ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2025 року
м. Київ
справа №160/31913/24
адміністративне провадження № К/990/19813/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Гриціва М.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №160/31913/24
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправними та скасування рішень,
за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (у складі судді Букіна Л.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (колегія у складі: головуючого судді Коршуна А.О., суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.), -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2024 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 30 вересня 2024 року, а також постанови про накладення штрафу від 14 листопада 2024 року.
2. Одночасно позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій поставлено питання про зупинення дії оскаржуваних постанов про накладення штрафу та стягнення відповідних штрафів органами державної виконавчої служби.
3. В обґрунтування вимог вказаної заяви позивач зазначав, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення його порушених прав у разі вирішення спору на користь ФОП ОСОБА_1 . На підтвердження доводів заяви позивач надав копії постанов державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання постанов про накладення штрафу, а також постанов державного виконавця про арешт коштів боржника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, заяву позивача задовольним частково; зупинив стягнення за постановами про накладення штрафу від 14 листопада 2024 року №№:
ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/01/ПС/01, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/02/ПС/02, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/03/ПС/03, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/04/ПС/04, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/05/ПС/05, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/06/ПС/06, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/07/ПС/07, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/32249/РН/356/П342/ПТ/08/ПС/08, ЗХ/ЛВ/27714/РН/202/341-ЗХ/ЛВ/З2249/РН/З56/ПЗ42/ПТ/09/ПС/09 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №160/31913/24; у задоволенні іншої частини вимог заяви - відмовив.
5. Задовольняючи частково заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державним виконавцем розпочато примусове виконання постанов про накладення штрафу від 14 листопада 2024 року, через що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування
6. Не погоджуючись із ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.
7. Як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, вказує на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, а також неврахування ними висновків Верховного Суду з питань забезпечення позову при розгляді спорів про оскарження постанов про накладення штрафів, у тому числі викладених і у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21. Стверджує, що позивачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не зазначено жодних обставин, які б свідчили про очевидну протиправність оскаржуваних постанов про накладення штрафу, відтак не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
8. 09 травня 2025 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
9. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 травня 2025 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Стеценка С.Г., суддів: Бучик А.І., Коваленко Н.В.
10. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.
11. У зв`язку із відпусткою судді Коваленко Н.В., що унеможливлює її участь у розгляді справи, на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2025 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2025 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Бучик А.І., Гриців М.І.
12. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
15. Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
16. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
17. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
18. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
19. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
20. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
21. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
22. Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевірити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
23. При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
24. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
25. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
26. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
27. Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2022 року у справі №640/31815/21 дійшов такого висновку:
« Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України, основними засадами (принципами) судочинства, а саме: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними ».
28. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в порядку виконавчого провадження може призвести до завдання значної шкоди його інтересам та негативні наслідки у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
29. У контексті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані у цій справі постанови про накладення штрафу прийняті Управлінням у межах здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції, є самостійними виконавчими документами і можуть бути пред`явлені до виконання органам державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження.
30. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
31. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
32. Як установлено частиною сьомою статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», відповідальність за порушення інших вимог цього Закону встановлюється згідно із законом.
Суми штрафів, що накладаються органами ринкового нагляду, зараховуються до Державного бюджету України.
Протокол разом з актом перевірки, поясненнями фізичної особи, у тому числі фізичної особи - підприємця, чи керівника юридичної особи або уповноваженої ним особи (у разі їх наявності) та документами, що стосуються справи, не пізніше наступного робочого дня за днем його складання передається керівнику чи заступнику керівника органу ринкового нагляду (голова та члени або уповноважені посадові особи державного колегіального органу), які розглядають справу протягом 15 календарних днів з дня отримання протоколу та відповідних документів і приймають рішення про накладення штрафу. Кожний штраф оформляється окремою постановою.
Суб`єкт господарювання має сплатити штраф у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови про його накладення.
У разі несплати штрафу в зазначений строк примусове виконання постанов про накладення штрафу здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
33. Отже, Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановлює п`ятнадцятиденний строк на добровільне виконання рішення органу ринкового нагляду та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
34. Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
35. Частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
36. Підстави ж для зупинення вчинення виконавчих дій установлені статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаною статтею не передбачена можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів ринкового нагляду про накладення штрафів.
37. У Законі України «Про виконавче провадження» взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
38. За приписами частини четвертої статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
39. Відтак, зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення у сфері забезпечення безпечності продукції, здійснення ринкового нагляду і контролю продукції до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі. При розгляді спорів про оскарження постанов органів ринкового нагляду про накладення штрафів забезпечення позову може бути виправданим лише за певних умов.
40. Так, Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2019 року по справі №200/3887/19-а не підтримав висновок судів про забезпечення позову з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.
41. Верховний Суд у означеній постанові застосував підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб`єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування суб`єкта господарювання і здійснення ним своєї діяльності.
42. Також, у постанові від 01 червня 2022 року по справі №380/4273/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла таких висновків:
« Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти ».
43. У цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено подання позивачем до заяви про вжиття заходів забезпечення позову документів на підтвердження свого майнового стану, у тому числі відомостей щодо поточних фінансових показників суб`єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
44. Як наслідок, забезпечуючи позов, суди не навели обґрунтованих мотивів, які б свідчили, що невжиття таких заходів як зупинення стягнення на підставі оскаржуваних позивачем рішень (постанов) зумовить настання негативних і незворотних наслідків для позивача. Тобто, можливість настання негативних наслідків не підтверджена наданою оцінкою судами будь-яких доказів. Так само суди не зазначили з посиланням на відповідні докази й про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених прав ФОП ОСОБА_1 з огляду на те, що постановами про арешт коштів боржника застосовано останній виключно в межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.
45. Таким чином, в обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, враховуючи положення частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за постановами про накладення штрафу.
46. Відтак, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
47. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
48. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
49. Відтак, Верховний Суд вважає, що є правові підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.Г. Стеценко
А.Ю. Бучик
М.І. Грицiв ,
Судді Верховного Суду