17.11.2024

№ 135/948/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа №135/948/18

(4-с/129/4/2018)

провадження №61-1460св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

особа, дії (рішення) якої оскаржуються- начальник відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчук Сергій Ігорович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_8 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2018 року у складі судді Дєдова С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:

- визнати неправомірною та скасувати постанову начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І. про поновлення вчинення виконавчих дій від 09 липня 2018 року у виконавчому провадженні №34351262;

- визнати неправомірною та скасувати постанову начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 12 липня 2018 року у виконавчому провадженні №34351262;

- визнати неправомірною та скасувати постанову начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І. про арешт майна боржника від 12 липня 2018 року у виконавчому провадженні №34351262;

- зобов`язати начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І. усунути порушення, шляхом передачі виконавчого провадження за підвідомчістю;

- зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - виконавчого листа №211/447/12 виданого 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн.

Скаргу мотивовано тим, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Вінницькій області, відділ примусового виконання рішень) перебуває зведене виконавче провадження, до складу якого входить виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн. Станом на 20 липня 2018 року розмір заборгованості складає 1 037 240 грн.

Оскаржувані постанови винесені державним виконавцем з порушенням положень статей 20, 24, 48, частини п`ятої статті 35, статей 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження», п. 4 розділу І, п. 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) та статті 443 ЦПК України, оскільки з огляду на суму 1 037 240 грн, яка підлягає стягненню з боржника станом на 20 липня 2018 року та з урахуванням інших обставин, зокрема, місце проживання, перебування, роботи боржника та місцезнаходження його майна, яким є м. Ладижин Вінницької області, на підставі приписів пункту 4 розділу І, пункту 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», вказане зведене виконавче провадження підвідомче Ладижинському міському відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій області та не підвідомче відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, а тому, прийняті цим органом державної виконавчої служби постанови є неправомірними та підлягають скасуванню.

Крім того, заявник посилається на те, що вказані постанови є неправомірними, оскільки їх дія поширюється на майно, яке є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки частка кожного із подружжя складає Ѕ частину від цього майна, а тому виконавець діяв в порушення вимог частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», статті 443 ЦПК України, не маючи права звертати стягнення на Ѕ частину належного ОСОБА_4 майна, яка не є боржником у цьому виконавчому провадженні.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що постанови начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І. про поновлення вчинення виконавчих дій від 09 липня 2018 року, про арешт майна боржника від 12 липня 2018 року, а також постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні постановлені із додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 не довів неправомірності оскаржуваних ним постанов та підстав для їх скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норм статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», п. 4 розділу І, п.6 Розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5).

Стаття 24 Закону України «Про виконавче провадження» беззаперечно містить імперативний характер та зобов`язує орган державної виконавчої служби вчиняти виконавчі дії в місцях, зазначених у ній. Оскільки майно боржника знаходиться на території м. Ладижин виконавче провадження з 06 червня 2017 року повинно здійснюватись у відділі ДВС Ладижинського МУЮ.

Судами не враховано, що з 06 червня 2017 року зведене виконавче провадження, до складу якого входило виконавче провадження, яке стосується ОСОБА_1 , втратило свій правовий статус зведеного виконавчого провадження, в зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувачу ОСОБА_5 та виведенням виконавчого провадження стягувача ОСОБА_5 із зведеного виконавчого провадження.

Згідно з виконавчим листом, виданим 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 стягнуто кошти в розмірі 1 543 878,77 грн.

За таких обставин, з 06 червня 2017 року відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області не підвідомчевиконання вказаного виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів в розмірі 1 543 878,77 грн.

Суди неправильно визначились з правовідносинами, які є предметом спору та застосували частини норм закону, які не підлягали застосуванню, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків про підвідомчість виконавчого провадження одразу декільком органам державної виконавчої служби, а також, що право вибору такого органу належить стягувачу.

Пунктом 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2832/5) встановлено, що відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими сума зобов`язання становить від десяти до двадцяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

У зв`язку з виведенням виконавчого провадження №35840533 із зведеного виконавчого провадження це зведене виконавче провадження з 06 червня 2017 року не підвідомче відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, з огляду на суму, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Судами не враховано, що майно, відносно якого вчиняються виконавчі дії, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому продаж цього майна на торгах призведе до подальших судових спорів та стягнення з ОСОБА_1 коштів за частку майна, яка йому належить. Незаконними є дії державного виконавця при виконанні судового рішення також з питання арешту майна від 12 липня 2018 року, поновлення вчинення виконавчих дій, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 12 липня 2018 року. Неправомірними діями державного виконавця при винесенні оспорюваних постанов порушені законні права скаржника, передбачені статтею 443 ЦПК України, оскільки вчинення будь-якої виконавчої дії при відсутності права у державного виконавця Калинчука С. І. на її вчинення потягне порушення прав боржника, оскільки така виконавча дія може бути визнана недійсною іншими особами, проведення оцінки майна та призначення суб`єкта оціночної діяльності, здійснено в порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 , позаяк наявність незаконної постанови, яка прийнята особою, не наділеною таким правом, призведе до визнання недійсними торгів.

Звертаючись зі скаргою до суду першої інстанції, скаржник оспорював право відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області на здійснення виконання виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів в розмірі 1 037 240 грн станом на 12 липня 2018 року, тобто станом на момент винесення оскаржуваних постанов.

Судами не враховано, що у разі встановлення факту належності майна боржнику на праві спільної сумісної власності, державний виконавець зобов`язаний звернутись до суду з поданням про визначення частки боржника в спільній сумісній власності, в даному випадку подружжя ОСОБА_6 (боржника та його дружини ОСОБА_4 ). Однак, в порушення даної норми закону державний виконавець поновив вчинення виконавчих дій по реалізації лоту - земельної ділянку площею 0,0026 га, що знаходиться

в м. Ладижин і є спільною сумісною власністю боржника

та ОСОБА_4 , як подружжя.

Державний виконавець прийняв неправомірні постанови про поновлення вчинення виконавчих дій від 09 липня 2018 року, про арешт майна боржника від 12 липня 2018 року та про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 12 липня 2018 року, оскільки порушив вимогти статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», статей 370 371 ЦК України, статей 60 69 70 СК України, статей 443 ЦПК України, а тому висновки судів з приводу ненадання скаржником доказів того, що на час винесення оскаржуваних постанов ОСОБА_4 , дружина останнього була власником Ѕ частини вказаного майна, не ґрунтуються на законі, фактичних обставинах справи та доказах, які надані скаржником (позовна заява ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно, виключення майна з акта опису та звільнення з-під арешту та ухвала суду про відкриття провадження за цією заявою).

Визнавши постанову державного виконавця від 09 липня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні законною, а відповідно, фактично визнавши, що суб`єкт оціночної діяльності має право приймати участь у виконавчому провадженні, тобто є стороною виконавчого провадження, а не особою, яка залучається лише для проведення певної виконавчої дії, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, порушив положення статей 15, 14 Закону України «Про виконавче провадження».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ВПВР УДВС ГТУЮ у Вінницькій області, просив залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, установлено, що19 вересня 2012 року постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Ладижинського міського управління юстиції Березою A. B. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №211/447/12, виданого 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів і сумі 155 394,93 євро, що становить, згідно з курсом Національного банку України станом на 01 червня 2012 року - 1 540 445,17 грн, та 3433,60 грн сплаченого судового збору.

Також на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області перебувало виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 8 500 000 грн.

На адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області надійшла заява від 14 лютого 2013 року представника стягувача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 щодо об`єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з вищевказаного боржника у зведене виконавче провадження в порядку, передбаченому статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).

15 березня 2013 року начальник відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області постановив начальнику ВДВС Ладижанського МУЮ в строк до 19 березня 2013 року передати на виконання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн.

Постановою заступника начальника ВДВС Ладижанського МУЮ від 19 березня 2013 року матеріали вказаного виконавчого провадження передано до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області.

Виконавче провадження прийнято до виконання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, про що прийнято постанову від 26 березня 2013 року та постановою заступника начальника цього відділу від 26 березня 2013 року об`єднано у зведене провадження з виконавчим провадженням про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 8 500 000 грн.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 06 червня 2017 року виведено виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 8 500 000 грн із зведеного виконавчого провадження.

Підставою для виведення вказаного виконавчого документу із зведеного виконавчого провадження стала заява стягувача ОСОБА_5 датована 05 травня 2017 року (надійшла до органу ДВС 31 травня 2017 року) про завершення виконавчого провадження в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»

(в редакції, чинній на момент вчинення відповідної виконавчої дії), та повернення виконавчого документу стягувачу.

Постановою начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 09 липня 2018 року поновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів у розмірі

1 543 878,77 грн та 3433,60 грн сплаченого судового збору.

Поновлюючи виконавче провадження, державний виконавець керувався частиною п`ятою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчої дії) та виходив з того, що підстави для зупинення виконавчого провадження відпали, оскільки ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року, скасовано заходи забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, вижиті ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року.

Постановою начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 12 липня 2018 рокупризначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - ТОВ «Експортно-консалтинговий центр» для участі у виконавчому провадженні, зобов`язано останнього надати письмові звіти з питань ринкової вартості описаного та арештованого майна боржника.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основним мотивом поданої боржником ОСОБА_1 скарги є посилання на непідвідомчість виконавчого провадження щодо стягнення з нього коштів на користь ОСОБА_8 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн та 3433,60 грн сплаченого судового збору - відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області з 06 червня 2017 року, тобто з моменту виведення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 8 500 000 грн із зведеного виконавчого провадження.

На думку заявника, з 06 червня 2017 року виконавче провадження втратило статус зведеного, у зв`язку з чим не може виконуватись відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та підлягало передачі до відділу ДВС Ладижинського МУЮ за підвідомчістю.

У зв`язку з наведеним заявник вважає усі виконавчі дії і рішення, вчинені відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, зокрема, починаючи з поновлення виконавчого провадження 09 липня 2018 року незаконними та такими, що підлягають скасуванню із зобов`язанням начальника відповідного відділу передати виконавче провадження за підвідомчістю та зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Відповідно до пунктів 6, 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

До набрання чинності вказаним законом порядок вчинення виконавчих дій було врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який втратив чинність з 05 жовтня 2016 року.

Детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, та в подальшому у редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29 вересня 2016 року, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року, № 606-XIV), виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі, якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року № 1404-VIII).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року) на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими, зокрема, сума зобов`язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Відповідно до розділу 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції 2012 року), виконавче провадження може бути передано від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого у випадках, визначених Законом та цією Інструкцією.

Передача виконавчого провадження в межах одного органу ДВС або виконавчої групи здійснюється за письмовим дорученням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівника виконавчої групи.

Передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися до відділу примусового виконання рішень регіонального органу ДВС - за рішенням начальника цього відділу щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС (підпункт «г» пункту 6.3 розділу 6 Інструкції).

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції закону від 1999 року, № 606-XIV передбачено, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, об`єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Правовою підставою для виконання виконавчого провадження за виконавчим листом Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 червня 2012 року у відділі примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області є постанова начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 15 березня 2013 року про передачу матеріалів виконавчого провадження, відповідно до якої матеріали виконавчого провадження були витребувані із відділу державної виконавчої служби Ладижинського міського управління юстиції, для подальшого примусового виконання у Відділі в межах зведеного виконавчого провадження, оскільки на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області станом на 15 березня 2013 року перебувало виконавче провадження про стягнення коштів з того ж боржника - ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 (сума стягнення 8 500 000 грн).

Передача матеріалів виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн та 3433,60 грн сплаченого судового збору до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області та об`єднання вказаним органом ДВС виконавчого провадження у зведене відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції, в редакціях, які діяли на момент вчинення відповідних процесуальних дій.

Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області є органом державної виконавчої служби, до повноважень якого входить вчинення виконавчих дій щодо виконання рішень на території Вінницької області, в тому числі і на території м. Ладижин, тобто виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_8 територіально підвідомче цьому органу ДВС, а з урахуванням того, що вказане виконавче провадження передано на виконання відділу примусового виконання рішень регіонального органу ДВС - за рішенням начальника цього відділу щодо виконавчого провадження, яке перебувало на виконанні в територіальному органі ДВС на підставі підпункту «г» пункту 6.3 розділу 6 Інструкції (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних дій), з метою його виконання у складі зведеного виконавчого провадження, то вчинення виконавчих дій цим органом у виконавчому провадженні є законними, оскільки відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Доводи касаційної скарги щодо виведення із зведеного виконавчого провадження одного із виконавчих листів та у зв`язку з цим зменшення суми, що підлягає стягненню з боржника до розміру, який не дозволяє відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області виконувати виконавче провадження, що залишилось, є необґрунтованими, оскільки виведення одного із виконавчих листів із зведеного виконавчого провадження не покладає обов`язок на державного виконавця передавати або повертати виконавче провадження, що залишилось невиконаним у зведеному виконавчому провадженні на виконання територіальному органу ДВС за підвідомчістю, оскільки правовою підставою виконання виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень є самерішення начальника цього відділу, що відповідає положенням вищевказаної Інструкції (в редакції, чинній на момент передачі виконавчого провадження до відповідного відділу).

Правом на передачу матеріалів виконавчого провадження із одного органу державної виконавчої служби до іншого наділений лише виконавець, який приймає відповідну постанову за наявності передбачених законом підстав, що є його дискреційним повноваженням.

Разом з тим, Закон України «Про виконавче провадження» (як у редакції закону 1999 року № 606-XIV, так і в редакції 2016 року № 1404-VIII), а також Інструкція з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, та в подальшому у редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29 вересня 2016 року, не містять норм, що покладають обов`язок державного виконавця передати (повертати) виконавче провадження територіальному органу ДВС у зв`язку із виведенням одного із виконавчих листів із зведеного виконавчого провадження.

Обставини, з якими заявник пов`язує необхідність передачі виконавчого провадження з відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області до територіального органу ДВС, не є правовими підставами, в розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції, для вчинення таких дій.

В обґрунтування вказаний доводів заявник не послався на норму закону або нормативно-правового акту, якою б передбачалось вчинення таких дій державним виконавцем щодо виконавчого провадження, яке вже перебувало на виконанні в силу його об`єднання у зведене виконавче провадження.

Доводи касаційної скарги, що така передача виконавчого провадження мала відбуватись на виконання положень статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 4 розділу І, пункт 6 Розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), є необґрунтованими, оскільки у наведених нормах обумовлено місце виконання судового рішення (стаття 24 Закону) і принцип територіальної підвідомчості якого у даному випадку не порушено, а також передбачено підстави передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого, і такої підстави, як виведення із зведеного виконавчого провадження одного із виконавчих документів, для передачі виконавчого провадження, що залишилось на виконанні у складі зведеного - іншому органу ДВС, зокрема за територіальною підвідомчістю, нормами Інструкції не передбачено.

При цьому, під час розгляду скарги заявником не наведено інших обставин, що ускладнюють виконання виконавчого провадження щодо стягнення з нього боргу саме відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області.

Передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від державного виконавця до іншого державного виконавця може здійснюватися за заявою чи згодою стягувача. Разом з тим, під час розгляду даної скарги представник стягувача наполягав на виконанні виконавчого провадження саме відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області.

За таких обставин, посилання заявника на неправомірність постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій від 09 липня 2018 року є необґрунтованими, оскільки оскаржувана постанова містить у мотивувальній частині посилання державного виконавця на положення статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії), якою обумовлено строки зупинення виконавчих дій, та примусове виконавче провадження поновлено у зв`язку із закінченням (усуненням) підстав, які були підставою його зупинення, зокрема, у зв`язку із скасуванням ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна.

З урахуванням встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що постанови начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про поновлення вчинення виконавчих дій від 09 липня 2018 року, про арешт майна боржника від 12 липня 2018 року, а також постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні прийняті відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та спрямовані на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Винесення державним виконавцем постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні є необхідною передумовою залучення такого суб`єкта до участі у виконавчому провадженні і проведення оцінки майна перед його реалізацією, що відповідає положенням статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчої дії).

Постанова про накладення арешту на майно боржника відповідає статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у відповідній редакції).

Доводи касаційної скарги, що майно, на яке накладено арешт відповідно до норм статей 60 69 70 СК України належить його дружині, є необґрунтованими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій державного виконавця у виконавчому провадженні, в тому числі й щодо накладення арешту на майно боржника, яким є ОСОБА_1 .

Суди правильно виходили з того, що відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2016 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

Разом з тим, під час розгляду скарги жодного рішення у наведеній справі, яке б набрало законної сили, не ухвалювалось та в матеріалах справи відсутнє. Наявність ухвали суду про відкриття провадження у справі не підтверджує факт належності майна, на яке державним виконавцем накладено арешт - ОСОБА_4 , з урахуванням того, що арешт накладено саме на майно боржника ОСОБА_1 .

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника свідчить про неправомірність виконання відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області виконавчого провадження про стягнення з нього боргу, яке перебуває у складі зведеного і було витребувано з територіального відділу ДВС на підставі відповідного рішення (постанови) начальника регіонального органу ДВС.

Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам скарги та апеляційної скарги, які належним чином перевірені судами і спростовані під час розгляду справи, у зв`язку з чим додаткового правового аналізу не потребують.

В силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Нова оцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених наведеною статтею процесуального закону.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська