ПОСТАНОВА
Іменем України
23 вересня 2021 року
Київ
справа №140/2700/19
адміністративне провадження №К/9901/11981/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 140/2700/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Турія-Агро» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (головуючий суддя - Андрусенко О. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (головуючий суддя - Мікула О. А., судді: Курилець А. Р., Кушнерик М. П.),
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Турія-Агро» (далі - позивач, ТОВ «Турія-Агро») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року:
- №0005391403, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 86984,10 грн;
- №0005401403, згідно з яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 340,00 грн;
- №0005411403, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 142704,94 грн;
- №0005421403, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 872234,60 грн;
- №0005431403, згідно з яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 340,00 грн;
- №0005441403, згідно з яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 510,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що будівлі, зазначені в акті перевірки, є будівлями сільськогосподарського призначення і безпосередньо використовуються у сільськогосподарській діяльності ТОВ «Турія-Агро» згідно з угодою про співпрацю, укладеною з ТОВ «Агротехніка» від 1 березня 2013 року. Тому, згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ці будівлі не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Крім того, значна частина перерахованого в акті перевірки нерухомого майна є інженерними спорудами чи мережами, тому відповідно до норм підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України такі також не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. Позивач зазначав, що факти, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, містять суттєві помилки та розбіжності у класифікації об`єктів нерухомого майна - будівлі/споруди/інженерні споруди, нараховані суми податку не враховують в повній мірі ставки податку та пільги, зазначені в рішеннях органів місцевого самоврядування. Враховуючи, що декларація з податку на нерухоме майно подається щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які є об`єктами оподаткування відповідно до норм ПК України, у ТОВ «Турія-Агро» не виникало обов`язку включати до податкової декларації вказані в акті перевірки об`єкти та сплачувати за них суми податків. З цих підстав позивач вважав, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, а податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 13 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, позов задовольнив, податкові повідомлення-рішення визнав протиправними і скасував, здійснив розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ГУ ДФС у Волинській області провело позапланову виїзну перевірку ТОВ «Турія-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період діяльності 2016 - 2018 роки, за результатами якої складено акт від 19 березня 2019 року №5012/14-03/37259205 (далі - Акт перевірки №5012).
В Акті перевірки №5012 зроблено висновки про порушення ТОВ «Турія-Агро» вимог підпункту 266.2.1 пункту 262.2, підпункту 266.3.3 пункту 266.3, підпункту 266.7.5 пункту 226.7, підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, внаслідок чого занижено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а також в порушення вимог підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266, пункту 120.1 статті 120 ПК України не подано до Турійської ДПІ ГУ ДФС у Волинській області, Луцької ДПІ ГУ ДФС у Волинській області, Локачинської ДПІ ГУ ДФС у Волинській області та не обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017, 2018 роки та не подано і не обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо новостворених (нововведених) об`єктів нежитлової нерухомості (том 1, а.с.8-35).
На цей Акт перевірки №5012 ТОВ «Турія-Агро» подало заперечення, у зв`язку з чим ГУ ДФС у Волинській області провело позапланову виїзну перевірку з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення та викладених обставин, які не були досліджені під час документальної позапланової перевірки, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2019 року №9205/14-03/37259205 (далі - Акт перевірки №9205).
В Акті перевірки №9205 зроблено висновки про порушення ТОВ «Турія-Агро» вимог підпункту 266.2.1 пункту 262.2, підпункту 266.3.3 пункту 266.3, підпункту 266.7.5 пункту 266.7, підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, внаслідок чого занижено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за адресою:
- Волинська область, Турійський район, смт. Турійськ, вулиця Паралельна, 33 на загальну суму 697787,68 грн в тому числі: за 2016 рік в сумі 148547,71 грн (за 1 квартал 2016 року - 36511,26 грн, за 2 квартал 2016 року - 37340,36 грн, за 3 квартал 2016 року - 37340,36 грн, за 4 квартал 2016 року - 37355,74 грн), за 2017 рік в сумі 347276,80 грн (за 1 квартал 2017 року - 86819,2 грн, за 2 квартал 2017 року - 86819,2 грн, за 3 квартал 2017 року - 86819,2 грн, за 4 квартал 2017 року - 86819,2 грн), за 2018 рік в сумі 201963,16 грн (за 1 квартал 2018 року - 50490,79 грн, за 2 квартал 2018 року - 50490,79 грн, за 3 квартал 2018 року - 50490,79 грн, за 4 квартал 2018 року - 50490,79 грн);
- Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вулиця Вокзальна, 156 на загальну суму 114163,95 грн в тому числі: за 2016 рік в сумі 3634,92 грн (за 1 квартал 2016 року - 865,67 грн, за 2 квартал 2016 року - 923,08 грн, за 3 квартал 2016 року - 923,08 грн, за 4 квартал 2016 року - 923,08 грн), за 2017 рік в сумі 85619,20 грн (за 1 квартал 2017 року - 21404,80 грн, за 2 квартал 2017 року - 21404,80 грн, за 3 квартал 2017 року - 21404,80 грн, за 4 квартал 2017 року - 21404,80 грн), за 2018 рік в сумі 24909,84 грн (за 1 квартал 2018 року - 6227,46 грн, за 2 квартал 2018 року - 6227,46 грн, за 3 квартал 2018 року - 6227,46 грн, за 4 квартал 2018 року - 6227,46 грн).
- Волинська область, Локачинський район, смт. Локачі, вулиця Шевченка, будинок 14 на загальну суму 69587,28 грн в тому числі: за 2016 рік в сумі 11551,77 грн (за 1 квартал 2016 року - 2887,94 грн, за 2 квартал 2016 року - 2887,94 грн, за 3 квартал 2016 року - 2887,94 грн, за 4 квартал 2016 року - 2887,94 грн), за 2017 рік в сумі 26825,60 грн (за 1 квартал 2017 року - 6706,40 грн, за 2 квартал 2017 року - 6706,40 грн, за 3 квартал 2017 року - 6706,40 грн, за 4 квартал 2017 року - 6706,40 грн), за 2018 рік в сумі 31209,91 грн (за 1 квартал 2018 року - 7802,48 грн, за 2 квартал 2018 року - 7802,48 грн, за 3 квартал 2018 року - 7802,48 грн, за 4 квартал 2018 року - 7933,05 грн).
Крім того, в порушення вимог підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266, пункту 120.1 статті 120 ПК України ТОВ «Турія-Агро» не подало до Турійської ДПІ ГУ ДФС у Волинській області декларацій та не обчислило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване за адресою: Волинська область, смт. Турійськ, вул. Паралельна, 33-35 за 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік, та не подало декларацій і не обчислило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо новостворених (нововведених) об`єктів нежитлової нерухомості у 2016 році - 3 декларації за такими об`єктами: склад готової продукції №2, площею 455,3 м.кв., зареєстрований 19 лютого 2016 року; склад готової продукції №2, площею 266,7 м.кв., зареєстрований 19 лютого 2016 року; зерносушильний комплекс, площею 13,4 м.кв., зареєстрований 5 рудня 2016 року.
Також у порушення вимог підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266, пункту 120.1 статті 120 ПК України ТОВ «Турія-Агро» не подало до Луцької ДПІ ГУ ДФС у Волинській області декларацій та не обчислило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Чаруків, вулиця Вокзальна, 156 за 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік, та не подало і не обчислило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо новостворених (нововведених) об`єктів нежитлової нерухомості у 2016 році - 3 декларації за такими об`єктами: навіс над завальними ямами /К1-1/, площею 85,4 м.кв., зареєстрований 4 березня 2016 року; адміністративно-побутове приміщення /И-2/, площею 161,4 м.кв., зареєстроване 7 березня 2016 року; залізнодорожна вагова /Е-1/, площею 2,8 м.кв., зареєстрована 7 березня 2016 року.
Крім того, в порушення підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266, пункту 120.1 статті 120 ПК України ТОВ «Турія-Агро» не подало до Локачинської ДПІ ГУ ДФС у Волинській області декларацій та не обчислило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки розташоване за адресою: Волинська область, Локачинський район, смт. Локачі, вулиця Шевченка , будинок 14 за 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік (а.с.36-61).
З огляду на зміст Акта перевірки №9205 підставою для таких висновків стало те, що під час перевірки встановлено, що основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. При цьому, у періоді, який перевірявся, ТОВ «Турія-Агро» здійснювало виключно діяльність з надання в оренду ТОВ «Агротехніка» власного нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки. Тобто, за позицією контролюючого органу, ТОВ «Турія-Агро» не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 ПК України, а відтак, зазначені в Акті перевірки №9205 об`єкти нерухомості є об`єктом оподаткування податком на майно і не підпадають під виключення, передбачені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
На підставі висновків Акта перевірки №9205 ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0005391403, №0005401403, №000541103, №0005421403, №0005431303, №0005441403, якими визначені грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та застосовано штрафні санкції (том 1, а.с.62-70).
За результатами розгляду скарги ТОВ «Турія-Агро» на зазначені податкові повідомлення-рішення ДФС України рішенням від 29 липня 2019 року №36000/6/99-99-11-06-01-25 залишив податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу - без задоволення (том 1, а.с.71-73).
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанції виходили з того, що одним з видів діяльності ТОВ «Турія-Агро» є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, а само Товариство задіяно у циклі сільськогосподарського виробництва згідно з укладеною угодою про співпрацю від 1 березня 2013 року з ТОВ «Агротехніка», тобто, позивач належить до категорії сільськогосподарського виробника. Об`єкти нерухомого майна, на які відповідач нарахував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належать до будівель сільськогосподарського призначення та використовуються ТОВ «Агротехніка» і ТОВ «Турія-Агро» у сільськогосподарському виробництві. Крім того, згідно з угодою про співпрацю сторони домовилися, що отримання статусу сільськогосподарського товаровиробника (виробника сільськогосподарської продукції) однією із сторін надає право іншій стороні користуватися таким статусом без окремого на те дозволу.
Суди зазначили, що згідно з наявними в матеріалах справи рішеннями Турійської селищної ради від 21 січня 2016 року № 7/17 та від 12 січня 2018 року № 63/3, рішеннями Чаруківської сільської ради від 22 лютого 2016 року №3/74, від 26 липня 2016 року №7/5 та від 30 червня 2017 року №17/3 для будівель та споруд сільськогосподарських виробників, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності встановлено 0% ставку податку, а Положенням про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Локачинської районної ради від 29 січня 2015 року №34/4 зазначено, що будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З цих підстав суди дійшли висновку, що у позивача відсутній обов`язок сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів нерухомості, що знаходяться на території Турійської, Локачинської районних ради і Чаруківської сільської ради, а тому податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 20 травня 2019 року №0005391403, №0005401403, №0005411403, №0005421403, №0005431403, №0005441403 є протиправними та підлягають скасуванню.
Не погодившись з рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована, фактично, висновками контролюючого органу, які викладені в Акті перевірки №9205. Вважає, що позивач повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за надані в оренду нежитлові приміщення на загальних підставах. Крім того, зазначає, що надана позивачем угода про співпрацю від 1 березня 2013 року, яка укладена між ТОВ «Турія-Агро» та ТОВ «Агротехніка» не може свідчити про здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності.
ТОВ «Турія-Агро» правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалося, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Верховний Суд ухвалою від 10 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами положень пункту 266.2 статті 266, підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, пункту 209.6 статті 209 ПК України, статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», частини першої 1 статті 86 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які визначають статус сільськогосподарського товаровиробника. При цьому скаржник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах про можливість набуття такого статусу платником податків на підставі положень угоди про співпрацю між суб`єктами господарювання, якою сторони визначили право використання статусу сільськогосподарського товаровиробника.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).
За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.
Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 (у редакції, чинній до 1 січня 2019 року) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
З огляду на зміст Акта перевірки №9205, контролюючий орган не піддавав сумнівам належність об`єктів нерухомого майна до об`єктів, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновків, що такі відповідають другій умові, закріпленій у підпункті «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Такі висновки судів попередніх інстанцій сторонами не оскаржуються, відповідно, касаційний перегляд таких висновків не здійснюється.
Відкриваючи касаційне провадження у цій справі Верховний Суд, проаналізувавши доводи касаційної скарги, виходив з того, що спірним питанням, яке потребує відповіді шляхом формулювання висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, було те, чи можна вважати сільськогосподарським товаровиробником особу, яка на підставі укладеної угоди про співпрацю передала в оренду об`єкти нерухомості для провадження ТОВ «Агротехніка» діяльності зі зберігання, переробки сільськогосподарської продукції та виготовлення комбікормів для годівлі сільськогосподарських тварин.
Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі № 820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Вирішуючи поставлене перед судом касаційної інстанції питання у цій справі, колегія суддів виходить з того, що загальні положення про договір містить Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), відповідно до статті 626 якого договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Отже, угода про співпрацю - це угода, за якою сторони закріплюють свою майбутню співпрацю у певній сфері діяльності, а предметом угоди виступають майбутні цивільні відносини між учасниками договору.
Водночас, договірні відносини між учасниками не можуть впливати на обсяг прав і обов`язків сторін у відносинах, які виходять за межі такого договору і не стосуються діяльності, спрямованої на досягнення мети, задля якої сторони уклали угоду (договір), зокрема обсяг та характер податкових обов`язків учасників договору, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законодавством.
Податковий обов`язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов`язання є інші особи відповідно до норм Податкового кодексу України (пункт 87.7 статті 87 зазначеного Кодексу).
Відповідно, статус сільськогосподарського виробника також має персоніфікований характер, оскільки таким статусом наділяється особа, яка займається сільськогосподарською діяльністю. Такий статус виникає відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.
Як встановили суди, у цій справі предметом угоди про спільну діяльність є взаємна співпраця сторін та здійснення комплексу заходів спрямованих на максимально ефективне використання ресурсів, що беруть участь у виготовленні, зберіганні та переробці сільськогосподарської продукції. Визначаючи обов`язки кожного з учасників цього договору, сторони домовилися, що ТОВ «Турія-Агро» надає в користування (оренду) ТОВ «Агротехніка» будівлі, обладнання та інші основні засоби необхідні для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції та виготовлення комбікормів для годівлі сільськогосподарських тварин, а ТОВ «Агротехніка» взяло на себе зобов`язання використовувати надані будівлі та інші основні засоби відповідно до їх цільового призначення та провадити на їх базі виключно діяльність зі зберігання, переробки сільськогосподарської продукції та виготовлення комбікормів для годівлі сільськогосподарських тварин.
Колегія суддів вважає, що передача об`єктів нерухомого майна в оренду, навіть, при умові використання орендарем таких об`єктів у виробництві, зберіганні, переробленні сільськогосподарської продукції, не наділяє орендодавця статусом сільськогосподарського товаровиробника в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно, не надає права на використання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Не впливає на такий висновок і та обставина, що одним із видів діяльності ТОВ «Турія-Агро» є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах (код Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) 10.91), оскільки у періоді, який перевірявся, не встановлено обставин діяльності ТОВ «Турія-Агро» за таким видом КВЕД, що не оспорюється і самим позивачем.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у період 2016-2018 років у позивача був наявний обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак, і обов`язок, передбачений підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України з його обчислення і подання відповідної декларації контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування. Невиконання такого обов`язку тягне за собою нарахування відповідного податкового зобов`язання контролюючим органом, а також застосування штрафних санкцій відповідно до абзацу 2 пункту 123.1 статті 123, пункту 120.1 статті 120 ПК України, а відтак, податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом у цій справі, є правомірними і підстави для їх скасування - відсутні.
Отже, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду і спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Статтею 351 КАС України визначено, що підставами для скасування судових рішень, переглянутих в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити, судові витрати, понесені позивачем, розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 351 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 140/2700/19 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Турія-Агро» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко