ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 1540/4109/18
адміністративне провадження № К/9901/14198/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Стас Л.В., суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П. від 11 квітня 2019 року у справі № 1540/4109/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ.
1. У серпні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 05 липня 2018 року №ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу на позивача в розмірі 335 070,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначив, що постанова про накладення штрафу є протиправною, оскільки відповідач дійшов помилкових висновків про порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю. Праці осіб, з якими не укладав трудовий договір, у процесі здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 не використовує, а факт перебування неоформлених працівників під час перевірки пояснює фактом підписання з ними трудових договорів, необхідністю ознайомлення з робочим місцем, інструктажем з техніки безпеки, охорони праці, пожежної безпеки, робочої гігієни і санітарії, для чого було запрошено і інженера з охорони праці.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи відповідача провели інспекційне відвідування на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений законом. Фактичний допуск позивачем до роботи трьох працівників 27 квітня 2018 року без оформлення трудових договорів доведений відповідачем належними та допустимими доказами. Позивач не надав в ході інспекційного відвідування договір про професійне навчання найманого працівника, наказ про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом згідно з вимогами Закону України «Про зайнятість населення». Отже, підприємець не мав права допускати до роботи стажиста без укладення з ним договору і без оплати його праці. Учинивши так, позивач порушив вимоги трудового законодавства.
5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посадові особи відповідача провели інспекційне відвідування на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений законом. Трудове законодавство не забороняє укладати трудові договори з умовою про початок роботи пізніше. У справі, яка переглядається, трудові договори укладені 27 квітня 2018 року та в них визначений строк, з якого особи починають роботу - з 28 квітня 2018 року; розпорядження про прийняття на роботу з 28 квітня 2018 року, видані позивачем 27 квітня 2018 року; повідомлення про прийняття працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на роботу з 28 квітня 2018 року прийнято податковим органом - 27 квітня 2018 року; у трудові книжки працівників внесені записи про початок роботи саме з 28 квітня 2018 року, працівники обліковані у табелі обліку робочого часу з 28 квітня 2018 року. Таким чином, в цій справі не може бути належним доказом допущення особи до роботи - тільки подання документів про прийом на роботу, передача трудової книжки, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку, проходження інструктажу, за відсутності при цьому пояснення осіб, про виконання ними своїх безпосередніх трудових обов`язків. Враховуючи розмір штрафних санкцій, посадові особи відповідача як при проведенні інспекційного відвідування, так і при прийнятті постанови про накладення штрафу, зобов`язані були встановити наявність беззаперечних доказів допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудових договорів. Проте такі докази відсутні в матеріалах справи. Висновки контролюючого органу, викладені в акті фактичної перевірки, та висновки відповідача, викладені в акті інспекційного відвідування та в оскаржуваній постанові щодо порушення позивачем законодавства про працю, ґрунтуються на припущеннях, які здійснені при отриманні інформації (документів) щодо укладення 27 квітня 2018 року трудових договорів, проходження особами інструктажів.
ІІ. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Держпраці в Одеській області у травні 2019 року звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року.
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки усім обставинам справи і не з`ясував їх у повному обсязі. Так, судом апеляційної інстанції не враховано обставин, встановлених судом першої інстанції, зокрема, на підставі письмових пояснень позивача, а також найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 .
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Касаційну скаргу подано до Верховного Суду 17 травня 2019 року.
10. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2019 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В.
11. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 1540/4109/18, витребувано матеріали справи.
12. 20 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 11 січня 2012 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Здійснює фактичну підприємницьку діяльність за наступними адресами: АДРЕСА_1 (виробничий цех з виробництва кондитерських виробів), АДРЕСА_2 (магазин з реалізації кондитерських виробів), АДРЕСА_3 (магазин з реалізації кондитерських виробів).
14. З 27 квітня 2018 року (терміном 8 діб) посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області була проведена фактична перевірка позивача, за результатами якої 05 травня 2018 року складений акт № 782/15-32-13-06 «Про результати фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету». В ході проведення фактичної перевірки після отримання від позивача документів щодо оформлення взаємовідносин з працівниками податковий орган встановив, що три працівники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - оформлено під час проведення перевірки. За таких підстав контролюючий орган в акті фактичної перевірки дійшов висновку, що зазначених працівників допущено до роботи без оформлення трудових відносин.
15. 16 травня 2018 року відповідач отримав лист ГУ ДФС в Одеській області від 10 травня 2018 року № 7886/9/15-32-13-06-05, в якому останнього повідомлено про встановлення фактів порушення трудового законодавства та до якого доданий акт фактичної перевірки від 05 травня 2018 року.
16. Наказом Головного управління Держпраці в Одеській області від 30 травня 2018 року № 645 «Про проведення інспекційного відвідування» визначено здійснити позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресами здійснення підприємницької діяльності. Також 30 травня 2018 року видано направлення № 15/01-29-1188 на здійснення інспекційного відвідування.
17. 11 червня 2018 року головним державним інспектором праці ОСОБА_5 складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОД/383/134/НД/АВ через ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування. У зв`язку з чим інспекційне відвідування було зупинено.
18. Згідно з актом інспекційного відвідування від 18 червня 2018 року №ОД383/134/АВ в ході проведення такого відвідування встановлено наступні правопорушення:
- ст. 29 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - до початку роботи за укладеним трудовим договором власником або уповноваженим ним органом працівникам не роз`яснено їх права і обов`язки. Роботодавець не поінформував працівників під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Працівників не проінструктовано з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;
- ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП, ч.1 ст.24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (дала - Закон № 108/95-ВР) виплата зарплати проводиться не регулярно. Строки виплати заробітної плати не встановлені нормативним актом роботодавця, погодженим з уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом) не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;
- ч. 1 ст. 113 КЗпП - час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу);
- ч. 3 ст. 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (далі - Постанова № 413) - працівники допускаються до роботи до укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника/уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою до органів Державної фіскальної служби за місцем їх обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
19. У акті зазначено, що згідно з наданими письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з`ясовано, що 27 квітня 2018 року вони прийняті на роботу на різні посади до ФОП ОСОБА_1 та допущені до роботи. Також вони підтвердили укладання трудових договорів з роботодавцем. ОСОБА_1 письмово в акті підтверджує, що на момент перевірки фахівцями ДФС чотири працівники знаходились у нього на стажуванні перший день. У той же день роботодавець направив повідомлення про прийняття працівників на роботу №37738 з 28 квітня 2018 року, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
20. 19 червня 2018 року відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ОД/383/134/АВ/П та засобами поштового зв`язку направлено позивачу.
21. 22 червня 2018 року Головне управлінням Держпраці в Одеській області, керуючись ст. 265 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 509 (далі - Порядок № 509), повідомило ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафу.
22. 05 липня 2018 року відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу № ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС, якою вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 335 070,00 грн.
23. В розділі «перелік порушень, за які передбачена відповідальність», в оскаржуваній постанові про накладення штрафу, відповідач зазначив:
- про проведення фахівцями ГУ Держпраці в Одеській області позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування позивача в період з 08 червня 2018 року по 18 червня 2018 року за місцем провадження господарської діяльності у присутності позивача;
- про встановлення фактичною перевіркою фахівцями ДФС 27 квітня 2018 року фактів використання позивачем праці громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без належного оформлення трудових відносин;
- про подання апелянтом до податкового органу за місцем реєстрації платника 27 квітня 2018 року за № 37738 «Повідомлення про прийняття працівників на роботу» з 28 квітня 2018 року, а саме: ОСОБА_2 - кондитером з 28 квітня 2018 року (трудовий договір від 27 квітня 2018 року №5); ОСОБА_3 - менеджером з 28 квітня 2018 року (трудовий договір від 27 квітня 2018 року № 6); ОСОБА_4 - менеджером з 28 квітня 2018 року (трудовий договір від 27 квітня 2018 року № 7);
- про те, що згідно з трудовими договорами та повідомленнями про прийняття працівників на роботу працівники повинні були приступити до роботи з 28 квітня 2018 року, але письмово пояснили, що працювали (стажувались) у позивача з 27 квітня 2018 року.
24. На підставі зазначених обставин, відповідач дійшов висновку, що працівники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 допущені до роботи без оформлення належним чином трудових відносин 27 квітня 2018 року.
25. Не погоджуючись з такою постановою про накладення штрафу, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
27. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Згідно з положеннями ч.2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
29. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
30. Згідно з ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
31. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
32. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
33. Згідно зі ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
34. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України).
35. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
36. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, від 24 грудня 2019 року у справі №823/1167/16, від 05 лютого 2020 року у справі №620/3913/18, від 06 лютого 2020 року у справі №0840/3690/18, від 03 березня 2020 року у справі №1540/3913/18.
37. Згідно з ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.
38. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що фактичний допуск позивачем до роботи трьох працівників 27 квітня 2018 року без оформлення трудових договорів доведений відповідачем належними та допустимими доказами, в тому числі поясненнями позивача, який пояснив, що на момент перевірки мав чотирьох осіб на стажуванні, та поясненнями ОСОБА_2 , яка зазначила, що у цей день перебувала на стажуванні у позивача, та ОСОБА_3 , яка вказала, що з 27 квітня 2018 року працює на посаді менеджера у позивача.
39. У відповідності до частини другої статті 47 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань.
40. Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.
41. Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.
42. Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.
43. Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними.
44. Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562.
45. Разом із тим, як встановлено судом першої інстанції, позивач не надав в ході інспекційного відвідування договір про професійне навчання найманого працівника, наказ про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом згідно з вимогами Закону України «Про зайнятість населення».
46. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи наявні пояснювальні записки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , надані позивачем, в яких вказано, що інспектор ОСОБА_5 отримував пояснення у вказаних осіб під час робочого процесу, саме тому працівники не могли складати пояснювальні записки самостійно.
47. Також судом першої інстанції під час розгляду справи допитано у якості свідків ОСОБА_7 , яка зазначила, зокрема, що при працевлаштуванні мала при собі тільки паспорт та медичну книжку, а також ОСОБА_8 , яка вказала, що під час працевлаштування при собі мала паспорт.
48. У позовній заяві позивач наголошував, що на момент перевірки та написання пояснень перебував у стресовому стані, у зв`язку з чим помилково вказав, що у нього 27 квітня 2018 року з 11 години перебуває декілька працівників на стажуванні та через свою необізнаність у правових питаннях використав термін «стажування», замість підписання трудових договорів.
49. Однак суд першої інстанції критично оцінив посилання позивача на стресовий стан, оскільки доказів на підтвердження стресового стану позивача суду не надано, а оскільки позивач займається підприємницькою діяльністю та використовує працю найманих працівників з 2012 року, то суд критично оцінив і посилання позивача про необізнаність у правових питаннях.
50. Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про доведеність фактичного допуску трьох працівників до роботи саме 27 квітня 2018 року без оформлення трудового договору та критично оцінив пояснення ФОП ОСОБА_9 , наданих податковому органу, та пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надані під час інспекційного відвідування, оскільки такі не містять чіткого посилання на фактичний допуск працівників до роботи, а саме - виконання ними безпосередньо трудових обов`язків на своїх робочих місцях, у будь-якому спеціальному одязі, який необхідний для роботи в кондитерському цеху, а відтак погодився із доводами апеляційної скарги щодо відсутності беззаперечних доказів фактичного допуску позивачем трьох працівників до роботи 27 квітня 2018 року без укладення трудового договору.
51. Однак колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на те, що, як встановлено судом першої інстанції з письмових пояснень ФОП ОСОБА_9 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 квітня 2018 року перебували у позивача на стажуванні, та пояснень ОСОБА_2 , яка зазначила, що у цей день перебувала на стажуванні у позивача, та ОСОБА_3 , яка вказала, що з 27 квітня 2018 року працює на посаді менеджера у позивача.
52. Чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України було передбачено, що стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань (частина шоста ст. 18 Закону України «Про освіту»).
53. Однак суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених обставин, про неврахування яких при прийнятті оскаржуваного судового рішення зазначає відповідач у касаційній скарзі, щодо відсутності доказів проходження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 квітня 2018 року стажування у позивача, а також щодо відібрання пояснень інспектором Голінським П.І. 27 квітня 2018 року у вказаних осіб саме під час робочого процесу та не перевірив правильність таких.
54. Також суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оформлення 27 квітня 2018 року документів на працевлаштування з 28 квітня 2018 року, підписання трудового договору, проходження інструктажів, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, не є підставою вважати, що фактичний допуск трьох працівників до роботи відбувся 27 квітня 2018 року без оформлення трудового договору.
55. Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
56. Згідно з положеннями ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
57. З огляду на викладене, ознайомлення з умовами праці, проходження інструктажів, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором.
58. Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, позивач стверджує, що праці осіб, з якими не укладав трудовий договір, у процесі здійснення господарської діяльності не використовує, а факт перебування неоформлених працівників під час перевірки пояснює фактом підписання з ними трудових договорів, необхідністю ознайомлення з робочим місцем, інструктажем з техніки безпеки, охорони праці, пожежної безпеки, робочої гігієни і санітарії.
59. Однак судом апеляційної інстанції не перевірено, чи дійсно відбулось проходження інструктажів, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , коли саме відбулось укладення ними трудових договорів з позивачем (до чи після повідомлення про це компетентний орган), оскільки, враховуючи вищенаведені норми права, вчинення відповідних дій можливе відносно працівників з якими вже укладені трудові договори.
60. Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
61. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
62. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
63. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
64. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
65. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
66. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
67. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
68. У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).
69. У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30).
70. У пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами" і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
71. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
72. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
73. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення вищевказаних обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку та прийняв рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості.
74. Зважаючи на те, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якому необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, аргументам учасників справи та постановити законне та обґрунтоване рішення.
75. Враховуючи, що суд касаційної інстанції направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 353 356 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області задовольнити частково.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я. О. Берназюк
Н. В. Коваленко