№ 161/5571/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 161/5571/23

провадження № 61-881св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Черняка В. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк К. С. (далі - державний реєстратор Мацюк К. С.), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права користування (сервітуту).

ОСОБА_1 позовну заяву мотивувала тим, що в межах розгляду цивільної справи № 161/3992/20 їй стало відомо, що за заявою ОСОБА_2 державним реєстратором Маціюк К. С. 20 грудня 2022 року (рішення №65846560) проведено реєстрацію права користування (сервітуту) на земельній ділянці, площею 0,0508 га, розташованої на АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності.

Позивач вважала цю реєстрація незаконною, такою, що підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 просила суд скасувати реєстрацію, проведену державним реєстратором Маціюк К. С. рішенням за № 65846560 від 20 грудня 2022 року щодо реєстрації права користування (сервітуту) за ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 0,0508 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 0710100000:11:168:0019), яка належить їй на праві власності, з виключенням запису про інше речове право № 48762020.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Маціюк К. С., ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права користування (сервітуту) відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн.

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування права користування (сервітуту) за відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачу, оскільки порядок його реєстрації дотримано державним реєстратором та здійснено відповідно до положень чинного законодавства. Позивачка усупереч статті 81 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту порушення такою реєстрацією її прав як власника земельної ділянки. Реєстрація такого права за відповідачем здійснена на вже встановлений земельний сервітут та не веде до позбавлення позивачки як власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Задовольняючи заяву відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у задоволенні позову відмовлено, на підтвердження розміру витрат надані відповідні докази. Водночас позивачка не заявляла клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, хоча відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

13 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі № 383/153/17 (провадження № 61-8003св18).

Крім того, як на підставу оскарження судового рішення заявник посилалась на те, що суд першої інстанції належним чином та повно не дослідив предмет спору, поверхнево вивчив матеріали справи, не звернув уваги, що у жодному із судових рішень, на які є посилання в оскаржуваному судовому рішенні, не згадано про сервітут, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Заявник стверджує, що у судових рішеннях суду першої інстанції та Верховного Суду у справі № 161/2621/19 жодного разу не згадано про сервітут за адресою: АДРЕСА_2 , натомість зазначення про цей сервітут у постанові суду апеляційної інстанції є технічною помилкою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором дарування від 27 вересня 2012 року ОСОБА_4 набула у власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцької міської ради від 25 березня 2015 року № 72/30 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Рішенням Луцької міської ради від 30 липня 2015 року № 76/59 ОСОБА_4 передано безоплатно у власність земельну ділянку під житловим будинком АДРЕСА_1 площею 0,0768 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0710100000:11:168:0013.

На підставі договорів купівлі-продажу від 29 вересня 2015 року ОСОБА_4 відчужила 59/100 частки житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , та 41/100 частки цього житлового будинку ОСОБА_2 .

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Розпутняк О. В. 29 вересня 2015 року за № 949, ОСОБА_5 відчужила 59/100 частки земельної ділянки площею 0,0768 га, кадастровий номер 0710100000:11:168:0013, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , та 41/100 частки цієї земельної ділянки ОСОБА_2 .

Згідно з абзацом 3 пункту 1.1 договору купівлі-продажу, відповідно до відомостей, викладених у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-0701638632015, виданого державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області від 17 вересня 2015 року, на придбаній земельній ділянці наявні відомості, зокрема, про інші земельні сервітути, площею 0,0119 га, строк дії - безстроково.

09 лютого 2016 року сторони поділили в натурі належну їм на праві спільної часткової власності земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0768 га, внаслідок чого ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 площею 0,0508 га, кадастровий номер 0710100000:11:168:0019, а ОСОБА_2 власником земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 площею 0,026 га, кадастровий номер 0710100000:11:168:0018.

Із технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , встановлено, що внаслідок розподілу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0710100000:11:168:0013 на дві ділянки з кадастровими номерами 0710100000:11:168:0019 та 0710100000:11:168:0018, дія земельного сервітуту площею 0,0129 га збереглася саме на належній ОСОБА_1 земельній ділянці.

У сформованому на запит позивача ОСОБА_1 державним реєстратором Управління Держгеокадастру у Луцькому районі Данильчуком А. В. витязі від 18 квітня 2016 року № НВ-0702056072016 відомості про земельний сервітут відсутні, наявна інформація про обмеження у використанні земельної ділянки у вигляді охоронної зони навколо інженерних мереж площею 0,0023 га.

Встановлено, що у зв`язку з розбіжностями в розмірі площі сервітуту (у договорі від 29 вересня 2015 року - 0,0119 га, а у технічній документації 2016 року - 0,0129 га) відповідач ОСОБА_2 звернулась із заявою про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру, відповідно до чого державним реєстратором були внесені ці зміни.

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 грудня 2022 року № НВ-0700682922022 встановлено, що у складі земельної ділянки площею 0,0508 га (кадастровий номер 0710100000:11:168:0019) наявні відомості про безстроковий земельний сервітут площею 0,0119 га, підстава для встановлення - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2015 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2019 року у справі № 161/2621/19, яке постановою Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року залишено без змін, ухвалено усунути ОСОБА_7 перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0119 га як сервітутом, встановленим на земельній ділянці площею 0,0508 га кадастровий номер 0710100000:11:168:0019, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом надання ОСОБА_1 постійного безперешкодного доступну до земельної ділянки площею 0,0119 га як сервітуту для забезпечення проїзду та проходу до житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Із витягу з Державного реєстру речових прав від 27 квітня 2023 року № 330484242 встановлено, що реєстрація сервітуту площею 0,0119 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:11:168:0019 площею 0,0508 га за адресою: АДРЕСА_1 здійснена державним реєстратором Маціюк К. С. на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 липня 2019 року, постанови Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року та постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №161/2621/19, витягу з Державного земельного кадастру від 05 грудня 2022 року № НВ-0700682922022, відомостей з Державного земельного кадастру від 26 квітня 2023 року №63352021, договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Розпутняк О. В. 29 вересня 2015 року за № 949 (правокористувач іншого речового права - ОСОБА_2 , власник - ОСОБА_1 ).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 5 частина перша статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою, другою статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 551/176/16-ц (позов про встановлення земельного сервітуту) зазначено: «Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений».

Відповідно до статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

Частиною шостою статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відомості про суборенду, сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникає право суборенди, сервітуту, або уповноважених ними осіб.

Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє, зокрема, відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 Порядку ведення земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяження - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною першою статі 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із урахуванням приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, судами попередніх інстанцій встановлено:

- діями ОСОБА_1 зумовлено неподання відомостей щодо встановленого земельного сервітуту під час реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

- земельний сервітут встановлений на постійній основі для забезпечення права проїзду чи проходу через земельну ділянку ОСОБА_1 до земельних ділянок на АДРЕСА_2 та інших варіантів проїзду до вказаних ділянок не передбачено;

- план земельної ділянки та межі встановленого сервітуту розроблені уповноваженою особою та скріплені підписом секретаря Луцької міської ради Волинської області;

- ОСОБА_1 була обізнана про наявність сервітуту при купівлі земельної ділянки і не зверталась з вимогами у передбаченому законом порядку про припинення сервітуту, який встановлений на належній їй на праві власності земельній ділянці, як це передбачено статтею 102 ЗК України;

- фактів припинення підстав встановлення земельного сервітуту, наявності відмови осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, невикористання земельного сервітуту протягом трьох років, а також порушення власником сервітуту умов користування сервітутом не встановлено;

- обставин, за яких наявність сервітуту унеможливлює використання власником земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням, не встановлено;

- сервітут є чинним та не скасований, підстави для його припинення відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для скасування реєстрації права користування (сервітуту) за відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачці, оскільки порядок його реєстрації дотримано державним реєстратором та здійснено відповідно до положень чинного законодавства, а позивачка всупереч вимог статті 81 ЦПК України не довела факт порушення такою реєстрацією її прав як власника земельної ділянки, обтяженої сервітутом.

Правильними є висновки судів про те, що реєстрація такого права за відповідачем здійснена на вже встановлений земельний сервітут та не веде до позбавлення позивачки, як власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі № 383/153/17 (провадження № 61-8003св18), колегія суддів до уваги не бере, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Так, у справі № 383/153/17 Верховний Суд проаналізував положення ЦК України та ЗК України, врахував фактичні обставини справи та дійшов висновку про можливість встановлення земельного сервітуту шляхом надання права проїзду та проходу через належну іншій особі земельну ділянку у разі, якщо задовольнити таку потребу у будь-який інший спосіб неможливо.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, питання правомірності встановлення сервітуту не є предметом судового розгляду у цій справі, а досліджувалось судами у справі № 161/2621/19.

Тобто доводи касаційної скарги про незаконність реєстрації права користування (сервітуту) за ОСОБА_2 з підстав, заявлених у позові, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, та до незгоди із судовими рішеннями, ухваленими у справі № 161/2621/19.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник