06.12.2023

№ 133/565/19

Постанова

Іменем України

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 133/565/19

провадження № 61-19054св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Козятинська державна нотаріальна контора Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2019 року у складі судді Воронюк В. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Козятинська державна нотаріальна контора Вінницької області, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4 . На момент смерті ОСОБА_4 була власником земельної ділянки (паю), розташованої на території Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, площею 3,3309 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На момент смерті спадкодавця в одному будинку разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , проживали та були зареєстровані він та його син ОСОБА_5 . Заповіту дружина не залишала, тому спадкування мало відбутися за законом.

У грудні 2018 року він звернувся до Козятинської державної нотаріальної контори Вінницької області з заявою про видачу свідоцтва про право власності на майно (земельну ділянку) після смерті його дружини. 11 грудня 2018 року постановою Козятинської державної нотаріальної контори Вінницької області № 1437/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності за законом у зв`язку з тим, що 22 лютого 2018 року видані свідоцтва про право власності за законом на ім`я спадкоємців: ОСОБА_2 за реєстром № 171 та ОСОБА_3 за реєстром № 173.

До грудня 2018 року він з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, оскільки розумів, що відповідно до статті 1268 ЦК Українивін прийняв спадщину, як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Він був упевнений, що фактично прийняв спадщину, розпоряджається нею і може в будь який час звернутись за отриманням свідоцтва про право на спадщину.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скориставшись його довірою, отримавши оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , самостійно звернулися до нотаріуса, який відкрив спадкову справу після смерті матері, не повідомивши нотаріуса про наявність інших спадкоємців та 22 лютого

2018 року безпідставно отримали свідоцтво про право на спадщину, отримавши у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 0521481000:03:002:0053, площею 3,3309 га, по 1/2 частки кожна.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер: 0521481000:03:002:0053 від 22 лютого 2018 року № 173, видане на ім`я ОСОБА_3 , та свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 0521481000:03:002:0053

від 22 лютого 2018 року № 171, видане на ім`я ОСОБА_2 , та провести перерахунок часток у спадщині, визначивши право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0521481000:03:002:0053, в порядку спадкування майна після померлої ОСОБА_4 , в наступних частках: 1/3 частку за ОСОБА_1 ; 1/3 частки за ОСОБА_3 ; 1/3 частки за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 0521481000:03:002:0053 від 22 лютого 2018 року № 173, видане Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області на ім`я ОСОБА_3 , та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 0521481000:03:002:0053 від 22 лютого 2018 року № 171, видане Козятинською державною нотаріальною конторою Вінницької області на ім`я ОСОБА_2 .

Проведено перерахунок часток у спадщині, що залишилась після померлої ОСОБА_4 , та встановлено, що ОСОБА_1 належить 1/3 частка, ОСОБА_3 належить 1/3 частка, ОСОБА_2 належить 1/3 частка у спадковому майні, що залишилось після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

В частині позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний нотаріус Козятинської державної нотаріальної контори, яка видала відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, не перевірила наявність інших спадкоємців.

Таким чином суд вважав, що видані свідоцтва про право власності на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 0521481000:03:002:0053 від 22 лютого 2018 року № 173 та № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 слід визнати недійсними та визначити за кожним із спадкоємців рівну частку у спадщині, що залишилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , та встановити, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить по 1/3 частки у зазначеному спадковому майні.

Що стосується позовних вимог щодо визнання права власності на спадщину на земельну ділянку кадастровий номер 0521481000:03:002:0053 після померлої ОСОБА_4 , то в цій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив, оскільки визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Суд врахував, що законодавством визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог щодо проведення перерахунку часток у спадщині та в частині позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку скасовано та ухвалено нове рішення.

Проведено перерозподіл спадщини між спадкоємцями, що відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено частку у спадковому майні: чоловіку ОСОБА_1 належить 1/3 частка спадкового майна, дочці ОСОБА_3 належить 1/3 частка спадкового майна, дочці ОСОБА_2 належить 1/3 частка спадкового майна.

За ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності за кожним на 1/3 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,3309 гектарів, у межах згідно з планом, розташованої на території Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акта серії ЯБ № 953486 на право власності на земельну ділянку, виданого Козятинською райдержадміністрацією 20 лютого 2008 року на підставі розпорядження Козятинської райдержадміністрації від 15 лютого 2007 року за № 93, кадастровий номер 0521481000:03:002:0053, право власності зареєстроване 21 березня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 883561305214, номер запису про право власності: 13840139.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що із урахуванням заявлених позовних вимог, враховуючи положення статті 1301 ЦК України, суд першої інстанції встановивши, що право позивача на спадкування після смерті його дружини було порушено, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом щодо спадкового майна, успадкованого відповідачами.

Оскільки у зв`язку з видачею свідоцтв про право на спадщину на ім`я відповідачів порушені права ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Із урахуванням встановлених обставин у справі, ОСОБА_1 є таким, що відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК Україниприйняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем. У визначений законом шестимісячний строк заяву про відмову від спадщини позивач не подавав. Доказів на спростування зазначених обставин відповідачами суду не надано.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції, дійшовши висновку що ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , та визнавши недійсними спірні свідоцтва про право на спадщину, безпідставно відмовив в задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно. Позивач є особою, яка має право на спадкування і він це право вже реалізував, прийнявши спадщину у встановленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. На її думку, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, скасував рішення суду першої інстанції про проведення перерахунку часток та ухвалив рішення про проведення перерозподілу спадщини та визнання права власності по 1/3 частки спірної земельної ділянки кожному спадкоємцю. Відповідачі не здійснювали дій, які б унеможливлювали отримання спадщини позивачем та не несуть відповідальності за будь-яке невиконання обов`язків нотаріусом. В оскаржуваних рішеннях не зазначено підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, яке по своїй суті є правочином, і його визнання недійсним, на її думку, має здійснюватися відповідно до загальних положень цивільного законодавства. Не зазначено підстав для визнання права власності, а у позивача існує визначена законодавством можливість оформити право власності на спадщину без необхідності визнання права власності на таке майно у судовому порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із районного суду указану цивільну справу.

У листопаді 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 9).

Відповідно до довідки Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 14 вересня 2018 року № 352 ОСОБА_4 до дня смерті проживала на АДРЕСА_1 , а разом з нею на день її смерті проживали: чоловік - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_5 (а. с. 15).

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається зокрема із земельної ділянки (паю), розташованої на території Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, площею 3,3309 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521481000:03:002:0053.

Спадкоємцями першої черги за законом на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 є її чоловік - ОСОБА_1 та діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також син ОСОБА_5 , який на спадщину не претендує та написав заяву про відмову від прийняття спадщини, що підтверджується відповідною заявою (а. с. 48).

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадщину після смерті матері ОСОБА_4 прийняли у встановлений законом строк, подавши заяви про прийняття спадщини до Козятинської держаної нотаріальної контори та отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,3309 га, розташовану на території Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, по 1/2 частці на кожну.

ОСОБА_1 бажає оформити спадщину, проте не може скористатись своїм правом, оскільки на його звернення із заявою про прийняття спадщини державний нотаріус постановою від 11 грудня 2018 року відмовив у вчиненні нотаріальних дій, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану на території Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, площею 3,3309 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв`язку з тим, що на указане нерухоме майно уже було видано свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с.14).

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 , останній з 17 січня 1983 зареєстрований у с. Вовчинець Козятинського району Вінницької області і на день смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав з нею у с. Вовчинець, Козятинського району Вінницької області, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Вовчинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 14 вересня 2018 року № 352.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК Україниспадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1223 ЦК Українипередбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці першої-п`ятої черг).

Відповідно до статей 1261 1262 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Положеннями частини першої та третьої статті 1268 ЦК Українивизначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Статтею 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною першою статті 1221 ЦК Українимісцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦК України.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Оскільки у зв`язку з видачею свідоцтв про право на спадщину на ім`я відповідачів порушені права позивача, як спадкоємця першої черги, який прийняв спірну спадщину, cуди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Також, ураховуючи заявлені позовні вимоги та положення статті 1301 ЦК України, суди попередніх інстанцій встановивши, що право позивача на спадкування після смерті його дружини було порушено, дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом щодо спадкового майна, успадкованого відповідачами.

Оскільки ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , то обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про перерозподіл спадщини між спадкоємцями.

Разом із тим, суд першої інстанції правильно дійшовши висновку, що ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , та визнавши недійсними спірні свідоцтва про право на спадщину, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно.

Суд першої інстанції послався на те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Проте суд першої інстанції не врахував, що позивач є особою, яка має право на спадкування і він це право вже реалізував, прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, проте на його частку було незаконно видано спірні свідоцтва про право на спадщину на ім`я відповідачів, без урахування його частки, а йому постановою нотаріуса було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спірну спадщину, тому такий обраний позивачем спосіб судового захисту є правильним та ефективним, з урахуванням встановлених конкретних обставин у справі, і ці обставини обґрунтовано були враховані судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, і що у позивача існує визначена законодавством можливість оформити право власності на спадщину без необхідності визнання права власності на таке майно у судовому порядку, є необґрунтованими, спростовуються встановленими конкретними обставинами у справі, тому не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, а висновки судів і в цій частині зазначених доводів знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2019 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович