№ 1519/14075/2012

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 1519/14075/2012

провадження № 61-10918св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року, ухвалене у складі судді Роїк Д. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (далі - ТОВ «Консалт Солюшенс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивувало тим, що 29 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 510-013/ФКВІП-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі - 62 730,00 доларів США, зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 29 липня 2008 року по 26 липня 2023 року. Мета кредитування - споживчі цілі.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПAT «Дельта Банк» та Національним банком України укладений договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь ПAT «Дельта Банку», відповідно до пункту 4.1 якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а згідно з пунктом 4.2, внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанк» ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Позивач стверджував, що відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ПAT «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08.

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до договору поруки, укладеного 29 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_1 (боржник) № 510-013/ZФПOP-08/l, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Крім того, виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного 29 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» (кредитор) та ОСОБА_3 (поручитель), ОСОБА_1 (боржник) договору поруки № 510-013/ZФПOP-08/2, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Позивач вказував, що позичальник не виконував належним чином зобов`язання, в зв`язку з чим станом на 12 липня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 500 649,26 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 460 455,95 грн; заборгованість за процентами - 33 817,98 грн; комісія, передбачена договором - 6 375,33 грн.

ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПAT «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 500 649,26 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08 у розмірі 500 649,26 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, про що неодноразово повідомлявся, у тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов`язань згідно умов кредитного договору.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року, постановленою у складі судді Бобуйка І. А., заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (далі - ТОВ «Консалт Солюшенс») заборгованість за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08 у розмірі 500 649,26 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» судовий збір у рівних частках у розмірі 3 219,00 грн, тобто з кожного по 1 609,50 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рекомендоване поштове повідомлення щодо вручення судової повістки на судове засідання, призначене на 29 січня 2014 року, видане на ім`я ОСОБА_2 , повернулося до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Повернення до суду рекомендованих поштових повідомлень з відмітками про закінчення терміну зберігання не можуть свідчити про належне сповіщення сторони про судове засідання. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування рішення і ухвалення нового судового рішення.

Задовольняючи позов ТОВ «Консалт Солюшенс», суд апеляційної інстанції спростував доводи ОСОБА_1 про те, що заява на отримання готівки від 29 липня 2008 року не може засвідчити надання грошових коштів через касу банку саме їй без її відповідного підпису, вказавши, що ОСОБА_1 здійснювала погашення кредитної заборгованості вже ПAT «Дельта Банк» готівкою через касу банку, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/13/ФКУП-08 та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 02 липня 2010 року по 08 січня 2018 року. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що дії з часткової сплати боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку.

Визначаючи розмір заборгованості позичальника перед кредитором, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не виконувала встановлених кредитним договором обов`язків, тому станом на 12 липня 2012 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08, склав 500 649,26 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 460 455,95 грн; заборгованість за процентами - 33 817,98 грн; заборгованість за комісією - 6 375,33 грн. При цьому вказав, що відповідачами не спростовано наявність заборгованості у розмірі 500 649,26 грн, отже, вважав вимогу банку про солідарне стягнення боргу такою, що підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Малиновського районного м. Одеси від 04 березня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову не оскаржили, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення заборгованості за кредитним договором із солідарних боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

27 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Малиновського районного м. Одеси та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

01 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, заявник вказує на те, що передбачена умовами кредитного договору комісія є нікчемною у силу вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так як кредит виданий на споживчі цілі. Тому комісія не підлягала нарахуванню та стягненню.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказував, що матеріли справи не містять доказів відступлення прав вимоги за договорами поруки до ПАТ «Дельта Банк», що виключає стягнення заборгованості на користь нового кредитора з поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Крім того, суд першої інстанції порушив вимоги статті 83 ЦПК України, оскільки під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення залучив нові докази, які позивач надав лише 09 січня 2019 року та копії яких не надіслані іншим учасникам справи. Натомість суд апеляційної інстанції безпідставно врахував ці докази під час апеляційного перегляду справи.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій невірно встановили, що матеріали справи містять належні докази видачі готівки відповідачу. Суд апеляційної інстанції не врахував, що виписка з рахунку та заява на видачу готівки можуть бути належним доказом щодо заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором за умови, що виписка з рахунку або касові документи (заява про видачу готівки) відповідають вимогам первинного документа. Виписка з рахунку, на яку посилається суд апеляційної інстанції, не відповідає таким вимогам, оскільки не містить у собі обов`язкових реквізитів, тому є неналежним доказом у справі.

Крім того, заявник вказує, що позивач не виконав ухвалу суду першої інстанції про витребування від позивача оригіналу кредитної справи для огляду у судовому засіданні (том 1, а.с.63).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 (провадження № 61-15707св19), від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц провадження № 61-33362св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 (провадження № 61-10802св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 липня 2008 року ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 510-013/ФКВІП-08, за умовами якого ТОВ «Укрпромбанк» надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 62 730,00 доларів США, з розрахунку 12,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 29 липня 2008 року по 29 липня 2023 року.

Відповідно до пунктів 2.4., 2.5. кредитного договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі не менш як 348,00 доларів США по 20 (двадцяте) число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок Позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку.

Згідно з пунктами 1.5., 2.6., 2.7 кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника.

Відповідно до пунктів 1.7, 2.10 кредитного договору щомісячна комісія за управління кредитом складає 0,10 % процента від суми кредиту, визначеної у пункті 1.1. кредитного договору. Нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день нарахування (для кредитів у іноземній валюті). Нарахована комісія сплачується позичальником у національній валюті по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем її нарахування та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування на рахунок банку.

Згідно з пунктом 6.2 кредитного договору банк має право вимагати повного виконання кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями умов цього договору та договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у випадках, передбачених підпунктами «а - ж», У тому числі і у випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені договором.

29 липня 2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 510-013/ZФПОР-08/1, згідно з яким ОСОБА_2 на добровільних засадах бере на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору, солідарно у повному обсязі.

29 липня 2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 510-013/ZФПОР-08/2, згідно з яким ОСОБА_3 на добровільних засадах бере на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору, солідарно у повному обсязі.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладений договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», відповідно до умов якого, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08.

Станом на 01 липня 2012 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08 склав 500 649,26 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 460 455,95 грн; заборгованість за процентами - 33 817,98 грн; заборгованість за комісією - 6 375,33 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, складеним 08 січня 2019 року ПАТ «Дельта Банк».

У зв`язку з виникненням заборгованості з оплати передбачених договором платежів ПАТ «Дельта Банк» зокрема 08 лютого 2012 року здійснювало повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про факт виникнення заборгованості та її розмір.

Однак кредитна заборгованість позичальником погашена не була.

08 січня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» сформовано виписку з особового рахунку ОСОБА_1 зі сплати кредиту від 29 липня 2008 року № 510-013/13/ФКУП-08 за період з 02 липня 2010 року по 08 січня 2018 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року ТОВ «Консалт солюшенс» залучено до участі у розгляді справи в якості правонаступника ПАТ «Дельта Банк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосуються насамперед її незгоди із розміром заборгованості та правомірністю набуття ПАТ «Дельта Банк» від ТОВ «Укрпромбанк» права вимоги за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08, яке було відступлено ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк».

Водночас ОСОБА_1 не заперечує неналежного виконання нею зобов`язань за кредитним договором та сам факт наявності кредитної заборгованості.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із доведеності факту того, що ПАТ «Дельта Банк» є дійсним кредитором ОСОБА_1 , а отже, належним позивачем у справі, а також того, що розмір заборгованості позичальника та поручителів перед ПАТ «Дельта Банк» становить 500 649,26 грн.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Так, на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором від ТОВ «Укрпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» позивач надав до суду першої інстанції копію договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відступлення ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 29 липня 2008 року відбулось 30 червня 2010 року відповідно до додатку № 2 до договору про передачу активів від 30 червня 2010 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом направлення ОСОБА_1 21 лютого 2012 року (згідно із поштовим реєстром) вимоги від 08 лютого 2012 року про дострокове виконання зобов`язань за договором кредиту.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписок із особового рахунку позичальника ОСОБА_1 встановлено, що грошові кошти частково сплачувались нею на рахунок ПАТ «Дельта Банк» у період з липня 2010 по липень 2013 року.

Отже, повно та всебічно дослідивши всю сукупність обставин справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 здійснювала погашення кредитної заборгованості вже ПAT «Дельта Банк» готівкою через касу банку, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором від 29 липня 2008 року № 510-013/13/ФКУП-08 та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 02 липня 2010 року по 08 січня 2018 року. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, оскільки ОСОБА_1 або з її згоди інша особа після 29 липня 2010 року вчиняла дії з часткової сплати основного боргу, процентів, комісії, то це свідчить про визнання відповідачкою боргу перед ПАТ «Дельта Банк».

Однак колегія суддів не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції у частині визначення суми заборгованості у розмірі 500 649,26 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь правонаступника ПАТ «Дельта Банк» - ТОВ «Консалт Солюшенс».

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором, сформованого 08 січня 2019 року станом на 01 липня 2012 року, вбачається, що до загального розміру заборгованості банком включено заборгованість за комісією.

Однак вказана вимога банку задоволенню не підлягає, з тих підстав, що вона є необґрунтованою, оскільки банк не мав права встановлювати у спірному кредитному договорі винагороду за управління кредитом, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на таке.

Пунктами 1.7, 2.10 кредитного договору від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08 встановлено, що щомісячна комісія за управління кредитом складає 0,10 % процента від суми кредиту визначеної у пункті 1.1. кредитного договору. Нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день нарахування (для кредитів у іноземній валюті). Нарахована комісія сплачується позичальником у національній валюті по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем її нарахування та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування на рахунок банку.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як щомісячна комісія за управління кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Отже, умови кредитного договору від 29 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08, визначенні пунктом 1.7. про щомісячну сплату комісії за управління кредитом, яка складає 0,10 % від суми кредиту визначеної у пункті 1.1. кредитного договору, є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.

Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають, а висновок суду апеляційної інстанції про задоволення цих вимог ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Твердження заявника, що надані банком розрахунок та виписка з особового рахунку не є підтвердженням боргу, оскільки не є первинними документами, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

На підтвердження заборгованості кредитор надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, який разом з випискою з особового рахунку підтверджує виникнення заборгованості з боргових зобов`язань та їх розмір, отже, є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, проте відповідач вказаний розрахунок не спростувала та власного не надала.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882св20), на яку як на підставу касаційного оскарження посилалася ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази, долучені позивачем до заперечень на заяву про перегляд заочного рішення порушують вимоги частини 8 статті 83 ЦПК України, колегія суддів спростовує, оскільки позивач скористався правом, наданим йому статтею 178 ЦПК України та надіслав заперечення (відзив на заяву) із долученими доказами електронною поштою, при цьому виконав вимоги частини четвертої статті 178 ЦПК України які відповідали вимогам частини четвертої статті 95 ЦПК України (том 1, а.с. 163-207).

Суд апеляційної інстанції, скасувавши заочне рішення суду першої інстанції, переглянув справу за наявними в ній доказами, поданими до суду першої інстанції, що відповідає вимогам частини першої статті 367 ЦПК України.

Колегія суддів не приймає доводи заявника про те, що позивач не виконав вимоги пункту 4 частини другої статті 43 ЦПК України унаслідок невиконання ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2013 року про витребування письмових доказів для огляду у судовому засіданні, оскільки виконання цієї ухвали було покладено на відповідача ОСОБА_1 та її представника. Матеріали справи не містять доказів її вручення позивачу чи клопотань ОСОБА_1 про надання додаткового часу для її виконання.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів з цього питання, отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, діяв у межах вимог та доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 (провадження № 61-15707св19), від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц провадження № 61-33362св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 (провадження № 61-10802св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, оскільки у зазначених справах і у цій справі встановлені різні фактичні обставини та інша оцінка доведеності підстав позову.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив у сукупності докази та в їх взаємозв`язку, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову не ґрунтуються на законі.

Інші доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК з ухваленням нового рішення.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь правонаступника банку - ТОВ «Консалт Солюшенс» щомісячної комісії за обслуговування кредиту, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Постанову суду апеляційної інстанцій у частині вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованості за тілом кредиту, процентами слід залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано рішенням суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 6 438,00 грн.

Оскільки суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, то з правонаступника ПАТ «Дельта Банк» - ТОВ ««Консалт Солюшенс» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно задоволеній частині вимог - 81,76 грн (оскільки відмовлено в задоволенні позовних вимог на суму 6 375,33 грн від загальної суми позову 500 649,26 грн, що становить 1,27 %, то 1,27% від сплаченого судового збору за подання касаційної скарги 6438 грн. становить 81, 76 грн).

Керуючись статтями 402 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у частині вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ ««Консалт Солюшенс», до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у частині сплати заборгованості зі щомісячної комісії у розмірі 6 375,33 грн скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ ««Консалт Солюшенс», до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08 у частині сплати заборгованості зі щомісячної комісії у розмірі 6 375,33 грн відмовити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року щодо вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ ««Консалт Солюшенс», до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2008 року № 510-013/ФКВІП-08 у частині заборгованості за кредитом та процентами залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 81,76 грн.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк