№ 133/468/19

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 133/468/19

провадження № 61-18290св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

третя особа - виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Марчук В. С., Сала Т. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області, про визнання припиненим договору іпотеки, проведення державної реєстрації припинення іпотеки та обтяження на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), третя особа - виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області, про визнання припиненим договору іпотеки, проведення державної реєстрації припинення іпотеки та обтяження на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що 18 вересня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») укладено кредитний договір № 31.3 ВН/84/07-С, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у розмірі 25 000,00 дол. США на строк до 17 вересня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,55 % річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

18 вересня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 31.3ВН/84/07-С, згідно із умовами якого він передав у іпотеку банку майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок; земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, загальною площею 0,961 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521482800:01:001:1173, яка належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯД № 390564.

18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О. на підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» у зв`язку із посвідченням вказаного договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1 , до припинення договору іпотеки.

Також у забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки № 31.3ВН/84/1101/07-С від 18 вересня 2007 року та № 31.3ВН/84/1102/07-С від 18 вересня 2007 року, згідно із умовами яких поручителі взяли на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

29 травня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» направлено на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про наявність станом на 20 травня 2014 року заборгованості за кредитним договором та повідомлено, що в разі незадоволення цієї претензії банк буде вимушений захищати свої майнові права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 20 травня 2014 року становить 10 114,34 дол. США.

У жовтні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути на його користь із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 13 жовтня 2014 року у розмірі 138 117,69 грн, з яких: тіло кредиту - 123 927,32 грн; відсотки - 14 190,38 грн.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 02 лютого 2015 року в справі № 133/3664/14-ц стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 138 117,69 грн, з яких: тіло кредиту - 123 927,32 грн; відсотки - 14 190,38 грн.

На виконання зазначеного рішення від 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 у касу Вінницького відділення № 3 ПАТ «Дельта Банк» 03 лютого 2016 року внесено 30 000,00 грн, 23 березня 2016 року - 30 000,00 грн та 12 травня 2016 року - 78 200,00 грн, тобто станом на 12 травня 2016 року ним повністю було виконано це рішення та сплачено на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 138 117,69 грн.

У зв`язку із відсутністю заборгованості за основним зобов`язанням (кредитним договором) та з метою зняття нотаріусом заборони відчуження належного йому житлового будинку, що є предметом іпотеки, ОСОБА_1 20 травня 2016 року направлено на адресу ПАТ «Дельта Банк» лист, в якому він, зокрема просив надати довідку про погашення заборгованості за кредитним договором та повернути за актом прийому-передачі правовстановлюючі документи на предмет іпотеки.

26 травня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило, що у зв`язку з тим, що ухвалення рішення від 02 лютого 2015 року не припиняє дії кредитного договору, а отже, зобов`язання за ним є чинними та мають виконуватися належним чином відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

ОСОБА_1 повторно звернувся із аналогічним листом до ПАТ «Дельта Банк» та отримав відповідь від 20 лютого 2017 року про те, що винесення вказаного рішення суду не припиняє дії кредитного договору, тому станом на 25 січня 2017 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 7 806,24 дол. США та 38 440,11 грн, яка складається з: 4 721,51 дол. США - сума заборгованості за кредитом; 3 084,73 дол. США - нараховані проценти за користування кредитом; 38 440,11 грн - пеня.

Пославшись на вказані обставини та на те, що грошове зобов`язання за кредитним договором виконане в повному обсязі відповідно до положень статей 1050 391 549 ЦК України та статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», ОСОБА_1 просив суд:

- визнати припиненим договір іпотеки від 18 вересня 2007 року;

- провести в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення іпотеки;

- провести в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, що виникло на підставі договору іпотеки

від 18 вересня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 24 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим іпотечний договір № 31.3ВН/84/07-С, укладений

18 вересня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідчений 18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О., зареєстрований в реєстрі за № 2295.

Зобов`язано провести в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення іпотеки, що виникла на підставі договору іпотеки, посвідченого 18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2295, запис № 29482271 про реєстрацію якої внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області Кукурузою В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2018 року, індексний номер: 44648976.

Зобов`язано провести в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, що виникло на підставі договору іпотеки, посвідченого 18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2295, запис № 29481923 про реєстрацію якого внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області Кукурузою В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 грудня 2018 року, індексний номер: 44648976.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки банк скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, змінивши при цьому на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов`язання, а ОСОБА_1 фактично було виконано рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року, отже, зобов`язання за кредитним договором від 18 вересня 2007 року № 31.3 ВН/84/07-С припинилось у зв`язку з його виконанням, тому, як наслідок, наявні підстави і для припинення іпотечного договору від 18 вересня 2007 року № 31.3ВН/84/07-С та задоволення усіх інших вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

ПостановоюВінницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 24 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факту виконання основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до визначених у ньому умов, отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що заборгованість за кредитним договором є виплаченою, у зв`язку з чим наявні підстави для припинення договору іпотеки як похідного зобов`язання відповідно до статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», статті 593 ЦК України.

Крім того, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року виконане позивачем лише 12 травня 2016 року, отже, не можна вважати задоволеними у цей день вимоги кредитора про стягнення заборгованості по сплаті кредиту, визначені станом на 13 жовтня 2014 року та у національній валюті за офіційним курсом іноземних валют, встановленим на день нарахування заборгованості.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду

від 10 вересня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що забезпечені іпотекою зобов`язання за кредитним договором, визначені самостійно банком на час звернення до суду з позовом, позивачем виконано в повному обсязі, тому зобов`язання за договором іпотеки від 18 жовтня 2007 року, які є похідними від кредитного договору

від 18 жовтня 2007 року, також припинилися. Також самостійне здійснення банком конвертації внесених позивачем у касу банку грошових коштів у іноземну валюту само по собі не призводить до зменшення загальної суми погашеної позивачем заборгованості, визначеної судовим рішенням. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/5000/16-ц, в яких вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Також, оскільки право відповідача нараховувати проценти за кредитом припинилося, тому є необґрунтованими нарахування на такі проценти пені. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 05 вересня 2018 року у справі № 205/2595/15-ц.

Разом із тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що після пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця на нарахування неустойки припиняється, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 645/6061/15-ц та від 29 серпня 2018 року у справі № 199/1539/16-ц.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2019 року ПАТ «Дельта Банк» направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що кредитний договір

від 18 жовтня 2007 року є чинним, зобов`язання позичальником не виконані, а тому відсутні правові підстави для припинення кредитного договору, а також припинення договору іпотеки.

Не заслуговують на увагу посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/5000/16-ц, оскільки у цих справах встановлені інші обставини.

Крім того, відповідно до пункту 3.1 кредитного договору від 18 жовтня 2007 року погашення отриманого кредиту здійснюється шляхом внесення готівкою або шляхом безготівкового перерахування зі свого поточного/карткового рахунку грошових коштів у валюті отриманого кредиту.

При цьому ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що постанова апеляційного суду є такою, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності та прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 133/468/19 з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

У листопаді 2019 року справа № 133/468/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядкуВеликою Палатою Верховного Судусправи № 462/5368/16-ц (провадження № 61-16888св19) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання договору поруки припиненим.

02 листопада 2022 року поновлено провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 31.3 ВН/84/07-С, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 25 000,00 дол. США строком до 17 вересня 2017 року включно, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 31.3ВН/84/07-С, посвідчений 18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О., зареєстрований у реєстрі за № 2295.

Згідно із умовами вказаного іпотечного договору ОСОБА_1 як іпотекодавцем надано ВАТ «Кредитпромбанк» як іпотекодержателю в іпотеку майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок; земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, загальною площею 0,961 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 0521482800:01:001:1173), яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯД № 390564.

У пункті 4.1 іпотечного договору визначено, що за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв`язку із простроченням виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, витратами, пов`язаними із зверненням стягнення на майно, витратами, пов`язаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та інші витрати, обумовлені виконанням умов цього договору.

18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О. накладена заборона відчуження зазначеного в іпотечному договорі № 31.3ВН/84/07-С нерухомого майна: житлового будинку за АДРЕСА_1 , до припинення договору іпотеки. Зазначена заборона на відчуження нерухомого майна зареєстрована в реєстрі для реєстрації заборон за № 106.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

29 травня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» направлено позивачу досудову вимогу № 31.4-08/5102/14 про наявність станом на 20 травня 2014 року заборгованості за кредитним договором № 31.3 ВН/84/07-С від 18 вересня 2007 року в сумі 1 573,24 дол. США та попереджено, що у випадку невиконання позивачем зобов`язань, передбачених цим кредитним договором, ПАТ «Дельта Банк» має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за ним у повному обсязі протягом встановленого договором строку з дати отримання відповідної вимоги. У разі незадоволення цієї претензії банк буде вимушений захищати свої майнові права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду із вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 20 травня 2014 року становить 10 114,34 дол. США.

У довідці ПАТ «Дельта Банк» від 13 жовтня 2014 року зазначено, що заборгованість за кредитним договором № 31.3 ВН/84/07-С станом на

13 жовтня 2014 року складає 10 665,44 дол. США, що згідно із курсом НБУ складає - 138 117,69 грн, з яких: тіло кредиту - 9 569,66 дол. США, що в еквіваленті становить 123 927,32 грн; відсотки - 1 095,78 дол. США, що в еквіваленті становить 14 190,38 грн. З них прострочена заборгованість складає: тіло кредиту - 1 861,84 дол. США, що в еквіваленті становить

24 110,87 грн; відсотки - 987,72 дол. США, що в еквіваленті становить 12 791,00 грн.

У жовтні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення на його користь із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 13 жовтня 2014 року у розмірі 138 117,69 грн, з яких: тіло кредиту - 123 927,32 грн; відсотки - 14 190,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» послалося на положення частини другої статті 1050 ЦК України, згідно із яким, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 02 лютого 2015 року встановлено, що в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між

ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки

від 18 вересня 2007 року № 31.3ВН/84/1101/07-С, згідно із яким останній взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 18 вересня 2007 року № 31.3ВН/84/1102/07-С, згідно із яким остання взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 02 лютого 2015 року у справі № 133/3664/14-ц стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року у розмірі 138 117,69 грн, з яких: тіло кредиту - 123 927,32 грн, відсотки - 14 190,38 грн.

На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 03 лютого 2016 року згідно із банківською квитанцією № 4397838 було внесено в касу Вінницького відділення № 3 ПАТ «Дельта Банк» 30 000,00 грн; згідно із банківською квитанцією № 6629917 23 березня 2016 року - 30 000,00 грн; згідно із банківською квитанцією № 8738188 12 травня 2016 року - 78 200,00 грн.

20 травня 2016 року ОСОБА_1 направлено на адресу ПАТ «Дельта Банк» лист про надання довідки про погашення заборгованості за кредитним договором та повернення правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

26 травня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило ОСОБА_1 , що у зв`язку з тим, що судове рішення від 02 лютого 2015 року не припиняє дії кредитного договору, а отже, зобов`язання за ним є чинними та мають виконуватися належним чином відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України, станом на 26 травня 2016 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 7 429,11 дол. США та 75 299,61 грн, що складається з: 7 350,75 дол. США - сума заборгованості за кредитом, 78,36 дол. США - сума процентів за користування кредитом; 75 299,61 грн - пеня.

20 лютого 2017 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило ОСОБА_1 , що ухвалення рішення суду від 02 лютого 2015 року не припиняє дії кредитного договору, тому станом на 25 січня 2017 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 7 806,24 дол. США та 38 440,11 грн, яка складається із: 4 721,51 дол. США - сума заборгованості за кредитом; 3 084,73 дол. США - нараховані проценти за користування кредитом; 38 440,11 грн - пеня.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором

від 18 вересня 2007 року № 31.3ВН/84/1102/07-С загальна сума заборгованості станом на 18 березня 2019 року становить 353 906,47 грн, з яких: тіло кредиту - 4 721,51 дол. США, що в еквіваленті становить 127 550,88 грн; заборгованість за відсотками - 4 472,62 дол. США, що в еквіваленті становить 120 827,15 грн; пеня - 65 006,17 грн; штрафні санкції за порушення умов кредитного договору - 40 522,27 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 вересня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 31.3 ВН/84/07-С, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 25 000,00 дол. США строком до 17 вересня 2017 року включно, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За змістом статей 610 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи, рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року в справі № 133/3664/14-ц стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 138 117,69 грн, з яких: тіло кредиту - 123 927,32 грн; відсотки - 14 190,38 грн.

Виходячи із вищезазначеного, враховуючи рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики і належних кредитору процентів, вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. Кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Як встановлено судами, узабезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки від 18 вересня 2007 року № 31.3ВН/84/1101/07-С та № 31.3ВН/84/1102/07-С, згідно з умовами яких поручителі взяли на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Звертаючись до суду із позовом про визнання договору іпотеки припиненим, проведення державної реєстрації припинення іпотеки та обтяження на нерухоме майно, позивач посилався на повне виконання кредитного зобов`язання, а тому іпотека за договором, яким забезпечувалося виконання кредитного договору, є припиненою як похідне зобов`язання, отже, наявні підстави для зняття обмеження із заставного майна.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов`язання вважаються припиненими.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.

При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом виконанням основного зобов`язання.

Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 03 лютого 2016 року ОСОБА_1 у касу Вінницького відділення № 3 ПАТ «Дельта Банк» внесено 30 000,00 грн, 23 березня 2016 року - 30 000,00 грн та 12 травня 2016 року - 78 200,00 грн, тобто станом на 12 травня 2016 року ним повністю було виконано рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року в справі № 133/3664/14-ц та сплачено на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 138 117,69 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначав, що є безпідставним посилання позивача на те, що зобов`язання за кредитним договором виконано ним повністю у зв`язку зі сплатою у 2016 році заборгованості в розмірі 138 117,69 грн, стягненої із нього за рішенням суду від 02 лютого 2015 року, оскільки відповідно до умов кредитного договору погашення кредитної заборгованості здійснюється в іноземній валюті, тому вказана оплата була банком конвертована в іноземну валюту (долари США) за офіційним курсом НБУ на день сплати, отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання ним у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором № 31.3 ВН/84/07-С від 18 вересня 2007 року.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України визначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 року в справі № 1003/11357/12 (провадження № 61-727св21) зазначено про те, що в рішенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 23 серпня 2012 року обчислено та визначено до стягнення загальну суму кредитної заборгованості саме в національній валюті України - гривні без її відображення в еквіваленті у доларах США. При цьому після набрання вказаним рішенням законної сили ПАТ «Банк «Форум» отримало виконавчий лист і пред`явило його до виконання, тобто не скористалося своїм правом на оскарження цього рішення в апеляційному порядку, зокрема з підстав необґрунтованого визначення місцевим судом до стягнення суми боргу за тілом кредиту та процентами у гривні, а не у валюті зобов`язання, а отже, стягувач фактично погодився з частковим задоволенням позову та стягнутою із боржника грошовою сумою в розмірі 17 118 450,60 грн.

Таким чином, колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки банк своїм правом на оскарження рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року в справі № 133/3664/14-ц у апеляційному порядку, зокрема, із підстав необґрунтованого визначення судом першої інстанції до стягнення суми боргу за тілом кредиту та відсотками у гривні, а не у валюті зобов`язання, не скористався, а отже, стягувач фактично погодився із задоволенням позову та стягненою грошовою сумою в розмірі 138 117,69 грн.

Тобто визначаючи характер грошового зобов`язання, судом визначено стягнення із боржника суми саме в національній валюті.

Отже, ОСОБА_1 , виконуючи зобов`язання за судовим рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року в справі № 133/3664/14-ц у національній валюті, здійснив виконання судового рішення у повному обсязі.

Встановивши підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виявив інші недоліки судового розгляду під час вирішення справи судом першої інстанції, які підлягають виправленню з метою приведення змісту постановленого судового рішення відповідно до вимог та змісту чинного законодавства і з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

За змістом правила, викладеного в частині першій статті 593 ЦК України, відбувається припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання, що забезпечено у такий спосіб.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду із позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3 12-15 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 та підтримано Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц,

від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20.

У зв`язку з наведеним, обґрунтованим є висновок про припинення саме іпотеки як додаткового зобов`язання, а не договору іпотеки.

Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що основне зобов`язання фактично виконано боржником, про що свідчать банківські квитанції: № 4397838, № 6629917, № 8738188 про внесення грошових коштів у розмірі 138 117,69 грн на користь ПАТ «Дельта Банк», Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши про те, що припиненою є іпотека, а не договір іпотеки, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував правила статей 593 599 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку». Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека припинилася у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення суду про дострокове погашення заборгованості, проте помилково визнав припиненим договір іпотеки, а не іпотеку, що не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постановах від 18 вересня 2019 року у справі

№ 695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасувати.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області

від 24 травня 2019 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду в такій редакції:

Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 31.3ВН/84/07-С, укладеним 18 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченим

18 вересня 2007 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Палагутіною В. О., зареєстрованим у реєстрі

за № 2295.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк