ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 161/828/24
провадження № 61-4632св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (Філія ГСЦ МВС),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2024 року в складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому транспортного засобу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказав, що вироком Окружного суду м. Хелм Республіки Польща було вилучено із власності ОСОБА_2 автомобіль Mitsubishi Canter, 1997 р. в. У подальшому він придбав вказаний транспортний засіб у Люблінського митно-фінансового управління в Білій Підлясці Республіки Польща. 21 листопада 2023 року він звернувся до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Волинській області (далі - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області) із заявою про реєстрацію цього автомобіля, однак у проведенні реєстраційних дій йому було відмовлено у зв`язку із недостатністю поданого пакету документів, які підтверджують правомірність набуття рухомого майна.
За таких обставин заявник просив суд встановити факт, що відповідно до договору (фактури) RK/308000/23/000001 та акту прийому-передачі № 300-900341 він є власником автомобіля Mitsubishi Canter, 1997 р. в., VIN НОМЕР_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі.
Відмовляючи у відкритті провадження, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що заявник просить встановити факт правомірності набуття ним транспортного засобу на підставі документів, які видані іноземною державою, що є очевидно спірним питанням та підлягає доведенню в порядку позовного провадження. Водночас апеляційний суд констатував, що заявник фактично не погоджується з діями працівників Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області, а отже його вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
30 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про відмову у відкритті провадження у цій справі. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2023 року в справі № 204/8118/14, від 03 червня 2020 року в справі № 161/12411/17, тощо.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність розгляду цієї справи у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства, оскільки між заявником та заінтересованою особою відсутній спір щодо належності спірного автомобіля.
У травні 2024 року Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області із заявою про реєстрацію права власності на автомобіль Mitsubishi Canter, 1997 р. в., VIN НОМЕР_1 .
До заяви ОСОБА_1 додав копію вироку Окружного суду в м. Хелм Республіки Польща, яким було вилучено із власності ОСОБА_2 автомобіль Mitsubishi Canter, 1997 р. в., договір (фактура) № RK/308000/23/000001 від 02 січня 2023 року, додаток до цього договору та акт прийому-передачі № 300-900341 від 07 вересня 2023 року.
Листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області № 31/3/1-5173/1-17-23 від 19 грудня 2023 року ОСОБА_1 було проінформовано про те, що наданий ним пакет документів не є достатнім, оскільки не підтверджує правомірність придбання вказаного транспортного засобу.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Відповідно до положень статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як встановлено зі змісту поданої заяви, заявник просить встановити факт належності йому на праві власності транспортного засобу.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.
Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Правове регулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією договорів, предметами яких є транспортні засоби, здійснюється на підставі Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388).
Пунктом 8 Порядку № 1388 визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України.
Таким чином, законом визначено позасудовий порядок встановлення факту належності особі транспортного засобу, про встановлення якого просить заявник, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.
У справі, що переглядається, встановлено, що заявник звертався до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області із заявою про реєстрацію права власності на спірний автомобіль, проте отримав відмову в зв`язку із тим, що наданий ним пакет документів не є достатнім, оскільки не підтверджує правомірність придбання вказаного транспортного засобу.
Разом із тим у разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду від 18 січня 2024 року в cправі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.
Наведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постановах від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Установивши, що заявник у передбаченому законом порядку звертався до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області із заявою про реєстрацію права власності на спірний автомобіль, проте отримав відмову, суди попередніх інстанцій підставно керувалися тим, що такий спір підлягає розгляду у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства, а тому дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі у зв'язку із тим, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2023 року в справі № 204/8118/14, від 03 червня 2020 року в справі № 161/12411/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 204/8118/14 суд касаційної інстанції змінив мотиви відмови у позові з тих підстав, що позивач не позбавлений можливості в позасудовому порядку звернутися до реєстратора із заявою про державну реєстрацію транспортного засобу, що є підставою для набуття права власності на нього, а тому апеляційному суду слід було відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на транспортний засіб з огляду на відсутність порушеного, невизнаного або оспореного права позивача.
У справі № 161/12411/17 суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку із тим, що позивач у встановленому законом порядку не довів факт приналежності йому спірного майна на праві власності, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ним права власності на автомобіль у судовому порядку.
У зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку заявника, свідчить про обґрунтованість вимог його заяви, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара