Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 158/2245/18
провадження 61-17449св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 травня 2019 року в складі судді Костюкевича О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Данилюк В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 16 листопада 2013 року по 02 серпня 2018 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
За час перебування у шлюбі придбано рухоме і нерухоме майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: квартира АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,25 га та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіль марки Opel Vivaro, грузо-пасажирський, 2011 року випуску.
29 травня 2018 року Регіональним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області здійснено перереєстрацію автомобіля марки Opel Vivaro, грузо-пасажирський, 2011 року випуску, на нового власника на підставі договору купівлі-продажу.
ОСОБА_2 зазначала, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 , а відповідач - у житловому будинку АДРЕСА_3 , частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому вважала, що слід розділити це майно, шляхом визнання права власності за нею на квартиру, в якій вона проживає, а за відповідачем - на будинок.
Крім того, оскільки відповідачем у період шлюбу відчужено автомобіль без згоди позивачки, то остання має право на компенсацію Ѕ частини від ціни продажу.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила поділити спільне майно подружжя та виділити їй квартиру АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на її користь Ѕ частину від ціни продажу автомобіля марки Opel Vivaro, грузо-пасажирський, 2011 року випуску, в розмірі 100 966,50 грн.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 .
Покупцем у договорі купівлі-продажу квартири від 30 вересня 2014 року зазначена ОСОБА_2 .
Проте, кошти, сплачені за придбання квартири, є особистими коштами ОСОБА_1 , тому спірне нерухоме майно не є спільним майном подружжя, а є його особистою приватною власністю.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити зустрічні позовні вимоги та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 жовтня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності прийнято до спільного розгляду із первісним позовом та об`єднано їх в одне провадження.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 березня 2019 року заяву ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду задоволено, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення обґрунтовано тим, що спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивачем не доведено придбання її за кошти, які належали йому особисто.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 травня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що наявність у ОСОБА_1 на час укладення договору купівлі-продажу квартири грошових коштів на депозитних рахунках в установі банку не свідчить про те, що саме за ці кошти придбавалося спірне нерухоме майно. Будь-яких доказів на підтвердження цих обставин позивач суду не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, в тому числі, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки доказам, які свідчать про придбання квартири ОСОБА_1 за особисті кошти, зокрема наявність грошових коштів на депозитних рахунках в установі банку в розмірі, який відповідає ціні договору купівлі-продажу.
Крім того, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить залишити без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
13 листопада 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 16 листопада 2013 року.
01 березня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке є правонаступником приватного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», укладено два договори про відкриття депозитних рахунків №№ НОМЕР_1 , SAMDN НОМЕР_2 , з сумами депозиту 5 500 та 5 000 доларів США відповідно.
18 грудня 2013 рокуміж ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено договір про відкриття депозитного рахунку № SAMDNFD0070038579100 з сумою депозиту 5 002,58 доларів США.
30 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого останній передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно із заявою ОСОБА_1 , поданою приватному нотаріусу Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т. О., він надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю, в тому числі квартири АДРЕСА_1 , та зазначив, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в інтересах їхньої сім`ї на вигідних їм умовах, відповідає їхнім дійсним намірам, ціна та умови договору йому відомі.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 460-ІХ) визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція положень статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено у статті 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина третя статті 61 СК України кореспондується з частиною четвертою статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Отже, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, а саме довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 заперечувала факт придбання спірної квартири за кошти, які належали особисто позивачу, та стверджувала, що спірна квартира була придбана в тому числі і за кошти, які були надані її батьками.
Крім того, суди встановили, що в день укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т. О., заяву, в якій зазначено, що договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна укладається в інтересах сім`ї на вигідних умовах і відповідає дійсним намірам подружжя.
На підставі викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 придбання спірної квартири за кошти, які належали йому особисто, у зв`язку з чим визнали, що вказане нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Доводи касаційної скарги про те, що на депозитних рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк», відкритих на ім`я ОСОБА_1 , були наявні грошові кошти, за які придбане спірне нерухоме майно, не заслуговують на увагу, оскільки докази про зняття їх саме в період укладення договору купівлі-продажу майна відсутні, а згідно з виписками по карткових рахунках, депозитні рахунки ОСОБА_1 були достроково розторгнуті 18 грудня 2013 року та 21 січня 2014 року, тобто задовго до набуття у власність нерухомого майна.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про відсутність закріплення у Сімейному кодексі України презумпції належності майна подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки така презумпція закріплена у статті 60 СК України; положення статті 57 СК України не скасовують таку презумпцію, а дають право чоловіку або дружині довести, що майно хоча і набуте подружжям за час шлюбу, але за кошти, які належали йому, їй особисто.
Суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 травня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко