ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 159/2012/23
провадження № 61-15840 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2023 року у складі судді Волкової Ю. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 09 жовтня
2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2015 року (справа
№ 159/4935/15-ц) було розірвано шлюб між нею та відповідачем. Вони є батьками двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із нею, перебувають
на її утриманні та вихованні.
ОСОБА_2 свої батьківські обов`язки не виконує, участі у вихованні та утриманні дітей не бере, не відвідує їх, не цікавиться ними, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток своїх дітей не піклується, взагалі не бачив
їх понад три роки.
За результатами розгляду її заяви про позбавлення відповідача батьківських прав орган опіки та піклування сформував висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня
2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того,
що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166
СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Позивачем не надано, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили про його ухилення від утримання та виховання синів. До відповідача не застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей. При цьому ОСОБА_2 висловив заперечення щодо позбавлення його батьківських прав відносно синів, що свідчить про його інтерес до них, який із його слів не міг бути повною мірою реалізований внаслідок відносин, що склалися між колишнім подружжям.
Заслухавши пояснення сторін, думку неповнолітніх синів ОСОБА_3
та ОСОБА_4 (стаття 171 СК України), суд уважав, що відомості, на підставі яких сформований висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, є поверхневими (акт обстеження умов проживання позивача підтверджує лише факт не проживання відповідача разом
із дітьми, що не заперечується сторонами). Крім цього, районний суд не взяв
до уваги заяви-пояснення сусідів позивача, долучені останньою до позову, як такі, що є недопустимими доказами, оскільки обставини справи щодо участі батька
у вихованні дітей, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (зокрема письмовими заявами сусідів).
Суд першої інстанції послався на відповідну судову практику Верховного Суду, застосував прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року
зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН
від 21 грудня 1995 року, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789-X11
від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) та відповідні норми СК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня
2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами винної поведінки відповідача,
як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо синів, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для задоволення позову ОСОБА_1 .
При цьому районним судом правильно враховано наявність між сторонами (батьками дітей) конфлікту.
Апеляційний суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав недостатньо обґрунтований, зокрема
у ньому не наведено мотивів про: причини усунення відповідача від утримання
та виховання дітей; ставлення дітей до батька та матері на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав
не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що: судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 14 листопада 2023 року, відкрито касаційне провадження
у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилкові висновки по суті спору, які не відповідають обставинам справи. Відповідач не надав доказів, що протягом розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій його ставлення до своїх батьківських обов`язків змінилось, тоді як наведені нею факти, а також наявні в матеріалах справи докази, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення батька
від виховання дітей, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків. Відповідач ніяким чином не підтримує дітей, не бере участі у їх вихованні,
не провідує синів, не цікавиться їх здоров`ям, успіхами в навчанні, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток.
Зазначає, що діти проживають разом із нею та її чоловіком - ОСОБА_7 , сприймають його як батька. У 2018 році відповідач попереджався службою
у справах дітей про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, але свою поведінку він так і не змінив. На прохання синів, вона ініціювала питання зміни
їх прізвищ.
Крім цього, вказує про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме суд обмежив тривалість судових дебатів, надавши їй лише одну хвилину для виступу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу, та відповідь на відзив
У січні 2024 року ОСОБА_2 направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказує, що він працює в органах Національної поліції, має стабільну та хорошу заробітну плату, тому розмір аліментів, який утримується з його заробітної плати на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 26 жовтня 2015 року, є достатнім для забезпечення розвитку їх спільних дітей. Заборгованості зі сплати аліментів немає. У 2016 році він одружився із іншою жінкою й у них народилась донька, і на його думку, саме це спонукало позивача налаштовувати їх неповнолітніх синів проти нього, змінювати їх прізвища, порушувати питання про позбавлення його батьківських прав. Категорична позиція позивача призвела до погіршення відносин між ним і синами.
У січні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь
на відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримала викладені нею мотиви
в касаційній скарзі, вважає доводи відзиву надуманими.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої
та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено,
що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними
чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням
та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне
в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому
чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною
або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний
і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку
її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя
у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні
і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування
не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину
з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують
її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду
від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони
не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку
до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних
та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року
у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати
як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох
з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес
до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів
та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня
2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ
від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті
їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини
на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18),
від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20),
від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23),
та багатьох інших.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише
від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає
її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою
є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних
в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення
для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні спору суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, заслухавши пояснення сторін та думку самих дітей (стаття 171 СК України), з урахуванням якнайкращих інтересів дітей та бажання відповідача брати участь у вихованні й спілкуванні
з синами, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини
на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.
Верховний Суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає їх інтересам.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суди вірно з ним не погодилися.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій
про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх синів, оскільки позивач не довела належними та допустимим доказами ухилення відповідача від виховання дітей, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Позбавлення відповідача батьківських прав
є передчасним і таким, що суперечить інтересам дітей.
ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи в судах першої, апеляційної
та касаційної інстанцій заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно синів, так як бажає спілкуватися із ними, що свідчить про те, що він
не втратив інтересу до дітей і має намір на відновлення відносин із ними.
Твердження позивача на те, що батько (відповідач) не спілкуються із синами
не є непереконливими з огляду на постійне проживання дітей із матір`ю (позивачем), обмежене спілкування із батьком та наявність тривалого конфлікту між батьками (позивачем і відповідачем).
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених
у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 627/642/18 (провадження № 61-23094св19), відхиляються Верховним Судом, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній
із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи
їх у сукупності. Зокрема у справі № 627/642/18 судами було встановлено,
що «залишення малолітніх дітей з відповідачем є небезпечним для їх життя, здоров`я і морального розвитку, оскільки відповідач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності (зберігання наркотичних засобів, грабіж, крадіжка (8 разів)), тривалий час відбував покарання у місцях позбавлення волі
та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій перебував у слідчому ізоляторі як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України (розбій)». Натомість, у справі, яка переглядається, позивачем не доведено, а судами не встановлено, ухилення відповідача від виховання дітей, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, що виключає можливість застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України та позбавлення його батьківських прав відносно синів.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд обмежив тривалість судових дебатів, надавши їй лише одну хвилину для виступу, оскільки відповідно до частини сьомої статті 242 ЦПК України тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників виходячи з розумного часу для викладення промов. При цьому заборону на обмеження тривалості судових дебатів містить КПК України, який, в свою чергу, визначає лише порядок кримінального провадження на території України.
Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору. При цьому під час розгляду справи судами не допущено порушень процесуального закону,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України). Відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.
А правильне по суті й законне судове рішення не може бути скасованим
з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 липня
2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць