№ 149/1071/16-ц

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 149/1071/16-ц

провадження № 61-6146св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 вересня 2002 року між позивачем та ОСОБА_3 - матір`ю відповідача, укладено письмовий договір про створення спільної власності на будівлю, відповідно до якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання грошових коштів, майна та зусиль спільно діяти в сфері будівництва тимчасової споруди - кафетерію на 30 посадочних місць по АДРЕСА_1 .

Будівництво тимчасової споруди здійснювалося на підставі дозволу № 26-01 від 17 липня 2002 року, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури міської ради на виконання будівельних робіт і відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої за № 2812 від 24 грудня 2001 року в Управлінні містобудування та архітектури Хмільницької міської ради.

16 травня 2002 року для будівництва торговельного павільйону під кафетерій та літнього майданчика ОСОБА_3 уклала з Хмільницькою міською радою нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки площею 1 000 кв. м, яка була передана їй за рахунок земель запасу міста.

Згідно з досягнутою із ОСОБА_3 домовленістю та відповідно до пункту 10 договору про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року, збудована тимчасова споруда «Кафетерій на 30 посадочних місць» є власністю її та ОСОБА_3 у рівних частинах - по 1/2 частини споруди кожному співвласнику.

У подальшому сторони розпочали спільно будувати вказану тимчасову споруду «Кафетерій на 30 посадочних місць». ЇЇ участь у створенні спільної власності в основному полягала у наданні грошових коштів на будівництво у сумі 53 600,00 дол. США.

У 2013 році у неї із ОСОБА_3 виник спір щодо вказаного майна та вона дізналась, що Виконавчий комітет Хмільницької міської ради 28 листопада 2003 року видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на будівлю кафетерію.

Згідно з угодою між сторонами була домовленість будувати тимчасову споруду, однак по завершенню будівництва ОСОБА_3 отримала правовстановлюючі документи на капітальну будівлю, отже, остання не дотрималася вимог договору від 12 вересня 2002 року, оскільки фактично було створено інший об`єкт, з іншим правовим статусом.

У вересні 2013 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради, скасування свідоцтва про право власності на будівлю кафетерію, визнання права власності на майно та його поділ в натурі.

25 лютого 2014 року під час розгляду вказаної справи судом ОСОБА_3 померла, а спадщину після неї прийняла її дочка - ОСОБА_2

05 листопада 2014 року вона направила поштою до Хмільницької міської державної нотаріальної контори Вінницької області вимогу (претензію) про обов`язок спадкодавця, оскільки спадкоємець ОСОБА_3 , відповідно до вимог статті 1282 ЦК України, зобов`язаний повернути отримані спадкодавцем грошові кошти на будівництво тимчасової споруди за угодою, яка не відбулась.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила стягнути зі спадкоємиці ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на свою користь 53 600,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 13 квітня 2016 року становить 1 368 477,68 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 53 600,00 дол. США, що станом на 13 квітня 2016 року становить 1 368 477,68 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про створення спільної власності на будівлю для спільного зайняття підприємницькою діяльністю, позивач за розпискою передала ОСОБА_3 53 600,00 дол. США для будівництва будівлі для спільного зайняття підприємницькою діяльністю, однак ОСОБА_3 умов договору про створення спільної підприємницької діяльності не виконала, а тому кошти отримала не для створення спільної сумісної власності, а з моменту передання грошей уклала договір позики. Відповідач як спадкоємець першої черги після смерті матері ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, зобов`язана повернути позивачу кошти, отримані її матір`ю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 53 600,00 дол. США, що станом на 13 квітня 2016 року становить 1 368 477,68 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що створення закінченого будівництвом об`єкта - кафетерію по АДРЕСА_2 , як об`єкта нерухомого майна, та оформлення права власності на це майно лише на ОСОБА_3 , є підставою для припинення договору про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року, оскільки умовами цього договору встановлено, що сторони беруть зобов`язання спільно діяти з метою будівництва тимчасової споруди, отже, досягнення мети, для якої сторони уклали цей договір, стало неможливим. Крім того, підставами для припинення вказаного договору є також відмова ОСОБА_1 від подальшої участі у договорі простого товариства та смерть ОСОБА_3 , оскільки домовленістю між учасниками цього договору не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер, його спадкоємцями.

Отже, у зв`язку з припиненням договору про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року, позивач набула право на повернення коштів, отриманих відповідно до розписки від 06 січня 2004 року на виконання умов зазначеного договору.

Враховуючи, що після смерті ОСОБА_3 спадщину отримала її дочка ОСОБА_2 , а також вартість одержаного у спадщину майна та вартість розміру неповернутих коштів станом на момент смерті спадкодавця, наявність вимоги до спадкоємців, поданої у строк, передбачений статтею 1281 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач як спадкоємець першої черги, яка прийняла спадщину, зобов`язана повернути позивачу кошти, отримані її матір`ю відповідно до розписки від 06 січня 2004 року, у розмірі 53 600,00 дол. США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1218 ЦК України, не врахував, що станом на день смерті ОСОБА_3 у останньої не було грошових зобов`язань перед позивачем, вимогу про виплату грошових коштів у розмірі 53 600 дол. США позивач не пред`являла ОСОБА_3 , а тому до складу спадщини такі зобов`язання не ввійшли.

Апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах. Договір про сумісну діяльність від 12 вересня 2002 року не містить положень про спадкування прав та обов`язків його учасників у разі смерті когось із них.

Також апеляційний суд залишив поза увагою положення статей 1133 1134 1136 ЦК України.

Враховуючи те, що вона не успадкувала і не могла успадкувати права її матері на участь у товаристві, то до неї в порядку спадкування також не перейшли права та обов`язки, які належать виключно учаснику вказаного договору, у тому числі й право спільної власності на вклади учасників, грошові кошти та інше майно, що використовувалось ними для забезпечення діяльності простого товариства і перебувало в спільній частковій власності учасників договору.

Якщо спільне майно учасників договору простого товариства після смерті учасника, у володінні якого воно перебувало, перейшло у володіння третіх осіб, у тому числі і спадкоємців померлого учасника, інші учасники як власники, за наявності доказів протиправного володіння третіми особами спільним майном учасників, можуть вимагати від таких осіб передачі їм вказаного майна з підстав, передбачених статтями 387 1212 ЦК України, а не на підставі статті 1282 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про створення спільної власності на будівлю, відповідно до якого сторони зобов`язуються шляхом об`єднання грошових коштів, майна та зусиль спільно діяти в сфері будівництва тимчасової споруди - кафетерію на 30 посадочних місць по АДРЕСА_1 - для спільного зайняття підприємницькою діяльністю.

Відповідно до пункту 2 вказаного договору сторони погодили, що для швидкого досягнення цілей вони зобов`язуються обмінюватись наявною у їхньому розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу; проводити спільні консультації та обговорення питань сумісної діяльності з будівництва; здійснювати взаємне кредитування та фінансування на безвідсотковій та безоплатній основі відповідно до угод, що укладаються; виконувати спільні замовлення та замовлення один одного з предмета сумісної діяльності.

Пунктами 7, 10 цього договору передбачено, що рішення з будівництва тимчасової споруди приймається спільно, тимчасова споруда «Кафетерій на 30 посадочних місць», який сторони спільно будують, є їхньою спільною власністю, у якій частка кожної сторони складає 1/2 частини споруди.

Згідно з пунктом 22 вказаного договору жодна із сторін не має права передавати свої права за цим договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.

Відповідно до пункту 3 рішення Виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 25 жовтня 2001 року № 293 приватному підприємцю ОСОБА_3 погоджено розміщення тимчасової споруди - кафетерію на 30 посадочних місць по АДРЕСА_2 - на умовах, визначених договором; до розміщення тимчасової споруди приступити після заключення договору оренди на земельну ділянку та одержання дозволу Інспекції ДАБК м. Хмільника на виконання будівельних робіт.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 28 березня 2002 року № 75 ОСОБА_3 затверджено проект відводу на земельну ділянку площею 1000 кв. м - для встановлення торговельного павільйону під кафетерій площею 165 кв. м та літнього майданчика, та вирішено надати цю земельну ділянку у тимчасове користування на умовах оренди строком до 01 квітня 2003 року.

16 травня 2002 року ОСОБА_3 уклала із Хмільницькою міською радою нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки площею 165 кв. м. - для здійснення підприємницької діяльності та 835 кв. м. - для обслуговування об`єкта підприємництва, для встановлення торговельного павільйону під кафетерій площею 1000 кв. м та літнього майданчика.

17 липня 2002 року приватному підприємцю ОСОБА_3 надано дозвіл № 26-02 на виконання будівельних робіт з будівництва тимчасової споруди «Кафетерій на 30 посадочних місць» по АДРЕСА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 26 листопада 2003 року № 411, на підставі акта Державної технічної комісії від 25 вересня 2003 року та матеріалів Вінницького ООБТІ від 17 вересня 2003 року, приватному підприємцю ОСОБА_3 затверджено акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації закінченого будівництвом кафетерію по АДРЕСА_2 , загальною площею 276,9 кв. м; вирішено оформити та видати свідоцтво про право приватної власності на будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 28 листопада 2003 року, виданим виконавчим комітетом Хмільницької міської ради, будівля кафетерію, яка розташована по АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності приватному підприємцю ОСОБА_3 .

У розписці від 06 січня 2004 року зазначено, що ОСОБА_3 згідно з договором від 12 вересня 2002 року про створення спільної власності на будівлю отримала станом на момент написання розписки від ОСОБА_1 53 600,00 дол. США. Кошти отримані нею для спільного будівництва будівлі кафетерію по АДРЕСА_2 , яка будується для спільного заняття підприємницькою діяльністю. Дана розписка власноруч складена чоловіком ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ними обома підписана.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 22 березня 2005 року Хмільницька міська рада передає, а суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 набуває право на оренду земельної ділянки площею 1000 кв. м, із земель запасу міста, що знаходиться на території Хмільницької міської ради Вінницької області за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташована будівля кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», для підприємницької діяльності. Договір укладено строком до 01 квітня 2014 року.

Угодою від 29 липня 2013 року внесено зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеного Хмільницькою міською радою та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 22 березня 2005 року та зареєстрованого у Хмільницькому районному відділі Вінницької регіональної філії «Центру ДЗК» від 25 грудня 2009 року за № 040906600027.

Згідно з листом Виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 16 вересня 2015 року № 1369/02-21 приватний підприємець ОСОБА_3 зверталась до виконавчого комітету з заявою про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію - кафетерію по АДРЕСА_2 . Тимчасова споруда в експлуатацію не вводилась.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Згідно з довідкою Хмільницької міської ради від 09 жовтня 2014 року № 447 ОСОБА_3 до дня смерті була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 та разом із нею на день смерті проживали та були зареєстровані такі особи: дочка ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_4 , онук ОСОБА_5 , зять ОСОБА_6 та онук ОСОБА_7 .

Відповідно до спадкової справи № 51/2014 спадщину після смерті ОСОБА_3 , з чого вона б не складалася, прийняла її дочка ОСОБА_2 .

Згідно із заявою ОСОБА_4 від 10 квітня 2014 року він відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину від 05 серпня 2016 року ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яке складається із:

будівлі кафетерію, розташованої по АДРЕСА_2 , належної померлій на підставі свідоцтва про право власності від 28 листопада 2003 року;

1/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_3 , належної померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 18 січня 2007 року;

земельної ділянки площею 1,9954 га, яка розташована на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, належної померлій на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 698232 від 09 грудня 2010 року;

грошового вкладу у сумі 56648,79 грн, станом на 23 квітня 2014 року, з відповідними відсотками, який зберігається на депозитному рахунку № НОМЕР_3 , відкритому у Хмільницькому відділенні Вінницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк»;

грошового вкладу, поточна сума 19461,32 грн, та грошового вкладу, поточна сума 2726,89 грн, станом на 23 квітня 2014 року, з відповідними відсотками, що зберігаються на карткових рахунках № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 відповідно, відкритих у Хмельницькому відділенні Вінницької філії ПАТ КБ «ПриватБанк».

06 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Хмільницької міської державної нотаріальної контори з вимогою (претензією) кредитора спадкодавця в сумі 53 000,00 дол. США, мотивуючи тим, що заявником для будівництва «Кафетерію на 30 посадочних місць» по АДРЕСА_2 було витрачено 53 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 06 січня 2004 року. Із приводу права власності на збудовану будівлю кафетерію між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник цивільно-правовий спір, який вирішувався у судовому порядку. Про смерть спадкодавця ОСОБА_3 заявник дізналася 07 травня 2014 року у судовому засіданні. Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 вересня 2014 року до участі у справі як правонаступника відповідача залучено спадкоємця померлої - її дочку ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 03 червня 2015 року № 613, виконаної TOB «Експертно-юридичною фірмою Соломон», ринкова вартість будівлі кафетерію з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами, що розташована по АДРЕСА_2 , становить 2 830 638,00 грн.

Згідно з висновком судового експерта Київського науково-дослідного інституту Вінницького відділення від 23 серпня 2018 року № 2896/2897/18-21, підписи у графі після « ОСОБА_3 » у розписці від 06 січня 2004 року про отримання грошей та у графі після «Сторона - 2 ОСОБА_3 АДРЕСА_3 » на оригіналі договору про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року виконані рукописним способом кульковою ручкою, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів самою ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 430 ЦК Української РСР, який був чинний на час укладення договору про створення спільної власності на будівлю, за договором про сумісну діяльність сторони зобов`язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб.

Ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою (частина перша статті 431 ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 432 ЦК Української РСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про власність», який був чинний на час укладення договору про створення спільної власності на будівлю, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб`єктів права власності.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції від 16 січня 2003 року, визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі статтями 526 530 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Частиною першою статті 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зі статтею 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Статтею 1133 ЦК України встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Відповідно до частини першої статті 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі: визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; смерті фізичної особи - учасника або ліквідації юридичної особи - учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками); відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства; виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що створення закінченого будівництвом об`єкта - кафетерію по АДРЕСА_2 - як об`єкта нерухомого майна та оформлення права власності на це майно лише на ОСОБА_3 є підставою для припинення договору про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року, оскільки умовами цього договору встановлено, що сторони беруть зобов`язання спільно діяти з метою будівництва тимчасової споруди, отже, досягнення мети, для якої сторони уклали цей договір, стало неможливим.

Крім того, підставами для припинення вказаного договору є також відмова ОСОБА_1 від подальшої участі у договорі простого товариства та смерть ОСОБА_3 , оскільки домовленістю між учасниками цього договору не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер, його спадкоємцями.

Згідно з частиною другою статті 1141 ЦК України, у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_3 згідно з договором від 12 вересня 2002 року про створення спільної власності на будівлю отримала від ОСОБА_1 грошові кошти для спільного будівництва будівлі кафетерію по АДРЕСА_2 , яка будується для спільного заняття підприємницькою діяльністю, у розмірі 53 600,00 дол. США (розписка від 06 січня 2004 року).

Отже, у зв`язку з припиненням договору про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року, ОСОБА_3 була зобов`язана повернути ОСОБА_1 кошти, які вона отримала на виконання умов договору про створення спільної власності на будівлю.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя повернула вказані грошові кошти ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Отже, зобов`язання з повернення грошових коштів, які передані на виконання умов договору про створення спільної власності на будівлю, у зв`язку з його припиненням, входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другої і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Установивши, що після смерті ОСОБА_3 спадщину отримала її дочка ОСОБА_2 , враховуючи вартість одержаного у спадщину майна та вартість розміру неповернутих коштів станом на момент смерті спадкодавця, наявність вимоги до спадкоємців, поданої у строк, передбачений статтею 1281 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач як спадкоємець першої черги, яка прийняла спадщину, зобов`язана повернути позивачу кошти, отримані її матір`ю, у розмірі 53 600,00 дол. США.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що права та обов`язки ОСОБА_3 за договором про створення спільної власності на будівлю від 12 вересня 2002 року не входять до складу спадщини, а тому відсутні підстави для стягнення з неї як спадкоємця грошових коштів за цим договором, є безпідставними, оскільки, як правильно встановив апеляційний суд, вказаний договір є припиненим, а тому згідно з положеннями частини другою статті 1141 ЦК України підлягають поверненню кошти, які сплачені за цим договором, а зобов`язання щодо повернення грошових коштів не є таким, що нерозривно пов`язано з особою спадкодавця, та входить до складу спадщини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець