№ 160/7346/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 вересня 2021 року

справа № 160/7346/19

адміністративне провадження № К/9901/19599/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Олендера І. Я., Пасічник С. С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної установи «Покровський виправний центр (№79)»

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у складі судді Сліпець Н.Є.

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів Лукманової О. М., Божко Л. А., Дурасової Ю. В.

у справі №160/7346/19

за позовом Державної установи «Покровський виправний центр (№79)»

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

30 липня 2019 року Державна установа «Покровський виправний центр (№79)» (далі - позивач, Виправний центр) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 лютого 2019 року № Ю-003701306 про встановлення заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 441373,43 гривень; рішення № 0003711306 від 04 лютого 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску про застосування штрафних санкцій у розмірі 220686,72 гривень; податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2019 року № 0003691306 про застосування штрафних санкцій у сумі 510,00 гривень; податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2019 року №0003861306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 502230,54 гривень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач будучи роботодавцем для засуджених осіб, виплачуючи їм заробітну плату, повинен був нараховувати та утримувати з заробітної плати всі обов`язкові податки, у тому числі збір - єдиний внесок, чого ним не робилось. Суд дійшов висновку, що позивач, як податковий агент, зобов`язаний своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу (заробітної плати) засуджених до позбавлення волі, а також єдиний внесок, незалежно від укладення письмового трудового договору із засудженими. Позивач, як податковий агент, зобов`язаний подавати у строки, встановлені законодавством, відповідну звітність. У випадку невиконання цих обов`язків нести визначену законодавством відповідальність. Враховуючи, що позивачем не спростовані зафіксовані порушення в акті перевірки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень та вимог.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі №160/7346/19, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі звернув увагу на те, що правова позиція Верховного Суду полягає в тому, що базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску є суми виплат, отриманих засудженими особами, як це передбачено, зокрема Кримінально-виконавчим кодексом України та Інструкцією про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженою наказом Міністерством України від 07 березня 2013 року №396/5. Як вказує позивач, на відміну від правової позиції Верховного Суду, судом апеляційної інстанції не скасовано вимогу про сплату боргу, відповідно до якої єдиний внесок було нараховано не на суми виплат (доходи), отриманих засудженими, а на додаткову базу.

Позивач також вказує на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази щодо розміру нарахованих засудженим особам доходів за суспільно-корисну працю.

07 серпня 2020 року протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями справу № 160/7346/19 розподілено на колегію суддів - ОСОБА_1 (головуючий суддя), Гімон М. М., Юрченко В. П.

Верховний Суд ухвалою від 26 грудня 2020 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача, справу № 160/7346/19 витребував з суду першої інстанції.

09 листопада 2020 року справа № 160/7346/19 надійшла на адресу Верховного Суду.

30 жовтня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив податкового органу, в якій останній просив в задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі.

07 вересня 2021 року рішенням Вищої ради правосуддя суддю ОСОБА_1 звільнено з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу № 160/7346/19 розподілено на суддів Ханова Р. Ф. (головуючий суддя), Гончарова І. А., Олендер І. Я.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2021 року суддю Гончарову І.А. замінено на суддю Пасічник С.С., у зв`язку з перебуванням судді Гончарової І.А. у відпустці.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 11 січня 2017 року, Державна установа «Покровський виправний центр (№79)» є державною установою з діяльністю у сфері юстиції та правосуддя.

Відповідно до положення про Державну установу «Покровський виправний центр (№79)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року № 2209/5, Державна установа «Покровський виправний центр (№79)» забезпечує створення умов, для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, встановлених чинним законодавством про працю (підпункт 23 пункту 5).

Матеріалами справи встановлено, що фахівцями Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у період з 17 жовтня 2018 року по 27 листопада 2018 року, згідно із наказом від 20 вересня 2018 року № 5416-п, проведено документальну планову виїзну перевірку Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2018 року. За результатами перевірки 04 грудня 2018 року складено акт №70058/04-36-13-06/14319076, в якому у висновках вказано, що Державна установа «Покровський виправний центр (№79)» допустила порушення: пункту 1 частини 2 статті 6, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження бази оподаткування єдиним внеском заробітної плати засуджених осіб, в результаті чого підлягає нарахуванню єдиний внесок в загальній сумі 441373,43 гривень за період з жовтня 2016 року по червень 2018 року; пункту 171.1 статті 171, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в частині не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати засуджених осіб в загальній сумі 291942,13 гривень за період з липня 2015 року по червень 2018 року; розділу III наказу Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, зареєстрованого в Мін`юсті № 111/26556 від 30 січня 2015 року «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку», підпункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині подання з недостовірними відомостями податкових розрахунків за ф. 1-ДФ за період з III кварталу 2015 року по II квартал 2018 року.

На підставі акта перевірки від 04 грудня 2018 року №70058/04-36-13-06/14319076 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області 04 лютого 2019 року прийнято: вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003701306 про встановлення заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 441373,43 гривень; рішення №0003711306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 220686,72 гривень; податкове повідомлення-рішення №0003691306 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 гривень; податкове повідомлення-рішення №0003861306 про збільшення ДУ «Покровський виправний центр (№79)» суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 502230,54 гривень, у тому числі за податковим зобов`язанням 286989,45 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 215242,09 гривень.

Не погодившись з прийнятими вимогою, податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням про застосування штрафних санкцій, Державна установа «Покровський виправний центр (№79)» 18 січня 2019 року звернулася до Головного управління ДФС у м. Києві зі скаргою №79/4-881. За результатами розгляду скарги Головне управління ДФС у м. Києві рішеннями від 13 березня 2019 року № 4635110/26-15-10-01-11 та №46345/10/26-15-10-01-11 залишило скаргу без розгляду, у зв`язку з поданням її до не уповноваженого органу.

Відповідно до довідок нарахування та сплати єдиного внеску на заробітну плату засуджених, які відбувають покарання в Державній установі «Покровський виправний центр (№79)», видані позивачем, не заперечується нарахування єдиного внеску.

Відповідно до даних, наданих Державною установою «Покровський виправний центр (№79)» про розподіл заробітної плати засуджених у 2015 -2018 роках, позивач нараховував засудженим заробітну плату та утримував податок на дохід фізичних осіб та військовий збір. Проте, після податкової перевірки, заперечував, що є податковим агентом для фізичних осіб засуджених до позбавлення волі, які відбувають покарання у Державній установі «Покровський виправний центр (№79)» і вказував, що не повинен сплачувати єдиний внесок та податок з доходу фізичних осіб.

У Державній установі «Покровський виправний центр (№79)» складались табелі обліку робочого часу засуджених, оформлялись наряди виконання робіт.

Суди встановили, що загальна кількість засуджених осіб, яким фактично проводилось нарахування та виплата заробітної плати в період з 01 жовтня 2016 року по 30 червня 2018 року становила 886 осіб, у тому числі у жовтні 2016 року 23 особи, у листопаді 2016 року 23 особи, у грудні 2016 року 22 особи, у січні 2017 року 24 особи, у лютому 2017 року 21 особа, у березні 2017 року 31 особа, у квітні 2017 року 34 особи, у травні 2017 року 24 особи, у червні 2017 року 26 осіб, у липні 2017 року 22 особи, у серпні 2017 року 21 особа, у вересні 2017 року 24 особи, у жовтні 2017 року 19 осіб, у листопаді 2017 року 42 особи, у грудні 2017 року 76 осіб, у січні 2018 року 75 осіб, у лютому 2018 року 76 осіб, у березні 2018 року 78 осіб, у квітні 2018 року 78 осіб, у травні 2018 року - 73 особи, у червні 2018 року 74 особи.

Проаналізувавши рішення судів попередніх інстанцій на дотримання норм процесуального права та правильного застосування норм матеріального права, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Приймаючи рішення по суті суди попередніх інстанцій застосували положення статей 118, 120, 122 Кримінально-виконавчого кодексу України. Глава в якій знаходяться зазначені норми містить назву «Праця засуджених до позбавлення волі».

Відповідно до статті 16 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення до суду з адміністративним позовом виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 389 Кримінального кодексу України.

Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі (частина перша статті 18 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Вказане вище викликає сумніви щодо можливості у цій справі, позивачем у якій є виправний центр, що виконує покарання, з огляду на приписи Закону, у виді обмеження, застосування положень законодавства, яке регулює працю засуджених до позбавлення волі.

Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено положення про державну установу «Покровський виправний центр (№79)», в якому вказано який вид покарання виконує вказана установа. Не дослідження вказаного факту може призвести до застосування норм, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, та, відповідно, незастосування норм, які необхідно застосувати.

Окрім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що «Під час розгляду справи судом було встановлено, що у перевіряємому періоді Державна установа «Покровський виправний центр (№79)» використовувала працю засуджених, що підтверджується наказами на працевлаштування, відомостями нарахування заробітної плати засуджених осіб по підрозділах (щомісячні), довідками з працевлаштування засуджених осіб, відомостями нарахування заробітної плати по кожному з засуджених, оборотно-сальдовими відомостями по бухгалтерських рахунках, зведеними відомостями про нарахування заробітної плати по підприємству, які складаються з підсумкових сум, довідками про розподіл заробітної плати засуджених осіб».

Однак більшості з вказаних документів матеріали справи не містять, зокрема накази про працевлаштування засуджених осіб, довідки з їх працевлаштування, відомості нарахування заробітної плати кожному з засуджених, які були б надані позивачем у справі. Єдині розрахунки, які містяться в матеріалах справи - це розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на додану вартість та зведена інформація про суми нарахованого єдиного соціального внеску за результатами перевірки, які є додатками до акта перевірки на підставі якого прийнятті оскаржувані рішення.

Вказане свідчить про те, що судами взагалі не досліджувалися документи створенні виправним центром, щодо працевлаштування засуджених, нарахування кожному з них заробітної плати, та відрахування податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Окрім того, одним з рішень яке оскаржується є податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період з жовтня 2015 року до червня 2018 року.

Судами попередніх інстанцій не встановлено правомірності нарахування податку на доходи фізичних осіб в період з жовтня 2015 року до жовтня 2016 року, зокрема з рішень судів попередніх інстанцій залишається незрозумілим, яка сума є об`єктом оподаткування.

Верховний Суд зауважує, що суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - шостої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Судами попередніх інстанцій:

- не досліджено положення про державну установу «Покровський виправний центр (№79)», в якому вказано який вид покарання виконує вказана установа, що може призвести до застосування норм, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, та, відповідно, незастосування норм, які необхідно застосувати;

- не досліджено документи створенні виправним центром, щодо працевлаштування засуджених, нарахування кожному з них заробітної плати, та відрахування податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску;

- не встановлено правомірності нарахування податку на доходи фізичних осіб в період з жовтня 2015 року до жовтня 2016 року.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Покровський виправний центр (№79)» задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі №160/7346/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. Я. Олендер

С. С. Пасічник