22.01.2023

№ 148/369/21

Постанова

Іменем України

29 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 148/369/21-ц

провадження № 61-10316св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Тульчинська міська рада Вінницької області, третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Тульчинської міської ради Вінницької області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання рішення сільської ради недійсним, скасування права власності на житловий будинок.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 лютого 1993 року рішенням Кинашівської сільської ради народних депутатів № 2 ОСОБА_4 наданий дозвіл на будівництво житлового будинку із господарськими будівлями на АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,17 га. На підставі цього рішення ОСОБА_4 отриманий дозвіл на проведення будівельних робіт.

Пунктом 1.6 рішення Кинашівської сільської ради Тульчинського району від 15 березня 2000 року № 33 надано дозвіл ОСОБА_4 на відчуження незакінченого будівництва на АДРЕСА_1 . Також цим же рішенням на підставі статті 19 ЗК України, у редакції від 06 квітня 1999 року, ОСОБА_1 надано цю ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Надалі вона разом із чоловіком здійснили будівництво житлового будинку та після завершення будівництва почали у ньому проживати, зареєструвавши місця проживання у цьому будинку. Її чоловіком ОСОБА_5 укладено (зі змінами) договори на надання комунальних та телекомунікаційних послуг з СО «Тульчинські ЕМ» ВАТ «АК Вінницяобленерго» у 16 січня 2008 року.

24 березня 2010 року між нею та ВАТ «Укртелеком» також укладеного договір на обслуговування.

Житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення Кинашівської сільської ради від 26 травня 2020 року № 361, будинок на АДРЕСА_1 , на який зареєстровано право власності на ОСОБА_2 та будинок на АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована ОСОБА_1 , є одним і тим самим будинком.

Вважає, що вона фактично набула право власності на новостворену річ - житловий будинок із господарськими будівлями.

На початку 2004 року ОСОБА_3 запропонував їй зареєструвати на її ім`я будинок, у зв`язку з чим вона надала йому всі документи. Проте на початку 2020 року, коли вона звернулась до Кинашівської сільської ради з метою отримати дозвіл на розробку технічної документації для отримання у власність земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , то в усній формі нею отримано відмову з посиланням на те, шо на цей житловий будинок оформлено право власності на ОСОБА_2 .

Отримавши в установленому законом порядку копії документів, їй стало відомо, що ОСОБА_2 мала право на забудову житлового будинку з 23 травня 1990 року на підставі дозволу ВК Кинашівської сільської ради № 109. Згідно з відповіддю архівного сектору Тульчинської РДА Вінницької області від 10 лютого 2020 року № 52 такого рішення взагалі не існує. Крім того, такі обставини не відповідають рішенню Кинашівської сільської ради Тульчинського району від 15 березня 2000 року № 33 в частині передачі спірної ділянки їх (позивачці) для будівництва та обслуговування житлового будинку.

На адвокатський запит Кинашівською сільською радою надано інформацію, що вулиця Заболотного була створена в с. Нестерварка в 1993 році. Тобто право власності на ОСОБА_2 зареєстровано у порушення вимог закону та з порушенням її права власності.

Ці ж обставини встановлено під час досудового розслідування у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020025310000042. Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження рішення від 23 травня 1990 № 109 (копія якого перебуває в інвентаризаційній справі КП Тульчинського МБТІ № 10695), на підставі якого видавалися наступні документи, що стали підставою набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок на АДРЕСА_1 , є сфальсифікованим. Кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

З огляду на це, рішення Кинашівської сільської ради від 14 липня 2004 року № 90, на підставі якого видано правовстановлюючий документ на право власності на ім`я ОСОБА_2 , прийнято на підставі сфальсифікованого рішення від 23 травня 1990 року № 109, а тому право власності ОСОБА_2 набуто з незаконних підставі (сфальсифікованих (підроблених) документів).

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати незаконним та скасувати рішення Кинашівської сільської ради від 14 липня 2004 року № 90 про надання у власність ОСОБА_2 житлового будинку на АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Кинашівської сільської ради від 14 липня 2004 року № 90 про надання у власність ОСОБА_2 житлового будинку на АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності житлового будинку на АДРЕСА_1 , зареєстрованого за ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що кокопія рішення ВК Кинашівської сільської Ради народних депутатів від 23 травня 1990 року № 109 не є належним доказом, який би підтверджував, що ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 , оскільки оригіналу цього рішення не існує та не могло існувати. Рішення завірено печаткою із зображенням малого герба України, якої та той час не могло існувати, так як зображення малого герба України з`явилось лише у 1992 році. Крім того, вулиця Заболотного створена лише у 1993 році, а наділ земельних ділянок розпочався з вересня 1992 року, а отже, у цьому рішенні не могла бути зазначена назва вулиці, якої на той час ще не існувало. ОСОБА_2 та її чоловік вказали, що земельну ділянку придбали у ОСОБА_4 . Між тим ОСОБА_4 отримала дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 лише 10 лютого 1993 року, тому у 1990 році ОСОБА_2 не могла на підставі рішення ВК Кинашівської сільської Ради народних депутатів отримати земельну ділянку від ОСОБА_4 . Таким чином, рішення ВК Кинашівської сільської Ради народних депутатів від 23 травня 1990 року № 109 має ознаки підробки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачка дізналася про порушення свого права лише на початку 2020 року після звернення до Кинашівської сільської ради з метою отримання дозвілу на розробку технічної документації для отримання у власність земельної ділянки, тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції залишено поза увагою вимоги статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачки у зв`язку з набуттям у власність ОСОБА_2 спірного житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Наданий позивачкою проект забудови земельної ділянки на ім`я ОСОБА_4 без зазначення у ньому координат поворотних точок, суміжних землекористувачів, тощо, також не доводить того факту, що земельна ділянка, яка була в користуванні ОСОБА_4 , та земельна ділянка ОСОБА_2 є однією і тією ж земельною ділянкою.

Позивачкою не доведено, що нею було придбано фундамент спірної будівлі на АДРЕСА_1 , що її працею, чи за її кошти зводився спірний житловий будинок, придбавались будівельні матеріали, відсутній акт введення будинку в експлуатацію, документ, який би підтверджував наявність права власності на земельну ділянку чи право користування нею.

ОСОБА_1 зареєстрована у житловому будинку на АДРЕСА_1 , про що свідчить домова книга, заведена на ім`я ОСОБА_2 у 2004 році. Реєстрація здійснена 29 липня 2004 року за згодою власника будинку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В уточненій редакції касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Зокрема, заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 19 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент передання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 ) у взаємозв`язку із статтями 31 32 ЗК України (у редакції, чинній на момент передання у користування ОСОБА_1 указаної земельної ділянки) та пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр»; частини четвертої статті 62 ЦПК України у взаємозв`язку з пунктом 12 Положення про ордер на надання правничої допомоги у новій редакції від 12 квітня 2019 року № 41.

Крім того, в уточненій редакції касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу). Зокрема, заявниця зазначає, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У грудні 2022 року представниця ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що згідно з пунктом 15 «Положення про ордер на надання правової (правничої) допомоги», у ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.

Оскільки згідно з договором про надання правової допомоги, який додано до відзиву на позовну заяву надано ордер, де вказано орган, в якому надається правова допомога - Тульчинський районний суд, що було фактично помилкою, яка потребувала виправлення, так як за умовами договору про надання правової допомоги адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво та захист інтересів клієнта в усіх судових установах з усіма правами, які надані позивачеві, відповідачеві, третій особі (крім права відмови від позову і визнання позову), адвокат Чернілевська Р. В., подаючи апеляційну скаргу, внесла виправлення до ордера, зазначивши, що правова допомога надається в судах усіх інстанцій.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

23 травня 1990 року рішенням ВК Кинашівської сільської Ради народних депутатів № 109 ОСОБА_8 та ОСОБА_3 наданий дозвіл на будівництво на виділеній земельній ділянці у с. Нестерварка.

Відповідно до копії акта № 3 прийому виконаних робіт по об`єкту Заболотного, 2 за травень 1995 року, на АДРЕСА_2 проведені будівельні роботи за договором від «Союз ЛТД».

Копією акта № 4 прийому виконаних робіт по об`єкту на АДРЕСА_2 за серпень 1995 року, на АДРЕСА_2 підтверджено проведення будівельних робіт, замовником яких був Кліпач, а підрядником за договором від «Союз ЛТД» було РСУ 6.

15 березня 2000 року рішенням ВК Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 33 «Про розгляд заяв і скарг громадян» ОСОБА_1 наділено земельною ділянкою згідно зі статтею 19 ЗК України на АДРЕСА_1 , площею 0,17 га.

Згідно з копією витягу з рішення 10 сесії 4 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 25 грудня 2003 року «Про передачу земельної ділянки у власність», сесія сільської ради вирішила передати безкоштовно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,18 га, в тому числі 0,18 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_2 .

16 червня 2004 року затверджено акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації на АДРЕСА_2 заявника ОСОБА_2

14 липня 2004 року рішенням ВК Кинашівської сільської ради № 90 «Про оформлення права приватної власності на об`єкт нерухомого майна» вирішено оформити право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок на АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та видати свідоцтво про право приватної власності.

06 жовтня 2004 року ВК Кинашівської сільської ради на підставі рішення ВК Кинашівської сільської ради від 14 липня 2004 року № 90 на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 .

Згідно з копією технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , виготовлений 25 серпня 2020 року на ім`я ОСОБА_9 , житловий будинок споруджено в 1998 році.

Відповідно до копії вимоги про звільнення будинку від 12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 вимагала від ОСОБА_1 та ОСОБА_10 звільнити належний їй житловий будинок та знятися із реєстрації

Відповідно до копії постанови про закриття кримінального провадження від 08 лютого 2021 року, до Тульчинського ВП НВП ГУНП у Вінницькій області надійшла заява від ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , про те, що ОСОБА_3 , шляхом обману та зловживання довірою, під приводом оформлення права власності на житловий будинок, зареєстрував право власності на свою дружину ОСОБА_2 . Відомості за цим фактом внесено до ЄРДР за № 12020025310000042 за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що рішення ВК Кинашівської сільської ради від 23 травня 1990 року № 109 не відповідає дійсності та є сфальсифікованим. Досудовим розслідуванням встановлено, що реєстрація права власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 здійснена на підставі документів, які були видані відповідно до неіснуючого рішення. Встановити місце знаходження оригіналу рішення від 23 травня 1990 року № 109 під час проведення слідчих дій не представилось можливим. Відтак, начальник сектору дізнання Тульчинського РВП Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області Процишен В. дійшов висновку, що оскільки оригіналів документів не збереглося, встановити факт підробки рішення ОСОБА_3 не представляється можливим, але беручи до уваги встановлені обставини можна стверджувати, що рішення від 23 травня 1990 року № 109 є підробленим, та постановив кримінальне провадження від 01 вересня 2020 року № 12020025310000042 закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

За змістом домової книги, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 12 листопада 2004 року, знята з реєстрації 11 серпня 2011 року.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 29 липня 2004 року.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність ОСОБА_1 наявності порушених, оспорюваних чи невизнаних її прав.

ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог не надала суду доказів того, що будинок на АДРЕСА_2 , який на праві власності належить ОСОБА_2 , є власністю ОСОБА_1 .

Та обставина, що рішення ВК Кинашівської сільської ради від 23 травня 1990 року № 109 може бути підробленим, а його оригінал відсутній в архіві, ще не свідчить про те, що будинок на АДРЕСА_2 , набуто ОСОБА_1 , оскільки всі наступні документи, як то: акт приймання виконаних робіт, акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, витяг з рішення 10 сесії 4 скликання Канашівської сільської ради від 25 грудня 2003 року про передачу земельної ділянки у власність, рішення про оформлення права приватної власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 , свідчать про те, що ОСОБА_2 є власником спірного будинку.

Реєстрація ОСОБА_1 у житловому будинку на АДРЕСА_2 , здійснена за згодою власника - ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 19 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент передання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки,) у взаємозв`язку із статтями 31 32 ЗК України (у редакції, чинній на момент передання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки) та пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи заявника, оскільки суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, Верховний Суд формулював свої висновки щодо застосування статті 19 ЗК України 1990 року у взаємозв`язку із статтями 31 32 ЗК України (див. постанови від 15 вересня 2021 року у справі № 345/2972/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 359/3520/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 183/2691/16 і т. д.).

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 62 ЦПК України у взаємозв`язку з пунктом 12 Положення про ордер на надання правничої допомоги у новій редакції від 12 квітня 2019 року № 41.

ОСОБА_1 стверджує, що представник ОСОБА_2 - адвокат Чернілевська Р. В. з метою підтвердження своїх повноважень на представлення інтересів відповідачки як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції подала ордер на надання правничої (правової) допомоги однієї і тієї ж серії та номеру, але із вказівкою на різні суди. Також вказує на те, що 30 вересня 2020 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури № ІХ-010/2020, за скаргою на рішення дисциплінарної палати КДКА м. Києва № 311, від 28 травня 2020 року про відмову у порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката, зроблений висновок, що «пунктом 12.1 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги чітко визначено, що кожний згенерований ордер має мати свою серію та номер, адвокат на вимогу уваги не звернув та на одному бланку заповнив 5 ордерів для представництва інтересів особи у різних судових установах (пункт 80 такого рішення). У листі Секретаріату НААУ від 17 лютого 2020 року (а.15) також зазначено, що один згенерований ордер, якому присвоєна серія та номер, не може мати різну дату видачі (пункт 81 такого рішення)».

Заявниця вважає, що апеляційна скарга подана адвокатом Чернілевською Р. В. в інтересах ОСОБА_2 без належним чином підтверджених повноважень.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявниці з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК Україниповноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Частиною другою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»передбачено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Відповідно до пунктів 11, 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, зі змінами, внесеними рішенням Ради адвокатів України від 14 лютого 2020 року № 29 та від 17 листопада 2020 року № 118 ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Ордер містить такі реквізити: Серію, порядковий номер ордера; Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; Посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо); Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав; номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження); Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, яке видає ордер; Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; Дату видачі ордера; Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі « Адвокат »); Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); Підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням; Двовимірний штрих-код QR-код) з посиланням на профайл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України; Реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.

До апеляційної скарги, поданої 12 серпня 2022 року, адвокат Чернілевська Р. В. надала копію ордера серії АВ № 1013432 на надання правової допомоги ОСОБА_2 у судах усіх інстанцій на підставі договору про надання правової допомоги від 19 квітня 2021 року. Вказаний ордер підписаний адвокатом Чернілевською Р. В. та містить всі необхідні реквізити, передбачені пунктом 12 Положення про ордер.

Наведені підтверджує, що у суду апеляційної інстанції не було підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з відсутністю належних документів на підтвердження повноважень адвоката.

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.

Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Отже доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний