ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 161/16812/15-а
адміністративне провадження № К/9901/23153/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Смоковича М.І., Кашпур О.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 161/16812/15-а
за позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області Бихнюка Сергія Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року, ухвалену в складі: головуючого судді Присяжнюк Л.М., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, постановлену в складі: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Гулида Р.М., Шавеля Р.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до інспектора Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Луцька Бихнюка Сергія Миколайовича із вимогами: скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 27.10.2015 серії ПС2 №610270 і закрити провадження згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
2. На обґрунтування вимог позивачка зазначила, що вона заперечує щодо події, яка зафіксована у протоколі про адміністративне правопорушення. Свідком події був ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), проте відповідач відмовився його заслухати. Позивачка наголошує, що рухалася по кільцю дороги, а автомобіль дорожньої-автомобільної інспекції (далі - ДАІ) створив аварійну ситуацію, не увімкнувши проблискових маячків. Також позивачка звертає увагу, що їй під час розгляду адміністративної справи відповідачем не було роз`яснено права та обов`язки.
3. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2015 року замінено відповідача у справі - інспектора Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Луцька Бихнюка Сергія Миколайовича на належного - Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - відповідач, Управління превентивної діяльності ГУ НП у Волинській області).
4. Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що позивачка не виконала вимоги наказового знаку 4.10 «Круговий рух» і попереджувального знаку 1.4.1 «Напрямок повороту» і поїхала в напрямку вул. Лідавська, чим порушила пункт 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Також відповідач указує, що 27.10.2015 під час зупинки транспортного засобу позивачки було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 122 КУпАП. З його змістом позивачку було ознайомлено, роз`яснено їй права і обов`язки, дата, час і місце розгляду справи, надано можливість дати пояснення, надано копію протоколу, однак остання відмовилась ставити свій підпис щодо ознайомлення з ним, будь-яких клопотань не заявляла, а пасажир, який був присутній в салоні автомобіля під час його зупинки, не надав будь-яких документів, що посвідчує його особу.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 27.10.2015 серії АП1 №988971 27 жовтня 2015 року о 11 год 34 хв у м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого ОСОБА_1 керувала автомобілем «KIA-MAGENTIS», державний номерний знак НОМЕР_1 , і на перехресті з круговим рухом по вул. Карпенка-Карого - Конякіна не виконала вимоги дорожніх знаків 4.10. «Круговий рух», 1.4.1. «Напрямку руху», поїхала прямо, чим порушила вимоги пункту 33 ПДР, за що передбачена відповідальність відповідно до частини першої статті 122 КУпАП.
6. У графі «Письмові пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» указано «категорично заперечую, рухалася по кільцю дороги, не надано доказів фото- і відеофіксації, не роз`яснено статтю 63 Конституції України, статтю 268 КУпАП, був свідок ОСОБА_2 , довідка про дислокацію відсутня, відмовився записати свідка, автомобіль ДАІ створював аварійну ситуацію, відсутні проблискові маячки», а під указаними записами значиться підпис позивачки. У графі «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» (щодо ознайомлення із протоколом, отримання його копії, правильності внесених даних) також проставлений позивачкою підпис.
7. Водночас у графі «Підпис особи, ознайомленої з місцем, часом розгляду справи та якій роз`яснено її права і обов`язки» підпис позивачки відсутній.
8. Постановою в справі про адміністративне правопорушення від 27.10.2015 серії ПС2 №610270 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
10. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, дійшов висновку, що позивачка рухалася автомобілем по вул. Карпенка-Карого в напрямку вул. Лідавської через перехрестя вул. Карпенка-Карого - Конякіна. Рух на вказаному перехресті в напрямку вул. Лідавської, позначений знаками 4.10. «Круговий рух» і 1.4.1. «Напрямку руху». Доказів виконання вимог указаних знаків позивачкою суду надано не було, останньою у судовому засіданні не заявлялися клопотання щодо допиту свідка ОСОБА_2 , який нібито перебував у салоні автомобіля під час зупинки, з метою підтверджень обставин руху «по кільцю дороги».
11. Доводи позивачки про те, що їй не роз`яснено прав, передбачених статтею 63 Конституції України і статтею 268 КУАП судами попередніх інстанцій спростовуються. У судовому засіданні представник позивачки пояснив, що після зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , вона зателефонувала до нього і він їй надав правову допомогу і указав, що потрібно зазначити в протоколі. Таким чином, оскільки в протоколі у двох місцях позивачка проставила свій підпис, надала відповідні пояснення, а тому не проставлення підпису в графі щодо роз`яснення їй прав, суд першої інстанції розцінив як спосіб уникнення відповідальності останньою.
12. Щодо тверджень позивачки про те, що автомобіль ДАІ створював аварійну ситуацію на дорозі і був припаркований на дорозі без проблискових маячків, суд першої інстанції зазначив, що законом не передбачено обов`язку відповідача вмикати проблискові маячки чи подавати звукові сигнали під час патрулювання і, зокрема, при стоянці автомобіля. Подані позивачкою суду фотокопії не свідчать про порушення відповідачем ПДР.
13. Щодо доводів позивачки про те, що відповідач під час складення протоколу умисно не відібрав у свідка ОСОБА_2 жодних пояснень, суд першої інстанції вказав, що при оформленні протоколу пасажир присутній в автомобілі під час його зупинки не надав відповідачу документів, що встановлюють його особу. Також при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 122 КУпАП наявність свідків не є обов`язковою.
V. Провадження в суді касаційної інстанції
14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
15. Касаційну скаргу скаржниця мотивує тим, що частиною четвертою статті 256 КУпАП передбачено, що при складанні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюється її права і обов`язки. Відповідно до частини третьої статті 256 КУпАП у разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Однак відповідач жодних записів в протоколі про адміністративне правопорушення щодо того, що позивачка відмовляється від його підписання не зробив, а також права, передбачені статтею 63 Конституції України і статтею 268 КУАП, не роз`яснив.
16. Скаржниця указує, що згідно зі статтею 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Проте відповідачем не було надано доказів фото- чи відеофіксації події, що зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення. Довідка про дислокацію була відсутня. Відповідач не відібрав у свідка ОСОБА_2 , який знаходився в автомобілі позивачки, жодних пояснень.
17. Скаржниця також звертає увагу, що сама форма протоколу про адміністративне правопорушення, яка надана відповідачем, частково не відповідає формі протоколу відповідно до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 04.10.2013 №950.
18. Також скаржниця наголошує, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання позивачки про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не пізніше як за п`ять днів до дня проведення такого судового засідання, чим позбавив останню права належного доступу до правосуддя.
19. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
20. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
21. 15 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
22. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.
23. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 13 березня 2020 року №421/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді Шарапи В.М., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
24. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Данилевич Н.А., Уханенку С.А.
25. Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 29 квітня 2020 року №699/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
26. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Кашпур О.В.
27. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
29. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
32. Згідно з частиною першою статті 11 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
33. Відповідно до частини першої статті 49 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов`язки.
34. Пунктами 3-7 частини третьої статті 49 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право: заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
35. Частинами першою і другою статті 122-1 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) передбачено, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, іншого учасника адміністративного процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.
36. Частиною третьою статті 122-1 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) установлено, що питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п`ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.
37. Участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами цієї статті може відбуватися під час розгляду справ у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій та перегляду справ Верховним Судом України (частина десята статті 122-1 КАС України; у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).
38. Згідно з частинами другою і третьою статті 195 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
VI. Позиція Верховного Суду
39. З огляду на те, що однією з підстав касаційної скарги є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд, Суд насамперед уважає за необхідне з`ясувати доводи касаційної скарги в цій частині.
40. Відповідно до апеляційної скарги позивачка просила розглянути справу в суді апеляційної інстанції у її присутності та присутності її представника.
41. З матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції призначив розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 30.11.2016.
42. 11 листопада 2016 року позивачка направила до Львівського апеляційного адміністративного суду клопотання про забезпечення можливості проведення судового засідання у цій справі (без зазначення дати такого) в режимі відеоконференції, у зв`язку з віддаленістю її проживання від міста Львова та утримання нею двох малолітніх дітей, які часто хворіють. Проведення такої конференції просила доручити Волинському окружному адміністративному суду.
43. Відповідно до довідки Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого-судді Бруновської Н.В. розгляд справи №161/16812/15-а відкладено на 21.12.2016.
44. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання позивачки з тих підстав, що прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду, а не його обов`язком. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідності участі позивачки в судовому засіданні в режимі відеоконференції немає.
45. У той же день суд апеляційної інстанції розглянув справу у відкритому судовому засідання за відсутності позивачки та її представника. Так, відповідно до довідки Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 особи, які беруть участь в справі №161/16812/15-а, в судове засідання призначене на 21.12.2016 не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. За результатами цього судового засідання судом апеляційної інстанції було прийнято рішення, яке є предметом касаційного оскарження.
46. Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що клопотання позивачки від 11.11.2016 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було розглянуто судом апеляційної інстанцію лише 21.12.2016, що не відповідало вимогам закону (статті 122-1 КАС України), яким визначено порядок реалізації учасником судового процесу наданого йому процесуального права участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
47. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
48. Такі принципи адміністративного судочинства як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються в справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
49. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №761/14902/14-а і від 03 червня 2020 року в справі №П/811/2636/15.
50. Суд уважає, що розгляд клопотання ОСОБА_1 про її участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції в день проведення такого судового засідання, не повідомлення вчасно останньої про розгляд справи без застосуванням відеоконференції за результатом розгляду цього клопотання, фактично призвело до порушення порядку належного повідомлення про місце судового засідання, оскільки позивачка мала правомірні сподівання, що вона зможе прийняти участь у судовому засіданні у Волинському окружному адміністративному суду (про що просила у клопотанні).
51. Щодо інших підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій Суд зазначає, що ці доводи можуть бути предметом касаційного перегляду після їхнього перегляду в апеляційному порядку з дотриманням норм процесуального права.
52. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.
53. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
54. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
55. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
56. Згідно з частиною четвертою статті 343 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
57. Відповідно до пункту 3 частини третьої 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
58. Частиною четвертою статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
59. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
VII. Судові витрати
60. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
61. Керуючись статтями 3 341 343 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
62. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
63. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
64. Судові витрати не розподіляються.
65. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: М.І. Смокович
О.В. Кашпур