затвердження документації із землеустрою вбачається, що виконком міської ради вирішив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю ОСОБА_2 площею 0,0443 га на АДРЕСА_3 , у тому числі 0,0136 га - під будівлями, 0,307 га - під двором; змінити ОСОБА_2 функціональне використання частини присадибної ділянки на АДРЕСА_3 площею 0,0080 га для комерційних потреб без зміни цільового призначення землі (т. 1 а. с. 14, 15).

ОСОБА_2 15 грудня 2006 року звернувся із заявою до міського голови, у якій просив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують його право власності на присадибну ділянку площею 0,0443 га на АДРЕСА_3 та змінити функціональне використання частини присадибної ділянки площею 0,008 га для комерційних потреб (т. 1 а. с. 16).

Відповідно до рішення Жмеринської міської ради 23 сесії 5 скликання від 17 липня 2009 року № 669 про приватизацію земельних ділянок, міська рада вирішила передати земельну ділянку безоплатно у власність, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та видати державний акт на право власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у користуванні громадян, на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 площею 0,0462 га, у тому числі 0,0215 га - під будівлями, 0,0247 га - під двором (т. 1 а. с. 17).

ОСОБА_1 19 вересня 2017 року отримала рішення № РВ-0500389322017 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме наявні зауваження щодо валідності електронного документа, перетин ділянок з ділянкою із кадастровим номером 0510300000:00:001:4419, площа співпадає на 0,5903 % (т. 1 а. с.18-20).

У справі 130/3042/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та користуванні майном та встановлення земельного сервітуту Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області 18 жовтня 2018 року винесено рішення про часткове задоволення позову та встановлення на належну на праві приватної власності ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , постійний безоплатний земельний сервітут площею 4 кв. м для проходу з метою обслуговування гаража, розташованого на АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 . В решті позовних вимог відмовлено (т. 1 а. с. 21-25).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 05 липня 2018 року № 5440/17-21, межі земельної ділянки загальною площею 0,0729 га, що розташована на АДРЕСА_1 , яка перебуває у фактичному користуванні власника ОСОБА_1 , відповідають межам земельної ділянки, визначеним в технічній документації 2017 року та в правовстановлюючих документах. Межі земельної ділянки загальною площею 0,0462 га, що розташована на АДРЕСА_1 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , не відповідають межам земельної ділянки, визначеним в технічній документації 2007 року та правовстановлюючих документах. Земельна ділянка ОСОБА_1 відповідно до меж, визначених технічною документацією 2017 року, правовстановлюючими документами та відповідно до фактичних меж перетинається (накладається) із земельною ділянкою ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 26-70).

Згідно із рішенням Третейського суду для вирішення конкретного спору від 13 листопада 2006 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку розміром 0,0443 га на АДРЕСА_3 , яка, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, рахується за ОСОБА_3 . Визнано таким, що втратив чинність державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 . Жмеринською міською радою відповідно до рішення від 21 грудня 1995 року № 260, зареєстрований в книзі державних актів на право колективної власності на землю за № 2284 щодо земельної ділянки площею 0,0443 га, згідно із кадастровим планом. Визнано за ОСОБА_2 право на отримання державного акта на земельну ділянку розміром 0,0443 га на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 87, 88).

Земельно-кадастровим бюро 07 лютого 2007 року виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на АДРЕСА_3 , розміром 0,0462 га (т. 1 а. с. 89-111, 129-156, 185-216).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 березня 2017 року у справі № 130/3042/16-ц зобов`язано Управління Держгеокадастру надати суду оригінали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_3 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , а також надати інформацію стосовно внесення до бази даних Держгеокадастру координат земельної ділянки ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 112).

На виконання ухвали від 10 березня 2017 року відділ у Жмеринському районі Головного управління Держгеокадастру надало належним чином завірену копію технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на АДРЕСА_3 . Технічна документація із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 до відділу не надходила, інформація стосовно внесення до бази даних Держгеокадастру координат земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 у відділі відсутня (т. 1 а. с. 113).

ОСОБА_2 02 жовтня 2014 року подавав до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області позовну заяву до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом демонтажу самовільно збудованого паркану (т. 1 а. с. 114).

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області 23 грудня 2019 року на запит адвоката Молявчика О. В. повідомило, що відповідно до інформації відділу у Жмеринському районі ГУ Держгеокадастру, згідно із книгою реєстрації державних актів про право приватної власності на землю на території Жмеринської міської ради під № 2284 зареєстрований державний акт ВН від 22 грудня 1995 року на земельну ділянку на АДРЕСА_3 , загальною площею 0,0443 га на ім`я ОСОБА_3 . Інформація про скасування вказаного державного акту в управлінні відсутня. Інформації про надходження до Головного управління рішення Третейського суду від 13 листопада 2006 року у справі 4-06, не виявлено (т. 1 а. с. 218).

На підставі договору від 20 липня 2017 року № 300 на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), загальною площею 0,0729 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 220-239).

Відповідно до висновку експерта за результатами судової земельно-технічної експертизи № ОС-385, складеного 11 червня 2021 року, за відсутності інформації про документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0729 га, розташованої на АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 та інформації в електронному вигляді про розмір, межі та конфігурацію даної земельної ділянки, встановити її місце розташування не вбачається можливим. Встановити, чи накладається дана земельна ділянка із земельною ділянкою площею 0,0462 га кадастровий номер 050300000:00:001:4419, що розташована на АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та зареєстрована в базі Державного земельного кадастру, відповідно до меж визначених правовстановлюючими документами, не вбачається можливим (т. 2 а. с. 17-46).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Виходячи з положень статей 8 124 Конституції України, статей 26 30 87-90 97 100 102 118 123 128 143-146 149 151 153-158 161 210 212 ЗК України, глав 27 33 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 297/1903/16-ц (провадження № 61-26296св18).

Встановлено, що факт правомірності володіння та користування земельною ділянкою позивачем ОСОБА_1 підтверджено наданими доказами у справі.

Вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Жмеринської міської ради Вінницької області від 17 липня 2009 року та державного акта є правомірними, такими, що підтверджуються наданими суду доказами, та стосуються виключно законних прав та інтересів позивача як власника земельної ділянки, а тому доводи відповідача щодо неефективного способу захисту є безпідставними.

Подібний висновок щодо захисту прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 28 травня 1996 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_3 , однак договору про відчуження присадибної земельної ділянки між ними укладено не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

Відповідно до рішення Жмеринської міської ради Вінницької області № 669 від 17 липня 2009 року про приватизацію земельних ділянок, міська рада передала земельну ділянку безоплатно у власність, затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та видала державний акт на право власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у користуванні громадян, на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 площею 0,0462 га, у тому числі 0,0215 га - під будівлями, 0,0247 га - під двором (т. 1 а. с. 17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право особи порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 05 липня 2018 року № 5440/17-21, межі земельної ділянки загальною площею 0,0729 га, що розташована на АДРЕСА_1 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , відповідають межам земельної ділянки, визначеним в технічній документації 2017 року та в правовстановлюючих документах. Межі земельної ділянки загальною площею 0,0462 га, що розташована на АДРЕСА_1 , яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , не відповідають межам земельної ділянки, визначеним в технічній документації 2007 року та правовстановлюючих документах.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що при передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, відбулася повторна передача органом місцевої влади у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , без припинення права власності на цю ділянку за попереднім власником ОСОБА_3 , при цьому було порушено права суміжного землекористувача ОСОБА_1 .

Доводи скаржника про необхідність застосування строку позовної давності є безпідставними, оскільки з матеріалів справи відомо, що початком перебігу позовної давності є момент у часі, коли ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом про усунення перешкод у володінні та користуванні майном та встановлення земельного сервітуту, тобто з 22 грудня 2016 року, а тому позивачем не порушено строків звернення до суду(т. 1 а. с. 21).

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров