ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 161/8022/15-а
адміністративне провадження № К/9901/9128/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2018 року у складі головуючого судді Крупінської С.С. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Коваля Р.Й. (головуючого), Гуляка В.В., Ільчишин Н.В. у справі №161/8022/15-а за позовом ОСОБА_1 до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії пенсійного органу щодо утримання з його пенсії сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року, в позові відмовлено.
У подальшому позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами в порядку пункту 1 частини першої статті 361 КАС України (в редакції, яка діяла з 15.12.2017).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2018 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що рішення Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 не може бути застосоване до цих правовідносин, оскільки на час утримання податків та зборів з пенсії позивача, а саме в період лютий, березень 2015 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними та втратили чинність лише з 27.02.2018.
Позивачем подано касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року. Скаржник просить скасувати вказані ухвалу і постанову та прийняти рішення про задоволення заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами. В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій зазначеного у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
У силу частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як установлено судами, позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області з 04.12.2002 та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до довідки управлінні Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області № 3088 від 23.03.2015 за період лютий березень 2015 року пенсійним органом з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 1352,70 грн та військовий збір в сумі 135,28 грн.
Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України включаються, зокрема, сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року - у частині такого перевищення. Ставка збору становить 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п. 16 прим.1 підрозд. 10 розділу XX ПК України.
Підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Згідно з частинами першою, другою ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна норма є в Законі України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII), стаття 91 якого передбачає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з аналізу наведених норм убачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17.
З огляду на зазначене, рішення Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 не має ретроспективної дії в часі і не може бути застосоване до правовідносин, які виникли в період з лютого, березня 2015 року.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої ст. 150 Конституції України, а також частини другої ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.
Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13.07.2017 № 2136- VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Установлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 922/1391/18).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, дія абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України втратила чинність 27 лютого 2018 року.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 на спірні правовідносини у даній справі не може вплинути, оскільки такі виникли до його прийняття, а останнє, у свою чергу, не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Аналогічний правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а, від 19.11.2018 у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, від 28.02.2022 у справі №240/10144/20.
Таким чином, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними в період з лютого, березня 2015 року та втратили чинність лише з 27.02.2018, а тому суди першої інстанції та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.07.2015 у справі № 161/8022/15-а задоволенню не підлягає.
Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права і не спростований доводами касаційної скарги.
З огляду на викладене, ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №161/8022/15-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко