ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 161/7567/22
провадження № 61-8687св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: служба у справах дітей Луцької міської ради, орган опіки та піклування Луцької міської ради - виконавчий комітет Луцької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року
у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 09 травня 2023 рокуу складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували
у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2018 року.
Під час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір?ю
в с. Зміїнець Луцького району Волинської області, а позивач проживає
в м. Луцьку у власній квартирі.
Зазначав, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у них почалися конфлікти
з приводу його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Всі його намагання врегулювати спір призводили лише до суперечок, оскільки відповідачка перешкоджала йому бачитись з дитиною, штучно створювала обставини, через які він не міг цього робити.
Рішенням виконавчого комітету Княгининківської сільської ради Луцького району Волинської області від 26 лютого 2020 року № 29 встановлено порядок участі позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною, однак через деякий час відповідачка перестала його виконувати та не надає можливості йому спілкуватись з донькою та брати участь у її вихованні.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_4 ; встановити йому дні та час для виховання та спілкування з дочкою
в спосіб систематичних спільних зустрічей спілкування: кожні суботу та неділю, з 10:00 год суботи з ночівлею до 20:00 год неділі; державні свята з 10:00 год до 20:00 год протягом такого свята; в день народження дитини (ІНФОРМАЦІЯ_4)
з 16:00 год до 20:00 год; в день народження бабусі дитини ОСОБА_5
( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та в день народження батька дитини ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5)
з 15:00 год до 20:00 год без обмеження місця перебування, за згодою дитини;
в час осінніх, зимових та весняних шкільних канікул протягом половини часу їх тривалості із проживанням з позивачем; в час літніх шкільних канікул:
в червні з 10:00 год 15 червня до 20:00 год 30 червня, в липні з 10:00 год
15 липня до 20:00 год 31 липня, в серпні з 10:00 год 15 серпня до
20:00 год 31 серпня та відшкодувати йому понесені судові витрати.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2022 року залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування Луцької міської ради - виконавчий комітет Луцької міської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від
27 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь
у вихованні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та спілкуванні
з нею.
Встановлено ОСОБА_1 порядок участі у вихованні та спілкуванні
з донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: систематичний відпочинок за місцем проживання ОСОБА_1 , першої та четвертої суботи і кожної першої та четвертої неділі місяця з 11:00 год до
19:30 год; а також на державні свята з 12:00 год до 18:00 год; в день народження дитини (ІНФОРМАЦІЯ_4) з 16:00 год до 20:00 год; в день народження баби дитини ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та в день народження батька дитини ОСОБА_1
(ІНФОРМАЦІЯ_5) з 15:00 год до 20:00 год без обмеження місця перебування, за згодою дитини ОСОБА_6 ; щороку у літній період 3 10:00 год 15 червня
до 20:00 год 15 липня.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції встановив наявність перешкод у вільному спілкуванні батька і доньки, надав оцінку та, врахував рішення виконавчого комітету Княгининівської сільської ради Луцького району від 26 лютого 2020 року
№ 29, яким встановлено графік зустрічей позивача з донькою, який влаштовував позивача, дійшов висновку, що такий спосіб участі батька
у вихованні та спілкуванні з донькою повною мірою відповідатиме інтересам дитини та враховуватиме принцип рівності батьків у її вихованні.
Суд не взяв до уваги висновок служби у справах дітей Луцької міської ради від 06 грудня 2022 року № 239 «Про визначення ОСОБА_1 способу участі
у вихованні та спілкуванні з дитиною», оскільки вважав його неповним через те, що він складений без урахування думки матері і дитини.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від
13 березня 2023 року відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Постановою Волинського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого
2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 травня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно взяв до уваги рішення виконавчого комітету Княгининівської сільської ради Луцького району від
26 лютого 2020 року № 29, оскільки воно не виконується з вини відповідачки. Вказує, що за час звернення до суду з позовом дитина стала старшою, дуже прихильною до позивача і хоче спілкуватися частіше і довше. Заявлені вимоги сформульовані в інтересах дитини. Заявник вказує, що його позицію також підтримує служба у справах дітей Луцької міської ради у висновку від
06 грудня 2022 року № 239, у якому служба вважала за доцільне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі
№ 138/96/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
11 серпня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 03 лютого 2010 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2018 року.
У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_6 , яка після розірвання шлюбу залишилась проживати разом з матір?ю.
Рішенням виконавчого комітету Княгининівської сільської ради Луцького району Волинської області від 26 лютого 2020 року № 29 вирішено встановити
ОСОБА_1 такий графік зустрічей з малолітньою дочкою ОСОБА_4 ,
а саме: кожна друга, четверта субота місяця і кожна перша, третя неділя місяця з 11:00 год до 19:00 год; на державні свята з 12:00 год до 18:00 год;
в день народження дитини (ІНФОРМАЦІЯ_4) з 14:00 год до 18:00 год; в день народження баби дитини ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та в день народження батька дитини ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5) з 15:00 год до 20:00 год без обмеження місця перебування, за згодою дитини ОСОБА_6 .
Суди встановили, що ОСОБА_1 не одноразово звертався на гарячу лінію Луцького РУП ГУНП у Волинській областіщодо перешкоджання ОСОБА_2
у побаченнях його з дочкою.
З листа служби у справах дітей Луцької міської ради від 22 липня 2021 року
№ 31-10/1091/2021 відомо, що на спільній зустрічі батьків малолітньої
ОСОБА_6 , 21 липня 2021 року ОСОБА_2 повідомила, що не порушує рішення Княгининівської сільської ради Луцького району від 26 лютого
2020 року № 29 та не перешкоджає позивачу зустрічатися з донькою, що позивач підтвердив, однак щодо збільшення кількості днів досягнути згоди не вдалося.
Висновком служби у справах дітей Луцької міської ради від 06 грудня
2022 року № 239 «Про визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною» встановлено, що позивач має належні умови проживання та належні умови для перебування доньки ОСОБА_7 ; протягом 2021-2022 років ОСОБА_1 неодноразово звертався до служби у справах дітей та Луцького районного управління поліції із заявами про те, що матір ОСОБА_7 не виконує рішенням Княгининівської сільської ради від 26 лютого 2020 року
№ 29. У зв`язку з цим працівники служби у справах дітей декілька разів намагалися зв`язатися з ОСОБА_2 , але безрезультатно. На прохання прибути у службу для надання пояснень також не реагувала. На підставі наведеного, враховуючи інтереси дитини, служба у справах дітей вважала за доцільне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися
з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання
і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини
є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання
з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право
на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той
з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частиною першою статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного
з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання
і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний
і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних
і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не
є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня
2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
З результатів аналізу наведених норм права, практики Європейського суду
з прав людини можна зробити висновок, що рівність прав батьків щодо дитини
є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, врахувавши інтереси дитини, її вік, а також закріплений у законодавстві України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь
у її вихованні, активне та стабільне бажання батька брати участь у вихованні своєї єдиної малолітньої доньки та спілкуванні з нею, встановивши відсутність обставин, які унеможливлювали б реалізацію права батька на спілкування
з донькою, та з огляду на необхідність спілкування дитини як з батьком, так
і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про можливість визначення порядку періодичних побачень батька з дитиною.
Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою
є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки і піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Встановивши, що висновок служби у справах дітей Луцької міської ради від
06 грудня 2022 року № 239 «Про визначення ОСОБА_1 способу участі
у вихованні та спілкуванні з дитиною» є неповним та складений без врахування думки матері і дитини, суд обґрунтовано не взяв його до уваги.
Розглядаючи цей спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні
й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.При цьому під час розгляду справи було враховано якнайкращі інтереси дитини.
Аргументи заявника про неврахування висновку Верховного Суду, викладеного
у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, є безпідставними, оскільки вони не суперечать висновкам, зробленим у цій справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися
в оцінку доказів.
При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року
у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, і значною мірою зводяться
до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, врахували всі доводи учасників справи
і вирішуючи спір виходили, насамперед з інтересів дитини. Підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 09 травня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого
2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 09 травня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська