10.02.2024

№ 160/1872/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 160/1872/21

адміністративне провадження № К/9901/45122/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №160/1872/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Божко Л.А., суддів - Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1088к від 24 грудня 2020 року;

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірах двох середньомісячних заробітних плат у сумі 42874 грн 02 коп.

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що відповідно до наказу Дніпропетровської обласної прокуратури №1088к від 24 грудня 2020 року позивача було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Проте, під час розрахунку не було здійснено виплату вихідну допомоги при звільненні, яка передбачена статтею 44 КЗпП України.

3. Указував, що така виплата не передбачена Законом України «Про прокуратуру», проте якщо нормами спеціального закону не урегульовано таке питання, то у даних правовідносинах підлягають застосуванню норми КЗпП України.

4. Ураховуючи невиконання відповідачем обов`язку з виплати вихідної допомоги при звільненні вважав, що до відповідача мають бути застосовані наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року позовні вимоги задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1088к від 24 грудня 2020 року;

- зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірах двох середньомісячних заробітних плат у сумі 42874 грн 02 коп.;

- стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.

6. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оскільки спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри заробітної плати прокурорів, не урегульовує правовідносини, що пов`язані з виплатою вихідної допомоги при звільненні у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, то у такому разі застосуванню підлягають положення КЗпП України.

7. Також указав, що відповідно до частини другої статті 85 Закону України «Про прокуратуру», питання матеріально-побутового забезпечення та соціального захисту працівників органів прокуратури, не врегульовані цим Законом, визначаються Законом України «Про державну службу» та іншими законодавчими актами.

8. З огляду на викладене вирішив, що у спірних правовідносинах окрім статті 44 КЗпП України на позивача поширює свою дію частина четверта статті 87 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої позивач має право на виплату вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

9. Суд першої інстанції констатував, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено у день звільнення, проте без виплати вихідної допомоги при звільненні. Також, між сторонами відсутній спір про розмір належної до сплати позивачу вихідної допомоги при звільненні. З урахуванням наведеного дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.

10. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково:

- зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку в розмірі 21 437 грн 01 коп. з врахуванням всіх необхідних платежів до бюджету.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначав, що Законом України «Про прокуратуру» не урегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. У той час, як статтею 44 КЗпП України урегульовано порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника.

12. Вирішив, що ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку (21 437 грн 01 коп.).

13. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції указав, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

14. Констатував, що саме з цих підстав відповідач при звільненні ОСОБА_1 не виплатив вихідну допомогу при звільненні, тобто вихідна допомога була оспорюваною сумою при звільненні ОСОБА_1 і тільки з набранням законної сили судовим рішенням, яким визнано протиправною невиплату вихідної допомоги, ця сума перестає бути оспорюваною.

15. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відсутня вина Дніпропетровської обласної прокуратури щодо несвоєчасної виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 та наявний спір щодо виплати вихідної допомоги позивачу при звільненні, то відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст касаційної скарги

16. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції у грудні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку.

17. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

18. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 31 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, відповідно до яких якщо вихідну допомогу не було виплачено особі при звільненні, то є підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

19. Переконує, що оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, то ураховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позиція інших учасників справи

20. 07 лютого 2022 року від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

21. 09 грудня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2021 року для розгляду справи №160/1872/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

23. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

24. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №160/1872/21 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

25. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №160/1872/21 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

26. ОСОБА_1 з 28 липня 2008 року по 30 грудня 2020 року працював в органах прокуратури України, з 21 червня 2018 року - на посаді прокурора Широківського відділу Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

27. Третьою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення від 19 листопада 2020 року №42 Про неуспішне проходження позивачем атестації.

28. Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року №1088к ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора Широківського відділу Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року. Окрім того, у зазначеному наказі указано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Дніпропетровської області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

29. Позивач вважаючи, що Дніпропетровська обласна прокуратура безпідставно не виплатила йому при звільнені вихідну допомогу, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

30. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

32. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року касаційне провадження відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

33. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, відмовив у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки вважав, що у спірних правовідносинах відсутня вина Дніпропетровської обласної прокуратури щодо несвоєчасної виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 з огляду на те, що вихідна допомога є оспорюваною сумою і лише з набранням законної сили рішенням про її стягнення у відповідача з`являється обов`язок її виплатити.

34. Позивач у тексті касаційної скарги звертає увагу на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 31 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, відповідно до яких якщо вихідну допомогу не було виплачено особі при звільненні, то є підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

35. Верховний Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин та зазначає таке.

36. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

37. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

38. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

39. Колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити таку.

40. Отже, судовими рішеннями у цій справі установлено право позивача на виплату вихідної допомоги при звільненні.

41. З аналізу статей 116 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

42. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, вихідна допомога тощо).

43. Колегія суддів констатує, що задовольняючи позовну вимогу про стягнення/нарахування вихідної допомоги при звільненні, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги. Зважаючи на правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із вихідною допомогою, колегія суддів погоджується з доводами позивача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову у цій частині.

44. Аналогічні висновки щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку одночасно із стягненням вихідної допомоги Верховний Суд неодноразово викладав у постановах, зокрема від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 31 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, посилання на які стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

45. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

46. Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.

47. Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

48. Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

49. Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1992 року №100 (далі - Порядок №100) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

50. Згідно з абзацами 1, 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

51. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

52. Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів вимушеного прогулу. Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді (кількості днів, за які нараховувалася заробітна плата).

53. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд апеляційної інстанції не установлював розміру заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням і не обчислював розмір середньоденної зарплати позивача.

54. Суд касаційної інстанції, виходячи з меж касаційного перегляду, передбачених статтею 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. З урахуванням викладеного, Суд позбавлений можливості самостійно витребувати/дослідити довідку про заробітну плату позивача за два місяці перед звільненням та обчислити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

56. Отже, судом апеляційної інстанції не установлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: для здійснення обчислення середньомісячної заробітної плати позивача та розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів та не установив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим висновок суду апеляційної інстанції та оскаржуване рішення у цій справі не відповідає завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.

58. Водночас, в силу положень статті 341 КАС України їх установлення судом касаційної інстанції не допускається.

59. Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

60. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

61. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

62. Так, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд у частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.

63. Суду апеляційної інстанції під час нового розгляду необхідно взяти до уваги наведене у цій постанові, здійснити розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку №100, застосувати у разі необхідності принцип співмірності середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і, з урахуванням установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.

IV. Висновки щодо судових витрат

64. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №160/1872/21 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Справу №160/1872/21 у частині позовної вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.

4. В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №160/1872/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду