№ 160/5820/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 160/5820/23

адміністративне провадження № К/990/42681/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузякова Олександра Володимировича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року (суддя Кучма К.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року (колегія у складі суддів Головко О.В., Суховарова А.В., Ясенової Т.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області) від 14 лютого 2023 року №245-К в частині накладення на старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Дніпропетровській області від 20 лютого 2023 року №77о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Дніпропетровській області;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на раніше займаній посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Дніпропетровській області;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплатити йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2023 року до 11 липня 2023 року (включно) у розмірі 87 910,68 грн.

Наведені на обґрунтування цих вимог доводи зводяться до того, що (1) йому не було надано можливості скористатися правом на надання пояснень, (2) фактичною підставою звільнення стало вчинення позивачем дій, які містять ознаки кримінального правопорушення та викладено у повідомлені про підозру, хоч за своєю суттю це лише формальне припущення органу, що проводить досудове розслідування, про причетність конкретної особи до вчинення злочину; висновки службового розслідування містять посилання лише на ті порушення, які ставляться позивачеві в провину у кримінальному провадженні і яким буде надано оцінку судом у межах саме цього провадження, водночас немає підстав вважати, що в діях позивача наявний склад дисциплінарного проступку; (3) вчинення кримінального (корупційного) правопорушення у разі набрання законної сили відповідним судовим рішенням є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» , тому звільнення за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є передчасним; (4) висновки службового розслідування не містять посилання на обставини, в чому саме полягало порушення службової дисципліни, якими доказами це підтверджується та до яких негативних наслідків призвело; (5) у фабулі наказу від 14 березня 2023 року (ймовірно, ідеться про оспорюваний наказ від 14 лютого 2023 року) підставою для службового розслідування слугувало відкриття кримінального провадження, натомість в резолютивній частині указано інші обставини.

Заяв про зміну предмета чи підстав позову позивач до суду не подавав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача ґрунтується на самостійних правових підставах, наявність чи відсутність у діях позивача складу кримінального правопорушення не спростовує факту вчинення ним дисциплінарного проступку, що став підставою для звільнення з поліції останнього. У ході службового розслідування комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевіряла дотримання позивачем вимог, що пред`являються до поліцейських та наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.

Стосовно забезпечення можливості надати пояснення, суд першої інстанції зазначив, що 08 лютого 2023 року позивачеві за адресою його проживання було направлено лист за вих.№604/103/03-2023 про необхідність прибути 10 лютого 2023 року о 12 годині 00 хвилин до службового кабінету №248 адміністративної будівлі ГУНП в Дніпропетровській області. Цей виклик позивач отримав 09 лютого 2023 року, однак у зазначений в ньому час та протягом дня до управління не з`явився, інформації про існування поважних причин неприбуття не повідомив, тому, з урахуванням абзацу другого частини третьої статті 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут Національної поліції України), поліцейський вважається таким, що відмовився від надання пояснень про що складено відповідний акт від 10 лютого 2023 року.

Також суд не вбачав невідповідності Закону звільнення позивача у розглядуваному випадку за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) в контексті того, що вчинення кримінального (корупційного) правопорушення у разі набрання законної сили відповідним судовим рішенням є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 названого Закону.

Отже, за висновком суду, позивача законно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущене ним порушення службової дисципліни тому підстав для скасування наказів, які були прийняті за результатами службового розслідування, немає.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого адміністративного суду, погодився з його висновками, додавши, що наведені ОСОБА_1 доводи не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним, адже оцінка дій ОСОБА_1 була об`єктивно та безсторонньо проведена відповідачем на підставі матеріалів дисциплінарного провадження, в яких зафіксовані обставини, що свідчать про порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стало вчинення ним дисциплінарних проступків у вигляді грубого порушення службової дисципліни та вчинення дій, які дискредитують звання працівника поліції, особиста недисциплінованість ОСОБА_1 , нехтування вимогами чинного законодавства, що позивач спростувати не зміг.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі (уточненій) позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування своїх доводів і вимог зазначив, що згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №814/428/17 важливим аспектом судового розгляду є дослідження судом належного дотримання відповідачем процедури службового розслідування і рішення, прийняте без такого дослідження, є протиправним та передчасним. Також послався на позицію Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №826/6944/17 про те, що під час судового розгляду важливо встановити дотримання відповідачем у ході службового розслідування норми щодо отримання від позивача письмових пояснень з приводу подій, що розслідуються, або складено акт про відмову від надання таких пояснень. Всупереч цим висновкам, суд першої інстанції не перевірив на відповідність дотримання вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України обставини щодо виклику поліцейського для надання пояснень, а суд апеляційної інстанції проігнорував цю обставину та не надав їй оцінки. Скаржник вважає, що відповідач грубо порушив право позивача бути запрошеним для надання пояснень дисциплінарній комісії, йому не було направлено виклик рекомендованим листом «належним» поштовим зв`язком. Водночас скаржник вважає неналежним доказом надану відповідачем інформацію щодо маршруту посилки, оскільки поштовий оператор йому не відомий, у скірншоті не відображено відомостей про зміст відправлення та відправника. За словами позивача, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки факту позбавлення його права на надання пояснень дисциплінарній комісії та порушенню вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України щодо виклику такої особи.

Крім цього, у касаційній скарзі позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували висновків Верховного Суду, викладених у справах №802/2004/17-а, №520/8550/18, №200/142/20-а. Стверджує, що висновок службового розслідування не містить обставин та відомостей, що були встановлені та перевірені комісією. Водночас вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення» не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Більше того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою допущені дисциплінарною комісією порушення Дисциплінарного статуту Національної поліції України при розслідуванні відомостей про дисциплінарний проступок, з урахуванням того, що метою створення комісії була перевірка інформації щодо вчинення дисциплінарного проступку за фактом досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , натомість у резолютивній частині наведено висновки, які цього не стосуються.

Скаржник також зазначив, що у розглядуваному випадку відповідач порушив вимоги статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, тож, суди мали врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 липня 2020 року у справі №802/1767/17-а, за яким притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення зі служби в поліції. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати із підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності. Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників органів поліції, установлені у статті 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дій що порушують службову дисципліну.

Крім цього, указав, що Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2020 року у справі №804/8302/17 виклав висновок щодо протиправності невстановлення ступеня вини особи, обставин які пом`якшують чи обтяжують відповідальність, проте суд першої інстанції наразі проігнорував надані позивачем докази і наведені у позові обґрунтування, залишивши поза увагою висновок, викладений у цій постанові Верховного Суду, вирішив, що наявність повідомлення про підозру є достатнім для визначення вини особи.

Позиція інших учасників справи

У відзиві представник відповідача просить у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Наведені на обґрунтування відзиву мотиви загалом відтворюють позицію судів попередніх інстанцій та надану ними оцінку обставинам справи.

Рух касаційної скарги

18 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника позивача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року касаційну скаргу представника позивача залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 грудня 2023 року, скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції із зазначенням підстав на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою представником позивача касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 обіймав посаду старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

До Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшла інформація, що 30 січня 2023 року працівниками УСБУ в Дніпропетровській області та Дніпропетровською обласною прокуратурою, у межах кримінального провадження №42022040000000477, відкритого 27 грудня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, задокументовано факт отриманням старшим оперуповноваженим 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1 від громадянки «С» неправомірної вигоди в сумі 40 000 грн за невтручання в функціонування місця розпусти, яке остання збиралася організувати.

Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 31 січня 2023 року №288 призначено службове розслідування та утворено дисциплінарну комісію з метою перевірки отриманої інформації.

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 13 лютого 2023 року, в якому зафіксовано інформацію щодо обставин порушення кримінального провадження №42022040000000477, а також інші проступки ОСОБА_1 , які виразились у: бездіяльності щодо надання інформації позивачем про обрання запобіжного заходу та перебування на лікарняному; введення в оману безпосереднього керівника - капітана поліції ОСОБА_2 , про успішне складання тестування з функціональної, загально профільної, вогневої та тактичної підготовки за січень 2023 року; порушення порядку використання і зберігання транспортних засобів та не проходження передрейсових медичних оглядів та інструктажів; невиконання вимог керівництва УМП ГУНП, визначені підпунктами 2- 4 пункту 2 розділу ІІІ Протоколу від 04 листопада 2022 року.

Висновок також містить пропозицію застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби.

Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 14 лютого 2023 року №245к, за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, пунктів 1, 5 частини третьої статті 1, частин першої, другої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 2, 3 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, абзацу 9 підпункту 1 пункту 7 розділу III Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року №50, пунктів 9, 12, 13, 14 розділу III, пункту 10 розділу VII Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2017 року №757, пункту 2.2.1 наказу ГУНП від 10 січня 2023 року №55 «Про організацію службової підготовки в структурних та територіальних підрозділах ГУНП у 2023 навчальному році», пунктів 3.13, 7.10 Порядку експлуатації службового автотранспорту ГУНП в Дніпропетровській області, затвердженого наказом ГУНП від 11 серпня 2021 року №1670, що виразилося у недотримані принципів діяльності поліції в умовах воєнного стану та вчиненні дій, не сумісних з вимогами, які пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського та призвели до приниження авторитету Національної поліції України, не інформуванні керівництва про допущені порушення та обставини, що унеможливлюють виконувати поставлені завдання та обов`язки, не виконанні завдань керівництва, визначених протоколом УМП ГУНП від 04 листопада 2022 року №4/5-1596, не проходженні у листопаді, грудні 2022 року та січні 2023 року, перед виїздом на службовому автомобілі «DAEWOO LANOS», н.з. НОМЕР_1 (на синьому фоні), передрейсових медичних оглядів та інструктажів, ненаданні даного транспортного засобу на огляд технічного стану відповідальною за автотранспортну діяльність особі, а також неправильному веденні дорожніх листів за вказаний проміжок часу, тобто скоєнні проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на працівників поліції основним обов`язкам, підриває довіру до нього як до правоохоронця та носія влади, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, застосовано до старшого оперуповноваженого першого відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП майора поліції ОСОБА_1 , дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 20 лютого 2023 року №77 о/с старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегально міграцією) управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 20 лютого 2023 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

За правилами частини другої статті 19 цього ж Закону підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно із частиною першою статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 року за №1576/29706). Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України. Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування (абзац 2 пункту 1 Правил).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ «Основні вимоги до поведінки поліцейського» названих Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.

За визначенням, наведеним у статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно із частинами першою та третьою статті 11 цього Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Відповідно до частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.

Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

У разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування.

У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких вже проводиться службове розслідування, така скарга долучається до матеріалів службового розслідування.

У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких є висновок дисциплінарної комісії, такі скарги не розглядаються, якщо не містять інформації, яка не була досліджена під час проведення службового розслідування. Про відмову у розгляді скарги заявник інформується у десятиденний строк.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно із частинами першою та другою статі 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.

Згідно із частинами першою, третьою статті 19 цього Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Положеннями частин сьомої та восьмої цієї ж статті передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2123-IX Дисциплінарний статут доповнено розділом V такого змісту: «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану». Вказані зміни набрали чинності 01 травня 2022 року.

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.

За результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок. У разі проведення службового розслідування безпосередньо керівником, який його призначив, висновок не складається, а обставини вчинення дисциплінарного проступку відображаються в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або в довідці про відсутність в діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку.

Службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни може проводитися як дисциплінарною комісією, так і однією особою, у тому числі безпосередньо уповноваженим керівником, який одноособово здійснює передбачені Статутом повноваження дисциплінарної комісії (далі - уповноважена особа).

За правилами частин першої другої та третьої статті 27 цього ж Статуту під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов`язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення.

У разі відсутності поліцейського на службі уповноважена особа зобов`язана викликати його для надання пояснень. Виклик здійснюється шляхом його безпосереднього вручення поліцейському або надсилання поштовим зв`язком чи з використанням електронної комунікації.

За наявної можливості надсилання виклику поштовим зв`язком здійснюється рекомендованим листом на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі.

Надсилання виклику з використанням електронної комунікації здійснюється виключно на адресу електронної пошти поліцейського чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі або які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника.

Виклик надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше однієї доби для прибуття за вказаною у виклику адресою.

Виклик, який надіслано поштовим зв`язком, вважається таким, що отриманий поліцейським, на четвертий календарний день з дня його відправлення.

Виклик, надісланий з використанням електронної комунікації, вважається таким, що отриманий поліцейським, на другий день з дня його відправлення.

Якщо поліцейський, викликаний уповноваженою особою у визначеному цією статтею порядку, не з`явився та не повідомив про наявність поважних причин свого неприбуття, він вважається таким, що відмовився від надання пояснень, про що уповноваженою особою складається акт.

За змістом пунктів 1, 2 розділу ІІ «Призначення службового розслідування» Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року №893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1355/32807 (далі - Порядок №893) службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про: внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку;

Згідно з пунктами 1, 4, 7, 13, 14 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» Порядку №893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування має встановити:

наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування;

наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;

ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок;

обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;

відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;

вид і розмір заподіяної шкоди;

причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження.

Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом:

одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб;

одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи;

отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні чи письмові пояснення з приводу відомих їм відомостей про діяння, що стало підставою для призначення службового розслідування.

Під час розгляду справи у формі письмового провадження поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, надає пояснення в письмовій формі.

Згідно з пунктом 2 розділу VI «Оформлення матеріалів службового розслідування» Порядку №893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прийняття рішення за результатами службового розслідування» цього ж порядку у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Спір у цій справі виник у зв`язку із накладенням дисциплінарного стягнення на поліцейського у вигляді звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та реалізацією цього стягнення оскаржуваними наказами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки вважав підтвердженими обставини вчинення позивачем дисциплінарних проступків та не встановив порушень відповідачем процедури, які були б вагомими на стільки, щоб стверджувати про дефектність оспорюваних наказів і наявність підстав для визнання їх протиправними і скасування.

Касаційне провадження за скаргою позивача на рішення судів попередніх інстанцій відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, з огляду на неврахування судами, за словами скаржника, висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в справах №814/428/17, №826/6944/17, №520/8550/18, №200/142/20-а, №802/1767/17-а, №804/8302/17.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів керується таким.

(1) Щодо меж касаційного перегляду.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Ураховуючи визначені процесуальним законом межі касаційного перегляду, колегія суддів не може визнати прийнятними та надати юридичну оцінку доводам скаржника про недотримання відповідачем вимог закону щодо порядку виклику поліцейського для надання пояснень, зокрема, ненаправлення такого виклику рекомендованим листом «належним» поштовим зв`язком та неналежності доказу, наданого відповідачем на підтвердження того, що позивачеві пропонувалося прибути до управління для надання пояснень, оскільки позовна заява таких підстав позову не містить, заяв про зміну підстав позову у порядку, передбаченому статтею 47 КАС України, подано не було, в апеляційній скарзі позивач таких мотивів не наводив.

Отже, фактично, наведені скаржником доводи у цій частині за своєю суттю є зміною підстав позову, що в силу вимог частини п`ятої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не допускається.

Із цього приводу Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №499/895/19 зауважив, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, цей Суд зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (див. mutatis mutandis, рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 40).

(2) Щодо застосовності до правовідносин у справі, яка переглядається, висновків Верховного Суду, на які послався скаржник як підставу касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 341 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7 та пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі №757/31606/15-ц).

У пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження №14 166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №814/428/17, від 19 лютого 2020 року у справі №826/6944/17, від 04 березня 2020 року у справі №802/2004/17-а, від 23 січня 2020 року у справі №520/8550/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 804/8302/17, від 30 липня 2020 року у справі №802/1767/17-а, на які посилається скаржник, не є релевантними справі, яка переглядається, з огляду на таке.

У справі №814/428/17 спірні правовідносини зумовлені оскарженням військовослужбовцем наказу командира військової частини про результати службового розслідування за фактом неприбуття до місця служби без поважних причин позивача. Правове регулювання цих відносин ґрунтувалося на положеннях Дисциплінарного статуту Збройних сил України, затвердженому Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV та Інструкції\ про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 березня 2004 року №82.

У справах №826/6944/17, №802/2004/17-а, №520/8550/18, №804/8302/17, №802/1767/17-а висновки Верховного Суду стосувалися застосування положень нормативно-правових актів, які не поширюються на правовідносини у цій справі (160/5820/23), зокрема, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 12 березня 2013 №230 (за винятком справи №802/1767/17-а, де Верховний Суд положень цієї Інструкції не аналізував).

Отже, посилання скаржника на незастосування судами при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Водночас у постанові від 30 вересня 2020 року №200/142/20-а, на яку також послався скаржник, Верховний Суд за подібних правовідносин та відповідного нормативного регулювання, зазначив, що підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни. Обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Поруч із цим варто зауважити про те, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, є окремими підставами для звільнення із органів внутрішніх справ, не пов`язаними (не зумовленими) із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд звернув увагу на те, що вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення з органів внутрішніх справ. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати з підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, у тому числі дій слідчого чи прокурора в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження.

Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України та законами України, чи дійсно в діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) з учиненим особою діянням.

При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому, саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, відсутність обвинувального вироку в кримінальній справі відносно позивача не впливає на наявність чи відсутність у його діянні складу дисциплінарного проступку.

У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 31 січня 2023 року №288 призначено службове розслідування та утворено дисциплінарну комісію з метою перевірки отриманої інформації про те, що 30 січня 2023 року працівниками УСБУ в Дніпропетровській області та Дніпропетровською обласною прокуратурою, у межах кримінального провадження №42022040000000477, відкритого 27 грудня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України у зв`язку із задокументованим фактом отриманням старшим оперуповноваженим 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1 від громадянки «С» неправомірної вигоди в сумі 40 000 грн за невтручання в функціонування місця розпусти, яке остання збиралася організувати.

При цьому, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що службовим розслідуванням установлено факт порушення позивачем службової дисципліни, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, пунктів 1, 5 частини третьої статті 1, частин першої, другої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 2, 3 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, абзацу 9 підпункту 1 пункту 7 розділу III Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року №50, пунктів 9, 12, 13, 14 розділу III, пункту 10 розділу VII Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2017 року №757, пункту 2.2.1 наказу ГУНП від 10 січня 2023 року №55 «Про організацію службової підготовки в структурних та територіальних підрозділах ГУНП у 2023 навчальному році», пунктів 3.13, 7.10 Порядку експлуатації службового автотранспорту ГУНП в Дніпропетровській області, затвердженого наказом ГУНП від 11 серпня 2021 року №1670, що виразилося у недотримані принципів діяльності поліції в умовах воєнного стану та вчиненні дій, не сумісних з вимогами, які пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського та призвели до приниження авторитету Національної поліції України, не інформуванні керівництва про допущені порушення та обставини, що унеможливлюють виконувати поставлені завдання та обов`язки, не виконанні завдань керівництва, визначених протоколом УМП ГУНП від 04 листопада 2022 року №4/5-1596, не проходженні у листопаді, грудні 2022 року та січні 2023 року, перед виїздом на службовому автомобілі «DAEWOO LANOS», н.з. НОМЕР_1 (на синьому фоні), передрейсових медичних оглядів та інструктажів, ненаданні даного транспортного засобу на огляд технічного стану відповідальною за автотранспортну діяльність особі, а також неправильному веденні дорожніх листів за вказаний проміжок часу, тобто скоєнні проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на працівників поліції основним обов`язкам, підриває довіру до нього як до правоохоронця та носія влади.

Одні з основних мотивів, якими позивач обґрунтовував свої доводи, полягали в порушенні відповідачем процедури проведення службового розслідування, зокрема, ненадання йому можливості скористатися правом на захист та надання пояснень по суті питань, для перевірки яких було створено дисциплінарну комісію, а також необґрунтованості висновків службового розслідування, з огляду на відсутність у них посилань на обставини, в чому саме полягало порушення службової дисципліни, якими доказами це підтверджується та до яких негативних наслідків призвело.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач в апеляційній скарзі у межах цих же доводів указував, що відповідач був обізнаний про неможливість прибуття у встановлений ним строк з огляду на те, що цьому перешкоджало перебування на лікарняному та вжиті до ОСОБА_1 у кримінальному провадженні запобіжні заходи. Отже, дії відповідача позбавили позивача, за його словами, можливості реалізувати право на надання пояснень та на захист. Крім цього, позивач акцентував увагу апеляційного суду на тому, що дисциплінарну комісію було створено для перевірки інформації щодо вчинення дисциплінарного проступку за фактом досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022040000000477 від 27 грудня 2022 року відносно ОСОБА_1 , натомість комісія установила зовсім інші дисциплінарні проступки у службі ОСОБА_1 , не пов`язані з підставами призначення службового розслідування і саме ці порушення покладено в основу оскаржуваних наказів.

Суд апеляційної інстанції цих обставин не дослідив та на жоден з аргументів позивача відповіді не надав, обмежившись формальним посиланням на те, що наведені ОСОБА_1 доводи не підкріплюються жодним належним та допустимим доказом.

Суди обох попередніх інстанцій, в світлі мотивів позивача, не перевіряли, які фактичні обставини було встановлено дисциплінарною комісією та які матеріали вона зібрала і дослідила під час дисциплінарного провадження, та чи встановила у підсумку, які конкретно порушення службової дисципліни вчинив позивач, зокрема, у межах тих питань, які стали приводом для створення дисциплінарної комісії та призначення службового розслідування.

Потрібно зазначити, що дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності і вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясування складу дисциплінарного проступку в її діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі дії особи-поліцейського отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали чи можуть настати для такої особи.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення має враховуватися характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. До того ж, звільнення зі служби в поліції, як вид стягнення, є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява №18390/91, §29, від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа.), заява №63566/00, §23).

Водночас за позицією цього ж Суду ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland), заява №13942/88, §30, від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), заява №16034/90, §59, від 12 лютого 2004 року у справі «Перез проти Франції» (Perez v. France), заява №47287/99, §80).

Верховний Суд зазначає, що критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Проте, суди попередніх інстанцій цих правил не дотрималися.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Неповнота в з`ясуванні фактичних обставин справи позбавляє Верховний Суд належним чином перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті спору в цілому.

Водночас суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не перевірив доводів позивача щодо порушення процедури проведення службового розслідування та необґрунтованості висновків, комісії, обмежившись відображенням цих висновків у судовому рішенні, Водночас апеляційний суд цих помилок не виправив та не надав відповіді на ключові аргументи скаржника, які він ставив з урахуванням висновків місцевого адміністративного суду, зокрема, щодо незабезпечення права позивача на захист та надання пояснень щодо тих питань, які перевірялися під час службового розслідування, відповідності закону виходу комісії за межі предмета службового розслідування та необґрунтованості висновків цього службового розслідування з урахуванням мети його призначення.

Ураховуючи викладене та зважаючи на положення частини другої статті 353 КАС України, рішення судів обох попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням цієї справи на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Під час нового розгляду суд повинен повно та всебічно з`ясувати фактичні обставини справи та з урахування викладених у цій постанові висновків встановити чи відповідають оспорювані накази відповідача критеріям, визначеним частиною другої статті 2 КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Ураховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, Верховний Суд установив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

За правилами частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на положення частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузякова Олександра Володимировича задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року скасувати.

Направити справу №160/5820/23 на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду