№ 136/1363/18

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 136/1363/18

провадження № 61-5079св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» (далі - ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», Товариство) про витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що 05 січня 2005 року між ним та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди), за яким він передав у платне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,5185 га, розташовану на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, строком на 10 років. 25 жовтня 2006 року зазначений договір оренди зареєстровано Липовецьким відділом Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (далі - Липовецький відділ Вінницької РФ ДП «Центр ДЗК»), про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 04068640093. У жовтні 2014 року він письмово повідомив відповідача про небажання продовжувати орендні відносини після 05 січня 2015 року, на що отримав відмову, мотивовану тим, що Договір оренди втратить свою чинність лише 25 жовтня 2016 року, оскільки строк його дії розпочався після державної реєстрації, а не з моменту укладення. У травні 2016 року він повторно повідомив Товариство про відсутність в нього наміру поновлювати Договір оренди після закінчення строку його дії. Однак відповідач відмовився в добровільному порядку повернути земельну ділянку з тих підстав, що додатковою угодою від 27 жовтня 2010 року (далі - Додаткова угода) строк оренди було збільшено до 20 років. Оглянувши примірник вказаної угоди він встановив, що замість власноручно написаних ним слів «до 2015 року», які зафарбовані коректором, міститься напис «на 20 років», а графа «Договір зареєстрований у Вінницькій РФ ДП «Центр ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис» не заповнена. Таким чином, зміни до Договору оренди не набули чинності в порядку, визначеному положеннями статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі», що свідчить про незаконне використання відповідачем спірної ділянки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив витребувати в ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» на свою користь земельну ділянку площею 3,5185 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» подало відзив на позов, в якому зазначило, що позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, оскільки державна реєстрація речового права оренди земельної ділянки строком у 20 років на 20 років на підставі Додаткової угоди була проведена 01 грудня 2015 року, тобто під час дії Договору оренди, а тому Товариство використовує об`єкт оренди на законних підставах. Позивачем не надано доказів на підтвердження внесення будь-яких виправлень до Додаткової угоди. Крім того, отримання ОСОБА_1 орендної плати у збільшеному розмірі, який визначений умовами Додаткової угоди, підтверджує факт його обізнаності з її змістом. Оскільки позивачу було відомо про стан своїх суб`єктивних прав з 2010 року, то ним пропущена позовна давність.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року позов задоволено. Витребувано в ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,5185 га (кадастровий номер 0522286400:04:000:0013) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що набрання чинності як Договору оренди, так і Додаткової угоди до нього сторони визначили з моментом їх державної реєстрації, що відповідало вимогам статті 18 Закону України «Про оренду землі», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Разом з тим, проведення 01 грудня 2015 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі Додаткової угоди не може підмінити державну реєстрацію самої угоди (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору), а отже, не може впливати на момент набрання чинності вказаною угодою, укладеною до 01 січня 2013 року. Таким чином, оскільки Договір оренди припинив свою дію 25 жовтня 2016 року (ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» не здійснило державну реєстрацію Додаткової угоди, якою збільшено строк оренди до 20 років), то подальше використання відповідачем спірної земельної ділянки, за наявності вираженого волевиявлення орендодавця на відмову від продовження оренди, здійснюється за відсутності законних на те підстав. Зважаючи на те, що вказане порушення є триваючим та має місце на час розгляду справи, то на заявлені вимоги не поширюється позовна давність, про застосування якої заявив відповідач.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» задоволено. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що під час дії Договору оренди, зареєстрованого 25 жовтня 2006 року Липовецьким відділом Вінницької РФ ДП «Центр ДЗК», сторони 27 грудня 2010 року уклали у простій письмові формі Додаткову угоду до нього, що відповідало вимогам статті 654 ЦК України та статті 14 Закону України «Про оренду землі». Виходячи з положень статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі», чинних на час виникнення спірних правовідносин, вказана угода підлягала державній реєстрації. З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Таким чином, після 01 січня 2013 року виник обов`язок реєструвати не угоди, а речові права оренди земельної ділянки. Поряд з цим, хоча Додаткова угода не була зареєстрована у встановленому на той час порядку, однак вона все ж таки була підписана сторонами і з 2010 року відбувалося її виконання в частині виплати орендної плати в розмірі 3 % від нормативної вартості земель, що не заперечувалося сторонами. Здійснення 01 грудня 2015 року державної реєстрації речового права на підставі Договору оренди та Додаткової угоди мало своїм наслідком те, що вказана угода набула чинності. При цьому така реєстрація не вплинула на початок дії Договору оренди, який залишився незмінним - 25 жовтня 2006 року. Отже, враховуючи, що Додатковою угодою було змінено строк оренди з 10 до 20 років, тобто продовжено дію Договору оренди до 25 жовтня 2026 року, відповідач правомірно використовує належну позивачу земельну ділянку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в разі відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникають права та обов`язки, які нею визначені. ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» не здійснило державну реєстрацію Додаткової угоди, якою збільшено строк оренди до 20 років, а тому Договір оренди припинив свою дію 25 жовтня 2016 року, що свідчить про безпідставне використання відповідачем спірної земельної ділянки. Проведення 01 грудня 2015 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки не може підмінити державну реєстрацію Додаткової угоди (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору), а отже, не може впливати на момент набрання чинності вказаною угодою, укладеною до 01 січня 2013 року.

У квітні 2019 року ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Липовецького районного суду Вінницької області.

28 березня 2019 року справа № 136/1363/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 05 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено Договір оренди, за яким позивач передав у платне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,5185 га, розташовану на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Пунктами 4, 5 Договору оренди передбачено, що він укладений строком на 10 (десять) років. Розмір орендної плати складає 1,5 % від нормативної вартості ділянки та становить 638,85 грн.

У Прикінцевих положеннях Договору оренди зазначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

25 жовтня 2006 року зазначений Договір оренди зареєстровано Липовецьким відділом Вінницької РФ ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 04068640093.

27 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено Додаткову угоду, згідно з якою сторони погодилися викласти пункти 4 та 5 Договору оренди в новій редакції, а саме, що цей договір укладено на 20 років (пункт 4), а розмір орендної плати складає 3 % від нормативної вартості земельної ділянки (пункт 5).

Пунктом 3 Додаткової угоди передбачено, що вона є невід`ємною частиною Договору оренди та набирає чинності з дати державної реєстрації.

Відповідач не провів реєстрацію вказаної Додаткової угоди. Графа «Договір зареєстрований у Вінницькій РФ ДП «Центр ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис» не заповнена.

01 грудня 2015 року ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» здійснило державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки за Договором оренди з Додатковою угодою.

У травні 2016 року позивач повідомив Товариство про те, що не має наміру продовжувати орендні відносиниі після закінчення дії Договору оренди просив повернути земельну ділянку. Однак відповідач відмовився повертати спірну ділянку, пославшись на Додаткову угоду, якою строк оренди збільшено до 20 років.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частиною другою статті 90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною третьою статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на дату укладення Додаткової угоди) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

На час підписання Договору оренди та Додаткової угоди частина четверта статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом статей 18, 20 України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

У справі, яка переглядається, набрання чинності Договору оренди та Додаткової угоди сторони пов`язали з моментом їх державної реєстрації, що відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та статті 654 ЦК України.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірну Додаткову угоду.

Разом з тим проведення 01 грудня 2015 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаних правочинів не може підмінити державну реєстрацію самої додаткової угоди (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору), а тому не може впливати на момент набрання чинності Додатковою угодою, укладеною до 01 січня 2013 року.

Таким чином, за відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов`язки, які нею визначені.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що через непроведення ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» державної реєстрації Додаткової угоди, якою збільшено строк оренди до 20 років, ця угода не набрала чинності, у зв`язку з чим укладений між сторонами Договір оренди припинив свою дію 25 жовтня 2016 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подальше використання відповідачем спірної земельної ділянки, за наявності вираженого волевиявлення орендодавця на відмову від продовження оренди, здійснюється за відсутності законних на те підстав.

При цьому суд правильно вказав, що сам факт державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки не може підмінити державну реєстрацію самої Додаткової угоди (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору), а тому не може впливати на момент набрання чинності Додатковою угодою, укладеною до 01 січня 2013 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76 - 81 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що набрання чинності як Договору оренди, так і Додаткової угоди сторони пов`язали з моментом їх державної реєстрації, у зв`язку з чим помилково виходив з того, що факт здійсненням реєстрації речового права - права оренди земельної ділянки за вказаними правочинами - має своїм наслідком набуття чинності Додатковою угодою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 536,80 грн, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року скасувати, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» на користь ОСОБА_1 1 536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов