№ 161/5807/22

Постанова

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 161/5807/22

провадження № 61-8806св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року в складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

13 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 28 квітня 2022 року. За час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей - син ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 24 квітня 2022 року ОСОБА_2 систематично проявляє до неї безпідставну агресію, цькування, погрожує, психологічно тисне, ображає нецензурно, унаслідок чого між ними почали виникати численні сварки. Ці дії свідчать про застосування ОСОБА_2 щодо неї психологічного та фізичного домашнього насильства. Зокрема, 24 квітня 2022 року близько 23-00 год у квартирі АДРЕСА_1 між ними виник конфлікт, під час якого ОСОБА_2 вдарив її шваброю по правій руці, внаслідок чого у неї утворилася відкрита рана, кров з якої була на ній та на гардинах. Потім він вдарив її по ногах. Він із сином намагалися зв`язати її мотузками. Син накинув на її обличчя ковдру, щоб вона не кричала. Катування тривало майже 5 годин. Потім ОСОБА_2 викликав поліцію. На її переконання це було зумовлено тим, щоб його не звинувачували у вчиненні домашнього насильства. Разом із тим, поліція не намагалася з`ясувати будь-які обставини.

06 травня 2022 року ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знову побив її. Вона викликала поліцію та звертался із відповідною заявою щодо вчинення ОСОБА_2 протиправних дій, однак безрезультатно. В подальшому ОСОБА_2 не припиняє моральні знущання щодо неї, погрожує забрати дітей, викрасти їх подалі від неї, позбавити її житла, речей. Він у присутності дітей принижує її, називає психічно хворою, неврівноваженою, б`є по ногах, завдає фізичного болю ляпасами, стусанами, штовханням.

ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 3 місяці із забороною наближатися ближче ніж на 500 метрів до місця фактичного її проживання за адресою: АДРЕСА_2 та забороною вести із нею листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати смс-повідомлення) або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 строком на 3 місяці, яким заборонено наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та заборонено вести листування, телефонні переговори (у тому числі надсилати смс-повідомлення) із ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіхосіб.

Рішення суду мотивоване тим, що судом встановлено вчинення ОСОБА_2 відносно колишньої дружини ОСОБА_1 протиправних дій, які мають ознаки домашнього насильства, а відтак негативно впливають на фізичне та моральне становище заявника. За таких обставин, суд визначив пріоритетним право ОСОБА_1 на дієвий, ефективний та невідкладний захист у виниклих випадках домашнього насильства, недопущення їх повторних випадків, прийшов до висновку про видачу обмежувального припису та застосування у відношенні ОСОБА_2 таких заходів тимчасового обмеження прав, як: заборони наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 ; заборони вести листування, телефонні переговори (у тому числі надсилати смс-повідомлення) із ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.На переконання суду, вищевказані заходи, з огляду на ситуацію, яка склалася між цими особами, не порушуватимуть прав та законних інтересів ОСОБА_2 , оскільки квартира, у якій проживає заявник, належить самій ОСОБА_1 . Суд, з огляду на конституційні гарантії свободи пересування, не вбачав підстав для заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань саме ближче 500 метрів до місця фактичного проживання його колишньої дружини, натомість визначив таку відстань у 200 метрів. Враховуючи обставини справи, суд вважав за можливе застосувати обмежувальний припис на строк 3 місяці.Такий захід матиме превентивний характер з метою недопущення більш негативних наслідків для ОСОБА_1 , які існують та можуть виникнути у її взаємовідносинах із ОСОБА_2 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. Заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактичне місце проживання якого - АДРЕСА_2 , строком на 3 місяці та визначено наступний захід тимчасового обмеження його прав:заборона наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заінтересована особа - ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засіданні в суді першої інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення. При розгляді справи по суті апеляційний суд визнав доведеним вчинення ОСОБА_2 щодо ОСОБА_5 лише психологічного насильства. Разом із цим, апеляційний суд вважав, що заявник не довела необхідності застосування такого заходу тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 як заборона вести із нею листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати смс-повідомлення) або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. З урахуванням доведених обставин суд дійшов висновку про достатність застосування заходу тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 у вигляді заборони наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 вересня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року заявник касаційної скарги вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21, а саме, що суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Однак, всупереч такій позиції, апеляційний суд необґрунтовано обмежив ОСОБА_2 у реалізації своїх прав щодо його неповнолітніх дітей, натомість ОСОБА_1 не довела вимог її заяви та наявності підстав для застосування обмежувального припису.

Касаційна скарга подана за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 2008 року. Шлюб було розірвано заочним рішенням Луцького міськрайоного суду Волинської області від 28 квітня 2022 року в справі № 161/22225/21.За час перебування у шлюбі в них народилися діти: син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Між сторонами склалися неприязні стосунки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За частиною першоюстатті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України вказано, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Апеляційний суд встановив, що заявник ОСОБА_1 довела завдання їй ОСОБА_2 психологічного насильства 24 квітня 2022 року, яке виразилося у примушуванні ОСОБА_2 їх неповнолітнього сина обмежувати її волевиявлення шляхом накриття ковдрою та сидінням на її ногах з метою ненадання можливості протягом тривалого часу їй вільно пересуватися, що спричинило емоційну невпевненість. Зазначена обставина стверджується поясненнями самих сторін, показами свідка ОСОБА_9 та одним із відеозаписів, наданих ОСОБА_2 .

З урахуванням доведених обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про достатність застосування заходу тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 у вигляді заборони протягом 3 місяців наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21, а саме, що суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено обмежувальний припис ОСОБА_2 щодо його колишньої дружини ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням ним щодо неї психологічного насильства. Оскаржуваний припис не стосується обмеження реалізації ОСОБА_2 його батьківських прав щодо спільних із ОСОБА_1 дітей. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Тому відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному в наведеній у касаційній скарзі постанові Верховного Суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржуване судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук