№ 161/9279/21

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 161/9279/21

провадження № 61-2321св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр логістики та дистриб`юції»,

третя особа - державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватний нотаріус Ариванюк Тетяна Олексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» на постанови Волинського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, прийняті у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» (далі - ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції»), в якому просив визнати недійсним договір від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 19 травня 2016 року, який укладений між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 ; застосувати наслідки недійсності договору; визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 05 червня 2020 року; скасувати реєстраційні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; визнати за ОСОБА_1 право власності на 10 % частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» у порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована ти, що він є спадкоємцем першої черги після смерті його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Йому належить 2/5 частини спадкової маси, що належала ОСОБА_5 на момент смерті. На час смерті ОСОБА_5 разом з дружиною ОСОБА_3 належало 50 % статутного капіталу ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції», а тому він як спадкоємець має право на 2/5 частки статутного капіталу товариства.

Згідно з нотаріально посвідченим договором від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі товариства від 19 травня 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 21 жовтня 2019 року, що видана на його ім`я спадкодавцем ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , та нотаріально посвідченим актом приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства від 05 червня 2020 року, відчужено ОСОБА_4 50 % частки належної його батьку в ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції».

Вказував на те, що метою такого правочину є позбавлення спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_6 права на спадкове майно шляхом відчуження цього майна ОСОБА_2 третім особам.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом встановлення заборони відчуження у будь-який спосіб 1/5 (10 %) частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції», належної ОСОБА_4 та встановлення заборони ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» в особі його уповноважених представників відчужувати у будь-який спосіб 1/5 (10 %) належного товариству нерухомого майна, а також заборонити державним реєстраторам приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію таких змін стосовно 10 % нерухомого майна ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції».

Заява про забезпечення позову ОСОБА_1 мотивована тим, що наявні ризики щодо відчуження або вчинення інших дій (наприклад обтяження, розтрата тощо) щодо 1/5 частки (10 %) в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції», які є предметом спору у цій справі.

Вказував на те, що існує очевидна пряма загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Окрім того, переконаний, що через невжиття заходів забезпечення позову, відповідачі можуть позбавити позивача права на частку в спадковому майні, в тому числі шляхом відчуження третім особам. Наголосив на тому, що накладення заборони фактично на все майно є необхідним, оскільки частина майна, на яку претендує позивач, не виділена в натурі.

У грудні 2021 року ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» подало до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами спору, необхідно вирішувати за правилами господарського судочинства, враховуючи предмет спору та суб`єктний склад сторін.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в цій справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції», третя особа - державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватний нотаріус Ариванюк Т. О., про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на спадкове майно закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки первинною позовною вимогою є вимога про визнання недійсним договору від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 19 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , та застосування наслідків недійсності щодо такого правочину (визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі, скасування реєстраційних дій/записів), яка за своєю правовою природою є предметом спору, що виникає з корпоративних правовідносин.

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Заяву про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_4 у будь-який спосіб відчужувати 1/5 частки, що складає 10 % частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції».

Заборонено ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» в особі його уповноважених представників відучувати у будь-який спосіб 1/5 частину (10 %) належного товариству нерухомого майна, а також заборонено державним реєстраторам (нотаріусам) приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію таких змін стосовно 10 % нерухомого майна ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції».

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву про забезпечення позову, апеляційний суд, установивши, що між сторонами виник реальний спір з приводу майна та майнових прав ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» та між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, дійшов висновку про те, що наявні передбачені законом підстави для встановлення заборонити ОСОБА_4 та товариству у будь-який спосіб відчужувати 1/5 частки, що складає 10 % частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції», а також заборонити ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» відчужувати належну товариству 1/5 (10 %) майна та вчиняти відповідну його реєстрацію.

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що позивач пред`явив до відповідачів з метою захисту свого права власності на майно в порядку спадкування, посилаючись на його незаконне відчуження відповідачами, з метою усунення позивача від права на частку в товаристві як частку спадкового майна; позивач не є учасником товариства та відповідно до статей 1218 1219 ЦК України не успадкував його після смерті свого батька ОСОБА_5 , оскільки частка була відчужена на користь третіх осіб, дійсність цього відчуження оспорює позивач у цій справі, а тому в даному випадку відсутні корпоративні відносини між товариством та позивачем.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У лютому 2022 року ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанови апеляційного суду від 18 січня 2022 року та залишити в силі судові рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2021 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову та задовольняючи заяву про забезпечення позову, дійшов помилкового висновку про те, що незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі, не врахував, що позивач у цій справі пред`явив, зокрема, вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору, акта, скасування реєстраційних записів, у зв`язку із чим у разі задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а тому незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб не ускладнить та не унеможливить виконання рішення суду в цій справі.

Заходи забезпечення позову, які вжив апеляційний суд, не мають правового зв`язку з предметом позовних вимог (визнання недійсним договору від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним акта приймання-передачі частки та скасування наступних реєстраційних дій/записів в ЄДРЮОФІПГФ, визнання за позивачем право власності на 10 % частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції»), оскільки під час вирішення спору за такими вимогами судом буде досліджуватись правомірність передачі частки в статутному капіталі товариства між ОСОБА_2 та ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції», правомірність прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав на частку, а не право власності на нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи приписи статей 149 150 ЦПК України, відсутній зв`язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Позивач не надав достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження ймовірного вчинення ОСОБА_4 дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду шляхом відчуження належних їй корпоративних прав, а також неможливість забезпечити виконання рішення суду шляхом застосування інших видів забезпечення позову.

Також апеляційний суд, скасовуючи ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2021 року про закриття провадження у справі, дійшов помилкового висновку про те, що цей позов підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не врахував, що первинною позовною вимогою є вимога про визнання недійсним договору від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 19 червня 2016 року, укладеному між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , та застосування наслідків недійсності щодо такого правочину (визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі, скасування реєстраційних дій/записів), яка за своєю правовою природою є предметом спору, що виникає з корпоративних правовідносин.

Зважаючи на це, вважаємо, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків, що розгляд похідної позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 10 % (2/3 від 1/2 та від 50 %) частки в статутному капіталі ТзОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 , є неможливим до вирішення первинної вимоги в порядку господарського судочинства.

Апеляційний суд помилково керувався нормами закону, які втратили чинність, застосовуючи їх для обґрунтування свого рішення.

Так, в мотивувальній частині постанови апеляційний суд посилався на положення статей 10, 55 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства», однак, на момент виникнення спірних правовідносин вказаний Закон втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

На момент смерті спадкодавця ОСОБА_5 (06 червня 2020 року) чинним був Закон України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Таким чином, у випадку задоволення позовних вимог позивача, останній набуде право власності на частку в розмірі 10 % від статутного капіталу товариства та стане учасником товариства.

Спори у справах, які виникають з корпоративних відносин між учасниками товариства, у тому числі й тими, які вибули, щодо визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства, змін до статуту товариства, а також договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства є господарсько-правовими і підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Яворського А. В. подав відзиви на касаційні скарги, в яких просив відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судові рішення апеляційного суду без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, та відшкодувати позивачу за рахунок ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» судові витрати, а саме 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних з касаційним розглядом справи.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 16 лютого 2022 року та від 21 лютого 2022 року касаційні скарги залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційних скарг.

Ухвалами Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанови апеляційного суду не відповідають.

Щодо юрисдикції суду

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Натомість відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 19 травня 2016 року, який укладений між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 ; застосувати наслідки недійсності договору; визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 05 червня 2020 року; скасувати реєстраційні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; визнати за ОСОБА_1 право власності на 10 % частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» у порядку спадкування за законом.

Позивач посилався на те, що укладення договору від 05 червня 2020 року безпосередньо впливає на обсяг спадкової маси.

Пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIIІ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIIІ).

Звідси справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору від 05 червня 2020 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 19 травня 2016 року, який укладений між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 .

Згідно з пунктом 1 договору від 05 червня 2020 року у зв`язку з невиконанням покупцем передбаченого пунктом 2.3 договору зобов`язання зі сплати вартості придбаної частки протягом 12 календарних місяців з моменту укладення договору, сторони погодили розірвати договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» від 19 травня 2016 року з 05 червня 2020 року та повернути продавцю ( ОСОБА_4 ) частку у розмірі 50 % статутного капіталу.

Вказаний договір від 05 червня 2020 року, на думку позивача,не відповідає положенням статті 241 ЦК України, вчинений представником з перевищенням повноважень.

За таких обставин, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору від 05 червня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_4 набула частку у розмірі 50 % статутного капіталуТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» та застосування наслідків недійсності цього договору, позивач прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» для відновлення становища, яке існувало до виконання оспорюваного договору.

Отже, у цій справі існує спір, що виник з правочину щодо часток у ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції».

При цьому між сторонами оспорюваного правочину не існувало сімейних чи спадкових правовідносин, а тому вказаний договір не є правочином у сімейних чи спадкових правовідносинах.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у справі, яка переглядається, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не врахував, що позовні вимоги про визнання недійсними правочинів щодо часток у товаристві, а також про скасування записів в Реєстрі згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України мають розглядатися господарським судом.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).

При цьому суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, посилався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19) та від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17 (провадження № 12-292цс19).

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19), зроблені щодо застосування, серед іншого, норм Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII) та Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) у редакції, чинній до внесення до зазначеного Закону змін Законом № 2275-VIIІ.

Натомість оспорюваний договір був укладений та записи до Реєстру щодо товариства були внесені після набрання 17 червня 2018 року чинності Законом № 2275-VIIІ, яким регламентуються спірні правовідносини в цій справі. Так само й Закон № 1576-XII втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю, на підставі Закону № 2275-VIII.

У постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19), на яку посилався апеляційний суд, Велика Палата Верховного Суду виходила з правового регулювання, яке було встановлене частиною першою статті 100 та частиною п`ятою статті 147 ЦК України на час виникнення спірних правовідносин у справі № 761/27538/17, а саме: право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі; частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Водночас Законом № 2275-VIII статтю 100 ЦК України викладено у новій редакції, яка не містить приписів, аналогічних положенням частини першої статті 100 ЦК України у попередній редакції, а статтю 147 ЦК України виключено.

Оскільки положення статті 23 Закону № 2275-VIII встановлюють інший порядок переходу частки до спадкоємця або правонаступника учасника товариства, ніж чинні раніше Закон № 1576-XII та ЦК України до внесення до останнього змін Законом № 2275-VIII, а Закон № 755-IV доповнено новою частиною п`ятою статті 17, яка містить вичерпний перелік підстав для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та встановлює спеціальні способи захисту порушеного права або інтересу (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19), то висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19), на які помилково послався суд апеляційної інстанції, застосуванню у справі, яка переглядається, не підлягають. До того ж у справі № 761/27538/17 спір виник щодо права позивачки на отримання інформації щодо діяльності суб`єктів господарювання, а не з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі.

У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17 (провадження № 12-292цс19) за позовом спадкоємця померлого учасника товариства про визнання недійсним і скасування рішення учасника товариства щодо виключення зі складу інших учасників товариства, про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників товариства, про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів товариства щодо зміни складу або інформації стосовно засновників, про визнання за позивачем у порядку спадкування права на 15 часток майна товариства Велика Палата Верховного Суду, керуючись її висновками щодо застосування норм права, викладеними у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19), дійшла аналогічного висновку, тому висновки, викладені у постанові у справі № 392/1213/17, також не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли у справі, яка переглядається.

Враховуючи викладене, зважаючи на правовідносин у цій справі, на їх характер та предмет, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови Волинського апеляційного суду від 18 січня 2022 року та залишення в силі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2021 року про закриття провадження у справі, оскільки спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, постанова апеляційного суду про забезпечення позову також підлягає скасуванню.

Ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2021 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає залишенню в силі, зі зміною мотивів відмови в забезпеченні позову. Зокрема, в забезпеченні позову слід відмовити з тих підстав, що справа по суті не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому слід зазначити, що позивач не позбавлений права вирішити питання про забезпечення позову у господарському суді.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги підлягають задоволенню, сплачений ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» за подання касаційних скарг судовий збір у розмірі 4 962,00 грн (2 481,00 грн + 2 481,00 грн) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Регіональний центр логістики та дистриб`юції».

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2022 року скасувати, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2021 року залишити в силі.

Постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2022 року про забезпечення позову скасувати, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову залишити в силі з мотивів, викладених в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр логістики та дистриб`юції» судовий збір у розмірі 4 962,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк