ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2024 року
м. Київ
справа № 1340/4832/18
адміністративне провадження № К/9901/13509/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
суддя-доповідач - Стародуб О.П.,
судді: Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 (суддя - Сакалош В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 (судді - Ільчишин Н.В., Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)
у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на нього накладено штраф у розмірі 223 380, 00 грн. за порушення вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, постанови КМУ № 413 від 17.06.2015 «Повідомлення про прийняття працівника на роботу»,
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на нього накладено штраф у розмірі 74460, 00 грн. за порушення вимог ч.5 ст.95 КЗпП України, ч.1 ст.33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»,
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на нього накладено штраф у розмірі 3 723, 00 грн. за порушення вимог ст.116 КЗпП України та ч.1 ст. 83 КЗпП України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до направлення №1882 від 05.09.2018 про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , на підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.09.2018 №2064-П, головними державними інспекторами праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Сироїжкою Ольгою Євстахіївною та ОСОБА_2 07.09.2018 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЛВ1151/460/НД і вимогу про надання документів №ЛВ1151/460/НД/ПД від 07.09.2018.
10.09.2018 складено акт інспекційного відвідування №ЛВ 1151/460/НД/АВ, яким зафіксовано порушення законодавства про працю, а саме: вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету міністрів України №413 від 17.06.2015 «Повідомлення про прийняття працівника на роботу», п.2.5 гл.2 Інструкції №58, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ч. 4 ст. 79 КЗпП України, ст. 57 КЗпП України, ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ст.ст. 116 83 47 КЗпП України.
Також 10.09.2018 винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ1151/460/АВ/П, в якому було надано строк до 25.09.2018 усунути виявлені порушення законодавства.
09.10.2018 заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Стецьком А.Я. винесено:
- постанову про накладення штрафу №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_3 накладено штраф у розмірі 223 380, 00 грн. за порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, постанови КМУ №413 від 17.06.2015 «Повідомлення про прийняття працівника на роботу» (аркуш справи 28);
- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74 460, 00 грн. за порушення вимог ч. 5 ст. 95 КЗпП України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (аркуш справи 38);
- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 723, 00 грн. за порушення вимог ст. 116 КЗпП України та ч. 1 ст. 83 КЗпП України (аркуш справи 41).
Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_3 накладено штраф у розмірі 223 380, 00 грн. за порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, постанови КМУ №413 від 17.06.2015 «Повідомлення про прийняття працівника на роботу».
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74 460, 00 грн. за порушення вимог ч. 5 ст. 95 КЗпП України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1151/460/НД/АВ/ФС від 09.10.2018, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 723, 00 грн. за порушення вимог ст. 116 КЗпП України та ч. 1 ст. 83 КЗпП України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не враховано наданих позивачем доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надавали ФОП ОСОБА_1 послуги на підставі цивільно-правових угод, які здійснювались у зв`язку із сезонністю виду його діяльності.
Також суди виходили з того, що індексація заробітної плати двом працівникам та виплата компенсації за невикористану відпустку здійснена позивачем до проведення інспекційного відвідування.
Таким чином, суди врахували ту обставину, що на момент застосування штрафу право найманих працівників підприємства на отримання індексації заробітної плати та виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки вже було відновлено.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обґрунтування касаційної скарги відповідач покликається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, покликається на те, що під час інспекційного відвідування позивача було встановлено порушення вимог законодавства про працю, у зв?язку з чим до позивача застосовано штрафні санкції.
Також покликається на те, що цивільно-правові угоди та накази про виплату індексації та компенації за невикористані звільненими працівниками відпустки під час проведення інспекційного відвідування були відсутні, а були надані позивачем уже після складання акту перевірки.
Також покликається на те, що позивачем не було надано докази сплати з нарахованих сум єдиного соціального внеску, що свідчить про фактичну несплату спірних сум індексації та компенсації.
Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити рішення про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 259 КЗпП України).
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Управління Держпраці у Львівській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Спірні у цій справі правовідносини урегульовані, зокрема, статтею 259 КЗпП України, Законом України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон №877-V), а також Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, який був чинним на момент призначення та проведення інспекційного відвідування.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон №877-V.
За змістом ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
У спірних правовідносинах таким нормативно-правовим актом є Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), до якого відсилає ст. 259 КЗпП України, що визначає порядок проведення контролю за дотриманням законодавства про працю.
За правилами п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до п.п.6 п. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. (п. 8 Порядку №295)
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. (п. 9 Порядку №295).
Пунктами 19-21, 23 Порядку №295 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Таким чином інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень Управління Держпраці та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.
Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентована ст. 265 КЗпП України, за правилами якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Згідно ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, вказаною нормою встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
У питанні розмежування трудового і цивільно-правового договору Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 08.06.2021 у справі №360/1947/19 сформував наступні підходи:
"……..Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.
За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.
Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.
Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.
За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.".
Крім того, у постанові від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а Верховний Суд дійшов наступних висновків:
"Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України."
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18
Задовольняючи позовні вимоги у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій обмежились встановленням факту наявності між позивачем та працівниками цивільно-правових угод та дослідженням їх змісту, за наслідком чого суди зробили висновок, що такі угоди носять цивільно-правовий характер, відтак оскаржувані постанови відповідача є протиправними.
Водночас, виходячи зі сформованої практики Верховного Суду, сама по собі наявність цивільно-правової угоди не може безумовно спростовувати фактичного допуску працівника до виконання саме трудових обов?язків.
В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення суди попередніх інстанцій не з?ясували дійсний характер відносин між позивачем та працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та наявність наведених вище ознак, характерних саме для трудових відносин.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування постанов про накладення штрафів за невиплату індексації та компенасації за невикористані дні відпустки, суди виходили з того, що позивачем такі порушення вимог закону усунуто ще до початку інспекційного відвідуванння.
Водночас, судами не надано оцінку тим обставинам, що під час проведення інспекційного відвідування доказів про виплату працівникам спірних сум індексації та компенсації, в т.ч. наказів від 03.09.2018 та від 06.09.2018, надано не було.
Крім того, під час розгляду справи відповідач висловлював сумніви, що спірні суми індексації та компенсації дійсно були виплачені працівникам позивача ще до проведення перевірки, а накази про їх виплату виготовлені уже після проведення перевірки, однак такі обставини суди попередніх інстанцій не перевірили, докази на їх підтвердження або ж спростування, в т.ч. пояснення свідків, не дослідили, обмежившись лише дослідженням самих наказів від 03.09.2018 та від 06.09.2018.
В силу визначених статтями 341 349 КАС України повноважень суду касаційної інстанції та меж касаційного перегляду суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Враховуючи викладене касаційна скарга у цій справі підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду суду необхідно встановити дійсний характер відносин між позивачем та його працівниками, порушення щодо яких зафіксовані в акті перевірки, надати оцінку усім доводам сторін, в т.ч. щодо дійсного усунення позивачем виявлених порушень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи та досліджених доказів постановити рішення з дотриманням вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 скасувати, а справу №1340/4832/18 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук