Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 139/1248/18-ц
провадження № 61-17168св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне підприємство «Бонас»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного підприємства «Бонас» (далі - ПП «Бонас») про розірвання договорів оренди земельних ділянок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 травня 2011 року між його покійною матір`ю ОСОБА_2 та ПП «Бонас» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,0808 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0250 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 15 років.
20 травня 2011 року між цими ж самими сторонами, на той же строк укладений договір оренди ще однієї земельної ділянки площею 1,9706 га, кадастровий номер 0522884300:02:001:0249, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_2 на праві власності на підставі державних актів на землю серії ЯД № 364478 від 15 червня 2007 року та серії ЯА № 815710 від 19 жовтня 2005 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
ОСОБА_1 вказував, що в установленому порядку успадкував зазначені земельні ділянки, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 14 грудня 2016 року № 1738 та № 1740.
Зазначав, що з 2016 по 2018 роки орендар не виплачував йому, як орендодавцю, оренду плату за користування земельними ділянками.
Враховуючи систематичну несплату орендної плати за договорами оренди земельних ділянок орендарем, ОСОБА_1 просив суд на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розірвати укладені з ПП «Бонас» договори оренди земельних ділянок.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2019 року у складі судді Тучинської Н. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі від 20 травня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Бонас», який зареєстровано у відділі Держкомзему у Мурованокуриловецького району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 жовтня 2011 року за № 052280004000141.
Розірвано договір оренди землі від 12 травня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Бонас», який зареєстровано у відділі Держкомзему у Мурованокуриловецького району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 жовтня 2011 року за № 052280004000210.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлено факт систематичної несплати орендарем орендної плати, оскільки орендарем - ПП «Бонас» не сплачено ОСОБА_1 орендну плату за останні три роки, а, враховуючи те, що останнім було дотримано процедуру повідомлення орендаря щодо набуття ним права власності на земельні ділянки, відповідно до частини третьої статті 148-1 ЗК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договорів оренди.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ПП «Бонас» задоволено.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, вказуючи на систематичну несплату орендної плати орендарем, ОСОБА_1 не надав доказів виконання ним обов'язку щодо повідомлення ПП «Бонас» про набуття ним права власності на земельні ділянки, як то передбачено частиною третьою статті 148-1 ЗК України, а тому відсутні підстави для дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідач про наявність спадкових прав на земельні ділянки дізнався ще у 2016 році під час розгляду у Мурованокуриловецькому районному суді Вінницької області справи № 139/310/16 за позовом ОСОБА_2 до ПП «Бонас» про визнання недійсними вказаних договорів оренди земельних ділянок, у якій за клопотанням ПП «Бонас» провадження було зупинено до прийняття спадщини спадкоємцем, тобто ним.
Більше того, 28 квітня 2017 року він також звертався до ПП «Бонас» із повідомленням про те, що він є власником земельних ділянок, якими користується відповідач, згідно свідоцтва про право на спадщину.
Також не згоден із висновком апеляційного суду про те, що ним не було зазначено у повідомленні від 28 квітня 2017 року вимог, передбачених частиною третьою статті 148-1 ЗК України, оскільки чинним законодавством не передбачено конкретну форму такого повідомлення та не обмежено особу, яка набула права власності, у такому повідомленні висловлювати будь-який зміст чи претензії.
Крім того, вказує, що відповідач мав можливість виплатити орендну плату позивачу як в натуральному вигляді, так і шляхом поштового переказу грошових коштів на його адресу, проте цього не зробив, що призвело до порушення статті 141 ЗК України та умов договорів оренди земельних ділянок.
Посилається на те, що ПП «Бонас» відповідно до вимог статті 537 ЦК України мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, якщо не знало, куди відправляти грошові кошти на виконання договірних зобов`зань.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ПП «Бонас», у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на підставі державних актів на землю серії ЯА № 815710 від 19 жовтня 2005 року та серії ЯД № 364478 від 15 червня 2007 року була власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею, відповідно, 2,0808 га (кадастровий номер 0522884300:02:001:0250) та 1,9706 га (кадастровий номер 0522884300:02:001:0249), які розташовані на території Морозівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.
Відповідно до договорів оренди землі від 12 та 20 травня 2011 року вказані земельні ділянки з 21 жовтня 2011 року перебувають в оренді ПП «Бонас» строком на п`ятнадцять років (пункти 8 договорів оренди).
Пунктом 9 договорів оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 659 грн 60 коп. з урахуванням індексу інфляції - 3, 2.
Пунктом 10 договорів оренди землі передбачено, що обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Пунктом 11 встановлено, що орендна плата вноситься щорічно до 10 серпня та 10 листопада після збору урожаю.
Пунктом 12 договорів визначено, що передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
З моменту підписання договору земельна ділянка обробляється орендарем.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 14 грудня 2016 року державним нотаріусом Мурованокуриловецької державної нотаріальної контори, зареєстрованих у реєстрі за № № 1740 та 1736, позивач є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0522884300:02:001:0250 та 0522884300:02:001:0249, які належали ОСОБА_2
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.
Наведене повністю узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16.
Установивши, що відповідач не виконував істотних умов укладених між сторонами договорів оренди, систематично не сплачував орендодавцю передбачену договорами суму орендної плати, а саме у період з 2016 по 2018 роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договорів оренди землі, що відповідає вимогам пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі».
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що невиконання умов договорів орендарем пов`язано з невиконанням позивачем частини третьої статті 148-1 ЗК України, проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком, оскільки, як установлено судом першої інстанції, відповідач з 2016 року був обізнаний про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є позивач.
Вказане підтверджується ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2016 року, якою було зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ПП «Бонас», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний кадастровий реєстратор відділу Держгеокадастру у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області Мельник М. А., про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, їх розірвання, скасування реєстрації та витребування земельних ділянок, до прийняття ОСОБА_1 спадщини після ОСОБА_2 .
Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2016 року вказаний позов залишено без розгляду за заявою ОСОБА_1 .
Крім того, 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 на адресу ПП «Бонас» було направлено повідомлення про те, що він є новим власником земельних ділянок на підставі свідоцтва про право на спадщину.
У зв'язку із цим, посилання апеляційного суду на те, що, роблячи висновки щодо того, що відповідач міг дізнатися про те, що права на земельні ділянки перейшли до позивача в порядку спадкування, так як в суді слухалась справа про визнання недійсним договорів оренди землі в 2016 році, а також, зазначивши, що позивач у 2017 році надіслав повідомлення відповідачу, суд першої інстанції вдався до припущення та не звернув увагу, що позивач повинен довести дотримання ним вимог частини третьої статті 148-1 ЗК України належними, допустимими і достатніми доказами, не відповідає обставинам справи.
Посилання на недотримання місячного строку направлення повідомлення відповідачу за положеннями частини третьої статті 148-1 ЗК України як на підставу, що може виправдовувати несплату орендної плати, є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не встановлює наслідків порушення вказаних строків. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було достеменно відомо, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є позивач.
Матеріали справи не містять даних про те, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на належне виконання умов договорів оренди щодо виплати орендної плати. Сама по собі поведінка позивача, спрямована на розірвання договорів оренди, не свідчить, що він ухиляється від отримання орендної плати.
Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Таким чином, з ПП «Бонас» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 819 грн 02 коп.
Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасувати.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 травня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з приватного підприємства «Бонас» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 819 грн 02 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович