Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 131/709/18
провадження № 61-12814св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року до участі у справі, в якості третьої особи залучено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС» (далі - ПрАТ «СК «ТАС»).
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 16 серпня 2016 року ОСОБА_4 , не маючи прав керування транспортними засобами, керуючи автомобілем марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває у володінні відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та який мав технічні несправності гальмової системи, про що ОСОБА_4 було заздалегідь відомо, порушуючи ряд Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням, виїхав на пішохідну доріжку й здійснив наїзд на неї лівою частиною автомобіля.
Вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді трьох років обмеження волі.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та тривалий час перебувала на лікуванні, що призвело до тяжких моральних страждань та завдало моральної шкоди.
ПрАТ «СК «ТАС» здійснило виплато страхового відшкодування в загальному розмірі 67 281 грн 11 коп., з яких 64 078 грн відшкодування матеріальної шкоди та 3 303 грн 86 коп. - моральної шкоди, яку вважає занадто малою, оскільки через отримані тілесні ушкодження вона переживає негативні емоції та моральні страждання, стан її здоров`я до сьогодні не поновлений, їй встановлена безстроково друга група інвалідності, тобто на все життя вона стала непрацездатною особою.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мав прав керування транспортними засобами, а автомобіль марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1 , був переданий йому відповідачами, з якими він фактично перебуває у трудових відносинах, й які є власниками забезпеченого транспортного засобу та повинні нести відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 просила стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року у складі головуючого судді Олексієнка О. Ю. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4 , який незаконно заволодів транспортним засобом, який перебуває у володінні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , факт перебування останнього у трудових відносинах з відповідачами у розумінні положень статей 21 22 23 24 КЗпП України позивачем не доведено, а тому за відсутності вини відповідачів у заподіянні позивачу шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, позивач реалізувала своє право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», отримавши від ПрАТ «СК «ТАС» страхове відшкодування, розмір якого не оспорювала.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідальність за спричинену позивачу моральну шкоду має бути покладена на відповідачів, які є володільцями джерела підвищеної небезпеки за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода, оскільки ОСОБА_2 не забезпечив належного зберігання транспортного засобу, а ОСОБА_3 передав автомобіль ОСОБА_4 , який не мав права керування транспортними засобами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що власником автомобіля, за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода є ОСОБА_5 , а водієм, який безпосередньо здійснив наїзд на позивача є ОСОБА_4 , а тому саме він має нести відповідальність за спричинену ОСОБА_1 шкоду. Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідачі забезпечили належне зберігання транспортного засобу, який перебуває у їх володінні, а саме зберігали його на власному подвір`ї, й не передавали автомобіль ОСОБА_4 , навпаки звернулися до правоохоронних органів із заявою про незаконне заволодіння транспортним засобом, кримінальне провадження за якою до теперішнього часу не закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до розляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що автомобіль марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 володіють вказаним транспортним засобом на підставі довіреності від 20 червня 2014 року.
Згідно полісу серії АЕ № 8696486 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована ПрАТ «СК «ТАС» є ПАТ «Страхова група «ТАС».
16 серпня 2016 року, приблизно о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_4 , не маючи посвідчення водія, керуючи технічно несправним вантажним автомобілем марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час здійснення повороту ліворуч на вулицю Польову, в районі будинку № 44, не впоравшись з керуванням, виїхав на пішохідну доріжку та передньою лівою частиною автомобіля здійснив наїзд на ОСОБА_1 , яка в цей час рухалась у зустрічному напрямку на велосипеді.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, про що свідчить висновок експерта.
Вироком Липовецького районного суду Віннцикьої області від 14 листопада 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років обмеження волі. Вирок суду вступив в закону силу 15 грудня 2017 року.
На виконання страхових зобов`язань ПрАТ «Страхова група «ТАС» за заявою ОСОБА_1 проведено відшкодування витрат на лікування травм, які були отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 16 серпня 2016 за участю забезпеченого автомобіля «ЗИЛ 431412», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 на суму 67 281 грн 11 коп., яка складається з 64 078 грн матеріальної шкоди та 3 303 грн 86 коп. моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За положеннями статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої , у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна , у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.
Частиною першою статті 1167 ЦК Українивстановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє стверджувати, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ6963638 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 100 000,00 грн.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
Правилами статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачені випадки, коли страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або до водія забезпеченого транспортного засобу який спричинив ДТП, і ці випадки характеризуються не лише виною водія забезпеченого транспортного засобу у настанні ДТП, а і його навмисною протиправною поведінкою щодо заволодіння забезпечуваним транспортним засобом, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів тощо.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс 8).
Суд апеляційної інстанції на вказані норми законодавства уваги не звернув та дійшов передчасного висновку стосовно того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повинні нести відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка вчинена з вини ОСОБА_4 за відсутності належних доказів передання йому транспортного засобу відповідачами. При цьому апеляційним судом взагалі не досліджено матеріали кримінального провадження за заявою ОСОБА_2 про незаконне заволодіння автомобілем марки ЗИЛ-431412, державний номерний знак НОМЕР_1 , й відповідно не з`ясовано за яких обставин ОСОБА_4 заволодів транспортним засобом, який перебуває у володінні відповідачів.
Таким чином Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає, що апеляційний суд дійшов таких висновків передчасно.
За вказаних обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки вирішуючи спір по суті позову в цій частині, суд першої інстанції в порушення статей 263-265 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, не встановив в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відмову у позові з підстав, викладених у рішенні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції всупереч статті 12 ЦПК України, не роз`яснив у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, зокрема, не визначився належним чином з колом осіб, які мають брати участь у справі. Так, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що особа, яка визнана винною у дорожньо-транспортній пригоді через яку позивач отримала інвалідність, до участі у справі не залучений.
В силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки під час касаційного розгляду неможливо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ним судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями, 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати, справу № 131/709/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов