12.02.2023

№ 132/2307/21

Постанова

Іменем України

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 132/2307/21

провадження № 61-3546св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- поновити йому строк звернення до суду з цим позовом;

- визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 366-К від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити його на посаді рівнозначній тій, яку обіймав до звільнення із 19 березня 2021 року у Державній службі України з безпеки на транспорті;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2021 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 307,69 грн;

- стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 15 000 грн.

Зазначений позов мотивований тим, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 366-К від 12 березня 2021 року його звільнено із займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області 19 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, таким, що порушує його права, свободи та законні інтереси на проходження публічної служби.

Будучи незгідним із наказом він відмовився від ознайомлення з ним, у зв`язку із чим 19 березня 2021 року було складено акт.

При попередженні про наступне вивільнення від 02 грудня 2021 року йому не було запропоновано рівнозначної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом на 2020 рік. Також йому не було запропоновано рівнозначної посади або іншої посади і до часу його звільнення із займаної посади.

Наказами Укртрансбезпеки від 26 лютого 2020 року № 81 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки», від 11 березня 2020 року № 99 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік», які в подальшому втратили чинність на підставі наказу № 390 від 13 жовтня 2020 року та № 360 від 24 вересня 2020 року, затверджено штатну чисельність працівників в 613 осіб.

Наказом Укртрансбезпеки від 13 жовтня 2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» введено в дію з 15 жовтня 2020 року структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09 вересня 2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, згідно з яким затверджено структуру Укртрансбезпеки штатною чисельністю працівників 613 осіб.

Таким чином штатна чисельність Укртрансбезпеки в цілому не змінилась, посади старших державних інспекторів у структурі та штаті Служби залишились. При цьому чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затверджених наказом № 340 від 09 вересня 2020 року в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад.

Підставою для видачі оскаржуваного наказу № 366-К від 12 березня 2021 року є лист профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, із якого вбачається, що отримавши листа від 25 листопада 2020 року № 2069/8.1/14-20 про погодження профспілкою розірвання трудових договорів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України із 41 працівником служби, у тому числі із позивачем ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням відповідних посад згідно із структурою та штатним розписом Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік без надання пропозицій наявних вакантних посад, профспілкою звернуто увагу на те, що чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівнянні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад.

Профспілка Державної служби України з безпеки на транспорті наголосила про обов`язковість дотримання прав кожного працівника Служби, які гарантовані статтею 49-2 КЗпП України та обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу при скороченні чисельності або штату працевлаштувати працівника, запропонувавши йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Також профспілкова організація рекомендувала відповідачу запропонувати працівникам за наявності вакансій, посади, які відповідають їх займаним посадам, можливо в іншому регіоні, з метою їх залишення на роботі. За умови дотримання законів та нормативних актів профспілка не заперечувала щодо розірвання трудових відносин із вказаними в листі працівниками.

Йому ні при оголошенні попередження про наступне вивільнення, ні при звільненні роботодавець не запропонував наявні вакансії, посади, які відповідають його займаній посаді, з метою залишення його на роботі, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачем при звільненні були дотримані вимоги статті 49-1, частини першої статті 43 КЗпП України.

Отже, звільнення на підставі частини першої статі 40 КЗпП України здійснено без отримання згоди первинної профспілкової організації в порядку частини першої статті 43 КЗпП України.

Таким чином відповідач порушив встановлений законодавством порядок звільнення працівника у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, не надав йому можливості реалізувати свої права, свободи і законні інтереси в частині можливості вибору будь-яких вакантних посад в державному органі та здійснив звільнення працівника за відсутності згоди на це первинної профспілкової організації, членом якої він є.

З урахуванням довідки відповідача про заробітну плату від 20 квітня 2021 року № 04/53, за січень-лютий 2021 року середньомісячна заробітна плата складала 6 000 грн, а середньоденна - 307,69 грн, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за 90 днів за період з 19 березня 2021 року по день подачі до суду цього позову склав 27 692,10 грн.

Незаконне звільнення і дії відповідача щодо звільнення призвели до завдання йому моральної шкоди, внаслідок яких він зазнав моральних страждань через втрату можливості займатися улюбленим видом діяльності, втрату можливості заробляти на життя вільно обраною працею; втратив можливість утримувати сім`ю. На його утриманні знаходиться двоє неповнолітніх дітей і дружина, яка є інвалідом ІІІ групи.

Порушення відповідачем його прав вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки після неочікуваного зменшення доходу, який відбувся внаслідок незаконного звільнення, він змушений по новому організовувати свій побут, також змушений робити психологічні та моральні зусилля для подолання відчуття сорому.

З первинним позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення він звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду 19 квітня 2021 року, тобто в межах встановленого законом строку. Суд на стадії відкриття провадження у справі погодився з тим, що даний спір є публічно-правовим і його розгляд віднесений до компетенції адміністративного суду. У судовому засіданні суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим та ухвалив закрити провадження у справі. Повторно позовну заяву позивач подав до суду загальної юрисдикції формально поза межами строку звернення до суду.

Зважаючи на ці обставини, на характер правовідносин у цьому спору, а також на нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява уже до суду загальної юрисдикції, то у своїй сукупності ці обставини не можуть не свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 18 листопада 2021 року позов залишив без задоволення.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що роботодавець, звільняючи позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в порушення процедури, визначеної статтею 49-2 КЗпП України, не запропонував усі наявні вакантні посади, обов`язки за якими міг виконувати позивач, а тому його звільнення є незаконним.

Разом з тим, місцевий суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки зазначені позивачем причини пропуску строку не є такими, які пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Крім того, строки, визначені статтею 233 КЗпП не перериваються і не зупиняються. Звернення до неналежного суду не може бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду із цим позовом у розумінні положень закону.

Вінницький апеляційний суд постановою від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року скасував і ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.

Визнав наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 березня 2021 року № 366-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 19 березня 2021 року, у зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, незаконним та скасував його.

Поновив ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області із 19 березня 2021 року.

Стягнув з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71 999,46 грн без утримання податку і інших обов`язкових платежів за період з 20 березня 2021 року до дня ухвалення судового рішення.

Стягнув з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди.

Стягнув з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 3 783,41 грн в рахунок повернення судового збору.

Стягнув з Державної служби України з безпеки на транспорті в дохід держави 4 540 грн судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача є правильним.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився із рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з тим, що позивач вчаснозвернувся в суд вперше, коли він був переконаний, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду; зваживши всі обставини, характер правовідносин у даному спорі, а також нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява до суду загальної юрисдикції, що у своїй сукупності свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі. Такі обставини для поновлення строку звернення до суду колегія суддів визнала поважними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від Державної служби України з безпеки на транспортіу квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційним судом застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, та у рішеннях Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16, від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18.

ОСОБА_1 був обізнаний про дату та підставу свого звільнення, однак на пропозицію роботодавця отримати копію наказу про звільнення, маючи фактичну можливість її отримати 19 березня 2021 року, безпідставно відмовився від отримання цього документа.

Така поведінка працівника не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності, проте з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

ОСОБА_1 мав можливість у період часу, який залишився з моменту отримання ним інформації щодо непідвідомчості спору адміністративному суду, а саме з 17 червня до 21 червня 2021 року невідкладно звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, проте цього не зробив.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що в період часу з 17 червня до 21 червня 2021 року існували обставини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення, та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Крім того, моральна шкода має бути підтверджена належними та допустимими доказами завдання моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди, а саме доказів, які б підтверджували завдання йому фізичного болю і страждань, душевних страждань, приниження ділової репутації, а також розрахунків суми, з яких він виходив.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Костюк Г. М. у липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною, ухвалена з додержанням норм процесуального права, суд правильно застосував норми матеріального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Позивач вчасно звернувся до суду з позовом вперше, коли він був переконаний, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; зваживши всі обставини, характер правовідносин у цьому спорі, а також нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява до суду загальної юрисдикції, що у своїй сукупності свідчить про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі. Такі обставини для поновлення строку звернення до суду апеляційний суд визнав поважними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Калинівського районного суду Вінницької області.

Справа № 132/2307/21 надійшла до Верховного Суду 08 липня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 340 від 09 вересня 2020 року «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області та Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області в Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Згідно з структурою Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженою наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 340 від 09 вересня 2020 року та погодженою Міністром інфраструктури України Владиславом Криклієм в 2020 році, у Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки кількість штатних одиниць визначена в 19, із них: Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області - 4, Відділ надання адміністративних послуг у Вінницькій області - 4, Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Житомирській області - 4, Відділ надання адміністративних послуг у Житомирській області - 4.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 390 від 13 жовтня 2020 року «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» введено в дію з 15 жовтня 2020 року структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09 вересня 2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, що додається.

Згідно з штатним розписом на 2020 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, із відповідним належним затвердженням та погодженням, кількість штатних посад у Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки - всього 19, із них: у самому управлінні - 3, у Відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області - 4, у тому числі 2 посади старшого державного інспектора; у Відділі надання адміністративних послуг у Вінницькій області - 4, у Відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Житомирській області - 4, у Відділі надання адміністративних послуг у Житомирській області - 4.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 1628-К від 15 жовтня 2020 року зобов`язано департамент роботи з персоналом вжити заходів в установленому порядку щодо попередження про заплановане вивільнення працівників Державної служби України з безпеки на транспорті.

Директором департаменту роботи з персоналом Державної служби України з безпеки на транспорті О. Данкевич видана довідка без номера і без дати про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 - старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області станом на 19 березня 2021 року в територіальних органах Укртрансбезпеки були відсутні рівнозначні вакантні посади.

02 листопада 2020 року ОСОБА_3 отримав попередження про наступне вивільнення, яким його повідомлено, що посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, яку він обіймає, скорочена, у зв`язку з чим його буде звільнено не раніше ніж за 2 місяці з дня ознайомлення із попередженням про наступне вивільнення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Із листа профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, адресованого Державній службі України з безпеки на транспорті судами встановлено, що на адресу первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов лист від 25 листопада 2020 року № 2069/8.1/14-20 про погодження профспілкою розірвання трудових договорів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України із 41 працівником служби, у тому числі із ОСОБА_1 , який займає посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю, у зв`язку із скороченням відповідних посад згідно із структурою та штатним розписом Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 13 жовтня 2020 року № 390 із зазначенням дати звільнення - 04 січня 2021 року, без надання пропозицій наявних вакантних посад.

При цьому чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад.

Профспілка Державної служби України з безпеки на транспорті наголосила про обов`язковість дотримання прав кожного працівника та державного службовця Державної служби України з безпеки на транспорті, які гарантовані Конституцією України, нормами та положеннями Кодексів законів про працю України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положеннями Колективного договору, укладеного 12 вересня 2018 року.

Зважаючи, що упорядкуванням структури Державної служби України з безпеки на транспорті проводиться без скорочення штату та Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 162 збільшено граничну чисельність штату служби на 200 одиниць, первинна профспілкова організація рекомендувала Державній службі України з безпеки на транспорті запропонувати працівникам Служби за наявності вакансій, посади, які відповідають їх займаним посадам, можливо в іншому регіоні, з метою залишення на роботі.

За умови дотримання законодавчих вимог та нормативних актів профспілка не заперечувала щодо розірвання трудових відносин із вказаними в листі працівниками.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 81 від 26 лютого 2020 року ліквідовані відділи державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті в Управліннях Укртрансбезпеки у тому числі: у Вінницькій, Житомирській областях. Утворено: відділ державного контролю та нагляду за безпекою на пасажирському транспорті в Управліннях Укртрансбезпеки, у тому числі: у Вінницькій, Житомирській областях; відділ державного контролю та нагляду за безпекою на вантажному транспорті в Управліннях Укртрансбезпеки, у тому числі: у Вінницькій, Житомирській областях. Затверджено структуру Державної служби України з безпеки на транспорті штатною чисельністю 613 осіб, що додається.

У додатку до цього наказу є структура Державної служби України з безпеки на транспорті, згідно з якою кількість штатних одиниць в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області - 16, із яких у відділі державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті - 4, у відділі державного контролю та нагляду на вантажному транспорті - 6, у відділі надання адміністративних послуг - 4.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 99 від 11 березня 2020 року «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» введено в дію з 01 березня 2020 року структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 26 лютого 2020 року № 81 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, що додається.

У цьому додатку - штатному розписі на 2020 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, введеному в дію з 01 січня 2020 року, кількість штатних одиниць в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області - всього 16, із яких: у відділі державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті - 4, у тому числі старший державний інспектор - 2 одиниці; у відділі державного контролю та нагляду на вантажному транспорті - 6, у тому числі старший державний інспектор - 3 одиниці; у відділі надання адміністративних послуг - 4, у тому числі старший державний інспектор - 2 одиниці.

Наказом голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є. Прокопчука № 366-К від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено ОСОБА_1 старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області із займаної посади 19 березня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою наказу зазначено: попередження про наступне вивільнення від 02 листопада 2020 року, лист профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року вих. № 91 (пункт 1).

Пунктом 3 зазначеного наказу наказано заступнику начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальнику відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, або особі, яка виконує його обов`язки, довести цей наказ під особистий підпис до відома ОСОБА_4 та забезпечити передачу до Департаменту роботи з персоналом нагрудного знака та посвідчення посадової особи Державної служби України з безпеки на транспорті.

Згідно з актом від 19 березня 2021 року, складеним ОСОБА_5 , начальником Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, визначеного уповноваженою особою щодо вручення наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 березня 2021 року № 366-К «Про звільнення ОСОБА_4 », засвідчено, що у присутності головного спеціаліста (юриста) ОСОБА_8 і провідного спеціаліста ОСОБА_7 , 19 березня 2021 року було здійснено вручення наказу від 12 березня 2021 року № 366-К «Про звільнення ОСОБА_4 » старшому державному інспектору відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області ОСОБА_2, який відмовився від ознайомлення із наказом. Акт підписаний 19 березня 2021 року всіма зазначеними особами та ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки про заробітну плату, виданої Державною службою України з безпеки на транспорті № 04/53 від 20 квітня 2021 року, ОСОБА_1 працював в Державній службі України з безпеки на транспорті з 18 січня 2016 року до 19 березня 2021 року на посаді старшого державного інспектора і йому нарахована заробітна плата у січні 2021 року в розмірі 6 000 грн, у лютому 2021 року - 6 000 грн.

Також судами встановлено, що позивач про порушення свого права дізнався 19 березня 2021 року, коли йому запропонували ознайомитися із наказом № 366-К від 12 березня 2021 року про його звільнення з 19 березня 2021 року.

Однак, ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися із даним наказом, про що 19 березня 2021 року було складено відповідний акт, який було також підписано працівником ОСОБА_1

ОСОБА_1 подав позов про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі до Калинівського районного суду Вінницької області 14 липня 2021 року і в цей день позов прийнятий судом.

Однак, зазначений позов є повторним, оскільки вперше ОСОБА_1 звернувся за захистом свого порушеного права на працю із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення 19 квітня 2021 року.

Позов прийнятий судом 19 квітня 2021 року і відкрито провадження у справі № 120/3561/21-а.

В ході розгляду справи № 120/3561/21-а встановлено, що спір не є публічно-правовим, тому суд закрив провадження у справі, постановивши про це 16 червня 2021 року відповідну ухвалу, у якій роз`яснив позивачу, що розгляд справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Судом оголошено вступну і резолютивну частину ухвали суду, в якій суд вказав, що повний текст ухвали сторони можуть отримати 05 липня 2021 року.

ОСОБА_1 , отримавши 07 липня 2021 року повний текст ухвали суду у справі № 120/3561/21-а, ухвалу не оскаржив, погодився з таким висновком суду і 14 липня 2021 року подав цей позов до Калинівського районного суду в порядку цивільного судочинства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 02 листопада 2020 року був попереджений про наступне вивільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановленонаявність вакантних посад у відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті, що підтверджується, зокрема: введеною в дію з 15 жовтня 2020 року структурою, затвердженою наказами Укртрансбезпеки від 09 вересня 2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатними розписами Державної служби України з безпеки на транспорті; листом профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, із якого також слідує, що чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад; письмовим поясненням відповідача, наданим на виконання ухвали суду від 11 листопада 2021 року, у якому відповідач вказав, що станом на 15 жовтня 2020 року на момент введення в дію штатного розпису Укртрансбезпеки на 2020 рік (у новій редакції), відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 13 жовтня 2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік», в Укртрансбезпеці були наявні вакантні посади; додатком до цих письмових пояснень, яким є перелік вакантних посад Укртрансбезпеки станом на 12 березня 2021 року.

Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Судами встановлено, що відповідачем не додержано вимог частини третьої статті 43 КЗпП України щодо розгляду подання у присутності працівника ОСОБА_1 , на якого воно внесено або розгляд подання при відсутності цього працівника за наявності його письмової заяви.

Встановивши, що відповідачем не було запропоновано працівнику обрати іншу роботу на підприємстві за його професією та/чи кваліфікацією серед наявних вакансій на підприємстві, у зв`язку з чим не було отримано від працівника категоричної відмови від не запропонованих йому посад; не обговорювалося питання переважного права залишення на роботі; не дотримано порядку розгляду подання про надання згоди на звільнення працівника з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем порядку вивільнення працівника, передбаченого статтями 49-2 43 КЗпП України.

Також правильним є висновок апеляційного суду про звернення позивача з цим позовом в межах строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справа № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

КЗпП України не містить положень про порядок обчислення строків, тому в цьому випадку слід керуватися статтею 9 ЦК України про те, що у разі, якщо відносини не врегульовані іншими актами законодавства, зокрема, у трудових відносинах, слід застосовувати положення цього кодексу (субсидіарне регулювання).

Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що зпервинним позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення він звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду 19 квітня 2021 року, тобто в межах встановленого законом строку. Суд на стадії відкриття провадження у справі погодився з тим, що даний спір є публічно-правовим і його розгляд віднесений до компетенції адміністративного суду. У судовому засіданні суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим та закрив провадження у справі.

Апеляційним судом під час розгляду цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 в межах строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, а саме 19 квітня 2021 року звертався до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, за яким відкрито провадження у справі № 120/3561/21-а.

В ході розгляду зазначеної справи адміністративним судом встановлено, що спір не є публічно-правовим і суд ухвалив закрити провадження у справі, постановивши про це 16 червня 2021 року відповідну ухвалу, у якій роз`яснив позивачу, що розгляд справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_1 07 липня 2021 року отримав повний текст ухвали суду у справі № 120/3561/21-а, а 14 липня 2021 року звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області з цим позовом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач вчасно звернувся в суд вперше, коли він був переконаний, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду; зваживши всі обставини, характер правовідносин у даному спорі, а також на нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява до суду загальної юрисдикції, що у своїй сукупності свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши те, що середньоденна заробітна плата позивача становить 307,69 грн, кількість робочих днів у період з 20 березня 2021 року по день ухвалення судового рішення - 23 лютого 2022 року становить 234 робочих дні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню в розмірі 71 999,46 грн.

Крім того, відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Встановивши, що ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення (порушення права на працю) завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях через позбавлення його роботи і заробітної плати як джерела для існування, апеляційний суд, врахувавши характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку, що визначений ними розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.

Доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, та у рішеннях Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16, від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що … [відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців].

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14 зробив висновок про те, що … [для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, що судами попередніх інстанцій з боку відповідачів відносно позивача не встановлено, як підстава для відшкодування моральної шкоди].

У постанові від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а Верховний Суд зробив висновок про те, що … [сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування законодавства про виконавче провадження, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом не суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

Також не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14 та від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, постанова апеляційного суду в частині стягнення моральної шкоди, оскільки питання про стягнення моральної шкоди вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Посилання у касаційній скарзі на рішення Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16 та від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18 суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки зазначені судові рішення не можуть бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, оскільки прийняті Верховним Судом як судом першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про розгляд справи за участю їх представника

Державна служба України з безпеки на транспорті у квітні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, зокрема просила справу розглядати за участю її представника.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про розгляд за участю їх представника справи за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.

Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров