13.10.2023

№ 133/600/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 133/600/19

провадження № 61-18429св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Коритувата Козятинського району Вінницької області померла її мати ОСОБА_3 . На день її смерті позивач постійно проживала та була зареєстрована в селі Москаленки Богуславського району Київської області.

Звернувшись до нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті матері, позивач дізналась, що заява про прийняття спадщини може бути подана нею лише за наявності рішення суду про визначення додаткового строку на її прийняття.

Позивач вважала, що поважними, об`єктивними та непереборними причинами пропуску строку для прийняття спадщини стало те, що в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, її дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майже постійно перебувала на стаціонарному лікуванні або проходила медичні обстеження у Богуславській центральній районній лікарні та Київській обласній дитячій лікарні у зв`язку із вродженою вадою серця та хронічним пієлонефритом.

Крім того, позивач вказувала, що 17 грудня 2003 року розірвано шлюб між нею та батьком її дочки - ОСОБА_5 , тому ОСОБА_1 постійно знаходилась із дитиною у лікарні під час її лікування.

Також зазначала, що 30 вересня 2004 року її було звільнено з роботи, у період

з 05 листопада 2004 року до 18 березня 2005 року вона отримувала допомогу по безробіттю, загальний розмір якої становив 710,02 грн. З ІНФОРМАЦІЯ_5 вона прийнята на посаду прибиральниці на базу відпочинку за строковим трудовим договором.

Просила суд врахувати, що вона сама виховувала дочку і майже усі кошти витрачала на її лікування, тому у неї не було можливості поїхати у місто Козятин Вінницької області та подати заяву про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , - три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн, сплачений за подання позовної заяви.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, тому їй необхідно визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі

1 152,60 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги, та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не була позбавлена можливості подати до державної нотаріальної контори засобами поштового зв`язку письмову заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини у період з ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини) до 04 березня 2019 року (дата звернення з позовною заявою), зокрема доказів того, що неподання до нотаріальної контори такої заяви у цей період було пов`язано з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї.

На переконання апеляційного суду, місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки перебування її дочки на стаціонарному лікуванні та/або проходження медичних обстежень в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, непрацездатність та відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини. Таким чином, апеляційний суд вважав, що підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_3 немає.

Крім того, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважав за необхідне судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви, залишити за нею, а судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн, та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката стягнути з позивача на користь відповідача.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд цієї справи має для позивача виняткове значення. ОСОБА_1 вказує, що у разі, якщо вона не зможе відновити своє право на спадкування за судовим рішенням, буде змушена звертатися до Європейського суду з прав людини з метою встановлення критеріїв визначення поважності причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. Наразі в українському законодавстві чітких критеріїв не визначено, а суд просто фізично не може оцінити об`єктивні, непереборні та істотні труднощі, які існували у неї на момент перебігу та закінчення шестимісячного строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

У зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини вона позбавлена можливості спадкувати майно з незалежних від неї причин, зокрема: довготривала хвороба її дитини; відсутність стабільного заробітку; неможливість працювати через те, що вона була змушена присвятити увесь свій час для догляду за дитиною. Наголошувала, що у цей час вона розлучилась зі своїм чоловіком та сама опікувалася дитиною, а усі кошти витрачались на її лікування.

ОСОБА_1 зазначає, що вона має намір звернутися до поліції з метою відкриття кримінального провадження за фактом підроблення її підпису у заяві про відмову від спадщини на користь відповідача. Вказує, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті її матері, тому має переважне право на отримання спадщини, а строк подання заяви про прийняття спадщини пропустила виключно через об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для неї як спадкоємця, що обґрунтовано встановлено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не врахував те, що усі інші спадкоємці першої черги подали нотаріусу заяви про відмову від спадщини на користь позивача. На час звернення з касаційною скаргою спадковим майном одноособово розпоряджається її племінниця, яка також поновлювала своє право на спадщину через суд, про який вона як спадкоємець першої черги не знала, оскільки до матеріалів тієї справи була долучена заява ОСОБА_1 про відмову від спадщини на користь відповідача, хоча такої заяви вона не підписувала. До розгляду справи за позовом ОСОБА_2 позивача як третю особу залучено не було.

Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно вказав, що вона не довела поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у період з ІНФОРМАЦІЯ_5 до 04 березня 2019 року, оскільки відповідно до статті 1272 ЦК України позивач повинна доводити поважність пропуску саме шестимісячного строку після відкриття спадщини. ОСОБА_1 вказувала, що після пропуску строку, визначеного статтею частиною першою статті 1270 ЦК України, розуміла необхідність поновлення свої прав шляхом звернення до суду. Для цього їй було необхідно заробити та виділити для цих цілей кошти, зокрема для звернення до адвоката за правовою допомогою, сплати судового збору, проїзду до місця розгляду справи, проведення почеркознавчої експертизи.

На переконання позивача, постанова апеляційного суду прийнята при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, тобто воно є незаконним та необґрунтованим. Водночас рішенням суду першої інстанції правильно встановлено та з`ясовано усі обставини справи, а суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона пропустила строк для прийняття спадщини за наявності сукупності поважних причин, тому таке рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

У березні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 безпідставні, а постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Позивач не довела існування поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення нею відповідних дій. Аргументи касаційної скарги щодо існування перешкод для прийняття позивачем спадщини спростовуються матеріалами справи.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що з часу смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до звернення позивача з позовом до суду (04 березня

2019 року) пройшло більше 15 років і такий строк є явно неспівмірним із шестимісячним строком встановленим законодавством для прийняття спадщини. Позивач не довела чому вона не звернулась із заявою у період з ІНФОРМАЦІЯ_5 до 04 березня 2015 року, а також не надала належних допустимих, достовірних, достатніх доказів про існування поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини та звернення до суду через 15 років після відкриття спадщини.

У 2017 році позивач подала до суду позов до ОСОБА_2 з аналогічним предметом, вимоги за яким обґрунтовувала тим, що вона пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини внаслідок її юридичної необізнаності, а не з причин пов`язаних із хворобою дитини. Цей позов за заявою представника ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2021 року зазначено, що: доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме апеляційний суд

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ 756/2764/15-ц, постановах Верховного Суду України від 26 вересня

2012 року у справі № 6-85цс12, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суди встановили, що згідно з свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_7 та ОСОБА_3

05 липня 1986 року зареєстровано шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Після реєстрації шлюбу цим особам присвоєні прізвища « ОСОБА_1 ».

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 17 грудня 2003 року серії

НОМЕР_3 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_4 ОСОБА_1

30 вересня 2004 року була звільнена з роботи та з 05 листопада 2004 року до 18 березня 2005 року отримувала допомогу по безробіттю. З 01 квітня 2005 року вона була прийнята на посаду прибиральниці на базу відпочинку за строковим трудовим договором.

З 05 листопада 2004 року ОСОБА_1 була зареєстрована як безробітна в Богуславській районній філії Київського обласного центру зайнятості та у період з 05 листопада 2004 року до 18 березня 2005 року отримала допомогу по безробіттю в розмірі 710,02 грн, що підтверджується довідкою Богуславської районної філії Київського Державного центру зайнятості від 13 лютого 2019 року № 35/24.02-14.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 (мати позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Коритовата Козятинського району Вінницької області.

Відповідно до медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 (дочка позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), 03 грудня 2004 року , 21 січня 2005 року, 11 лютого 2005 року, 15 лютого 2005 року, 15 лютого 2005 року - 19 лютого 2005 року, 04 квітня 2005 року зверталася за медичною допомогою. У лютому - березні 2008 року та у липні 2010 року ОСОБА_4 проходила обстеження та перебувала на лікуванні у закладах охорони здоров`я.

Згідно з паспортом серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 з 06 червня 2018 року зареєстрована в селі Москаленки Богуславського району Київської області.

На запит суду першої інстанції від 24 травня 2019 року № 133/600/19/6982/19 виконкомом Москаленівської сільської ради Богуславського району Київської області за вих. № 115/02-23 від 11 червня 2019 року надіслано копію заяви ОСОБА_1 від 28 серпня 2009 року про відмову від належної їй частки спадкового майна, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_7 ,

1928 року народження, та матері ОСОБА_3 , 1924 року народження, на користь її племінниці ОСОБА_2 .

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 11 січня 2020 року № 369 підпис у заяві, складеної 28 серпня 2009 року від імені ОСОБА_1 на адресу Козятинської районної державної нотаріальної контори Вінницької області про відмову у прийнятті спадщини, яка зареєстрована в реєстрі за № 30, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до заяви від 16 березня 2020 року, засвідченої приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Іщенко О. В., зареєстрованої в реєстрі за № 134, 135, 136, ОСОБА_1 ,

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відмовилися від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Строк для прийняття спадщини вони пропустили, спадщину не приймали, звертатися до суду для надання їм додаткового строку для прийняття спадщини наміру не мають.

У заяві від 08 липня 2020 року, засвідченій приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Свідерською О. В., зареєстрованій в реєстрі за

№ 779, ОСОБА_11 відмовився від прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Спадщину він не приймав, на спадщину не претендує, за продовженням додаткового строку для прийняття спадщини до суду звертатися наміру не має.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі

№ 6-85цс12 вказано, що право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1/ у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2/ ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України не застосовуються.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі

№ 6-1215цс16 викладено правову позицію, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 756/2764/15-ц (провадження № 61-29705св18) вказано, що «відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала про те, що встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для звернення із заявою про прийняття спадщини нею було пропущено з поважних причин оскільки після смерті ОСОБА_6 відповідач таємно заволодів належними спадкодавцю документами. Вона є людиною похилого віку, юридично необізнаною, а її місцепроживання відділене від місцезнаходження спадкового майна. Також позивач зазначала, що 13 та 20 січня 2015 року вона зверталась до нотаріальної контори з приводу подання заяви про прийняття спадщини, проте спадкова справа оформлена не була, а провадження не відкрито. Частиною третьою статті 10 та частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Наведені ОСОБА_1 причини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду України № 6-85цс12 від 26 вересня 2012 року та № 6-1215цс16від 14 вересня 2016 року. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком місцевого суду, всупереч положенням частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року, не врахував висновки і мотиви скасування судом касаційної інстанції попередньої ухвали Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року, не звернув уваги на те, що похилий вік позивачки та відсутність у неї необхідних юридичних знань не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Оскільки позивачем не доведені поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, які б надавали підстави для надання додаткового строку для прийняття спадщини понад встановлений законом шестимісячний строк, висновки судів не відповідають положенням статті 1272 ЦК України, тому з ними погодитись неможливо».

Встановивши, що перебування дочки позивача на стаціонарному лікуванні та/або проходження медичних обстежень в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, непрацездатність та відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Апеляційний суд обґрунтовано вважав, що спадкоємець має право подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості подати засобами поштового зв`язку до державної нотаріальної контори письмову заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 756/2764/15-ц, постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від

14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, є помилковими, оскільки оскаржена постанова апеляційного суду узгоджується із висновками суду касаційної інстанції, викладеними у вказаних постановах.

Посилання позивача на те, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про необхідність доведення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у період з ІНФОРМАЦІЯ_5 до 04 березня 2019 року, оскільки відповідно до статті 1272 ЦК України вона повинна доводити поважність пропуску саме шестимісячного строку після відкриття спадщини, є помилковими.

Апеляційний суд правильно вказав, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів відсутності можливості подати заяву про прийняття спадщини у період з ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини) до 04 березня 2019 року (дата звернення з позовною заявою), зокрема доказів того, що неподання до нотаріальної контори такої заяви у цей період було пов`язано з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї.

Позивач повинен довести поважність пропуску строку для прийняття спадщини не лише у межах шестимісячного строку, встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України, а й упродовж усього періоду від дати відкриття спадщини до дати звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Крат