ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 160/13485/23
адміністративне провадження № К/990/6003/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В.Е.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року (головуючий-суддя Турова О.М.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року (головуючий-суддя Іванов С.М., судді: Шальєва В.А., Чередниченко В.Є.)
у справі № 160/13485/23
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Полтаві), у якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану ним відпустку у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року (30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки);
- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористану ним відпустку у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року (30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при звільненні позивача 01 червня 2023 року зі служби у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачеві компенсацію за невикористану ним відпустку у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року (30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки).
Позивач зауважив, що чинне трудове законодавство України, зокрема, стаття 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) та стаття 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), гарантує працівнику виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Посилання відповідача на приписи Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743), та Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року №348 (далі - Інструкція № 348), згідно з якими грошовій компенсації підлягає лише невикористана у році звільнення відпустка, на думку позивача, є безпідставними, оскільки норми Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України мають вищу юридичну силу, тому саме вони підлягають застосуванню.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки;
- зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII та Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, який згідно з частиною другою статті 19 Закону №794-VIII поширюється на осіб рядового і начальницького складу ДБР у частині соціальних гарантій, не містять чітких положень щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки.
У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосовувати положення статті 24 Закону №504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, де вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Також суди критично оцінили доводи відповідача про те, що як стосовно поліцейських, так і стосовно осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які користуються соціальними гарантіями, передбаченими для поліцейських, законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану виключно у році звільнення відпустку.
На підставі наведеного суди дійшли висновку про протиправність дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, щодо невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану ним відпустку у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року (30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки) та наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, а також в частині зобов`язання виплатити таку грошову компенсацію.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач, як на підставу касаційного оскарження рішень вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 84, 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №743 від 05 серпня 2020 року, статті 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» у співвідношенні зі статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки».
Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій здійснили неправильне тлумачення закону, безпідставно застосувавши до спірних правовідносин статтю 24 Закону №504/96-ВР та статтю 83 КЗпП України.
На думку скаржника, спірні правовідносини врегульовані саме положеннями спеціальних нормативно-правових актів, якими є Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).
Приписами пунктів 84 та 95 Положення №743, на застосуванні яких наполягає скаржник, передбачено, що компенсація особам рядового і начальницького складу ДБР виплачується виключно за відпустку, яка не використана в році звільнення. Таке правове регулювання, за доводами скаржника, узгоджується з приписами Закону України «Про Національну поліцію».
З огляду на те, що ОСОБА_1 не було використано відпустку (основну та додаткову) за 2022 рік, у тому числі протягом січня-березня 2023 року, а його звільнення відбулось 01 червня 2023 року, тобто не у І кварталі 2023 року, скаржник стверджує про відсутність у ТУ ДБР у м. Полтаві правових підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані ним 30 календарних днів основної та 7 календарних днів додаткової відпустки за 2022 рік.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Так, позивач зазначає, що згідно з частиною 1 статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
З наведеного слідує, що законодавством гарантовано право осіб, що проходять службу особливого характеру, на щорічну основну та додаткову відпустку, а у разі звільнення - грошову компенсацію за всі не використані працівником дні щорічної відпустки.
Ураховуючи, що щорічна відпустка включає основну та додаткову відпустки, то при звільненні ОСОБА_1 останньому має виплачуватися грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки у 2022 році, а саме 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 05 грудня 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 12 липня 2021 року № 111-о/дск, ОСОБА_1 з 13 липня 2021 року прийнято на службу до Державного бюро розслідувань на посаду начальницького складу оперативного підрозділу ТУ ДБР у м. Полтаві з подальшим укладанням контракту та присвоєно спеціальне звання капітана Державного бюро розслідувань.
Наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 01 червня 2023 року № 57-о/дск капітана Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 звільнено зі служби у Державному бюро розслідувань у запас у зв`язку із невідповідністю займаній посаді з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 12 липня 2021 року №90.
Крім цього, наказом від 01 червня 2023 року №57-о/дск фінансово-економічному відділу ТУ ДБР у м. Полтаві доручено виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за 16 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2023 рік.
02 червня 2023 року представником позивача надіслано до ТУ ДБР у м. Полтаві адвокатський запит, в якому останній, зокрема, просив надати інформацію щодо невикористаних ОСОБА_1 відпусток за період проходження ним служби, а саме за період з 13 липня 2021 року по 01 червня 2023 року та надати інформацію щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки за 2022 рік.
Листом від 08 червня 2023 року за вих.№14826-23/15-06/14761-23/п ТУ ДБР у м. Полтаві повідомило представника позивача, що відповідно до вимог чинного законодавства та фактично відпрацьованого часу ОСОБА_1 нараховано наступну кількість днів відпустки:
- за період роботи з 13 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 13 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки;
- за період роботи з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки;
- за період роботи з 01 січня 2023 року по 01 червня 2023 року - 13 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до довідки (вих.№126вн/1506 від 05 липня 2023 року), виданої ТУ ДБР у м. Полтаві, ОСОБА_1 згідно з обліковими даними кадрового підрозділу ТУ ДБР у м. Полтаві нараховано за період його роботи з 01 січня 2022 по 31 грудня 2022 року - 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки. Вказані дні відпустки ОСОБА_1 не використані в порядку і у строки, встановлені Положенням №743. Одноденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення складає 1741,60 грн (довідка №4 від 30 червня 2023 року).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку за період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року (30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки), ОСОБА_1 звернувся до суду з цією позовною заявою.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону №794-VIII).
Положеннями частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
При цьому частиною шостою статті 14 Закону №794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).
Пунктами 81-82 Положення №743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.
Згідно з пунктом 84 Положення №743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.
За правилами пункту 89 Положення №743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.
Відповідно до пункту 94 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.
Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.
Згідно з пунктами 95-96 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.
За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.
Згідно з пунктом 97 Положення №743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.
Відповідно до пункту 99 Положення №743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.
Наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року №348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція №348).
За змістом пункту 3 розділу І цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції №348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.
За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.
24 лютого 2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (в редакції Закону від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачу як особі начальницького складу ДБР грошової компенсації за невикористану відпустку у період роботи з 01 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року, у кількості 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки, при звільненні зі служби в 2023 році.
Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у позивача права на виплату такої компенсації за спірні періоди, виходячи з положень статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР. Також суди зазначили, що на осіб рядового і начальницького складу поширюються соціальні гарантії, визначені для працівників поліції, які згідно з Законом України «Про Національну поліцію» мають право на отримання компенсації за всі невикористані дні відпустки.
Скаржник у касаційній скарзі ставить під сумнів правильність застосування судами статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, наголошуючи на тому, що відповідно до пунктів 84 та 95 Положення №743, який є спеціальним нормативно-правовим актом, компенсація при звільненні виплачується особам рядового та начальницького складу ДБР тільки за невикористану в році звільнення відпустку. Він вважає, що обов`язку виплати спірної компенсації за попередній рік позивачу не має, оскільки позивач звільнений у 2023 році.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на аргументи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 84, 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №743 від 05 серпня 2020 року, статті 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» у співвідношенні зі статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки».
В аспекті заявленої підстави для касаційного оскарження питання, на які має відповісти Верховний Суд, - чи підлягають застосуванню стаття 24 Закону №504/96-ВР та стаття 83 КЗпП України при вирішенні цього спору, а також чи має позивач, як особа начальницького складу ДБР, право на компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за попередні роки служби при звільненні.
Розглядаючи ці питання, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом наведених правових норм, служба в ДБР є державною службою особливого характеру, спрямованою на запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до її компетенції. Специфічні умови та інтенсивність такої служби зумовлюють підвищені вимоги до осіб, що займають посади в ДБР. Зокрема, особи, які працюють в ДБР, повинні відповідати низці критеріїв, а саме мати належні особисті, ділові та моральні якості, а також відповідний вік, освітній і професійний рівень та стан здоров`я, що дозволяють ефективно виконувати службові обов`язки.
Для виконання поставлених завдань у ДБР працюють кілька категорій працівників: особи рядового та начальницького складу, державні службовці та особи, що уклали трудовий договір (контракт) з ДБР. Такий поділ зумовлений відмінним характером їхньої професійної діяльності, що підвищує ефективність виконання функціональних обов`язків.
Зважаючи на підвищену відповідальність та складність виконуваних службових обов`язків, особи рядового та начальницького складу ДБР повинні мати достатнє грошове забезпечення, а державні службовці - відповідну оплату праці, що спрямовано на належне виконання ними службових обов`язків, стимулювання їх до досягнення високих результатів у службовій діяльності, а також компенсації значних фізичних та інтелектуальних затрат.
З огляду на специфіку завдань, які виконують особи рядового та начальницького складу ДБР, вони користуються спеціальним правовим захистом, зокрема соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за невикористані відпустки.
Закон №794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743.
Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП України та Закону №504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.
Верховний Суд повторює неодноразово висловлену позицію, зокрема і в цій категорії справ, про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Аналізуючи Положення №743 в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, Верховний Суд звертає увагу на таке.
Згідно з пунктами 81-82 Положення №743 особи рядового та начальницького складу ДБР мають право на щорічні основні та додаткові відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчу відпустку, відпустку для підготовки та участі в змаганнях, соціальні відпустки та відпустки без збереження заробітної плати. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки становить 30 календарних днів, а щорічної додаткової оплачуваної відпустки, що надається за умови наявності п`ятирічного стажу служби в ДБР, - 1 календарний день за кожен повний календарний рік служби після досягнення зазначеного стажу, але не більш ніж 15 календарних днів.
Пункт 84 Положення №743 встановлює, що щорічна основна відпустка надається особам рядового та начальницького складу ДБР протягом календарного року, водночас, за погодженням із керівником, допускається перенесення невикористаної щорічної основної відпустки за минулий рік у I квартал наступного року. У випадку захворювання під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки передбачено можливість продовження строку такої відпустки на кількість невикористаних днів відпустки після одужання за відповідним рапортом особи (пункт 99 Положення №743).
Згідно з пунктами 94-96 Положення №743 при звільненні зі служби (за винятком випадків звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту) та за наявності невикористаної щорічної основної відпустки, особи мають право на використання цієї відпустки за їх бажанням перед звільненням. Датою звільнення в такому разі вважається останній день відпустки. Особи рядового та начальницького складу ДБР мають право на використання невикористаної щорічної основної відпустки також у разі звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, навіть якщо час такої відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. У такому випадку строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.
При звільненні з причин, пов`язаних із досягненням граничного віку, станом здоров`я та скороченням штатів, особи рядового та начальницького складу ДБР можуть за власним бажанням скористатися правом на щорічну основну відпустку у році звільнення, тривалість якої визначається відповідно до норм цього Положення.
Пункт 95 Положення №743 передбачає, що за невикористану в році звільнення відпустку особи рядового та начальницького складу, які звільняються з ДБР, можуть отримати грошову компенсацію відповідно до закону.
Отже, Положення №743 встановлює спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.
Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.
Навпаки, Положення №743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.
Пункт 95 Положення №743, на застосуванні якого наполягає скаржник, вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.
Попри це, варто відзначити, що Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.
Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.
Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
З огляду на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд підтримує застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
У зв`язку з цим, доводи касаційної скарги про те, що Положення №743 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки для осіб рядового і начальницького складу ДБР, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.
Згідно з правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР грошової компенсації за всі невикористані у 2022 році 30 календарних днів щорічної основної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки.
Подібний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосував Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, що враховується при вирішенні цього спору.
Принагідно Суд зауважує, що у правовідносинах за позовами звільнених поліцейських з вимогами щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки служби, Верховний Суд сформулював висновок про те, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок (постанова судової палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, постанови Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20, від 26 травня 2021 року у справі №360/1362/20 та ін.).
Як зазначалося, особи рядового та начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями, передбаченими для працівників поліції відповідно до Закону №580-VIII, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань».
Застосований підхід при вирішенні питання наявності/відсутності права осіб рядового та начальницького складу ДБР на компенсацію невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за попередні роки перед звільненням узгоджує це право із соціальним гарантіями, якими особи рядового і начальницького складу ДБР мають право користуватися нарівні з працівниками поліції відповідно до Закону №580-VIII.
Резюмуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки та мотиви судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у цій справі, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду у силу частини шостої статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Е. Мацедонська
Судді М.В. Білак
О.А. Губська