22.04.2025

№ 161/12266/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 161/12266/23

провадження № 61-472св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» (далі - ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика») про визнання звільнення за угодою сторін недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 29 листопада 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін.

01 грудня 2021 року наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на підставі поданої заяви його було звільнено з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вказував, що вказану заяву про звільнення він писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та були погрози з боку роботодавця, що і вплинуло на написання такої заяви.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати його заяву про звільнення неправочинною, а правочин про звільнення за угодою сторін недійсним на підставі статей 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

стягнути з відповідача на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 40 000,00 грн компенсації за майнову шкоду, яка пов`язана з витратами на правничу допомогу у зв`язку з порушенням його немайнових прав.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зазначені ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 161/927/22 за його позовом до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Суд зазначив, що оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому у відкритті провадження у цій справі слід відмовити згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Постановою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року - без змін.

Постановою Верховного суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що не встановивши належним чином правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що предмет спору, підстави звернення до суду, а також суб`єктний склад осіб в обох справах є однаковими.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання неправочинною заяви про звільнення, визнання недійсним звільнення за угодою сторін та відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та законних інтересів є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року скасовано.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про визнання неправочинною заяви про звільнення, визнання недійсним звільнення за угодою сторін та відшкодування моральної і майнової шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що крім позовів, які є предметом розгляду у цій справі та у справі № 161/927/22, ОСОБА_1 у вересні 2023 року також звертався з іншим позовом до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення майнової та відшкодування моральної шкоди, встановлення фактів (справа № 161/16771/23).

Вказана позовна заява була мотивована ОСОБА_1 тим, що з 24 квітня 2018 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді слюсаря.

Наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 01 грудня 2021 року на підставі заяви від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою сторін його звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Вказав, що заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що, у свою чергу, і вплинуло на написання такої заяви.

Вважає, що написана ним заява про звільнення за угодою сторін, відповідно до статей 203 215 216 230 231 Цивільного кодексу України є недійсним правочином.

З урахуванням уточнень до позовних вимог просив суд:

визнати заяву від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою з 01 грудня 2021 року позивача не правочинною, а відповідно правочин недійсним;

станом на 29 листопада 2021 року визнати факт вчинення психологічного тиску на волевиявлення до самозвільнення відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на ОСОБА_1 незаконним;

станом на 29 листопада 2021 року визнати факт вчинення фізичного тиску на волевиявлення до самозвільнення відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на ОСОБА_1 незаконним;

станом на 29 листопада 2021 року визнати факт примусової угоди про самозвільнення ОСОБА_1 відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на вкрай невигідних умовах без добровільного волевиявлення як незаконною угодою сторін;

стягнути з відповідача на його користь завдану майнову шкоду у сумі 40 000,00 грн як пов`язані витрати: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача - складання та підготовку, обробку процесуальних документів, консультаційних, матеріальних, інтелектуальних і поточних витрат;

стягнути йому завдану відповідачем моральну шкоду з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» у сумі 900 000,00 грн.

Апеляційний суд зазначив, що в обох позовах до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» (у цій справі та у справі № 161/16771/23) ОСОБА_1 просив визнати заяву від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою сторін не правочинною; визнати правочин про його звільнення за угодою сторін недійсним; стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду та завдану майнову шкоду.

В обох позовах він посилався на статті 203 215 216 230 231 ЦК України, зазначав про вчинення фізичного та психологічного тиску відповідачем та написання ним заяви про звільнення за угодою сторін без вільного волевиявлення.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року та постановою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року, у справі № 161/16771/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, встановлення фактів.

Таким чином, враховуючи те, що у справі № 161/16771/23 та у цій справі сторони, предмет позову, тобто матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких позивач просив ухвалити судове рішення, а також правові підстави позову є тотожними, тому апеляційний суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

08 січня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 13 лютого 2025 року ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» просило суд у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 29 вересня 2023 року звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення майнової та відшкодування моральної шкоди, встановлення фактів (справа № 161/16771/23).

Позовна заява мотивована тим, що з 24 квітня 2018 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді слюсаря.

Вважає, що написана ним заява про звільнення за угодою сторін, відповідно до статей 203 215 216 230 231 ЦК України є недійсним правочином.

З урахуванням уточнень до позовних вимог ОСОБА_1 просив суд:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, у справі № 161/16771/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, встановлення фактів.

Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року і постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції набрало законної сили 11 квітня 2024 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню

в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження

у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Для застосування підстави закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу

з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року

у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року

у справі № 924/1473/15).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року

у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України»,

від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95

«Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що

у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Апеляційний суд, порівнявши сторони, підстави та предмет спору

у цій справі (№ 161/12266/23) та у справі № 161/16771/23, дійшов правильного висновку про тотожність цих справ.

Встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, у справі № 161/16771/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення матеріальної та моральної шкоди, встановлення фактів.

Отже, між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет, оскільки зазначені вище позови збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що наявні правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов