№ 160/25710/21

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року

м. Київ

справа № 160/25710/21

адміністративне провадження № К/990/29073/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року (головуючий суддя - Жукова Є.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) - Божко Л.А., суддів - Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15 листопада 2021 року №2711/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким за порушення службової дисципліни накладено дисциплінарне стягнення на начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 у виді звільнення з посади;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17 листопада 2021 року №2734/к «Про виконання дисциплінарного стягнення» в частині пункту 1, яким звільнено 23 листопада 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , з посади начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» з 23 листопада 2021 року;

- стягнути з державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2021 року до дня ухвалення рішення суду з розрахунку 898,14 грн за кожен робочий день.

У позові ОСОБА_1 також ставив питання про розподіл судових витрат, зокрема, просив стягнути на його користь 908,00 грн, витрачених ним на сплату судового збору та 15000 грн витрат, понесених на правову допомогу.

2. Наведені позивачем на обґрунтування цих вимог мотиви зводяться до відсутності в його діях порушень, які ставляться позивачеві у провину згідно з висновком службового розслідування, а саме щодо: відсутності у посвідченнях про короткостроковий виїзд засуджених відмітки та печатки уповноваженого органу з питань пробації про прибуття та вибуття; не накладення стягнень на засуджених за порушення встановленого порядку відбування покарання; невжиття заходів, направлених на встановлення місця та особи, у якої засуджений ОСОБА_2 придбав наркотичні засоби; не зазначення дати затвердження висновку службового розслідування щодо засудженого ОСОБА_3 , молодшого інспектора ВНіБ ОСОБА_4 , а також в частині невжиття заходів щодо перевірки обставин; грубих порушень щодо ведення діловодства в установі, а саме відсутності дат в окремих дорученнях; не забезпечення нагляду на добу; відсутності участі в щотижневих оглядах стану сигналізації та зв`язку; не виконання установою дезінфекції і дезінсекції; виявлення нестачі продуктів; не виконання прогам диференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення»; призначення на посаду ОСОБА_5 попри відсутність належного освітньо-кваліфікаційного рівня; прийняття на службу осіб без встановлення їх придатності за станом здоров`я, а саме без довідки військово-лікарської комісії про придатність до служби в державній кримінально виконавчій службі України; порушення порядку погодження виходу у відпустку та відкликання з неї. У частині порушень, вчинених за фактом смерті засудженого ОСОБА_6 , позивач зазначив про збіг піврічного строку від моменту вчинення порушення, протягом якого на нього може бути накладено дисциплінарне стягнення.

3. Крім цього, ОСОБА_1 обґрунтував наявність підстав для скасування оскаржуваних наказів та поновлення його на посаді тим, що 30 серпня 2021 року він подав до правоохоронних органів заяву про вчинення заступником Міністра юстиції України корупційних правопорушень, внаслідок чого набув статусу викривача, тому щодо нього не можуть вживатися заходи впливу, зокрема, притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, у зв`язку з таким повідомленням. Крім цього, указав, що з 01 листопада 2010 року є членом первинної профспілкової організації, проте відповідач не звертався до цієї профспілкової організації з питанням про отримання згоди на звільнення позивача.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року, позов задоволено частково:

визнано протиправними та скасовано накази Міністерства юстиції України від 15 листопада 2021 року №2711/к «Про накладення дисциплінарного стягнення» та від 17 листопада 2021 року №2734/к «Про виконання дисциплінарного стягнення» - в частині пункту 1;

поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр № 75» з 24 листопада 2021 року;

стягнуто із цієї установи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2021 року до 07 вересня 2022 року з розрахунку 928,16 грн, у розмірі 267 310,10 грн, з вирахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України та Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору та на професійну правову допомогу - по 454 та 2500 грн відповідно з кожного.

У задоволенні решти вимог позивача відмовлено.

5. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не довів належними, достатніми та допустимими доказами вчинення позивачем описаних у висновку службового розслідування дій як дисциплінарного проступку, не спростував доводів позивача щодо відсутності в його діях порушень, не обґрунтував наявності підстав для застосування до позивача звільнення з посади та неможливості накладення у цьому випадку менш суворого виду стягнення, не пов`язаного зі звільненням. Суд також зауважив, що однією з передумов, яка вплинула на звільнення позивача, став висновок про те, що на момент проведення службового розслідування ОСОБА_1 мав непогашене дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Втім, на час розгляду цієї справи судовим рішенням у справі №160/17189/21, яке набрало законної сили 28 липня 2022 року, було скасовано наказ Міністерства юстиції України згідно з яким позивачеві оголошено догану.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого адміністративного суду, водночас зауважив, що частина виявлених під час службового розслідування порушень не мають причинного зв`язку з негативними наслідками та на час прийняття оскаржуваного рішення їх уже виправлено, самі ці порушення, на переконання апеляційного суду, не є значними і такими, що можуть тягнути звільнення з посади, водночас накази відповідача про звільнення зі служби позивача, які прийнято за результатами службового розслідування, є невмотивованими та не ґрунтуються на належних доказах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

8. Підставою оскарження судових рішень у касаційному порядку Міністерство юстиції України зазначило пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

9. Зокрема, відповідач указав на відсутність Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 12, 14 Закону України від 22 лютого 2006 року №3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України») в контексті того, чи мають види дисциплінарних стягнень застосовуватися в чіткій послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості.

10. Відповідач стверджує, що порушення, які стали підставою для оголошення позивачеві догани та були предметом судової перевірки у справі №160/17189/21 не пов`язані з порушеннями, за які ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника виправного центру, а тому встановлені у згаданій справі обставини не мають преюдиційного значення для справи, яка переглядається. Міністерство вважає, що при обранні такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, відповідач достатньою мірою врахував тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяну шкоду, попередню поведінку особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Вибір виду дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень Міністра юстиції. Отже, повноваження відповідача щодо вибору виду стягнення є його виключною компетенцією, а висновки судів попередніх інстанцій, що такому виду дисциплінарного стягнення як звільнення з посади мають передувати інші види стягнення, є формою втручання в повноваження відповідача.

11. Обґрунтовуючи доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, скаржник указав на те, що суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження. Наведені судами висновки ґрунтуються виключно на доводах позивача і не враховують аргументів відповідача, а також оцінки наданих ним доказів. Крім цього, на його переконання, суди допустили втручання у дискреційні повноваження Міністерства юстиції України щодо вибору дисциплінарного стягнення, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 317 КАС України. Наголошує на тому, що встановлені судом у справі №160/17189/21 обставини не мають преюдиційного значення і не могли слугувати підставою для ухвалення оскаржуваних рішень.

12. Відповідач наполягає на тому, що висновок службового розслідування є обґрунтованим, однак суди його належним чином не дослідили та усіх обставин справи не встановили. Вважає, що оскаржувані накази суди попередніх інстанцій скасували безпідставно. У цьому контексті указує на те, що їх видано в межах повноважень та в установленому законом порядку, водночас висновки судів про те, що ці накази прийнято за результатами службового розслідування вважає невмотивованими. Крім цього, у частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суд першої інстанції не дослідив які саме послуги було надано позивачеві адвокатом, а суд апеляційної інстанції залишив наведені в апеляційній скарзі доводи щодо цього поза увагою.

13. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року - без змін.

14. На переконання позивача, суди попередніх інстанцій достатньо повно встановили обставини в справі на підставі досліджених ними доказів та дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваних наказів. На думку позивача, скаржник не навів переконливих мотивів стосовно того, яким чином ухвалення судом рішення в порядку письмового провадження негативно вплинуло на можливість реалізації ним процесуальних прав. При цьому апеляційний суд переглянув рішення місцевого адміністративного суду у відкритому судовому засіданні за участі представника відповідача. Позивач зазначає, що стверджувана відповідачем відсутність у законодавстві правил щодо потреби послідовного застосування стягнень не має значення для цієї справи, натомість важливим є те, що дисциплінарне стягнення у виді звільнення є крайнім заходом, що має застосовуватися у виняткових випадках і наявність таких обставин має бути доведена відповідачем, що наразі не встановлено. Зауважив, що у відзиві на позовну заяву Міністерство юстиції України стверджувало, що ним враховано попереднє оголошення позивачеві догани, натомість у касаційній скарзі зазначає про безпідставність врахування судами скасування цієї догани в іншій судовій справі. Заперечуючи проти доводів про втручання судів у дискреційні повноваження відповідача, позивач зауважив, що наразі застосування крайнього виду дисциплінарного стягнення - звільнення є необґрунтованим, нерозсудливим та непропорційним, тому підлягало судовому контролю. Стосовно наведених відповідачем заперечень щодо преюдиційності, позивач наголосив, що у справі №160/17189/21 судом скасовано наказ Міністерства юстиції України про оголошення позивачеві догани, а оскільки у висновку службового розслідування містяться посилання на оголошення цієї догани та їх врахування при прийнятті оскаржуваних наказів, суди правильно встановили та оцінили ці обставини. Крім цього, позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на прорахунки в службовій діяльності, оскільки підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку. Стосовно незгоди скаржника зі стягненням на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, позивач зауважив, що наразі відсутнє обґрунтоване клопотання відповідача про зменшення їх розміру.

15. 17 листопада 2023 року від Міністерства юстиції України надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач виклав позицію щодо незгоди з наведеними у відзиві на касаційну скаргу доводами стосовно того, що порушення порядку розгляду справи не є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, що відсутність у матеріалах особової справи позивача вплинула на повноту дослідження обставин справи. Зазначив, що матеріали службового розслідування було оформлено з дотриманням вимог законодавства. Повторив, що з огляду на те, що законодавець не визначив конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем суворості, то вид стягнення визначається залежно від конкретних обставин дисциплінарного проступку, а його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи. Вкотре повторив, що обставини у справі №160/17189/21 не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи та наголосив на тому, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади стало вчинення дисциплінарного проступку, а не «прорахунки в роботі». Наостанок відповідач указав на необґрунтованість висновків суду щодо стягнення з нього на користь позивача витрат на професійну правову допомогу та зауважив, що на його переконання, наведені у відзиві мотиви не спростовують доводів касаційної скарги.

16. 28 листопада 2023 року від позивача на адресу Верховного Суду надійшло клопотання у якому він, серед іншого, стверджував, що відповідач не вчиняє дій на виконання судових рішень у цій справі, зокрема, щодо поновлення на посаді та щоразу наводить нові причини з метою невиконання судових рішень у цій частині.

17. У відповідь на це Міністерство юстиції України 21 грудня 2023 року подало до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких зазначило, що через зміну кримінально-виконавчої установи змінився обсяг повноважень її начальника. Стверджує про необґрунтованість доводів позивача про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки судові рішення фактично виконано.

18. 23 грудня 2023 року до Верховного Суду від позивача надійшли додаткові пояснення. Наведені у них доводи загалом зводяться до незгоди позивач з твердженнями Міністерства юстиції України про належне виконання судових рішень в частині поновлення позивача на посаді.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без руху, а скаржникові надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

21. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року задоволено клопотання Міністерства юстиції України про поновлення строку на касаційне оскарження, визнано причини пропуску цього строку поважними та відкрито провадження за поданою відповідачем касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

22. Іншою ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року відповідачеві відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у цій справі.

23. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

24. Громадянин України ОСОБА_1 , підполковник внутрішньої служби, обіймав посаду начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» з 31 січня 2017 року.,

25. Міністерство юстиції України прийняло наказ від 30 серпня 2021 року №2984/7 «Про проведення службового розслідування» відповідно до якого призначено службове розслідування стосовно начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» ОСОБА_1 та осіб рядового і начальницького складу зазначеної установи. Наказом Міністерства юстиції України від 28 вересня 2021 року № 3387/7 було продовжено строк проведення службового розслідування на 1 місяць.

26. За результатами проведеного службового розслідування, в ході якого члени комісії здійснили виїзд до Державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)», складено висновок службового розслідування від 25 жовтня 2021 року, який 26 жовтня 2021 року затвердив Міністр юстиції України.

27. Згідно із цим висновком щодо частини обставин, які були підставою для проведення службового розслідування, комісія за наслідками їх перевірки порушень не встановила.

28. Разом із цим, у висновку зазначено, що члени комісії виявили ряд інших «недоліків та прорахунків» в службовій діяльності установи, а саме щодо: відсутності у посвідченнях про короткостроковий виїзд засуджених відмітки та печатки уповноваженого органу з питань пробації про прибуття та вибуття; не накладення стягнень на засуджених за порушення встановленого порядку відбування покарання; невжиття заходів, направлених на встановлення місця та особи, у якої засуджений ОСОБА_2 придбав наркотичні засоби; відсутність дати затвердження висновку службового розслідування щодо засудженого ОСОБА_3 , молодшого інспектора ВНіБ ОСОБА_4 , а також в частині невжиття заходів щодо перевірки обставин; грубих порушень щодо ведення діловодства в установі, а саме відсутності дат в окремих дорученнях; порушення у забезпеченні нагляду на добу; недотриманні вимог щодо участі в щотижневих оглядах стану сигналізації та зв`язку; недотримання вимог щодо дезінфекції і дезінсекції, відсутність дезінфекційної камери; щодо виявленої нестачі продуктів; невиконання прогам диференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення»; призначення на посаду ОСОБА_5 , освітньо-кваліфікаційний рівень якого не відповідав вимогам до посади; прийняття на службу осіб без встановлення їх придатності за станом здоров`я, а саме без довідки військово-лікарської комісії про придатність до служби в державній кримінально виконавчій службі України; порушення порядку погодження виходу у відпустку та відкликання з неї. Також, зазначено про те, що начальник установи мав керуватися Положенням про порядок розслідування та ведення обліку аварій і нещасних випадків на виробництві, що сталися з особами, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженим Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 березня 2009 року №44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2009 року за №305/16321, за фактом смерті засудженого ОСОБА_6 .

29. Висновки комісії щодо виявлених порушень загалом зводяться до того, що ОСОБА_1 не вживає заходів щодо покращення стану організації службової діяльності, водночас недостатня вимогливість до підлеглих та слабка організаційна роль керівника установи призводить до порушення працівниками цієї установи службової дисципліни, за стан якої відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України персональну відповідальність несе начальник.

30. Із цих міркувань як наслідок недостатньої вимогливості керівника установи у висновку констатовано порушення її працівниками вимог Інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 листопада 2011 року №3361/5, Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року №356/5 (далі - Порядок №356/5), Інструкції з діловодства в Державній установі «Широківський виправний центр (№ 75)», затвердженої наказом цієї установи від 31 грудня 2020 року №232/ОД-21, Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 2016 року №30/5 ДСК, Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2021 року №849/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 червня 2012 року за №947/21259, Положення про програму диференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 травня 2016 року №1418/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17 травня 2016 року за №735/28865.

31. Крім цього, на думку членів комісії, в діях власне начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків убачається порушення вимог пунктів 1, 5, 12, 15, 16 розділу 9 Положення про державну установу «Широківський виправний центр (№75)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 березня 2020 року №917/5, а також статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», частини одинадцятої статті 93 Закону України «Про національну поліцію», наказу Міністерства юстиції України від 10 квітня 2020 року №939/7 «Про організацію роботи з персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України».

32. Як підсумок, зважаючи на те, що на момент складення цього висновку начальник Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» - полковник внутрішньої служби ОСОБА_1 має діюче дисциплінарне стягнення у виді догани, у висновку службового розслідування запропоновано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення із займаної посади,.

33. На підставі цього висновку службового розслідування Міністерство юстиції України прийняло наказ від 15 листопада 2021 року №2711/к «Про накладення дисциплінарного стягнення» згідно з яким за порушення службової дисципліни на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.

34. Наказом Міністерства юстиції України від 17 листопада 2021 року №2734/к « Про виконання дисциплінарного стягнення» позивача 23 листопада 2021 року звільнено з посади начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» та зараховано з 24 листопада 2021 року в розпорядження Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

35. За правилами частин першої, другої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

38. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав касаційного оскарження, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

39. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

40. Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Статуту поширюється на, зокрема, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

41. За визначеннями, наведеними у статтях 1 та 2 цього Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

42. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частини перша статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

43. Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

44. Згідно із частиною сьомою статті 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.

45. За правилами статті 14 цього Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу

Особа рядового або начальницького складу органу внутрішніх справ, яка повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», вчинених іншими особами, не може бути звільнена зі служби чи змушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з таким повідомленням або піддана іншим негативним заходам впливу, або загрозі таких заходів впливу (частини перша, четверта-шоста, десята, п`ятнадцята, шістнадцята статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

46. Відповідно до статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

47. Згідно із частиною п`ятою статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

48. За змістом пунктів 1, 2 розділу II «Підстави для проведення службового розслідування» Порядку №356/5 підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.

Службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань.

49. Згідно з пунктом 5 цього ж розділу Порядку №356/5 підстави для призначення службового розслідування можуть міститися у службових документах осіб рядового і начальницького складу, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих посадовими особами органів і установ в установленому законодавством України порядку.

50. За змістом пункту 1 розділу VIII «Оформлення матеріалів службового розслідування» Порядку №356/5 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.

У вступній частині висновку зазначаються посада, звання, прізвище, ініціали виконавця (голови, членів комісії), який (які) проводив (ли) службове розслідування, підстави для проведення службового розслідування.

В описовій частині висновку зазначаються: відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками; умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного; відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати.

У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються: пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних видів заохочень або дисциплінарних стягнень, класифікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; підтвердження чи спростовування відомостей, які стали підставою для його призначення; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

51. Колегія суддів зазначає, що правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, установлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та чи відповідає застосоване дисциплінарне стягнення тяжкості дисциплінарного проступку.

52. У справі, що переглядається, ключові аргументи сторін зводяться головним чином до питання доведеності констатованих у висновку службового розслідування порушень, наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку та співмірності застосованого до нього виду дисциплінарного стягнення тим порушенням, які ставляться йому в провину.

53. Судами попередніх інстанцій установлено, що громадянин України ОСОБА_1 , підполковник внутрішньої служби обіймав посаду начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» з 31 січня 2017 року, що підтверджується копією наказу Міністерства юстиції України №470/к від 30 січня 2017 року та копією біографічної довідки, які наявні у матеріалах справи.

54. Співробітниками Управлінням внутрішньої безпеки Державної кримінально-виконавчої служби України та органів юстиції в ході виїзду до Установи, що мало місце у період часу з 27 по 30 липня 2021 року виявлено ряд порушень службової дисципліни в частині ведення фінансово-господарської діяльності Установи та в частині порушень вимог чинного законодавства позивачем та особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань.

55. На підставі зібраних матеріалів Комісією було проведено службове розслідування щодо невиконання або неналежного виконання під час службової діяльності вимог чинного законодавства начальником державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» полковником внутрішньої служби ОСОБА_1 , та особами рядового і начальницького складу зазначеної установи.

56. Судами установлено, що за результатами службового розслідування Комісією складено висновок від 25 жовтня 2021 року, затверджений Міністром юстиції України Д.Малюською (далі - Висновок), яким, зважаючи на те, що на момент складання висновку службового розслідування начальник державної установи «Широківський виправний центр №75)» - полковник внутрішньої служби ОСОБА_1 має діюче дисциплінарне стягнення у виді догани, запропоновано притягнути останнього до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з займаної посади.

57. На підставі Висновку винесено оскаржувані накази, а саме:

- наказ Міністерства юстиції України № 2711/к від 15 листопада 2021 року «Про накладення дисциплінарного стягнення», підписаний Міністром юстиції Денисом Малюською, відповідно до якого, за порушення службової дисципліни, вирішено накласти дисциплінарне стягнення на начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 у виді звільнення з посади;

- наказ Міністерства юстиції України №2734/к від 17 листопада 2021 року «Про виконання дисциплінарного стягнення», підписаний Міністром юстиції Денисом Малюською, яким звільнено 23 листопада 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)».

58. Суди попередніх інстанцій зазначили, що всі наведені обставини та мотиви, які стосуються вчинення дисциплінарного проступку позивачем повинні були бути перевірені дисциплінарною комісією шляхом зібрання відповідних доказів, які в обов`язковому порядку слід було відобразити у вступній, описовій та резолютивній частинах відповідного висновку службового розслідування із зазначенням часу, місця, способу, мотиву та мети вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, характеристики особи, яка вчинила дисциплінарний проступок (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками, зазначення обставин, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного. При цьому, Висновок службового розслідування повинен був містити мотиви притягнення до дисциплінарної відповідальності особи рядового і начальницького складу з урахуванням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлених статтею 16 Дисциплінарного статуту ОВС.

59. У ході судового розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дослідили Висновок, складений Комісією за результатами проведеного службового розслідування, та надаючи оцінку виявленим порушенням [«недолікам та прорахункам в службовій діяльності» - за текстом Висновку] за критеріями обґрунтованості та доведеності констатували їх необґрунтованість та недоведеність належними і допустимими доказами. Зауважили, що деякі з виявлених Комісією порушень не мають причинного зв`язку з тяжкими наслідками/шкодою [про такі не зазначено у Висновку] та на час прийняття оскаржуваних наказів їх уже було виправлено.

60. Також судами попередніх інстанцій установлено відсутність грубих порушень у виявлених недоліках, зокрема: «відсутність дат в окремих документах», «невзяття позивачем участі у щотижневих оглядах стану сигналізації та зв`язку», «безпідставне відкликання та відбуття у відпустку» чи «не вжиття заходів щодо покращення стану організації службової діяльності», «недостатня вимогливість до підлеглих та слабка організаційна роль керівника» та інші.

61. Зауважили, що відповідачем не ураховано того факту, що позивач працює у відповідних органах з 2010 року та не мав стягнень, не зазначено про заохочення позивача, що свідчить про неповне та не об`єктивне дослідження Комісією обставин при проведенні службового розслідування, які могли вплинути на обрання виду дисциплінарного стягнення.

62. З огляду на установлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками про те, що виявлені у ході службового розслідування обставини допущених позивачем порушень не є настільки істотними, щоб бути достатньою підставою для звільнення позивача з посади.

63. У тексті касаційної скарги відповідач, обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 12, 14 Дисциплінарного статуту ОВС у контексті того, чи мають види дисциплінарних стягнень застосовуватися в чіткій послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Наголосив на тому, що питання визначення виду дисциплінарного стягнення належить до його дискреційних повноважень.

64. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що дисциплінарним проступком визнається протиправне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність), тобто невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків при здійсненні повноважень, передбачених Конституцією України та Законами України, статутом, наказами керівника (установи) та іншими організаційно-розпорядчими документами, перевищення наданих повноважень, порушення обмежень, пов`язаних з проходженням державної служби.

65. Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вина може виступати як умисел чи необережність. Характерні ознаки умислу: усвідомлення працівником суспільної шкідливості своєї поведінки; передбачення негативних наслідків такої поведінки; бажання настання шкідливих наслідків у результаті своєї поведінки або свідоме допущення їх. Залежно від характеру вольового ставлення особи до суспільно-шкідливих наслідків свого діяння визначають два види умислу: прямий - коли працівник, передбачаючи суспільно шкідливі наслідки своєї дії чи бездіяльності, бажає їх настання; побічний - коли працівник, передбачаючи суспільно шкідливі наслідки своєї дії чи бездіяльності, прямо не бажає їх, але свідомо допускає їх настання.

66. Необережність характеризується тим, що працівник, який вчинив дисциплінарний проступок, передбачав можливість настання шкідливих наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховував на їх відвернення або не передбачав можливість таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити. Необережність виявляється зазвичай як недбалість.

67. Отже, незалежно від форми вини, обов`язковим її елементом є усвідомлення особою протиправності свого діяння. Форма вини впливає на ступінь тяжкості вчиненого проступку. Тобто дисциплінарний проступок, вчинений з необережності, вважається менш тяжким, ніж вчинений умисно. А від цього, своєю чергою, має залежати й вид дисциплінарного стягнення.

68. За приписами статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

69. Таким чином, при наданні оцінки правомірності порядку накладення на позивача дисциплінарного стягнення та законності обставин його накладення, слід виходити з наявності всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони, а також урахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.

70. У постановах від 20 серпня 2019 року у справі №813/2273/18), а також від 22 квітня 2020 року у справі№818/1707/16 та інших, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

71. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2019 року у справі №9901/986/18 указала, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

72. Колегія суддів, не заперечуючи наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо вибору виду дисциплінарного стягнення зазначає, що закріплена за суб`єктом владних повноважень можливість з поміж декількох варіантів правомірної поведінки (рішень) обирати один (одне) на власний розсуд не надає права робити це свавільно і не означає, що судовий контроль за такими діями та рішеннями неможливий взагалі.

73. Суд зауважує, що судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим. За загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки суб`єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

74. У розглядуваному випадку при застосуванні до позивача такого суворого виду дисциплінарного стягнення як звільнення з посади, зі сторони відповідача та Комісії, на висновок якої він спирався, не було висвітлено таких істотних в контексті вибору виду стягнення обставин як тяжкість проступку; наявність або відсутність заподіяної шкоди чи інших наслідків та відповідно причинного зв`язку між поставленими позивачеві у провину порушеннями та їх наслідками; попередня поведінка особи; наявність обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність. Потреба їх з`ясування передбачена частиною десятою статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та пунктом 1 розділу VIII «Оформлення матеріалів службового розслідування» Порядку №356/5.

75. Не менш важливим аспектом оцінки обґрунтованості звільнення позивача з посади начальника виправного центру є з`ясування співмірності цього виду дисциплінарного стягнення тим порушенням, які стали для цього підставою, що, безумовно, також підлягає судовому контролю і не становить втручання у дискрецію відповідача.

76. Вимога пропорційності передбачає, що зменшення обсягу або кваліфікуючих ознак порушень, які ставляться у провину особі, має призводити до зменшення суворості стягнення, за винятком випадку, коли буде доведено, що порушення є істотним(и) на стільки, щоб бути самостійною і достатньою підставою для застосування стягнення певного виду (у цьому випадку - звільнення з посади) незалежно від того, чи підтвердиться обґрунтованість висновків щодо інших епізодів.

77. Досліджуючи це питання, суди попередніх інстанцій установили, що у справі, що розглядається, висновок службового розслідування як і оскаржувані накази, не містить посилань на грубість чи систематичність виявлених порушень.

78. Відношення Комісії до їх характеру (тяжкості) розкрито виключно через вжите нею формулювання «недоліки та прорахунки у службовій діяльності установи», що характеризує їх як несуттєві та неістотні. Попри те, що це є лише суб`єктивним ставленням перевіряючих до виявлених ними фактів порушень, водночас, на противагу цьому Комісією не зазначено відомостей про те, що характеризує проступок позивача саме з найтяжчої сторони.

79. Так, відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України у разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

80. Верховний Суд, зауважує, що за умови виявлення у ході службового розслідування допущених позивачем грубих порушень, їх підтвердження належними доказами, та за наявності незнятого дисциплінарного стягнення у вигляді догани, Міністерство, застосовуючи до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення, діяло б правомірно.

81. Водночас, за наслідками розслідування не установлено наявності шкоди чи інших тяжких наслідків за фактом наведених порушень, ба більше, як установили суди, деякі з них було усунуто уже на час складення висновку, що, хоч і не виключає факту вчинення порушення (порушень), втім може свідчити про його (їх) малозначність.

82. Доводи скаржника про те, що при обранні такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення, відповідач достатньою мірою урахував тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяну шкоду, попередню поведінку особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються установленими судами обставинами за результатами дослідження висновку службового розслідування та оскаржуваних наказів.

83. Окрім викладеного, судами попередніх інстанцій установлено, що висновок службового розслідування містить посилання на наявну у позивача діючу догану, як обставину, урахування якої, згідно з пунктом 3 цього висновку, мало визначальний вплив для обрання дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення з посади, а не менш суворого. Водночас, наказ про оголошення позивачу догани скасовано у судовому порядку [у справі №160/17189/21], що ураховано при постановленні оскаржуваних судових рішень.

84. У тексті касаційної скарги заявник указує, що порушення, які стали підставою для оголошення позивачеві догани та були предметом судової перевірки у справі №160/17189/21 не пов`язані з порушеннями, за які ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника виправного центру, а тому установлені у згаданій справі обставини не мають преюдиційного значення для справи, яка переглядається.

85. Колегія суддів вважає, що хоча така обставина [скасування догани] не існувала на момент винесення спірного наказу, однак скасування догани, яка фактично була передумовою для обрання більш суворого дисциплінарного стягнення у виді звільнення, не може залишатись поза увагою.

86. У цьому випадку скасування судом у справі №160/17189/21 зазначеної догани має значення не стільки в аспекті преюдиції, тобто як підстави звільнення від доказування (частина четверта статті 78 КАС України), як помилково вважає скаржник, скільки усунення однієї з ключових передумов накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади.

87. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади є необґрунтованим та вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів з поновленням позивача на посаді та стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є правильними.

88. У частині поновлення на посаді та визначеної судами попередніх інстанцій суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач у касаційній скарзі мотивів незгоди з правильністю застосування правових норм не навів, тому ці висновки судів касаційним судом не перевіряються.

89. У тексті касаційної скарги Міністерство юстиції України, обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що наведені судами висновки ґрунтуються виключно на доводах позивача і не враховують аргументів відповідача, а також оцінки наданих ним доказів. Наполягає на тому, що висновок службового розслідування є обґрунтованим, однак суди його належним чином не дослідили та усіх обставин справи не установили. Зазначає, що суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження.

90. Водночас, звертається до Суду із вимогою про скасування оскаржуваних судових рішень, та прийняття нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог було б відмовлено [а не із вимогою про направлення цієї справи на новий розгляд].

91. Суд зазначає, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

92. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

93. Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, установлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

94. Колегія суддів, не применшуючи значення вимог щодо законності та обґрунтованості судового рішення, вважає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за тієї умови, якщо таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність вирішення спору.

95. Такий принцип закріплений і у частині другій статті 351 КАС України, відповідно до якої порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

96. Тож, оскільки доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки доказів та не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені вище висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів відхиляє доводи скаржника у цій частині.

97. Посилання скаржника як на підставу для скасування рішень на те, що суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Рішення у справі цей суд ухвалив 07 вересня 2022 року, розглянувши її в порядку письмового провадження. При цьому апеляційний суд переглянув рішення місцевого адміністративного суду у відкритому судовому засіданні за участі представника відповідача. Тож, скаржник не обґрунтував яким чином ухвалення судом рішення в порядку письмового [не спрощеного] провадження негативно вплинуло на можливість реалізації Міністерством юстиції України процесуальних прав.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу

98. Надаючи оцінку доводам скаржника про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції у частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 2500 грн, мотивовані тим, що суд першої інстанції не дослідив які саме послуги було надано позивачеві адвокатом, а суд апеляційної інстанції залишив наведені в апеляційній скарзі доводи щодо цього поза увагою, колегія суддів зазначає таке.

99. Частиною першою, пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

100. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

101. За правилами статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

102. Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

103. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

104. За визначенням, що міститься у пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

105. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

106. За змістом статті 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

107. Аналіз положень статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

108. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

109. Водночас Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень статті 14 Податкового кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.

110. Аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката, дозволяє дійти висновку про те, що законодавством України не установлено відповідних вимог до розрахункового документу, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не установлено форму такого документа.

111. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

112. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19, від 14 травня 2020 року у справі №344/7365/16-а, від 15 вересня 2021 року у справі №440/4206/19.

113. Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 ставив питання про стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу у розмірі 15000 грн.

114. Обґрунтовуючи понесені витрати позивач надав разом з позовною заявою докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року №08/21 та додаткової угоди до нього від 22 листопада 2021 року №5, копію акту виконаних робіт від 22 листопада 2021 року №5, згідно з яким адвокат надав такі послуги: усні консультації, аналіз правовідносин, оформлення позовної заяви, представництво в судових засіданнях та визначено суму гонорару, яка становить 15000 грн.

115. Суд першої інстанції, дослідивши умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за наведеним розрахунком, дійшов висновку, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, а також виходячи зі складності справи, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5000 грн (по 2500 грн з кожного з відповідачів).

116. Відповідач своїм правом на звернення до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у порядку, встановленому частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України не скористався.

117. Отже, доводи скаржника у цій частині колегія суддів також відхиляє.

118. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

119. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

120. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

121. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу Міністерства юстиції України необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

122. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі №160/25710/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду