Постанова
Іменем України
22 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 161/17322/14-ц
провадження № 61-37905св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 17 листопада 2017 року, ухвалене в складі судді Олексюка А. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
Русинчука М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року акціонерне товариство «Дельта Банк» ( далі - АТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги АТ «Дельта Банк» мотивовані тим, що 05 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі -
ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ 0201/0308/88-024 у формі кредитної лінії в сумі 50 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних з кінцевим терміном повернення до 05 березня
2028 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 05 березня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено
і нотаріально посвідчено договір іпотеки. Відповідно до умов цього договору, в іпотеку банку передано квартиру загальною площею 75 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
і належить іпотекодавцю на праві власності.
Вказувало, що на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 25 травня 2012 року із ПАТ «Сведбанк» та
ПАТ «Дельта Банк», до нього перейшло право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, стороною яких відповідно був - боржник ОСОБА_1 .
Боржник ОСОБА_1 порушив зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 13 жовтня 2014 року утворилась заборгованість на загальну суму 887 504, 44 грн.
Позивач вказував, що його право порушено та просив суд:
- звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру загальною площею 75 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності;
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2017 року в задоволенні позову АТ «Дельта Банк» відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Суд не наділений повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2018 року у задоволенні апеляційної скарги АТ «Дельта Банк» відмовлено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на положення статей 328 335 392 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України), статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18, суд не наділений повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року АТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 17 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2018 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскільки застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суди мали застосувати положення статті 217 ЦПК України 2004 року. Таким чином, суди попередніх інстанцій вийшли за межі своїх повноважень і відмовили в задоволенні позову з підстав недопущення примусового стягнення нерухомого житлового майна відповідача, що не є функцією суду, оскільки примусове стягнення здійснюється лише органами державної виконавчої служби. Про що заначено у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-492цс15, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1196цс15.
Посилаючись на положення статті 3 Закону України «Про іпотеку» вказує, що іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
09 липня 2018 року ухвалою суддів Верховного Суду Олійник А. С. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. ( суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.
У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. ( суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 05 березня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та
ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0201/0308/88-024, за умовами якого позичальнику відкрито поновлювальну кредитну лінію з сумою ліміту 50 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних і строком повернення кредиту 05 березня 2028 року.
08 травня 2008 року до вказаного кредитного договору сторони підписали додаткову угоду, якою збільшено суму кредитного ліміту до 60 000 доларів США.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між
ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 05 березня 2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - двокімнатна квартира, загальною площею 75 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві власності і набута ним на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Луцькою державною нотаріальною конторою 03 січня 2003 року за реєстровим № 1-5 та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 28 лютого 2008 року за р.№ 22314314.
05 березня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого
АТ «Дельта Банк» набуло всіх процесуальних прав та обов`язків нового кредитора згідно статей 512 513 514 516 517 ЦК України.
Згідно з пунктом 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання позичальником основного зобов`язання повністю або частково, зокрема, якщо позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також у випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадках одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним). При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та забезпечень, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Пунктом 12 договору встановлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (пункт 12.1.); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 12.2.); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержавтеля, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту договору
Як визначено підпунктом 12.3.1 іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною другою статті 16 ЦК України, у редакції чинній на час укладення іпотечного договору, передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» 328 335 376 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту; на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.
Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) дійшла правового висновку про те, що
з урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті
статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Умовами пункту 11 договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк», право вимоги від якого перейшло до АТ «Дельта банк», передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем кредитного договору, укладеного 05 березня 2008 року повністю або частково, зокрема, якщо іпотекодавець не повертає іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, інші заборгованості, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання. При цьому у пункті 12.3.1 цього договору сторони домовились про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Установивши, що сторони підписали іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову АТ «Дельта Банк», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Доводи касаційної скарги позивача про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій положення статті 3 Закону України «Про Іпотеку», неправильне застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не можуть бути підставою для скасовування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник